O.P. Dechto z naszych prohramistiv za kordonom zhalijet'sja, szczo znimajut velyki podatky, 36% navit.
N.V. Najivnist' tych ljudej duz'e smiszna. V Ukrajini podatky sjahajut' v sumi bilja 70%. Ce vnesok v pensijnyj fond - 34%, podatok na zarplaty - vid 15 do 17%, strahovi vnesky po bezrobittju i vnesky na oplatu likarnjanyh. Ale ti zbyraczi duz'e hytri i ljudyni pokazujut' til'ky podatok na zarplatu. Resztu vysvitljujet'sja, koly ljudyni narahovujut' pensiju. Pensija tez' rahujet'sja z vykrutasamy, szczo v holovu ne vmiszczujut'sja.
Tut poczaly zvabljuvaty pil'hamy dlja opodatkuvannja oplaty dlja prohramistiv. Ale jak na mene, treba podyvytys', do czoho to pryvede czerez 2 roky.
субота, 31 березня 2012 р.
неділя, 18 березня 2012 р.
Михайлівка: Матеріали до історичного краєзнавства Тепличчини
Михайлівка
Село Михайлівка( пол. wieś Michałowce) фігурує в подимному реєстрі 1775 р. Брацлавського воєводства (Magazin für die neue Historie und Geographie / Angelegt von D. Anton Fridrich Büsching. - Halle, 1782. - Bd. 22), в якому зазначено, що тоді воно містило 35 димів.
На зламі XVIII-XIX ст. в Михайлівці нараховувалось 34 дворів і належала вона до Гайсинського уїзду.
У реєстрах, зібраних у книзі: Архив Юго-Западной России, часть 5, т. 1-2: Переписи еврейського населения в Юго-западном крае в 1765-1791 гг. Киев, 1890, під 1765, 1770 і 1784 рр. згадується слобода Михайлівка. У 1787 р. вона належала до Вінницького повіту, а в 1790 і 1791 рр. – Брацлавського повіту.
Село зазначене на картах Базилія Севериновського (Mapa województwa bracławskiego i kijowskiego …/ W opracowaniu Bazyliego Sewerynowskiego; зберігається в Російському державному військово-історичному архіві - РГВИА, фонд: Военно-ученый архив, од. зб. 19989; рубіж XVIII-XIX cт., № 450) і Олександра Яблоновського (під назвою Michałowka на північний захід від Петрашівки, на річці Суха Тьма) (Atłas historyczny Rzeczypospolitej wydany z zasiłkiem Akademii Umiejętności w Krakowie: Epoka przełomu z wieku XVI-go na XVII-sty. Dział II-gi: „Ziemie Ruskie” Rzeczypospolitej / Opracował i wydał Aleksander Jabłonowski. – Warszawa; Wiedeń, 1899-1904).
Відомість, укладена в Подільському губернському правлінні, про міста, містечка, села і хутори, розташовані в Подільській губернії, з даними у них, скільки після поділу губерній з 1797-го є дворів і по 1803 рік чоловічої статі осіб.
VI. Гайсинський повіт.
<...> 125. Михайлівка (Михайловка): дворів: у 1775 р. - 35, у 1797 р. - 34, осіб - 121.
(Джерело: Центральний державний воєнно-історичний архів у Москві, ВУА, 18946).
(Поданий вище матеріал виявлений професором Львівського університету М.Г. Крикуном і публікується за його згодою).
Гайсинський повіт
§ ІІІ. Міста і села з правом громади.
<...> Ярошинського Антонія (Jaroszyński Antoni), Шамбеляна колишнього в<еликого> польського двору, Маршалка і Кавалера ордена св. Станіслава.
<...> Кунянський Ключ:
<...> в Михайлівці душ чоловік 154.
(Джерело: Statystyczne, topograficzne i historyczne opisanie guberni Podolskiey z rycinami i mappami przez X. Wawrzynca Marczyńkowskiego. Tom III. Wilno: Drukiem Józefa Zawadzkiego, typografa imperatorskiego uniwersytetu, 1823. С. 173)
Михайлівка (Michałówka), село <на річці Тьмі, лівій притоці Богу. – О.П.>, Гайсинський повіт, 3 поліційний округ, волость - Соболівка, парафія <католицька> - Ладижин, 47 осель, мешканців - 442, 576 десятин селянської землі. Належить до Чеслава Ярошинського (Czesław Jaroszyńki).
(Джерело: Słownik Geograficzny Królestwa Polskiego i innych Krajów Słowiańskich / Wydany pod redakcyą Filipa Sulimierskiego, magistra nauk fizyczno-matematycznych b[yłéj] Szkoły Głównéj Warszawskiéj, Bronisława Chleboskiego, magistra nauk filologiczno-historycznych b[yłéj] Szkoły Głównéj Warszawskiéj, Władysława Walewskiego, obywatela ziemskiego, kandydata nauk dyplomatycznych Uniwersytetu Dorpackiego. Tom VI. Warszawa: Wyłącznym Nakładem Władysława Walewskiego, 1885, s. 304).
<...> <Доморобна деревообробка.>
В Соболівській волості <за даними експедиційного обстеження> найбільші пункти <цього промислу> м. Соболівка з 22 ремісниками, с. Глибочок з 17 і с. Метанівка з 11; в інших (Михайлівка, Антонівка, Побірка, Петрашівка, Брідок) від 2 до 7 <доморобців>.
(Джерело: Александрович Г. Кустарные древодельные промыслы в Подольской губернии. – В кн.: Кустарные промыслы в Подольской губернии / Под ред. Прусевича А. Киев, 1916, с. 533).
Див. також нарис про Михайлівку: Сліденко В. Чим славиться Михайлівка // Прапор Жовтня (Теплик). – 1990, 18 серп. – С. 2. – (Як живеш, бригадне село?).
Село Михайлівка( пол. wieś Michałowce) фігурує в подимному реєстрі 1775 р. Брацлавського воєводства (Magazin für die neue Historie und Geographie / Angelegt von D. Anton Fridrich Büsching. - Halle, 1782. - Bd. 22), в якому зазначено, що тоді воно містило 35 димів.
На зламі XVIII-XIX ст. в Михайлівці нараховувалось 34 дворів і належала вона до Гайсинського уїзду.
У реєстрах, зібраних у книзі: Архив Юго-Западной России, часть 5, т. 1-2: Переписи еврейського населения в Юго-западном крае в 1765-1791 гг. Киев, 1890, під 1765, 1770 і 1784 рр. згадується слобода Михайлівка. У 1787 р. вона належала до Вінницького повіту, а в 1790 і 1791 рр. – Брацлавського повіту.
Село зазначене на картах Базилія Севериновського (Mapa województwa bracławskiego i kijowskiego …/ W opracowaniu Bazyliego Sewerynowskiego; зберігається в Російському державному військово-історичному архіві - РГВИА, фонд: Военно-ученый архив, од. зб. 19989; рубіж XVIII-XIX cт., № 450) і Олександра Яблоновського (під назвою Michałowka на північний захід від Петрашівки, на річці Суха Тьма) (Atłas historyczny Rzeczypospolitej wydany z zasiłkiem Akademii Umiejętności w Krakowie: Epoka przełomu z wieku XVI-go na XVII-sty. Dział II-gi: „Ziemie Ruskie” Rzeczypospolitej / Opracował i wydał Aleksander Jabłonowski. – Warszawa; Wiedeń, 1899-1904).
Відомість, укладена в Подільському губернському правлінні, про міста, містечка, села і хутори, розташовані в Подільській губернії, з даними у них, скільки після поділу губерній з 1797-го є дворів і по 1803 рік чоловічої статі осіб.
VI. Гайсинський повіт.
<...> 125. Михайлівка (Михайловка): дворів: у 1775 р. - 35, у 1797 р. - 34, осіб - 121.
(Джерело: Центральний державний воєнно-історичний архів у Москві, ВУА, 18946).
(Поданий вище матеріал виявлений професором Львівського університету М.Г. Крикуном і публікується за його згодою).
Гайсинський повіт
§ ІІІ. Міста і села з правом громади.
<...> Ярошинського Антонія (Jaroszyński Antoni), Шамбеляна колишнього в<еликого> польського двору, Маршалка і Кавалера ордена св. Станіслава.
<...> Кунянський Ключ:
<...> в Михайлівці душ чоловік 154.
(Джерело: Statystyczne, topograficzne i historyczne opisanie guberni Podolskiey z rycinami i mappami przez X. Wawrzynca Marczyńkowskiego. Tom III. Wilno: Drukiem Józefa Zawadzkiego, typografa imperatorskiego uniwersytetu, 1823. С. 173)
Михайлівка (Michałówka), село <на річці Тьмі, лівій притоці Богу. – О.П.>, Гайсинський повіт, 3 поліційний округ, волость - Соболівка, парафія <католицька> - Ладижин, 47 осель, мешканців - 442, 576 десятин селянської землі. Належить до Чеслава Ярошинського (Czesław Jaroszyńki).
(Джерело: Słownik Geograficzny Królestwa Polskiego i innych Krajów Słowiańskich / Wydany pod redakcyą Filipa Sulimierskiego, magistra nauk fizyczno-matematycznych b[yłéj] Szkoły Głównéj Warszawskiéj, Bronisława Chleboskiego, magistra nauk filologiczno-historycznych b[yłéj] Szkoły Głównéj Warszawskiéj, Władysława Walewskiego, obywatela ziemskiego, kandydata nauk dyplomatycznych Uniwersytetu Dorpackiego. Tom VI. Warszawa: Wyłącznym Nakładem Władysława Walewskiego, 1885, s. 304).
<...> <Доморобна деревообробка.>
В Соболівській волості <за даними експедиційного обстеження> найбільші пункти <цього промислу> м. Соболівка з 22 ремісниками, с. Глибочок з 17 і с. Метанівка з 11; в інших (Михайлівка, Антонівка, Побірка, Петрашівка, Брідок) від 2 до 7 <доморобців>.
(Джерело: Александрович Г. Кустарные древодельные промыслы в Подольской губернии. – В кн.: Кустарные промыслы в Подольской губернии / Под ред. Прусевича А. Киев, 1916, с. 533).
Див. також нарис про Михайлівку: Сліденко В. Чим славиться Михайлівка // Прапор Жовтня (Теплик). – 1990, 18 серп. – С. 2. – (Як живеш, бригадне село?).
пʼятниця, 16 березня 2012 р.
Діалог на тему про виступи Президента Віктора Ющенка
O.P. Proczytav v "Ukr.pravdi" 3 harnych vystupy Prezydenta Juszczenka. Svitla holova! Kazhe, szczo ta hazova uhoda bula zloczynnoji, bo z cjoho poczavsja czerhovyj kolonialnyj zaszmorh Rosiji dla Ukrajiny. Vystupaje vin i za provedennja dialohu z pidpryjemcjamy, 47% z jakych sydjat v pidpilli i ne platjat podatkiv. Vin kazhe, szczo treba szukaty vzajemorozuminnja, szczob cjoho ne bulo. Vin takozh proty obicjanok Janukovycza vydaty na socialni potreby sumy, szczo bilsze, nizh u 2 razy perevyszujut deficyt pencijnoho fondu. Pytaje, zvidky vony vizmutsja? Zaklykaje Nac. Bank. ne piddavatys na tysk i ne drukuvaty hroszej. Bo jakszczo, kazhe, dadut 100 hr., a infljacija z'jist 200, to komu ce potribno? I bahato czytacziv joho pidtrymujut ta zvertajut uvahu, szczo ce jedynyj Prezydent Ukrajiny, jakyj vidstojuvav i vidstojuje interesy Ukrajinciv - po oboch berehach Dnipra.
N.V. V czerzi ljudy szkodujut' za eks prezydentom. Ale szczo to vz'e minjaje?
N.V. V czerzi ljudy szkodujut' za eks prezydentom. Ale szczo to vz'e minjaje?
четвер, 8 березня 2012 р.
Лозовата: Матеріали до історії Тепличчини
Лозовата
У Центральному Державному Історичному Архіві у Києві (ЦДІАУК) зберігається метрична книга церкви святої Параскеви за 1767-1802 рр. - (ЦДІАУК, фонд 224, опис 1, справа 732).
Cело Лозовата згадується в подимному реєстрі 1775 р. Брацлавського воєводства (Magazin für die neue Historie und Geographie / Angelegt von D. Anton Fridrich Büsching. - Halle, 1782. - Bd. 22). У цьому реєстрі містяться відомості про те, що село на той час належало до Теплицького ключа Уманської волості і в ньому нараховувалось 46 димів.
В Офірному реєстрі Брацлавського воєводства 1789 р., який зберігається в Бібліотеці Польської академії наук в Курніку (Biblioteka PAN w Kórniku, oddział rękopisów, rkps 1221), зазначено, що Лозовата біля містечка Теплика належить до Уманської парафіі.
В Реєстрі Вознесенського намісництва 1795 р.(зберігається в Російському державному військово-історичному архіві, фонд: Военно-ученый архив) є зафіксовано, що в Лозоватій боло 41 димів, і належала вона до Ольгопільського уїзду.
На рубежі XVIII-XIX ст. село належало до Гайсинського уїзду і містило 46 димів.
У 1791 р. Лозовата належала до Брацлавського повіту, і в тому ж році була адміністративно підпорядкована Надбузькому повіту.
Інформація про Жидів в селі міститься у книзі: Архив Юго-Западной России, часть 5, т. 1-2: Переписи еврейського населения в Юго-западном крае в 1765-1791 гг. Киев, 1890. Маються на указі реєстри за 1765, 1776, 1784, 1787, 1790, 1791 рр.
Лозовата зазначена також на мапах Базилія Севериновського (Mapa województwa bracławskiego i kijowskiego …/ W opracowaniu Bazyliego Sewerynowskiego; зберігається в Російському державному військово-історичному архіві - РГВИА, фонд: Военно-ученый архив, од. зб. 19989; рубіж XVIII-XIX cт.; № 708) і Олександра Яблоновського під назвою Łozowata (Atłas historyczny Rzeczypospolitej wydany z zasiłkiem Akademii Umiejętności w Krakowie: Epoka przełomu z wieku XVI-go na XVII-sty. Dział II-gi: „Ziemie Ruskie” Rzeczypospolitej / Opracował i wydał Aleksander Jabłonowski. – Warszawa; Wiedeń, 1899-1904).
Реєстр церков Теплицького деканату, поданий року 1781, дня 5 травня.
Церкви-парафії: <...> 23. с. Лозовата (Łozowata): сповідалося 128 осіб; не сповідалося – 40; охрещено – 10; померли – 6.
(Джерело: Центральний державний історичний архів у Санкт-Петербурзі - далі: ЦДІАСП, фонд 823, опис 3, справа 919).
Таблиця Теплицького деканату, подана на генеральній конгрегації року 1782, дня 12/23 травня в Радомишлі.
Парафія: <...> 22. Лозовата: осель - 35, сповідалося 123 особи; дітей - 32; народилося: хлопчиків - 4, дівчаток - 2; шлюбів – 1; померло: жінок - 1.
(Джерело: ЦДІАСП, фонд 823, опис 3, справа 1016).
Таблиця Теплицького деканату з люстрації року 1785 згідно з примірником, одержаним із Консисторії.
Парафія: <...> 25. Лозовата: осель - 33, сповідалося 144 осіб; дітей - 73; народилося: хлопчиків - 10, дівчаток - 11; померло: чоловіків - 1, жінок - 2.
(Джерело: ЦДІАСП, фонд 823, опис 3, справа 1071).
Таблиця Теплицького деканату, подана на генеральній конгрегації року 1786, дня 3 травня (за н.ст.) в Радомишлі.
Парафія: <...> 25. Лозовата: осель - 34, сповідалося 92 особи; не сповідувалось – 2; дітей - 85; народилося: хлопчиків - 4, дівчаток - 5; шлюбів – 1; померло: чоловіків - 1, жінок - 2.
(Джерело: ЦДІАСП, фонд 823, опис 3, справа 1078).
Під номером 87 це село зазначене на карті Подільської губернії 1797 р. Парамона Дьяконова [Карта Подольской губернии, разделенной, по новоконфированным его Императ-го Вел-ва штатам, на поветы или уезды: Каменецкой, Летичевской, Ушицкой, Могилевской, Литинской, Винницкой, Брацлавской, Ямпольской, Ольгопольской, Гайсинской и Еленской. Сочинена 1797 года. Масштаб в карте: в дюйме английском 10 верст / Сочинил Подольской губернии землемер Парамон Дьяконов. 1. Гайсинский уезд (весь в бывшем подлин<ном> Брацлав<ском> в<оеводст>ве; з севера на юг). – ЦГВИА, ф. ВУА, спр. 20924].
Відомість, укладена в Подільському губернському правлінні, про міста, містечка, села і хутори, розташовані в Подільській губернії, з даними у них, скільки після поділу губерній з 1797-го є дворів і по 1803 рік чоловічої статі осіб.
VI. Гайсинський повіт.
<...> 75. Лозовата (Лозоватая): дворів: у 1775 р. - 46, у 1797 р. - 46, осіб - 144.
(Джерело: Центральний державний воєнно-історичний архів у Москві, ВУА, 18946).
(Подані вище матеріали віднайдені професором М.Г.Крикуном і публікуються за його незмінною доброзичливою згодою).
Лозовата. № 184 (номер, під яким акт записаний в оригіналі. – О.П.). І – Acta ligitiosa. Середа 25-го січня 1783 р., сс. (сільський суд? – О.П.) в Зозові. –
Парафіяни села Лозоватої Петро Бобрик, Василь Мельник, Федь Марощук та інші в присутності Тульчинського двору, в Теплицькому деканаті, скаржачись на свого пароха Михайла Шашкевича, надали ротул інквізиції. Відповідач нічого не заперечив проти розпечатування ротулу, і суддя прочитав ротули обох сторін. Свідки не підтвердили у своїх показах, що відповідач був схоплений під час крадіжки віжків з жидівських коней, <...>; не піднімав він також руки на духовну особу, Мочульського пароха Пашуту; <...>
[Джерело: „Труды Подольского епархиального историко-статистического комитета” (Каменец-Подольск), 1887, вып. 3, с. 230-231].
Примітки: Зозів, тепер село Липовецького району Вінницької області;
ротула (від латинського слова rotula – звиток).
Гайсинський повіт.
<...>§ ІІІ. Міста і села з правом громади.
<...> Старостівни Абрамичової Розалії:
<...> в Лозоватій душ чоловік 108
в Пологу – 396.
Чорнозем і дубові запусти.
(Джерело: Statystyczne, topograficzne i historyczne opisanie guberni Podolskiey z rycinami i mappami przez X. Wawrzynca Marczyńkowskiego. Tom III. Wilno: Drukiem Józefa Zawadzkiego, typografa imperatorskiego uniwersytetu, 1823. С. 170)
Лозовата (Łozowata), село, Гайсинський повіт <Подільської губернії>, над річкою Удичем, волость М’ягкоходи, мешканців 313, в тому числі 37 однодвірців, селянської землі 472 десятини, двірської - 494 десятини. Будинків 72. Парафія католицька в Тернівці (Tarnawka). Село належало до Абрамовичів (Abramowscy), тепер – до Липковських (Lipkowcy).
(Джерело: Słownik Geograficzny Królestwa Polskiego i innych Krajów Słowiańskich / Wydany pod redakcyą Filipa Sulimierskiego, redaktora Wędrowca, magistra nauk fizyczno-matematycznych b[yłéj] Szkoły Głównéj Warszawskiéj, Bronisława Chleboskiego, magistra nauk filologiczno-historycznych b. Szkoły Głównéj Warszawskiéj, Władysława Walewskiego, obywatela ziemskiego, kandydata nauk dyplomatycznych Uniwersytetu Dorpackiego. Tom V. Warszawa: Nakładem Filipa Sulimierskiego i Władysława Walewskiego, 1884, s. 766).
Примітка: Однодвірці були окремою групою державних селян у Росії, що вийшла з дрібних „служилих людей”, які у XVI-XVII ст. охороняли південні і південно-східні кордони. Деякі з них мали кріпаків, але більшість були власниками лише одного двору. В Україні однодвірці з’явились у XVIII ст. як переселенці. У 1866 р. однодвірці були прирівнені до селян.
Чорна-Гребля, село, лежить при річці Удичу, за 14 верстов на південь від м. Теплика, де найближче поштове відділення. Місцевість в кліматичному стосунку сприятлива; ґрунт - чорноземний, родючий. До парафії Чорної-Греблі приписане село Лозовата з церквою, розташоване на тій же річці Удичу, трохи вище Чорної-Греблі. Лозовата належала колись Чечелівським, зараз – Ліпковським.Парафіян нараховується в Чорній-Греблі 483 чоловічої статі і 387 жіночої, в Лозоватій 336 чоловічої і 326 жіночої; всього 1532 обох статей; крім того в парафії мешкають 12 католиків (в с. Лозоватій) і 45 Жидів (в обох поселеннях). Парафіяни – селяни, що займаються переважно землеробством. Церква в Чорній Греблі в ім’я св. Апостола Іоанна Богослова (у Центральному Державному Історичному Архіві у Києві зберігається метрична книга цієї церкви за 1765-1803 рр.; фонд 224, опис 2, одиниця зберігання 122. – О.П.), дерев’яна, з трьома куполами, вкрита листовим залізом, побудована у 1798 р.; дзвіниця дерев’яна з 1869 р. <...> Церква у приписному селі Лозоватій – дерев’яна, з 1752 р., в ім’я святої Параскеви (<освячена> 28 жовтня). <...> Землі при церкві Лозоватої всього із садибною 44 десятини 2305 сажнів. <...> Притчові забудови зістарілі. Церковно-парафіяльна школа у Чорній-Греблі з 1880 р.; розташовується у власній будівлі, зведеній у 1886 р. В Лозоватій школа грамоти з 1880 р.
(Джерело: Труды Подольского епархиального историко-статистического комитета. Выпуск девятый: Приходы и церкви Подольской епархии / Под ред. священника Евфимия Сецинского. - Каменец-Подольск, 1901. С. 358. № 493; Репринтне видання: Біла Церква: Видавець Олександр Пшонківський, 2009. - Серія: Бібліотека української краєзнавчої класики).
Список пожертв, що надійшли до Подільської Духовної Консисторії на користь Червоного Хреста на військові і санітарні потреби діючої армії на Далекому Сході, на користь поранених вояків, родин убитих вояків і на зміцнення військового флоту.
<...> При рапорті Благочинного 4 округи Гайсинського уїзду священика Петровського від 18 лютого за № 239, від парафіян с.с. <...> Чорної Греблі з Лозоватою 26 крб. <...>
(Джерело: Подольскія епархіальныя ведомости, 1904, часть оффициальная, № 18, с. 223).
У Центральному Державному Історичному Архіві у Києві (ЦДІАУК) зберігається метрична книга церкви святої Параскеви за 1767-1802 рр. - (ЦДІАУК, фонд 224, опис 1, справа 732).
Cело Лозовата згадується в подимному реєстрі 1775 р. Брацлавського воєводства (Magazin für die neue Historie und Geographie / Angelegt von D. Anton Fridrich Büsching. - Halle, 1782. - Bd. 22). У цьому реєстрі містяться відомості про те, що село на той час належало до Теплицького ключа Уманської волості і в ньому нараховувалось 46 димів.
В Офірному реєстрі Брацлавського воєводства 1789 р., який зберігається в Бібліотеці Польської академії наук в Курніку (Biblioteka PAN w Kórniku, oddział rękopisów, rkps 1221), зазначено, що Лозовата біля містечка Теплика належить до Уманської парафіі.
В Реєстрі Вознесенського намісництва 1795 р.(зберігається в Російському державному військово-історичному архіві, фонд: Военно-ученый архив) є зафіксовано, що в Лозоватій боло 41 димів, і належала вона до Ольгопільського уїзду.
На рубежі XVIII-XIX ст. село належало до Гайсинського уїзду і містило 46 димів.
У 1791 р. Лозовата належала до Брацлавського повіту, і в тому ж році була адміністративно підпорядкована Надбузькому повіту.
Інформація про Жидів в селі міститься у книзі: Архив Юго-Западной России, часть 5, т. 1-2: Переписи еврейського населения в Юго-западном крае в 1765-1791 гг. Киев, 1890. Маються на указі реєстри за 1765, 1776, 1784, 1787, 1790, 1791 рр.
Лозовата зазначена також на мапах Базилія Севериновського (Mapa województwa bracławskiego i kijowskiego …/ W opracowaniu Bazyliego Sewerynowskiego; зберігається в Російському державному військово-історичному архіві - РГВИА, фонд: Военно-ученый архив, од. зб. 19989; рубіж XVIII-XIX cт.; № 708) і Олександра Яблоновського під назвою Łozowata (Atłas historyczny Rzeczypospolitej wydany z zasiłkiem Akademii Umiejętności w Krakowie: Epoka przełomu z wieku XVI-go na XVII-sty. Dział II-gi: „Ziemie Ruskie” Rzeczypospolitej / Opracował i wydał Aleksander Jabłonowski. – Warszawa; Wiedeń, 1899-1904).
Реєстр церков Теплицького деканату, поданий року 1781, дня 5 травня.
Церкви-парафії: <...> 23. с. Лозовата (Łozowata): сповідалося 128 осіб; не сповідалося – 40; охрещено – 10; померли – 6.
(Джерело: Центральний державний історичний архів у Санкт-Петербурзі - далі: ЦДІАСП, фонд 823, опис 3, справа 919).
Таблиця Теплицького деканату, подана на генеральній конгрегації року 1782, дня 12/23 травня в Радомишлі.
Парафія: <...> 22. Лозовата: осель - 35, сповідалося 123 особи; дітей - 32; народилося: хлопчиків - 4, дівчаток - 2; шлюбів – 1; померло: жінок - 1.
(Джерело: ЦДІАСП, фонд 823, опис 3, справа 1016).
Таблиця Теплицького деканату з люстрації року 1785 згідно з примірником, одержаним із Консисторії.
Парафія: <...> 25. Лозовата: осель - 33, сповідалося 144 осіб; дітей - 73; народилося: хлопчиків - 10, дівчаток - 11; померло: чоловіків - 1, жінок - 2.
(Джерело: ЦДІАСП, фонд 823, опис 3, справа 1071).
Таблиця Теплицького деканату, подана на генеральній конгрегації року 1786, дня 3 травня (за н.ст.) в Радомишлі.
Парафія: <...> 25. Лозовата: осель - 34, сповідалося 92 особи; не сповідувалось – 2; дітей - 85; народилося: хлопчиків - 4, дівчаток - 5; шлюбів – 1; померло: чоловіків - 1, жінок - 2.
(Джерело: ЦДІАСП, фонд 823, опис 3, справа 1078).
Під номером 87 це село зазначене на карті Подільської губернії 1797 р. Парамона Дьяконова [Карта Подольской губернии, разделенной, по новоконфированным его Императ-го Вел-ва штатам, на поветы или уезды: Каменецкой, Летичевской, Ушицкой, Могилевской, Литинской, Винницкой, Брацлавской, Ямпольской, Ольгопольской, Гайсинской и Еленской. Сочинена 1797 года. Масштаб в карте: в дюйме английском 10 верст / Сочинил Подольской губернии землемер Парамон Дьяконов. 1. Гайсинский уезд (весь в бывшем подлин<ном> Брацлав<ском> в<оеводст>ве; з севера на юг). – ЦГВИА, ф. ВУА, спр. 20924].
Відомість, укладена в Подільському губернському правлінні, про міста, містечка, села і хутори, розташовані в Подільській губернії, з даними у них, скільки після поділу губерній з 1797-го є дворів і по 1803 рік чоловічої статі осіб.
VI. Гайсинський повіт.
<...> 75. Лозовата (Лозоватая): дворів: у 1775 р. - 46, у 1797 р. - 46, осіб - 144.
(Джерело: Центральний державний воєнно-історичний архів у Москві, ВУА, 18946).
(Подані вище матеріали віднайдені професором М.Г.Крикуном і публікуються за його незмінною доброзичливою згодою).
Лозовата. № 184 (номер, під яким акт записаний в оригіналі. – О.П.). І – Acta ligitiosa. Середа 25-го січня 1783 р., сс. (сільський суд? – О.П.) в Зозові. –
Парафіяни села Лозоватої Петро Бобрик, Василь Мельник, Федь Марощук та інші в присутності Тульчинського двору, в Теплицькому деканаті, скаржачись на свого пароха Михайла Шашкевича, надали ротул інквізиції. Відповідач нічого не заперечив проти розпечатування ротулу, і суддя прочитав ротули обох сторін. Свідки не підтвердили у своїх показах, що відповідач був схоплений під час крадіжки віжків з жидівських коней, <...>; не піднімав він також руки на духовну особу, Мочульського пароха Пашуту; <...>
[Джерело: „Труды Подольского епархиального историко-статистического комитета” (Каменец-Подольск), 1887, вып. 3, с. 230-231].
Примітки: Зозів, тепер село Липовецького району Вінницької області;
ротула (від латинського слова rotula – звиток).
Гайсинський повіт.
<...>§ ІІІ. Міста і села з правом громади.
<...> Старостівни Абрамичової Розалії:
<...> в Лозоватій душ чоловік 108
в Пологу – 396.
Чорнозем і дубові запусти.
(Джерело: Statystyczne, topograficzne i historyczne opisanie guberni Podolskiey z rycinami i mappami przez X. Wawrzynca Marczyńkowskiego. Tom III. Wilno: Drukiem Józefa Zawadzkiego, typografa imperatorskiego uniwersytetu, 1823. С. 170)
Старий млин на річці Удичу у селі Лозоватій
(малюнок автора, 1992 р.)
Лозовата (Łozowata), село, Гайсинський повіт <Подільської губернії>, над річкою Удичем, волость М’ягкоходи, мешканців 313, в тому числі 37 однодвірців, селянської землі 472 десятини, двірської - 494 десятини. Будинків 72. Парафія католицька в Тернівці (Tarnawka). Село належало до Абрамовичів (Abramowscy), тепер – до Липковських (Lipkowcy).
(Джерело: Słownik Geograficzny Królestwa Polskiego i innych Krajów Słowiańskich / Wydany pod redakcyą Filipa Sulimierskiego, redaktora Wędrowca, magistra nauk fizyczno-matematycznych b[yłéj] Szkoły Głównéj Warszawskiéj, Bronisława Chleboskiego, magistra nauk filologiczno-historycznych b. Szkoły Głównéj Warszawskiéj, Władysława Walewskiego, obywatela ziemskiego, kandydata nauk dyplomatycznych Uniwersytetu Dorpackiego. Tom V. Warszawa: Nakładem Filipa Sulimierskiego i Władysława Walewskiego, 1884, s. 766).
Примітка: Однодвірці були окремою групою державних селян у Росії, що вийшла з дрібних „служилих людей”, які у XVI-XVII ст. охороняли південні і південно-східні кордони. Деякі з них мали кріпаків, але більшість були власниками лише одного двору. В Україні однодвірці з’явились у XVIII ст. як переселенці. У 1866 р. однодвірці були прирівнені до селян.
Чорна-Гребля, село, лежить при річці Удичу, за 14 верстов на південь від м. Теплика, де найближче поштове відділення. Місцевість в кліматичному стосунку сприятлива; ґрунт - чорноземний, родючий. До парафії Чорної-Греблі приписане село Лозовата з церквою, розташоване на тій же річці Удичу, трохи вище Чорної-Греблі. Лозовата належала колись Чечелівським, зараз – Ліпковським.Парафіян нараховується в Чорній-Греблі 483 чоловічої статі і 387 жіночої, в Лозоватій 336 чоловічої і 326 жіночої; всього 1532 обох статей; крім того в парафії мешкають 12 католиків (в с. Лозоватій) і 45 Жидів (в обох поселеннях). Парафіяни – селяни, що займаються переважно землеробством. Церква в Чорній Греблі в ім’я св. Апостола Іоанна Богослова (у Центральному Державному Історичному Архіві у Києві зберігається метрична книга цієї церкви за 1765-1803 рр.; фонд 224, опис 2, одиниця зберігання 122. – О.П.), дерев’яна, з трьома куполами, вкрита листовим залізом, побудована у 1798 р.; дзвіниця дерев’яна з 1869 р. <...> Церква у приписному селі Лозоватій – дерев’яна, з 1752 р., в ім’я святої Параскеви (<освячена> 28 жовтня). <...> Землі при церкві Лозоватої всього із садибною 44 десятини 2305 сажнів. <...> Притчові забудови зістарілі. Церковно-парафіяльна школа у Чорній-Греблі з 1880 р.; розташовується у власній будівлі, зведеній у 1886 р. В Лозоватій школа грамоти з 1880 р.
(Джерело: Труды Подольского епархиального историко-статистического комитета. Выпуск девятый: Приходы и церкви Подольской епархии / Под ред. священника Евфимия Сецинского. - Каменец-Подольск, 1901. С. 358. № 493; Репринтне видання: Біла Церква: Видавець Олександр Пшонківський, 2009. - Серія: Бібліотека української краєзнавчої класики).
Список пожертв, що надійшли до Подільської Духовної Консисторії на користь Червоного Хреста на військові і санітарні потреби діючої армії на Далекому Сході, на користь поранених вояків, родин убитих вояків і на зміцнення військового флоту.
<...> При рапорті Благочинного 4 округи Гайсинського уїзду священика Петровського від 18 лютого за № 239, від парафіян с.с. <...> Чорної Греблі з Лозоватою 26 крб. <...>
(Джерело: Подольскія епархіальныя ведомости, 1904, часть оффициальная, № 18, с. 223).
середа, 7 березня 2012 р.
Надія Воловодівська про початок виборчої кампанії
V nas na samyh vysokyh szczabljah vz'e poczalas' vyborcza kompanija. Poczaly rozkazuvaty, jaki prjanyky budut' rozdavaty, ne vzavtra, ale treba trymaty kyszeni poszyrsze.
неділя, 4 березня 2012 р.
Залужжя: Матеріали до краєзнавства Тепличчини
Залужжя
У Центральному Державному Історичному Архіві в Києві зберігається метрична книга церкви святого Миколая села Залужжя, 1767-1803 рр. - ЦДІАУ. - Фонд 224. Опис 1. Справа 400.
Про Залужжя маємо одну з перших згадок в подимному реєстрі 1775 р. Брацлавського воєводства (Magazin für die neue Historie und Geographie / Angelegt von D. Anton Fridrich Büsching. - Halle, 1782. - Bd. 22), де зазначено, що це село (пол. Załuże) належить до Обозівського ключа Уманської волості і в ньому нараховується 100 димів.
В Офірному реєстрі Брацлавського воєводства 1789 р., який зберігається в Бібліотеці Польської академії наук в Курніку (Biblioteka PAN w Kórniku, oddział rękopisów, rkps 1221), зазначено, що Залужжя, біля сіл Мочулки Великої і Малої, належить до Уманської парафіі.
В Реєстрі Вознесенського намісництва 1795 р.(зберігається в Російському державному військово-історичному архіві, фонд: Военно-ученый архив) вказано, що село має 68 димів і належить до Ольгопільського уїзду.
На рубежі XVIII-XIX ст. село належало до Гайсинського уїзду і мало так само 68 димів.
У 1791 р. село належало до Брацлавського повіту, і в тому ж році було адміністративно підпорядковане Надбузькому повіту.
Інформація про Жидів в селі міститься у книзі: Архив Юго-Западной России, часть 5, т. 1-2: Переписи еврейського населения в Юго-западном крае в 1765-1791 гг. Киев, 1890. Маються на указі реєстри за 1765, 1776, 1784, 1787, 1790, 1791 рр.
Залужжя міститься також на картах Базилія Севериновського (Mapa województwa bracławskiego i kijowskiego …/ W opracowaniu Bazyliego Sewerynowskiego; зберігається в Російському державному військово-історичному архіві - РГВИА, фонд: Военно-ученый архив, од. зб. 19989; рубіж XVIII-XIX cт.; № 680) і Олександра Яблоновського під назвою Załuże (Atłas historyczny Rzeczypospolitej wydany z zasiłkiem Akademii Umiejętności w Krakowie: Epoka przełomu z wieku XVI-go na XVII-sty. Dział II-gi: „Ziemie Ruskie” Rzeczypospolitej / Opracował i wydał Aleksander Jabłonowski. – Warszawa; Wiedeń, 1899-1904).
Під номером 81 і назвою Залуже це село зазначене на карті Подільської губернії 1797 р. Парамона Дьяконова [Карта Подольской губернии, разделенной, по новоконфированным его Императ-го Вел-ва штатам, на поветы или уезды: Каменецкой, Летичевской, Ушицкой, Могилевской, Литинской, Винницкой, Брацлавской, Ямпольской, Ольгопольской, Гайсинской и Еленской. Сочинена 1797 года. Масштаб в карте: в дюйме английском 10 верст / Сочинил Подольской губернии землемер Парамон Дьяконов. 1. Гайсинский уезд (весь в бывшем подлин<ном> Брацлав<ском> в<оеводст>ве; з севера на юг). – ЦГВИА, ф. ВУА, спр. 20924].
(Поданий матеріал виявлений професором Львівського університету М.Г. Крикуном і публікується за його люб'язною згодою).
Гайсинський повіт.
<...>
§ ІІІ. Міста і села з правом громади.
<...> Потоцького Станіслава, Графа, Генерал-Ад’ютанта і Кавалера.
<...> Ключ Теплицький:
<...> в Залужжі (Załuża) душ чоловік 280.
(Джерело: Statystyczne, topograficzne i historyczne opisanie guberni Podolskiey z rycinami i mappami przez X. Wawrzynca Marczyńkowskiego. Tom III. Wilno: Drukiem Józefa Zawadzkiego, typografa imperatorskiego uniwersytetu, 1823. С. 180)
Список Священо- і Церковно-Служителів, яким призначено допомогу 1863 року з надісланих Святим Синодом [Подільській єпархії] 28 тис. крб.
<...> Священику села Залужжя Конону Тутевичу – 30 крб.
(Джерело: „Подольские епархиальные ведомости”, 1864, 1/ІІ, № 3, часть официальная, с. 32, 35)
II. Розпоряджння єпархіального начальства.
<...> З нагоди передачі, на основі Найвищого повеління, що наступило 24 Січня 1863 року, церков Подільського Південного Поселення у відання Єпархіального Начальства, Подільська Духовна Консисторія ухвалою, що сталася у 31-й день Грудня 1863 р., затвердженою Єпархіальним Преосвященством, церкви Поселення в уїздах: Летичівському, Гайсинськом розподілені на 4 округи в кожному, а саме:
<...> По Гайсинському уїзду.
<...> До 2-го Округу Благочинного Протоієрея Іакова Хмеліовського, [до якого належать села]:
<...> 18. – Залужжя.
(Джерело: „Подольские епархиальные ведомости”, 1864, 15/ІІ, № 4, часть официальная, с. 50, 51, 52, 53).
Залужжя (Załuże), село над безіменним допливом річки Теплички,<Подільська губернія>, Гайсинський повіт, на пограниччі з Ольгопільським повітом; окружна поліція і волость – Теплик (за 3 верстви), парафія католицька - Тернівка, залізнична станція - Кубліч (за 5 верстов), віддалене від Гайсина за 27 верстви; має 176 осель, 1444 мешканців, 1024 десятин селянської землі, 43 десятини землі церковної; двірська земля належить до Теплицького ключа (маєтку. – О.П.) графів Потоцьких (8532 десятини). Має церкву православного віросповідання святого Миколая, побудовану у 1748 р., з 2459 парафіянами.
(Джерело: Słownik Geograficzny Królestwa Polskiego i innych Krajów Słowiańskich / Wydany pod redakcyą Bronisława Chleboskiego, przy współudziale, od połowy tomu VI, Józefa Krzywickiego, według planu Filipa Sulimierskiego. Tom XIV. Warszawa: Nakładem Władysława Walewskiego, 1895, s. 360-361).
Залужжя, село – розташоване на невеликому підвищенні вздовж бігу річки Бужок. Кліматичні умови сприятливі для здоров’я. Ґрунт – чорноземний. Старожили розповідають, що предками їхніми були козаки, які поселились у цій місцевості, оточеній з усіх боків лісами і непрохідними трясовинними місцями, як на зручній і захищеній від різних ворожих нападів. Поблизу села був козацький стан. Нині мешканців у селі Залужжі 1311 осіб обох статей; всі вони – українці православного визнання, самі вони називають себе „Уманцями”, займаються хліборобством. Парафіяни побожні; крім відвідувань служби Божої у своїй церкві, вони вибираються на прощу до Києва, Почаєва, Козельщини, до найближчих місцевих монастирів, а деякі навіть до Єрусалиму і на гору Афон. Стара церква, побудована у 1777 р. в ім’я святого Миколая Чудотворця, внаслідок зістаріння, за розпорядженням єпархіального начальства 23 квітня 1897 р., була закрита, і з того часу відправа у ній не велась; будівля її була розібрана. Поблизу старої церкви зведена нова дерев’яна церква, теж в ім’я святого Миколая Чудотворця; розпочата побудовою у 1894 р., а закінчена й освячена у 1897 р. Будівництво церкви коштувало 14.200 крб. Іконостас до нової церкви перенесений із старої, лише тло його оновлене. У церкві є старовинна місцево шанована ікона Богоматері, названа „Милуючою”. Церковної землі: садиба – 3 десятини, орної у першій зміні - 12 десятин 305 сажнів, у другій – 11 десятин 900 сажнів, у третій – 11 десятин 1275 сажнів, сінокісної - 15 десятин 270 сажнів, всього – 53 десятини 350 сажнів. Причтові приміщення – дерев’яні, побудовані парафіянами для священика у 1878 р.; у псаломщика будинок старий без служб. Церковно-парафіяльна школа відкрита у 1866 р.; розташовується з 1893 р. у власній будівлі.
(Джерело: Труды Подольского Историко-Статистического Комитета. Вып. 9. Каменец-Подольск, 1901, 347-348; № 476; Репринтне видання: Біла Церква: Видавець Олександр Пшонківський, 2009. - Серія: Бібліотека української краєзнавчої класики).
Список пожертв, що надійшли до Подільської Духовної Консисторії на користь Червоного Хреста на військові і санітарні потреби діючій армії на Далекому Сході, на користь поранених воїнів, родин убитих воїнів і на зміцнення військового флоту.
<...> При рапортах від 18 березня за №№ 341 і 339 від парафіян сіл Залужжя, Кам’янок, Мишарівки, М’ягкоходу, Пологу, Бджільної, Стражгороду, Теплика і Хмарівки <...> 154 крб. 38 коп.
Видача книг для збору пожертвування на користь церков: <...> с. Залужжя Гайсинського уїзду <...>.
Дані кореспондентського обстеження:
<...> Залужжя
Кількість дворів, зайнятих ткацтвом – 20.
Кількість осіб, зайнятих ткацтвом – 40.
Кількість дворів, зайнятих овчинно-кожушним промислом – 5.
Кількість осіб, зайнятих овчинно-кожушним промислом – 6.
Пора року промислу – весь рік.
Загальна кількість дворів – 291.
Загальна кількість чоловіків – 730.
Загальна кількість жінок – 721.
Усього людей – 1451.
(Джерело: Трофимов Л.Т. Ткацкий промысел в Подольской губернии. – В кн.: Кустарные промыслы в Подольской губернии / Под ред. Прусевича А.. Киев, 1916, с. 244).
<...> <Кустарна деревообробка.>
У Теплицькій волості за даними експедиційного обстеження найбільшими пунктами <цього промислу> є: <...> Залужжя - 11 осіб.
(Джерело: Александрович Г. Кустарные древодельные промыслы в Подольской губернии. – В кн.: Кустарные промыслы в Подольской губернии / Под ред. Прусевича А. Киев, 1916, с. 533).
У Центральному Державному Історичному Архіві в Києві зберігається метрична книга церкви святого Миколая села Залужжя, 1767-1803 рр. - ЦДІАУ. - Фонд 224. Опис 1. Справа 400.
Про Залужжя маємо одну з перших згадок в подимному реєстрі 1775 р. Брацлавського воєводства (Magazin für die neue Historie und Geographie / Angelegt von D. Anton Fridrich Büsching. - Halle, 1782. - Bd. 22), де зазначено, що це село (пол. Załuże) належить до Обозівського ключа Уманської волості і в ньому нараховується 100 димів.
В Офірному реєстрі Брацлавського воєводства 1789 р., який зберігається в Бібліотеці Польської академії наук в Курніку (Biblioteka PAN w Kórniku, oddział rękopisów, rkps 1221), зазначено, що Залужжя, біля сіл Мочулки Великої і Малої, належить до Уманської парафіі.
В Реєстрі Вознесенського намісництва 1795 р.(зберігається в Російському державному військово-історичному архіві, фонд: Военно-ученый архив) вказано, що село має 68 димів і належить до Ольгопільського уїзду.
На рубежі XVIII-XIX ст. село належало до Гайсинського уїзду і мало так само 68 димів.
У 1791 р. село належало до Брацлавського повіту, і в тому ж році було адміністративно підпорядковане Надбузькому повіту.
Інформація про Жидів в селі міститься у книзі: Архив Юго-Западной России, часть 5, т. 1-2: Переписи еврейського населения в Юго-западном крае в 1765-1791 гг. Киев, 1890. Маються на указі реєстри за 1765, 1776, 1784, 1787, 1790, 1791 рр.
Залужжя міститься також на картах Базилія Севериновського (Mapa województwa bracławskiego i kijowskiego …/ W opracowaniu Bazyliego Sewerynowskiego; зберігається в Російському державному військово-історичному архіві - РГВИА, фонд: Военно-ученый архив, од. зб. 19989; рубіж XVIII-XIX cт.; № 680) і Олександра Яблоновського під назвою Załuże (Atłas historyczny Rzeczypospolitej wydany z zasiłkiem Akademii Umiejętności w Krakowie: Epoka przełomu z wieku XVI-go na XVII-sty. Dział II-gi: „Ziemie Ruskie” Rzeczypospolitej / Opracował i wydał Aleksander Jabłonowski. – Warszawa; Wiedeń, 1899-1904).
Під номером 81 і назвою Залуже це село зазначене на карті Подільської губернії 1797 р. Парамона Дьяконова [Карта Подольской губернии, разделенной, по новоконфированным его Императ-го Вел-ва штатам, на поветы или уезды: Каменецкой, Летичевской, Ушицкой, Могилевской, Литинской, Винницкой, Брацлавской, Ямпольской, Ольгопольской, Гайсинской и Еленской. Сочинена 1797 года. Масштаб в карте: в дюйме английском 10 верст / Сочинил Подольской губернии землемер Парамон Дьяконов. 1. Гайсинский уезд (весь в бывшем подлин<ном> Брацлав<ском> в<оеводст>ве; з севера на юг). – ЦГВИА, ф. ВУА, спр. 20924].
(Поданий матеріал виявлений професором Львівського університету М.Г. Крикуном і публікується за його люб'язною згодою).
Гайсинський повіт.
<...>
§ ІІІ. Міста і села з правом громади.
<...> Потоцького Станіслава, Графа, Генерал-Ад’ютанта і Кавалера.
<...> Ключ Теплицький:
<...> в Залужжі (Załuża) душ чоловік 280.
(Джерело: Statystyczne, topograficzne i historyczne opisanie guberni Podolskiey z rycinami i mappami przez X. Wawrzynca Marczyńkowskiego. Tom III. Wilno: Drukiem Józefa Zawadzkiego, typografa imperatorskiego uniwersytetu, 1823. С. 180)
Список Священо- і Церковно-Служителів, яким призначено допомогу 1863 року з надісланих Святим Синодом [Подільській єпархії] 28 тис. крб.
<...> Священику села Залужжя Конону Тутевичу – 30 крб.
(Джерело: „Подольские епархиальные ведомости”, 1864, 1/ІІ, № 3, часть официальная, с. 32, 35)
II. Розпоряджння єпархіального начальства.
<...> З нагоди передачі, на основі Найвищого повеління, що наступило 24 Січня 1863 року, церков Подільського Південного Поселення у відання Єпархіального Начальства, Подільська Духовна Консисторія ухвалою, що сталася у 31-й день Грудня 1863 р., затвердженою Єпархіальним Преосвященством, церкви Поселення в уїздах: Летичівському, Гайсинськом розподілені на 4 округи в кожному, а саме:
<...> По Гайсинському уїзду.
<...> До 2-го Округу Благочинного Протоієрея Іакова Хмеліовського, [до якого належать села]:
<...> 18. – Залужжя.
(Джерело: „Подольские епархиальные ведомости”, 1864, 15/ІІ, № 4, часть официальная, с. 50, 51, 52, 53).
Залужжя (Załuże), село над безіменним допливом річки Теплички,<Подільська губернія>, Гайсинський повіт, на пограниччі з Ольгопільським повітом; окружна поліція і волость – Теплик (за 3 верстви), парафія католицька - Тернівка, залізнична станція - Кубліч (за 5 верстов), віддалене від Гайсина за 27 верстви; має 176 осель, 1444 мешканців, 1024 десятин селянської землі, 43 десятини землі церковної; двірська земля належить до Теплицького ключа (маєтку. – О.П.) графів Потоцьких (8532 десятини). Має церкву православного віросповідання святого Миколая, побудовану у 1748 р., з 2459 парафіянами.
(Джерело: Słownik Geograficzny Królestwa Polskiego i innych Krajów Słowiańskich / Wydany pod redakcyą Bronisława Chleboskiego, przy współudziale, od połowy tomu VI, Józefa Krzywickiego, według planu Filipa Sulimierskiego. Tom XIV. Warszawa: Nakładem Władysława Walewskiego, 1895, s. 360-361).
Залужжя, село – розташоване на невеликому підвищенні вздовж бігу річки Бужок. Кліматичні умови сприятливі для здоров’я. Ґрунт – чорноземний. Старожили розповідають, що предками їхніми були козаки, які поселились у цій місцевості, оточеній з усіх боків лісами і непрохідними трясовинними місцями, як на зручній і захищеній від різних ворожих нападів. Поблизу села був козацький стан. Нині мешканців у селі Залужжі 1311 осіб обох статей; всі вони – українці православного визнання, самі вони називають себе „Уманцями”, займаються хліборобством. Парафіяни побожні; крім відвідувань служби Божої у своїй церкві, вони вибираються на прощу до Києва, Почаєва, Козельщини, до найближчих місцевих монастирів, а деякі навіть до Єрусалиму і на гору Афон. Стара церква, побудована у 1777 р. в ім’я святого Миколая Чудотворця, внаслідок зістаріння, за розпорядженням єпархіального начальства 23 квітня 1897 р., була закрита, і з того часу відправа у ній не велась; будівля її була розібрана. Поблизу старої церкви зведена нова дерев’яна церква, теж в ім’я святого Миколая Чудотворця; розпочата побудовою у 1894 р., а закінчена й освячена у 1897 р. Будівництво церкви коштувало 14.200 крб. Іконостас до нової церкви перенесений із старої, лише тло його оновлене. У церкві є старовинна місцево шанована ікона Богоматері, названа „Милуючою”. Церковної землі: садиба – 3 десятини, орної у першій зміні - 12 десятин 305 сажнів, у другій – 11 десятин 900 сажнів, у третій – 11 десятин 1275 сажнів, сінокісної - 15 десятин 270 сажнів, всього – 53 десятини 350 сажнів. Причтові приміщення – дерев’яні, побудовані парафіянами для священика у 1878 р.; у псаломщика будинок старий без служб. Церковно-парафіяльна школа відкрита у 1866 р.; розташовується з 1893 р. у власній будівлі.
(Джерело: Труды Подольского Историко-Статистического Комитета. Вып. 9. Каменец-Подольск, 1901, 347-348; № 476; Репринтне видання: Біла Церква: Видавець Олександр Пшонківський, 2009. - Серія: Бібліотека української краєзнавчої класики).
Список пожертв, що надійшли до Подільської Духовної Консисторії на користь Червоного Хреста на військові і санітарні потреби діючій армії на Далекому Сході, на користь поранених воїнів, родин убитих воїнів і на зміцнення військового флоту.
<...> При рапортах від 18 березня за №№ 341 і 339 від парафіян сіл Залужжя, Кам’янок, Мишарівки, М’ягкоходу, Пологу, Бджільної, Стражгороду, Теплика і Хмарівки <...> 154 крб. 38 коп.
(Джерело: „Подольские епархиальные ведомости”, 1904, 29/V, № 22, с. 223, 242-243).
Видача книг для збору пожертвування на користь церков: <...> с. Залужжя Гайсинського уїзду <...>.
(Джерело: „Подольские епархиальные ведомости”, 1895, № 43, с. 666).
Розділ IV. Праця у ткацькому промислі.
<...> Розділ IV. Праця у ткацькому промислі.
Дані кореспондентського обстеження:
<...> Залужжя
Кількість дворів, зайнятих ткацтвом – 20.
Кількість осіб, зайнятих ткацтвом – 40.
Кількість дворів, зайнятих овчинно-кожушним промислом – 5.
Кількість осіб, зайнятих овчинно-кожушним промислом – 6.
Пора року промислу – весь рік.
Загальна кількість дворів – 291.
Загальна кількість чоловіків – 730.
Загальна кількість жінок – 721.
Усього людей – 1451.
(Джерело: Трофимов Л.Т. Ткацкий промысел в Подольской губернии. – В кн.: Кустарные промыслы в Подольской губернии / Под ред. Прусевича А.. Киев, 1916, с. 244).
<...> <Кустарна деревообробка.>
У Теплицькій волості за даними експедиційного обстеження найбільшими пунктами <цього промислу> є: <...> Залужжя - 11 осіб.
(Джерело: Александрович Г. Кустарные древодельные промыслы в Подольской губернии. – В кн.: Кустарные промыслы в Подольской губернии / Под ред. Прусевича А. Киев, 1916, с. 533).
субота, 25 лютого 2012 р.
Побірка: Матеріали до краєзнавства Тепличчини
Побірка. В Центральному Державному Історичному Архіві в Києві (ЦДІАУК) зберігається метрична книга церкви св. Покрови с. Побірки (1756-1796, фонд 224, опис 1, одиниця зберігання 1028).
Перша письмова згадка про Побірку належить до 1629 р., коли це поселення, як містечко, під назвою Ціма (Cima) ввійшло в Подимний реєстрі Брацлавського воєводства. Цей реєстр був вписаний у вінницьку гродську книгу 16 листопада 1629 р. Книга не збереглась, але з неї був зроблений випис даного реєстру, повторно вписаний у вінницьку гродську книгу у 1717 р. Звідси реєстр був опублікований у книзі: Архив Юго-Западной России, издаваемый Коммиссиею для разбора древних актов, состоящей при Киевском, Подольском и Волынском генерал-губернаторе. Часть 7, том 2: Акты о заселении Юго-Западной России (1471-1668). Киев, 1890, с. 394-412.
У 1633 р. це містечко під назвою Побірчинці (Poborczynce) зафіксоване в документі, що зберігається в ЦДІАУК (ф. 256, оп.1, од. зб. 41, арк. 42). Під тією ж назвою поселення згадується у 1642 р. в документі, який зберігається в Кракові (Archiwum Państwowe w Krakowie, zespół Archiwum Sanguszków, № 981).
В подимному реєстрі Брацлавського воєводства 1643 р., який зберігається в Любліні (Archiwum Państwowe w Lublinie, zespół 16/0: Trybunał koronny lubelski, seria 3.4, sygnatura 284, str. 56) зазначено, що княжата Вишневецькі подимного віддали з 200 димів Побірки або Тьми (в оригіналі помилково: Roboczynce alias Tma), що в Немирівському ключі, 200 польських злотих. (Див. також статтю: Крикун М., Петренко О. Подимний реєстр Брацлавського воєводства 1643 року // Записки. товариства імені Шевченка. Львів, 2017, т. 270: Праці історико-філософської секції, с. 415-448).
У 1647 р. містечко під назвою Побірчинці або Тьма (Poborczynce alias Tma) заховалося в колекції Оссолінських, що зберігається у відділі рукописів Львівської національної наукової бібліотеки ім. Василя Стефаника НАН України (ф. 5, оп. 13, од. зб. 4094 ІІІ, арк. 118-119).
Під назвою Побірка (Poborka), але з невизначеним статустом, містечко це чи село, поселення зустрічається в Подимному реєстрі 1664 р. Цей документ теж відомий із впису його у згадану вище вінницьку гродську книгу 1717 р., але теж не в повному обсязі.
(Джерело: Крикун Микола. Кількість і структура поселень Брацлавського воєводства в першій половині XVII століття // Записки Наукового товариства імені Шевченка. Львів, 2006, Том 252, с. 556-647. – Передрук у кн.: Крикун Микола. Брацлавське воєводство у XVI-XVIII століттях: Статті і матеріали. Львів: Вид-во Українського Католицького Ун-ту, 2008, с. 263-264).
У 1650 р. це поселення було нанесене на мапі славетного французького інженера Ґ. Боплана, як містечко Побовка (Pobowka). (Див.: Спеціальна карта України Ґійома Левассера де Боплана 1650 року. Мірило 1:450000. Київ; Львів, 2000; а також: Map, A.2.b.iv Delineatio Specialis et Accurata Ukrainæ {Top Sheet 3} 1650 /Reproduced with the permission of the Bibliothèque nationale, Paris).
В подимному реєстрі 1775 р. Брацлавського воєводства зустрічаємо й Побірку (wieś Poburka) (Magazin für die neue Historie und Geographie / Angelegt von D. Anton Fridrich Büsching. - Halle, 1782. - Bd. 22), яка на той час належала до Соболівського ключа і мала 111 димів.
З Офірного реєстру Брацлавського воєводства 1789 р., який зберігається в Бібліотеці Польської академії наук в Курніку (Biblioteka PAN w Kórniku, oddział rękopisów, rkps 1221), випливає, що на той час це село належало до Ладижинського ключа і Брацлавської парафіі.
На рубежі XVIII-XIX ст. в селі Побірці (рос. Поборка) було 129 дворів і належало воно до Гайсинського уїзду.
У 1791 р. село належало до Брацлавського повіту.
Інформація про євреїв в селі міститься у книзі: Архив Юго-Западной России, часть 5, т. 1-2: Переписи еврейського населения в Юго-западном крае в 1765-1791 гг. Киев, 1890. Маються на указі реєстри за 1765, 1776, 1784, 1787, 1790, 1791 рр.
Село зазначене на картах Базилія Севериновського (Mapa województwa bracławskiego i kijowskiego …/ W opracowaniu Bazyliego Sewerynowskiego; зберігається в Російському державному військово-історичному архіві - РГВИА, фонд: Военно-ученый архив, од. зб. 19989; рубіж XVIII-XIX cт., під номером 417) і Олександра Яблоновського (під назвою Pobirka) (Atłas historyczny Rzeczypospolitej wydany z zasiłkiem Akademii Umiejętności w Krakowie: Epoka przełomu z wieku XVI-go na XVII-sty. Dział II-gi: „Ziemie Ruskie” Rzeczypospolitej / Opracował i wydał Aleksander Jabłonowski. – Warszawa; Wiedeń, 1899-1904).
Реєстр церков Теплицького деканату, поданий року 1781, дня 5 травня.
Церкви-парафії: <...> 38. с. Побірка (Poborka): сповідалося 580 осіб; не сповідалося – 130; охрещено – 30; померли - 6; шлюбів – 4.
(Джерело: Центральний державний історичний архів у Санкт-Петербурзі - далі: ЦДІАСП, фонд 823, опис 3, справа 919).
Таблиця Гайсинського деканату, подана у 1782 році.
Парафія: <...> 22. Побірка (Poborka): будинків 130; сповідалось 651 особа; не сповідалась 1 особа; дітей – 170; народилося: хлопчиків - 12, дівчаток - 13; шлюбів – 5; померло: чоловіків – 6, жінок - 5.
(Джерело: ЦДІАСП, фонд 823, опис 3, справа 1016).
Таблиця Гайсинського деканату, подана на генеральній конгрегації року 1785, дня 4/15 травня в Радомишлі.
Парафія: <...> 21. Побірка: будинків - 110, сповідалося 521 осіб; дітей - 130; народилося: хлопчиків - 18, дівчаток - 17; шлюбів – 4; померло: чоловіків - 16, жінок - 18.
(Джерело: ЦДІАСП, фонд 823, опис 3, справа 1071).
Таблиця Гайсинського деканату, подана на генеральній конгрегації року 1786, дня 3 травня за н. ст. в Радомишлі.
Парафія: <...> 21. Побірка: будинків - 111, сповідалося 540 осіб; дітей - 205; народилося: хлопчиків - 19, дівчаток - 12; шлюбів - 5; померло: чоловіків - 6, жінок - 4.
(Джерело: ЦДІАСП, фонд 823, опис 3, справа 1078).
Таблиця Гайсинського деканату, списана в 1787 р. дня 2 травня за н. ст.
Парафія: <...> 21. Побірка: будинків - 120, сповідалося 719 особи; дітей – 128; народилося: хлопчиків - 25, дівчаток - 27; шлюбів - 14; померло: чоловіків - 3, жінок - 5.
(Джерело: ЦДІАСП, фонд 823, опис 3, справа 1092).
Таблиця з Гайсинського деканату, подана на генеральній Конгрегації року 1793, 19.VI в Радомишлі.
Парафія: <...> 21. Побірка: осель - 128, чоловіків: до 15 років - 157, понад 15 років – 320; жінок: до 15 років - 143, понад 15 років – 302; придатні до сповіді 753, непридатні до сповіді – 177.
(Джерело: ЦДІАСП, фонд 823, опис 3, справа 1174).
Під номером 90 це село зазначене на карті Подільської губернії 1797 р. Парамона Дьяконова [Карта Подольской губернии, разделенной, по новоконфированным его Императ-го Вел-ва штатам, на поветы или уезды: Каменецкой, Летичевской, Ушицкой, Могилевской, Литинской, Винницкой, Брацлавской, Ямпольской, Ольгопольской, Гайсинской и Еленской. Сочинена 1797 года. Масштаб в карте: в дюйме английском 10 верст / Сочинил Подольской губернии землемер Парамон Дьяконов. 1. Гайсинский уезд (весь в бывшем подлин<ном> Брацлав<ском> в<оеводст>ве; з севера на юг). – ЦГВИА, ф. ВУА, спр. 20924].
Відомість, укладена в Подільському губернському правлінні, про міста, містечка, села і хутори, розташовані в Подільській губернії, з даними у них, скільки після поділу губерній з 1797-го є дворів і по 1803 рік чоловічої статі осіб.
VI. Гайсинський повіт.
<...> 42. Побірка (Поборка): дворів: у 1775 р. - 111, у 1797 р. – 129, осіб - 214.
(Джерело: Центральний державний воєнно-історичний архів у Москві, ВУА, 18946).
(Подані вище матеріали виявив професор Львівсвкого університету Микола Григорович Крикун, який охоче запропонував користуватись ними краєзнавцям Побірки та всієї Тепличчини через цей блоґ).
Гайсинський повіт.
<...>
§ ІІІ. Міста і села з правом громади.
<...> Потоцького Станіслава, графа, Генерал-Ад’ютанта і Кавалера
<...> Ключ Бубнівський:
<...> в Побірці душ чоловік 433.
(Джерело: Statystyczne, topograficzne i historyczne opisanie guberni Podolskiey z rycinami i mappami przez X. Wawrzynca Marczyńkowskiego. Tom III. Wilno: Drukiem Józefa Zawadzkiego, typografa imperatorskiego uniwersytetu, 1823. С. 179)
В с. Побірці приєднані з унiї до православ’я 5 жовтня 1794 р. церква в ім’я Покрови Пресвятої Богородиці і священик Михайло Пашута.
[Джерело: Труды Комитета для историко-статистического описания Подольской епархии (Каменец-Подольск), 1876, вып. 2, с. 16].
1) Побірка (Poborka) aбо Побірці (Poborce) – село, Гайсинського повіту, окружна поліція Теплик, волость Соболівка, католицька парафія Ладижин, має 237 осель, 129 мешканців, 1479 десятин селянської землі, млин, церкву, побудовану у 1763 році, наділену 69 десятинами землі, 1842 парафіян. Належить до Бубновецького ключа графині Олександри Потоцької;
2) Побірка (Poborka) - фільварок маєтку Теплик, Гайсинського повіту, 530 десятин орної землі.
(Джерело: Słownik Geograficzny Królestwa Polskiego i innych Krajów Słowiańskich / Wydany pod redakcyą Bronisława Chleboskiego, magistra nauk filologiczno-historycznych b[yłéj] Szkoły Głównéj Warszawskiéj, Władysława Walewskiego, obywatela ziemskiego, kandydata nauk dyplomatycznych Uniwersytetu Dorpackiego według planu Filipa Sulimierskiego. Tom VIІІ. Warszawa: Wyłącznym Nakładem Władysława Walewskiego, 1887, s. 345).
VI. Гайсинський уїзд.
<...> 2. В басейні річки Собу, притоки Богу.
<...> Побірка, село між річками Собом і Удичем. На селянських полях курган.
(Джерело: Сецинский Е. Археологическая карта Подольской губернии. – В кн.: Труды XI Археологического съезда в Киеве. Том 1. Москва, 1901, с. 247).
Побірка – село, розташоване на плоскогір’ї, яке перетинається двома невеличкими струмками, що посеред села зливаються в одну річку Самець, або Суху Тьму, ліву притоку ріки Богу. На північний схід за 5 верстов знаходиться містечко Соболівка з поштовим відділенням, а за 9 верстов – залізнична станція „Гайсин” Уманської вітки. Побірка вважається окремою парафією з самостійною церквою ще з середини XVIII століття, але час заснування самого поселення невідомий. Входило воно до складу маєтків графів Потоцьких і в даний час належить графові Костянтину Костянтиновичу Потоцькому. Населення складається лише з православних селян-українців, землеробів, числом 1089 чоловіків і 1079 жінок; частина з них (понад 50 осіб) належала до колишніх однодвірців*, які згодом приписались до селянської громади. Нині існуюча в Побірці дерев’яна, трикупольна під залізним дахом церква побудована у 1763 році й посвячена на честь Покрови Пресвятої Богородиці; окремо від неї, теж дерев’яна, дзвіниця. Іконостас у храмі п’ятиярусний, обновлений позолотою й живописом у 1871 році. У 1843 році церква була розширена прибудовою до неї північного і південного приділів, пономарні й ризниці на кошти поміщиці графині Олександри Потоцької. Церковної землі 63 десятини 485 сажнів, в тому числі присадибної 2 десятини 1819 сажнів. Причтові приміщення й будинки дуже зістарілі. Церковно-парафіяльна школа, перетворена зі школи грамоти, існує в Побірці з 1875 року.
(Джерело: Труды Подольского епархиального историко-статистического комитета. Выпуск девятый: Приходы и церкви Подольской епархии / Под ред. священника Евфимия Сецинского. - Каменец-Подольск, 1901. - С. 337; Репринтне видання: Біла Церква: Видавець Олександр Пшонківський, 2009. - Серія: Бібліотека української краєзнавчої класики).
* Однодвірці були окремою групою державних селян у Росії, що вийшла з дрібних „служилих людей”, які у XVI-XVII ст. охороняли південні і південно-східні кордони Московії. Деякі з них мали кріпаків, але більшість були власниками лише одного двору. В Україні однодвірці з’явились у XVIII ст. як переселенці. У 1866 р. однодвірці були прирівнені до селян.
Затвердження на посаді церковних старостів: <...> Свято-Покровської <церкви> с. Побірки <...> селянин Аверкій Цмокалюк на перше триріччя.
[Джерело: Подольские епархиальные ведомости (Каменец-Подольск), 1904, часть оффициальная, № 1-2, с. 3].
Дочка протоієрея Олена Немировська офірувала 100 крб. на побудову нового храму в с. Побірці Гайсинського уїзду.
[Джерело: Те саме, 1904, 29 травня, № 22].
<...> Повсюди на Поділлі ткацьким промислом займаються корінні мешканці, селяни-українці <...>
Дані кореспонденського обстеження:
<...> Побірка:
Кількість дворів, зайнятих ткацтвом – 40.
Кількість осіб, зайнятих ткацтвом – 40.
Кількість дворів, зайнятих овчинно-кожушним промислом – 1.
Кількість осіб, зайнятих овчинно-кожушним промислом – 1.
Пора року промислу – взимку.
Загальна кількість дворів – 504.
Загальна кількість чоловіків – 1253.
Загальна кількість жінок – 1245.
Усього людей – 2498.
Кількість дворів з різним промислом – 58.
Кількість осіб, пов’язаних з промислом – 58.
(Джерело: Трофимов Л.Т. Ткацкий промысел в Подольской губернии. – В кн.: Кустарные промыслы в Подольской губернии / Под ред. Прусевича А. Киев, 1916, с. 191, 244).
<...> <Кустарна деревообробка.>
У Соболівській волості <за даними експедиційного обстеження> найбільші пункти <цього промислу> містечко Соболівка з 22 кустарями, село Глибочок з 17 і село Метанівка з 11; в інших (Михайлівка, Антонівка, Шиманівка, Побірка, Петрашівка, Брідок) від 2 до 7.
(Джерело: Александрович Г. Кустарные древодельные промыслы в Подольской губернии. – В кн.: Кустарные промыслы в Подольской губернии / Под ред. Прусевича А. Киев, 1916, с. 533).
Колгоспник Ляний Андрій написав до редакції райгазети про те, що в побірській артілі „Комунар” листоношею виділено Гончарука С., батька якого викрито, як ворога народу. Цей „листоноша” затримував доставку газет і листів колгоспників.
Перевіркою встановлено, що факти, зазначені в листі Ляного, вірні. Райконтора зв’язку повідомляє, що Гончарука з роботи листоноші знято.
[Джерело: За більшовицьку перемогу (Теплик), 1934, 1 січ.]
Перша письмова згадка про Побірку належить до 1629 р., коли це поселення, як містечко, під назвою Ціма (Cima) ввійшло в Подимний реєстрі Брацлавського воєводства. Цей реєстр був вписаний у вінницьку гродську книгу 16 листопада 1629 р. Книга не збереглась, але з неї був зроблений випис даного реєстру, повторно вписаний у вінницьку гродську книгу у 1717 р. Звідси реєстр був опублікований у книзі: Архив Юго-Западной России, издаваемый Коммиссиею для разбора древних актов, состоящей при Киевском, Подольском и Волынском генерал-губернаторе. Часть 7, том 2: Акты о заселении Юго-Западной России (1471-1668). Киев, 1890, с. 394-412.
У 1633 р. це містечко під назвою Побірчинці (Poborczynce) зафіксоване в документі, що зберігається в ЦДІАУК (ф. 256, оп.1, од. зб. 41, арк. 42). Під тією ж назвою поселення згадується у 1642 р. в документі, який зберігається в Кракові (Archiwum Państwowe w Krakowie, zespół Archiwum Sanguszków, № 981).
В подимному реєстрі Брацлавського воєводства 1643 р., який зберігається в Любліні (Archiwum Państwowe w Lublinie, zespół 16/0: Trybunał koronny lubelski, seria 3.4, sygnatura 284, str. 56) зазначено, що княжата Вишневецькі подимного віддали з 200 димів Побірки або Тьми (в оригіналі помилково: Roboczynce alias Tma), що в Немирівському ключі, 200 польських злотих. (Див. також статтю: Крикун М., Петренко О. Подимний реєстр Брацлавського воєводства 1643 року // Записки. товариства імені Шевченка. Львів, 2017, т. 270: Праці історико-філософської секції, с. 415-448).
У 1647 р. містечко під назвою Побірчинці або Тьма (Poborczynce alias Tma) заховалося в колекції Оссолінських, що зберігається у відділі рукописів Львівської національної наукової бібліотеки ім. Василя Стефаника НАН України (ф. 5, оп. 13, од. зб. 4094 ІІІ, арк. 118-119).
Під назвою Побірка (Poborka), але з невизначеним статустом, містечко це чи село, поселення зустрічається в Подимному реєстрі 1664 р. Цей документ теж відомий із впису його у згадану вище вінницьку гродську книгу 1717 р., але теж не в повному обсязі.
(Джерело: Крикун Микола. Кількість і структура поселень Брацлавського воєводства в першій половині XVII століття // Записки Наукового товариства імені Шевченка. Львів, 2006, Том 252, с. 556-647. – Передрук у кн.: Крикун Микола. Брацлавське воєводство у XVI-XVIII століттях: Статті і матеріали. Львів: Вид-во Українського Католицького Ун-ту, 2008, с. 263-264).
У 1650 р. це поселення було нанесене на мапі славетного французького інженера Ґ. Боплана, як містечко Побовка (Pobowka). (Див.: Спеціальна карта України Ґійома Левассера де Боплана 1650 року. Мірило 1:450000. Київ; Львів, 2000; а також: Map, A.2.b.iv Delineatio Specialis et Accurata Ukrainæ {Top Sheet 3} 1650 /Reproduced with the permission of the Bibliothèque nationale, Paris).
В подимному реєстрі 1775 р. Брацлавського воєводства зустрічаємо й Побірку (wieś Poburka) (Magazin für die neue Historie und Geographie / Angelegt von D. Anton Fridrich Büsching. - Halle, 1782. - Bd. 22), яка на той час належала до Соболівського ключа і мала 111 димів.
З Офірного реєстру Брацлавського воєводства 1789 р., який зберігається в Бібліотеці Польської академії наук в Курніку (Biblioteka PAN w Kórniku, oddział rękopisów, rkps 1221), випливає, що на той час це село належало до Ладижинського ключа і Брацлавської парафіі.
На рубежі XVIII-XIX ст. в селі Побірці (рос. Поборка) було 129 дворів і належало воно до Гайсинського уїзду.
У 1791 р. село належало до Брацлавського повіту.
Інформація про євреїв в селі міститься у книзі: Архив Юго-Западной России, часть 5, т. 1-2: Переписи еврейського населения в Юго-западном крае в 1765-1791 гг. Киев, 1890. Маються на указі реєстри за 1765, 1776, 1784, 1787, 1790, 1791 рр.
Село зазначене на картах Базилія Севериновського (Mapa województwa bracławskiego i kijowskiego …/ W opracowaniu Bazyliego Sewerynowskiego; зберігається в Російському державному військово-історичному архіві - РГВИА, фонд: Военно-ученый архив, од. зб. 19989; рубіж XVIII-XIX cт., під номером 417) і Олександра Яблоновського (під назвою Pobirka) (Atłas historyczny Rzeczypospolitej wydany z zasiłkiem Akademii Umiejętności w Krakowie: Epoka przełomu z wieku XVI-go na XVII-sty. Dział II-gi: „Ziemie Ruskie” Rzeczypospolitej / Opracował i wydał Aleksander Jabłonowski. – Warszawa; Wiedeń, 1899-1904).
Реєстр церков Теплицького деканату, поданий року 1781, дня 5 травня.
Церкви-парафії: <...> 38. с. Побірка (Poborka): сповідалося 580 осіб; не сповідалося – 130; охрещено – 30; померли - 6; шлюбів – 4.
(Джерело: Центральний державний історичний архів у Санкт-Петербурзі - далі: ЦДІАСП, фонд 823, опис 3, справа 919).
Таблиця Гайсинського деканату, подана у 1782 році.
Парафія: <...> 22. Побірка (Poborka): будинків 130; сповідалось 651 особа; не сповідалась 1 особа; дітей – 170; народилося: хлопчиків - 12, дівчаток - 13; шлюбів – 5; померло: чоловіків – 6, жінок - 5.
(Джерело: ЦДІАСП, фонд 823, опис 3, справа 1016).
Таблиця Гайсинського деканату, подана на генеральній конгрегації року 1785, дня 4/15 травня в Радомишлі.
Парафія: <...> 21. Побірка: будинків - 110, сповідалося 521 осіб; дітей - 130; народилося: хлопчиків - 18, дівчаток - 17; шлюбів – 4; померло: чоловіків - 16, жінок - 18.
(Джерело: ЦДІАСП, фонд 823, опис 3, справа 1071).
Таблиця Гайсинського деканату, подана на генеральній конгрегації року 1786, дня 3 травня за н. ст. в Радомишлі.
Парафія: <...> 21. Побірка: будинків - 111, сповідалося 540 осіб; дітей - 205; народилося: хлопчиків - 19, дівчаток - 12; шлюбів - 5; померло: чоловіків - 6, жінок - 4.
(Джерело: ЦДІАСП, фонд 823, опис 3, справа 1078).
Таблиця Гайсинського деканату, списана в 1787 р. дня 2 травня за н. ст.
Парафія: <...> 21. Побірка: будинків - 120, сповідалося 719 особи; дітей – 128; народилося: хлопчиків - 25, дівчаток - 27; шлюбів - 14; померло: чоловіків - 3, жінок - 5.
(Джерело: ЦДІАСП, фонд 823, опис 3, справа 1092).
Таблиця з Гайсинського деканату, подана на генеральній Конгрегації року 1793, 19.VI в Радомишлі.
Парафія: <...> 21. Побірка: осель - 128, чоловіків: до 15 років - 157, понад 15 років – 320; жінок: до 15 років - 143, понад 15 років – 302; придатні до сповіді 753, непридатні до сповіді – 177.
(Джерело: ЦДІАСП, фонд 823, опис 3, справа 1174).
Під номером 90 це село зазначене на карті Подільської губернії 1797 р. Парамона Дьяконова [Карта Подольской губернии, разделенной, по новоконфированным его Императ-го Вел-ва штатам, на поветы или уезды: Каменецкой, Летичевской, Ушицкой, Могилевской, Литинской, Винницкой, Брацлавской, Ямпольской, Ольгопольской, Гайсинской и Еленской. Сочинена 1797 года. Масштаб в карте: в дюйме английском 10 верст / Сочинил Подольской губернии землемер Парамон Дьяконов. 1. Гайсинский уезд (весь в бывшем подлин<ном> Брацлав<ском> в<оеводст>ве; з севера на юг). – ЦГВИА, ф. ВУА, спр. 20924].
Відомість, укладена в Подільському губернському правлінні, про міста, містечка, села і хутори, розташовані в Подільській губернії, з даними у них, скільки після поділу губерній з 1797-го є дворів і по 1803 рік чоловічої статі осіб.
VI. Гайсинський повіт.
<...> 42. Побірка (Поборка): дворів: у 1775 р. - 111, у 1797 р. – 129, осіб - 214.
(Джерело: Центральний державний воєнно-історичний архів у Москві, ВУА, 18946).
(Подані вище матеріали виявив професор Львівсвкого університету Микола Григорович Крикун, який охоче запропонував користуватись ними краєзнавцям Побірки та всієї Тепличчини через цей блоґ).
Гайсинський повіт.
<...>
§ ІІІ. Міста і села з правом громади.
<...> Потоцького Станіслава, графа, Генерал-Ад’ютанта і Кавалера
<...> Ключ Бубнівський:
<...> в Побірці душ чоловік 433.
(Джерело: Statystyczne, topograficzne i historyczne opisanie guberni Podolskiey z rycinami i mappami przez X. Wawrzynca Marczyńkowskiego. Tom III. Wilno: Drukiem Józefa Zawadzkiego, typografa imperatorskiego uniwersytetu, 1823. С. 179)
В с. Побірці приєднані з унiї до православ’я 5 жовтня 1794 р. церква в ім’я Покрови Пресвятої Богородиці і священик Михайло Пашута.
[Джерело: Труды Комитета для историко-статистического описания Подольской епархии (Каменец-Подольск), 1876, вып. 2, с. 16].
1) Побірка (Poborka) aбо Побірці (Poborce) – село, Гайсинського повіту, окружна поліція Теплик, волость Соболівка, католицька парафія Ладижин, має 237 осель, 129 мешканців, 1479 десятин селянської землі, млин, церкву, побудовану у 1763 році, наділену 69 десятинами землі, 1842 парафіян. Належить до Бубновецького ключа графині Олександри Потоцької;
2) Побірка (Poborka) - фільварок маєтку Теплик, Гайсинського повіту, 530 десятин орної землі.
(Джерело: Słownik Geograficzny Królestwa Polskiego i innych Krajów Słowiańskich / Wydany pod redakcyą Bronisława Chleboskiego, magistra nauk filologiczno-historycznych b[yłéj] Szkoły Głównéj Warszawskiéj, Władysława Walewskiego, obywatela ziemskiego, kandydata nauk dyplomatycznych Uniwersytetu Dorpackiego według planu Filipa Sulimierskiego. Tom VIІІ. Warszawa: Wyłącznym Nakładem Władysława Walewskiego, 1887, s. 345).
VI. Гайсинський уїзд.
<...> 2. В басейні річки Собу, притоки Богу.
<...> Побірка, село між річками Собом і Удичем. На селянських полях курган.
(Джерело: Сецинский Е. Археологическая карта Подольской губернии. – В кн.: Труды XI Археологического съезда в Киеве. Том 1. Москва, 1901, с. 247).
Побірка – село, розташоване на плоскогір’ї, яке перетинається двома невеличкими струмками, що посеред села зливаються в одну річку Самець, або Суху Тьму, ліву притоку ріки Богу. На північний схід за 5 верстов знаходиться містечко Соболівка з поштовим відділенням, а за 9 верстов – залізнична станція „Гайсин” Уманської вітки. Побірка вважається окремою парафією з самостійною церквою ще з середини XVIII століття, але час заснування самого поселення невідомий. Входило воно до складу маєтків графів Потоцьких і в даний час належить графові Костянтину Костянтиновичу Потоцькому. Населення складається лише з православних селян-українців, землеробів, числом 1089 чоловіків і 1079 жінок; частина з них (понад 50 осіб) належала до колишніх однодвірців*, які згодом приписались до селянської громади. Нині існуюча в Побірці дерев’яна, трикупольна під залізним дахом церква побудована у 1763 році й посвячена на честь Покрови Пресвятої Богородиці; окремо від неї, теж дерев’яна, дзвіниця. Іконостас у храмі п’ятиярусний, обновлений позолотою й живописом у 1871 році. У 1843 році церква була розширена прибудовою до неї північного і південного приділів, пономарні й ризниці на кошти поміщиці графині Олександри Потоцької. Церковної землі 63 десятини 485 сажнів, в тому числі присадибної 2 десятини 1819 сажнів. Причтові приміщення й будинки дуже зістарілі. Церковно-парафіяльна школа, перетворена зі школи грамоти, існує в Побірці з 1875 року.
(Джерело: Труды Подольского епархиального историко-статистического комитета. Выпуск девятый: Приходы и церкви Подольской епархии / Под ред. священника Евфимия Сецинского. - Каменец-Подольск, 1901. - С. 337; Репринтне видання: Біла Церква: Видавець Олександр Пшонківський, 2009. - Серія: Бібліотека української краєзнавчої класики).
* Однодвірці були окремою групою державних селян у Росії, що вийшла з дрібних „служилих людей”, які у XVI-XVII ст. охороняли південні і південно-східні кордони Московії. Деякі з них мали кріпаків, але більшість були власниками лише одного двору. В Україні однодвірці з’явились у XVIII ст. як переселенці. У 1866 р. однодвірці були прирівнені до селян.
Затвердження на посаді церковних старостів: <...> Свято-Покровської <церкви> с. Побірки <...> селянин Аверкій Цмокалюк на перше триріччя.
[Джерело: Подольские епархиальные ведомости (Каменец-Подольск), 1904, часть оффициальная, № 1-2, с. 3].
Дочка протоієрея Олена Немировська офірувала 100 крб. на побудову нового храму в с. Побірці Гайсинського уїзду.
[Джерело: Те саме, 1904, 29 травня, № 22].
<...> Повсюди на Поділлі ткацьким промислом займаються корінні мешканці, селяни-українці <...>
Дані кореспонденського обстеження:
<...> Побірка:
Кількість дворів, зайнятих ткацтвом – 40.
Кількість осіб, зайнятих ткацтвом – 40.
Кількість дворів, зайнятих овчинно-кожушним промислом – 1.
Кількість осіб, зайнятих овчинно-кожушним промислом – 1.
Пора року промислу – взимку.
Загальна кількість дворів – 504.
Загальна кількість чоловіків – 1253.
Загальна кількість жінок – 1245.
Усього людей – 2498.
Кількість дворів з різним промислом – 58.
Кількість осіб, пов’язаних з промислом – 58.
(Джерело: Трофимов Л.Т. Ткацкий промысел в Подольской губернии. – В кн.: Кустарные промыслы в Подольской губернии / Под ред. Прусевича А. Киев, 1916, с. 191, 244).
<...> <Кустарна деревообробка.>
У Соболівській волості <за даними експедиційного обстеження> найбільші пункти <цього промислу> містечко Соболівка з 22 кустарями, село Глибочок з 17 і село Метанівка з 11; в інших (Михайлівка, Антонівка, Шиманівка, Побірка, Петрашівка, Брідок) від 2 до 7.
(Джерело: Александрович Г. Кустарные древодельные промыслы в Подольской губернии. – В кн.: Кустарные промыслы в Подольской губернии / Под ред. Прусевича А. Киев, 1916, с. 533).
Колгоспник Ляний Андрій написав до редакції райгазети про те, що в побірській артілі „Комунар” листоношею виділено Гончарука С., батька якого викрито, як ворога народу. Цей „листоноша” затримував доставку газет і листів колгоспників.
Перевіркою встановлено, що факти, зазначені в листі Ляного, вірні. Райконтора зв’язку повідомляє, що Гончарука з роботи листоноші знято.
[Джерело: За більшовицьку перемогу (Теплик), 1934, 1 січ.]
Підписатися на:
Дописи (Atom)
