Один чоловік - про те, як його відтягували від могил польські поліцаї, як знущались над людьми, як їм все забороняли. Красиве село, красиві люди і стільки ж горя випало їм. На одній з могил віршами виписано, що юнак загинув в м. Браїлові в 1920 році. Вразило, як виходили, те, що хлопчик років 10-11-ти став біля недавньої могили і швидко-швидко широко хрестився. Потім ми поїхали дорогою на Звенигород. Злізли на території музею, були хвилин 15. Було пусто, біля замку ті ж вандальські запущені свинарні. Постояли біля пам'ятника Шевченку. Бачили такий же пам'ятник (великий) біля нової школи в с. Давидів. Ведучий багато розповідав про ці села, про людей, про своїх рідних, про себе (як мандрував юнаком по Східній Україні, щоб побачити, що ж це за земля, за яку воювали запорожці; про події в Київі 22.05.89 – день пам'яти Шевченка). Біля Сихова я вийшов. Погода вчасно зіпсувалась: вітер, дощ. А всі решту поспішили на мітинг біля Uni о 17 год. Ввечері показували ріденький ланцюг на Житомирщині, де місцеві люди не схотіли вийти на вулицю. А в Підгаїчиках вийшли всі: і старі і малі. У Київі густий ланцюг; на
Софіївській площі – мітинг; Павличко, Гончар... Кияни толком не говорили кореспондентові, чого вони хочуть. Зате у Львові всі знали, дуже темпераментно розказували. І ланцюг, справді, був понад 600 км. По радіо передавали, що в Київі були люди з лозунгами "Геть окупантів!" Московське радіо нічого не згадало про подію на Україні. А це дійсно подія, яка об'єднала тисячі людей.