Книгу можна завантажити тут
Історія виникнення перекладу цієї книги така. Перебуваючи тривалий час в Лодзі, де я викладав в тамтешній Політехніці, у вільний час часто навідувався до Наукової бібліотеки Лодзького університету. Працював там з літературою в загальному читальному залі, у відділі рукописів і в каталозі. Серед різноманіття тем переглядав й літературу, пов'язану з Україною. Якось зав. відділом рукописів запитав мене: "А що, власне, пан вишуковує у нас". Не знаючи, що йому відповісти, я бовкнув: "Історичні матеріали про вклад Українців у розвиток Лодзі". Він, як ошпарений, відповів: "Нема тут таких матеріалів!" А й справді, серед архівних матеріалів, які, до речі, збирав, а часто й купляв особисто пан завідуючий, нічого такого мені не натрапилось. Хоча загалом у цьому відділі були цікаві матеріали на інші теми, які я залюбки опрацьовував. Зате в каталозі бібліотеки натрапив на книгу Казимира Мошинського "З України" (назва така, бо це були нариси, надіслані автором з України до журналу "Ziemia") . І потрошки почав її перекладати. Якось поїхали ми з докторантом Марком Подимою (Marek Podyma) до цієї бібліотеки, і він з дозволу бібліотекарів перезняв всі ілюстрації до цієї книги. Вдома Марек ще дуже ретельно опрацював зняті світлини. Під час одного з книжних форумів у Львові я запропонував Олександру Пшонківському, видавцеві з Білої Церкви, надрукувати цей переклад. Він охоче згодився, бо тема книги стосувалась його рідного краю. Що більше, за усною домовленістю мені мало припасти 10% накладу. Назву книжки видавець дещо змінив, хоча я хотів, щоб вона називалась "Перепетове поле". На жаль, фінансові труднощі і складні часи не дозволили видавцеві реалізувати вповні цей задум. В результаті я дістав невідкоректований один примірник, а доля ширшого накладу зависла в повітрі. Якимось чином книжка потрапила на Петрівку у Києві, і там їй приписали шалений тираж. Але я не вірю, що це була правда. Вже пройшло багато років, як я приготував цей переклад (у 2004 р.), сподівання на те, що книга потрапить до читача все більше ставали нереальними. Було б грішно "маринувати" цей чудовий твір видатного польського, та й українського, етнографа Казимира Мошинського. Тому подаю його тут, з допомогою мого сина Юрка, у електронному вигляді.
