Одна з ранніх згадок про Кіблич, Велику Мочулку, Малу Мочулку, Орлівку і Соболівку

Апеляція між княжатами Дмитром, Єрим і Константим Вишнивецькими, чернігівським воєводою Марціном Калиновським і Томашем Цимерманом та ін. у справі про наїзд понад 400 озброєних людей з міста Кублича, двох новоосаджених містечок слобод Мочулок і містечка Орлівки на містечко Соболівку

Файл з документом можна відкрити тут.

З глибини віків: До історії Мишарівки, Соболівки, Великої Мочулки і Кіблича

Документ можна заватажити тут.

Погляд у минуле: До історії Кіблича і Соболівки

Вісті Тепличчини, 2002, 14 серпня.

Файл можна відкрити тут.

Нова згадка про Соболівку і Побірку

1647 р., серпня 6. Люблін. -

Декрет коронного трибуналу в справі за скаргою кн. Михайла Воронецького, володимирського підстарости, його сестри кн. Гелени Вітонізької, Олександра Волковського, кн. Павла Воронецького, братів князів Яна та Андрія Воронецьких, Анни Черленковської, сестер Марини Карсницької, Катерини Мормильової, Олександри, Христини, Теофіли, Ганни Красносельських та їхнього брата Федора Красносельського, Филона Єловицького, володимирського войського, сестер Олександри Вишковської, Анни Бурозакової і Полонії Пашковської, сестер Гальшки Хоїнської і Магдалени Морендіанки, Петра і Яна Міровських та їхньої сестри Маруши Мацевичової про те, що князі брати Юрій, Дмитро і Костянтин Вишневецькі та їхні сестри Барбара і Яна, а також Євгенія Катерина Радзивілова, маршалкова Великого князівства Литовського, неправомірно володіють розташованими у Брацлавському воєводстві маєтностями кн. Анни Четвертинської після її смерті і відмовляються віддати їм, позивачам, хоча б частину цих маєтностей, бо лише вони, позивачі, є їхніми справжніми, дідичними спадкоємцями.

 

Випис з книг головних трибунальських консерват¹ Київського воєводства

Року тисяча шістсот сорок сьомого, місяця серпня шостого дня.

Перед Судом нинішнім Головним Трибунальським Коронним Люблінським трапилась справа з реєстру судового за приволанням² возного генерала шляхетного Матяша Вільського між уроджоними княжатами їх милостями Михайлом зі Збаража Вороницьким, підстаростою володимирським, Геленою зі Збаража Воронецького Семеновою Вітонізькою, з небіжчика князя Матяша зі Збаража Воронецького, стольника київського, народженими, Олександром Волковським, покійною княжною Софією зі Збаража Воронецькою Львовою Волковською народженим, і княжатами Яном і Андрієм зі Збаража Воронецькими з покійного княжати Стефана Матусовича зі Збаража Воронецького народженими, і княжам Павлом зі Збаража Воронецьким із Станіслава Станіславовича народженим, Анною Шашкевичівною Сильвестровою Черленковською, писаровою земською брацлавською, також нащадками Марини Шашкевичівни Богданової Красносільської, що з цього світу відійшла, уроджоними Мариною Яновою Карсницькою, Катериною Костянтиновою Мормильовою, Олександрою, Христиною, Теофілією, Ганною, Настасією, дочками, і Теодорем, сином, Красносільськими, Філонем Єловицьким, войським володимирським, Олександрою Павловою Вишковською, Анною Андрієвою Бурчаковою, Полонією Павловою Пашковською, нащадками і власними дочками Станіслава Станіславовича зі Збаража Воронецького, що з цього світу відійшов, також Гальшкою Петровою Хоїнською і панною Магдаленою Морендзянками, дочками Анни Прокопової Морендзиної, що з цього світу відійшла, дочки того ж Станіслава Станіславовича зі Збаража Воронецького, Петром і Яном Мировськими і панією Марушею Мировського Павловою Масевичівною, нащадками і власними спадкоємцями всіх маєтків колись княжни Анни Четвертинської, що з цього світу відійшла, дочки князя Матвія Четверинського, що з цього світу відійшов, дідички маєтків, в оригінальному позові детально описаних, дружини колись найяснішого князя Корибута Збаразького, воєводи брацлавського, старости кременецького, хто статі чоловічої дорослі самі особисто, а недорослі і статі жіночої заміжні і панни за присутності й життя їхніх чоловіків і опікунів, їм за правом належних, позивачами, а вельможними їх милостями панами Юрієм, Дмитром і Костянтином, синами, Анною і Барбарою, дочками, нащадками покійних князя Януша Корибута Вишневецького, конюшого коронного, старости кременецького, і вельможної княжни Євгенії Катерини Тишкевичівни, першого заміжжя Янушової Вишневецької, конюшої коронної, старостиної кременецької, а другого - княжни Олександрової Людвикової Радзивилової, маршалкової Великого князівства Литовського, за життя й присутності їхніх опікунів, як природних, так і записаних, позваними, з апеляції, що постала з декрету суду земського вінницького, з років святотроїцьких³ виголошеного у році минулому тисяча шістсот сорок четвертому місяця червня сьомого дня між вище названими сторонами за припозвом⁴ Головним Трибунальським Коронним Люблінським, виданим від позивачів по позваних до згаданої апеляції на термін судження консерват теперішніх, відновлюючи цю справу по смерті тих, що з цього світу відійшли, а саме, матері княжат Вишневецьких княжни Радзивилової, маршалкової Великого князівства Литовського, однієї з позваних, також покійної Анни Прокопової Морендзиної, дочки Станіслава Станіславовича зі Збаража Воронецького і померлої панії Красносельської, позивачів, і то в справі, порушеній позивачами і покійними вище згаданими Морендзиною і Красносільською стосовно позваних і покійної згаданої матері позваних на вище згаданих роках земських вінницьких про те, що оскільки згадана посередниця теперішніх позивачів колись уроджона княжна Анна Четвертенська, що з цього світу відійшла, будучи дідичкою маєтків, що лежать у Брацлавському воєводстві, а саме, міста і замку Немирова, села Коровайної, села Фостівців, села Боблова Старого, села Боблова Нового, села Байраківки, села Вербки, села Глинянця, села Никипорівців, села Луки, села Медвежої, села Стрільчинець, села Сокільця, містечка Печери, села Ярошівки, села Кузьминець, містечка Сокільця, села Ярмолинець, села Осташків, села Маньківки, села Носівців, урочищ і лісів Кенських, містечка Війтівців, села Ситківців, села Лобівців, села Джуринців, села Юрківців, села Білків, села Бундурів, села Сорокотяжинець, села Зарудинець, що належать до ключа Немирівських ґрунтів, селища Золочківець і урочища Стави Четвертинських, неподалік від Лісів, ставів середнього, нижнього і малого на річкою Бершаддю з іншими річками і урочищами посаджених, міста Бодівки, міста Балабанівки, міста Бершаді над річкою Бершаддю, міста Соколівки, села Теліжинець, села Булаївки, села Рошки, міста і замку Животова, містечка Скали з іншими набутками, міста і замку Босівки, міста і замку Дашева, міста і замку Ладижина, міста і замку Терлець, міста Соболівки, міста Побірчинець (Poborczyńce) або Тьми, недалеко від річки Дохни посаджених, урочищ і селищ, які над річкою Дохною посаджені, селища Бабанців і його урочищ і лісів, Рогівця, Каташина, містечка і ґрунтів, до них приналежних, в тих же ґрунтах Ставських, лісів і долин Липовецьких, як і інших урочищ Юрківських, Борківських, лісу Киріївки, а тепер на тому ґрунті містечка і замку, названих Киріївкою, осаджених, й інших осад на тих же ґрунтах, міст і містечок, за згаданого князя пана воєводи брацлавського, старости кременецького, що з цього світу відійшов, в стан святий заміжній пішла і ці маєтки з собою відразу ж в дім княжат Збаразьких внесла і впровадила, а потім, двох синів, тобто, Юрія і Криштофа Збаразьких, народивши, з цього світу відійшла, по смерті якої згадані княжата Юрій, каштелян краківський, і Криштоф, конюший коронний, потомства жодного по собі не залишивши, з цього світу відійшли, після чого ці згадані маєтки по смерті згаданої княжни Збаразької, воєводини брацлавської, оскільки вже жодної крові в домі княжат Збаразьких з нею народженої не було, теперішнім позивачам з-поміж інших спадкоємців, як близьких по крові до небіжниці, правом природнім і спадковим справедливо належать. А позвані, не маючи жодної правової підстави і спорідненої приналежності до цих маєтків, неслушно їх здобули, у чому й пожитків усіляких, що з тих маєтків надходять, заживають, а позивачам теперішнім, незважаючи на багаторазове нагадування про те, скільки на їхню частку цих маєтків належить, поступитись і повернути не хочуть, роблячи це на велику кривду і шкоду теперішнім позивачам, які собі з частки своєї нараховують річних прибутків, що припадають з тих маєтків, але привласнених позваними і їхніми опікунам, на шість разів по сто тисяч кіп грошей литовських, не враховуючи при цьому названих маєтків. І так, коли позивачі, виходячи з частки своєї, за повернення собі тих маєтків, безпідставно і безправно позваними набутими, того, скільки на частку позивачам належить, і відшкодування названих збитків, позваних на вище названі роки земські вінницькі позовом листовним позвали, то цей же суд земський вінницький після контроверсій⁵ обох сторін уповноваження обом сторонам наказав показати. Після цього декрету позиваюча сторона цю справу за апеляцією до суду Головного Трибуналу Люблінського на сесію судження теперішніх консерват в межах належного терміну без припозву подала, про що даний декрет апеляції і увесь цієї справи правовий процес у собі містить. Тоді на нинішньому року із згаданого декрету апеляції і терміну, що в ньому міститься, справедливо у цій справі припалого, сторони обидві, позиваюча через княжа Михайла Воронецького, підстаростого володимирського, а позвана через пана Циріяка Калішевського, уповноважених своїх, в суді нинішньому стали і у цій справі процес правний, між собою маючи, контровертували. Суд нинішній Головний Трибунальський Коронний Люблінський, цих контроверсій їхніх вислухавши і оних добре зрозумівши, внаслідок того, що позивач всіх співспадкоємців і власників маєтків, про які йде мова, не припозвав і жодного процесу згідно з Волинським правом не отримав, позваних від теперішньої судової сесії звільняє. Що все для пам'яті до книг записано, з яких і цей випис під печаттю воєводства Київського виданий. Написаний у Любліні.

Печатка.

Коригував Лахнович, власною рукою.

Миколай Стоїнський, писар з Люби Подколянський, своєю власною рукою.

Станіслав Зока, депутат воєводства Мальборського, власною рукою.

Войцех Пжецишевський, мечник і депутат воєводства Плоцького.

Ян Гулевич, депутат воєводства Волинського.

Миколай Святополк Четвертенський, депутат.

Перевірив Духанич.

(Переклад з польського оригіналу, копія якого міститься в особистому архіві дописувача і має бути опублікована у другому томі майбутнього збірника документів Брацлавського воєводства, для видання оголошується пошук спонсорів).

¹ консервати – судові сесії Головного Коронного Трибуналу в Любліні, вищої апеляційної інстанції для Краківського, Сандомирського, Руського, Подільського, Підляського, Белзького, Люблінського, Волинського, Київського, Брацлавського і Чернігівського воєводств Речі Посполитої.

² приволання – офіційний виклик.

³ роки – судові засідання земського суду, які тривали протягом двох тижнів у визначений термін, а саме: михайлівські – після 29 вересня, святотроїцькі – після Трійці, трикрольські – після 6 січня [див.: Книга київського підкоморського суду (1584-1644) / Підгот. Боряк Г.В., Гирич Т.Ю., Гісцова Л.З., Кравченко В.М., Німчук В.В., Сергійчук Г.С., Страшко В.В., Яковенко Н.М.; Ін-т мовознавства АН України; Археографічна комісія АН України; Ін-т історії АН України; Центр. держ. іст. архів України в Києві. – К.: Наук. думка, 1991. – 339+_[5_] с. – (Пам'ятки української. мови. Серія актових джерел)].

⁴ припозов – повторний позов для матеріального відшкодування у вирішеній судом справі.

⁵ контроверсії – наведення в суді альтернативних доказів супротивних сторін.

Соболівка: Матеріали до краєзнавства Тепличчини

Соболівка
У Центральному Державному Історичному Архіві у Києві (ЦДІАУ) зберігаються метричні книги церкви Різдва св. Богородиці містечка Соболівки за 1759-1799 рр. (Фонд 224. Опис 1. Справа 1195) і за 1790-1796 рр. (Фонд 224. Опис 1. Справа 1196).

Одним з перших документів, в якому згадується Соболівка, є Подимний реєстр Брацлавського воєводства 1629 р. опублікований у вигляді впису у вінницьку гродську книгу 1717 р. з випису з вінницької гродської книги, зробленого 16 листопада 1629 р., куди реєстр у цей же день був вписаний [Архив Юго-Западной России, издаваемый Коммиссиею для разбора древних актов, состоящей при Киевском, Подольском и Волынском генерал-губернаторе (Далі - Архив ЮЗР). Часть 7, том 2: Акты о заселении Юго-Западной России (1471-1668). Киев, 1890, с. 394-412]. Про цей документ, як „Реєстр подимного, ухваленого конституцією Варшавського генерального сейму у 1629 р.” (польськ. „Regestr podymnego konstytucją sejmu generalnego Warszawskiego uchwalonego”), пише й відомий польський історик Олександр Яблоновський у своїй книзі: Źródła dziejowe. Tom XX: Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym: T. IX: Ziemie Ruskie. Ukraina (Kijów - Bracław) Dział I / Opracował Alexander Jabłonowski. Warszawa: Druk Jana Cotty, 1894. S. 132. У витязі з цього реєстру зазначено, що з одного диму брався податок у півзолотого. Намісником (posadacz) приватного містечка (miasteczko dzierżawne) Соболівки був Семен Ґерелюха (Semen Gerelucha), і в тому маєтку було оподатковано 264 дими. В документі вказано, що в містечку було від 250 до 500 хат. У наступній праці вченого [Źródła dziejowe. Tom XX: Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym: T. IX: Ziemie Ruskie. Ukraina (Kijów - Bracław) Dział III / Opracował Alexander Jabłonowski. Warszawa: Druk Jana Cotty, 1897. – 736+lix s.] Соболівка згадується 3 рази. У книзі також зазначено, що у 1629 р. Соболівка, разом з багатьма прилеглими селами, належала до княжат Збаразьких.
(Джерело: Крикун Микола. Кількість і структура поселень Брацлавського воєводства в першій половині XVII століття // Записки Наукового товариства імені Шевченка. Львів, 2006, Том 252, с. 556-647. – Передрук у кн.: Крикун Микола. Брацлавське воєводство у XVI-XVIII століттях: Статті і матеріали. Львів: Вид-во Українського Католицького Ун-ту, 2008, с. 255.).

В подимному реєстрі Брацлавського воєводства 1643 р., який зберігається в Любліні (Archiwum Państwowe w Lublinie, zespół 16/0: Trybunał koronny lubelski, seria 3.4, sygnatura 284, str. 55) зазначено, що княжата Вишневецькі подимного віддали з 350 димів Соболівки (Soboluwka), що в Немирівському ключі, 350 польських злотих. (Див. також статтю: Крикун М., Петренко О. Подимний реєстр Брацлавського воєводства 1643 року // Записки. товариства імені Шевченка. Львів, 2017, т. 270: Праці історико-філософської секції, с. 415-448). 

Дописувачу цього блогу вдалось натрапити на цікаву реґесту (скорочену копію), виконану у другій половині XVIII ст. з документа від 23 травня 1646 р., вписаного до книг актів (сесій) Брацлавського воєводства Коронного трибуналу - вищої судової інстанції, що розташовувалась у Любліні. Документ являє собою декрет (судове рішення) на скаргу княжат Дмитра, Костянтина, Яреми Вишневецьких, позивачів, на Марціна Калиновського, позваного, з приводу того, що останній, наказав своїм державцям, економові Цимерманові і Негребецькому, зібрати з його дідичних маєтків - міста Кублича і новоосаджених містечок Орлівки і Мочулки до чотирьохсот людей арматних (озброєних) і, зокрема, до двохсот - з плугами, і наслав цих підданих на ґрунти позивачів, що належать до Соболівки (Sobolewka).
[Джерело: Центральний державний історичний архів України у Львові. Фонд. 773 (Люблінський коронний трибунал: Сумарій актів Брацлавського воєводства за 1646 р.); Піддубняк О. З глибини віків // Вісті Тепличчини", 2003, 3 верес., № 65].

У 1650 р. село Соболівка під назвою Sobolowka було нанесене на знаменитій карті французького інженера Ґ. Боплана. (Див.: Спеціальна карта України Ґійома Левассера де Боплана 1650 року. Мірило 1:450000. Київ; Львів, 2000; а також: Map, A.2.b.iv Delineatio Specialis et Accurata Ukrainæ {Top Sheet 3} 1650 / Reproduced with the permission of the Bibliothèque nationale, Paris). На цій карті показано, що зі сходу Соболівка межувала з лісом під назвою Dоigel Las (очевидно, теперішній ліс Довжок).

Соболівка зустрічається також у „Списку маєтків руського воєводи Яреми Вишневецького”, складеному після його загибелі у 1651 р., у зв’язку з поділом спадщини (опубліковано Едвардом Руліковським: [Rulikowski Edward]. Przez kilkuset laty (Bracławszczyzna). – W: Kwiaty i owoce / Wydał Ignacy Trusiewicz. Kijów, 1870, s. 315).

В Присяжних списках 1654 р., складених після Переяславської ради 1654 р. у зв’язку з приведенням населення козацьких полків до присяги московському цареві, згадується село Соболівка, яка на той час була центром Соболівської сотні Уманського полку [Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранные и изданные Археографическою коммиссиею. Т. 10: (Дополнение к 3 тому). Санкт-Петербург, 1878, с. 239-240, 302-303; Воссоединение Украины с Россией: Документы и материалы: В 3-х томах. Т. 3: 1651-1654. Москва, 1953, с. 517, 536, 540-543].

Поселення це зафіксоване також у Подимному реєстрі 1664 р., що дійшов до нас із його впису до вінницької гродської книги 1717 р. [Архив Юго-Западной России, издаваемый Коммиссиею для разбора древних актов, состоящей при Киевском, Подольском и Волынском генерал-губернаторе (Далі - Архив ЮЗР). Часть 7, том 2: Акты о заселении Юго-Западной России (1471-1668). Киев, 1890, с. 538-564].
(Джерело: Крикун Микола. Кількість і структура поселень Брацлавського воєводства в першій половині XVII століття...)

Під назвою Sobolowka це село зустрічається в Подимниму реєстрі Брацлавського воєводства 1716 р., який зберігається в державному архіві у Кракові (Archiwum państwowe w Krakowie, zespół Archiwum Podhoreckie Andrzeja Potockiego, № I, 43).

В подимному реєстрі 1775 р. цього ж воєводства (Magazin für die neue Historie und Geographie / Angelegt von D. Anton Fridrich Büsching. - Halle, 1782. - Bd. 22) зазначено, що в Соболівці, яка належить до Соболівського ключа, нараховується 234 дими.

В Офірному реєстрі Брацлавського воєводства 1789 р., який зберігається в Бібліотеці Польської академії наук в Курніку (Biblioteka PAN w Kórniku, oddział rękopisów, rkps 1221), зазначено, що село Соболівка (Sobolowka) належить до Ладижинського ключа і до Брацлавської парафії.

На рубежі XVIII-XIX ст. в селі Соболівці (рос. Соболевка) було 283 дворів і належала вона до Гайсинського уїзду.

У 1784 р. село належало до Брацлавського повіту

Інформація про Жидів в селі міститься у книзі: Архив Юго-Западной России, часть 5, т. 1-2: Переписи еврейського населения в Юго-западном крае в 1765-1791 гг. Киев, 1890. Маються на указі реєстри за 1765, 1776, 1784, 1787, 1790, 1791 рр.

Село зазначене також на картах Базилія Севериновського (Mapa województwa bracławskiego i kijowskiego …/ W opracowaniu Bazyliego Sewerynowskiego; зберігається в Російському державному військово-історичному архіві - РГВИА, фонд: Военно-ученый архив, од. зб. 19989; рубіж XVIII-XIX cт.) і Олександра Яблоновського (Atłas historyczny Rzeczypospolitej wydany z zasiłkiem Akademii Umiejętności w Krakowie: Epoka przełomu z wieku XVI-go na XVII-sty. Dział II-gi: „Ziemie Ruskie” Rzeczypospolitej / Opracował i wydał Aleksander Jabłonowski. – Warszawa; Wiedeń, 1899-1904).

Реєстр церков Теплицького деканату, поданий року 1781, дня 5 травня.
Церкви-парафії: <...> 18. с. Соболівка (Sobolowka): сповідалося 743 особи; не сповідалося – 401; охрещено – 42; померли - 9; шлюбів – 13.
(Джерело: Центральний державний історичний архів у Санкт-Петербурзі - далі: ЦДІАСП, фонд 823, опис 3, справа 919).
Таблиця Гайсинського деканату, подана у 1782 році.
Парафія: <...> 27. Соболівка (Sobolowka), Різдва Богородиці: будинків 200; сповідалось 669 осіб; дітей – 245; народилося: хлопчиків - 16, дівчаток - 15; шлюбів – 5; померло: чоловіків – 3, жінок - 5.
(Джерело: Центральний державний історичний архів у Санкт-Петербурзі - далі: ЦДІАСП, фонд 823, опис 3, справа 1016).

Таблиця Гайсинського деканату, подана на генеральній конгрегації року 1785, дня 4/15 травня в Радомишлі.
Парафія: <...> 26. Соболівка: будинків - 206, сповідалося 800 осіб; дітей - 320; народилося: хлопчиків - 35, дівчаток - 39; шлюбів – 2; померло: чоловіків - 30, жінок - 28.
(Джерело: ЦДІАСП, фонд 823, опис 3, справа 1071).

Таблиця Гайсинського деканату, подана на генеральній конгрегації року 1786, дня 3 травня за н. ст. в Радомишлі.
Парафія: <...> 26. Соболівка: будинків - 221, сповідалося 920 осіб; дітей - 203; народилося: хлопчиків - 28, дівчаток - 20; шлюбів - 8; померло: чоловіків - 19, жінок - 21.
(Джерело: ЦДІАСП, фонд 823, опис 3, справа 1078).

Таблиця Гайсинського деканату, списана в 1787 р. дня 2 травня за н. ст.
Парафія: <...> 26. Соболівка: будинків - 218, сповідалося 864 особа; дітей – 296; народилося: хлопчиків - 26, дівчаток - 49; шлюбів - 24 ; померло: чоловіків - 12, жінок - 9.
(Джерело: ЦДІАСП, фонд 823, опис 3, справа 1092).

Таблиця з Гайсинського деканату, подана на генеральній Конгрегації року 1793, 19.VI в Радомишлі.
Парафія: <...> 26. Соболівка: осель - 266, чоловіків: до 15 років - 410, понад 15 років – 564; жінок: до 15 років - 322, понад 15 років – 560; придатні до сповіді 1424, непридатні до сповіді – 432.
(Джерело: ЦДІАСП, фонд 823, опис 3, справа 1174).

Під номером 74 це село (рос. Соболевка) зазначене на карті Подільської губернії 1797 р. Парамона Дьяконова [Карта Подольской губернии, разделенной, по новоконфированным его Императ-го Вел-ва штатам, на поветы или уезды: Каменецкой, Летичевской, Ушицкой, Могилевской, Литинской, Винницкой, Брацлавской, Ямпольской, Ольгопольской, Гайсинской и Еленской. Сочинена 1797 года. Масштаб в карте: в дюйме английском 10 верст / Сочинил Подольской губернии землемер Парамон Дьяконов. 1. Гайсинский уезд (весь в бывшем подлин<ном> Брацлав<ском> в<оеводст>ве; з севера на юг). – ЦГВИА, ф. ВУА, спр. 20924].

Відомість, укладена в Подільському губернському правлінні, про міста, містечка, села і хутори, розташовані в Подільській губернії, з даними у них, скільки після поділу губерній з 1797-го є дворів і по 1803 рік чоловічої статі осіб.
VI. Гайсинський повіт.
<...> 46. Соболівка (рос. Соболіовка): дворів: у 1775 р. - 234, у 1797 р. - 283, осіб - 769.
(Джерело: Центральний державний воєнно-історичний архів у Москві, ВУА, 18946).
(Більшість з поданих вище архівних матеріалів віднайдені професором Львівського університету Миколою Григоровичем Крикуном і публікуються за його дозволом).

1794 – В містечку Соболівці (рос. Соболевка) приєднані з унії до православ’я 5 жовтня 1794 р. церква в ім’я Різдва Пресвятої Богородиці і священик Сумеон Халенич (очевидно, Каленич. – О.П.). <...>
(Джерело: Труды Комитета для историко-статистического описания Подольской епархии. Каменец-Подольск, 1876, вып. 2, с. 16).

Гайсинський повіт.
<...>
§ ІІІ. Міста і села з правом громади.
<...> Потоцького Станіслава, Графа, Генерал-Ад’ютанта і Кавалера.
<...> Ключ Бубнівський:
<...> в Соболівці душ чоловік 878.
(Джерело: Statystyczne, topograficzne i historyczne opisanie guberni Podolskiey z rycinami i mappami przez X. Wawrzynca Marczyńkowskiego. Tom III. Wilno: Drukiem Józefa Zawadzkiego, typografa imperatorskiego uniwersytetu, 1823. С. 180)

<1875> Дозволено: <...> Гайсинського уїзду <...> в містечку Соболівці оштукатурити і пофарбувати церкву <...>
(Джерело: „Подольския епархиальные ведомости ”, 1875, 1 липня, № 14, отдел I, с. 234.)

VI. Гайсинський уїзд.
<...> 2. В басейні річки Собу, притоки Богу.
<...> Соболівка, містечко. На селянській землі курган.
(Джерела: „Записки Императорского Русского Археологического Общества” (Санкт-Петербург), 1896, том VIII, вып. 1-2 с. 276; Сецинский Е. Археологическая карта Подольской губернии. – В кн.: Труды XI Археологического съезда в Киеве. Том 1. Москва, 1901, с. 247).

<Некрологи>: Протоієрей містечка Соболівки Гайсинського уїзду Дмитро Дмитревський (помер 28 травня 1903 р.)
(Джерело: „Подольския епархиальные ведомости ”, 1904, 10 квітня, № 15, с. 3).

<Нагорода скуфією*> Гайсинського уїзду: містечка Соболівки В’ячеслав Юркевич <...>
(Джерело: Те саме, 1904, 1 травня, № 18, с. 219).
* Скуфія (скуф'я) – гострокінцева оксамитова чорна або фіолетова м’яка шапочка у православного духовенства. (Див.: Ожегов С.И. Словарь русского языка: Около 57000 слов / Изд. 14-е, стереотип. М.: Рус. язык, 1983, с.646).

З-під Немирова на Поділлі до нас пишуть: В наших краях постійно триває революційна агітація поміж селянами, але без результату, бо до цих пір жодних бунтів, ані страйків на селі не було, лише на кілька днів був перерваний рух на вузькоколійці, але зараз повернулося все до нормального стану. В сусідній Київській губернії на ярмарку в Жорнищах був невеликий жидівський погром. На щастя, відбулося без кривавих жертв, лише пограбовано більшість жидівських крамниць. Все ж завдяки енергійному виступу влади, яка негайно прибула на місце разом з військом, привласнене жидівське добро було відібрано від сусідських селян, а багато охочих до чужої власності посаджено до в’язниці. В деяких місцевостях Поділля революційний рух проявляється в гостріших формах. Під Вінницею, в Писарівці - <маєтку> пана Менцинського, згоріли господарські забудови, які були підпалені одночасно у кількох місцях. В Соболівці, на фабриці цукру, Гайсинського повіту, кілька тижнів тому був забитий одним з робітників економ. Це примусило викликати військо, <продукційну> кампанію призупинити, а робітників звільнити. Автор: J. P.
[Джерело: „Kraj” (Tygodnik polityczno-społeczny; Petersburg), 1905, 30 grudnia / 1906, 12 stycznia, № 52, s.7].

Cоболівка (пол. Sobolówka) – містечко над річками Свиняркою (Świniarka) і Суркою (Surka), повіт Гайсинський, окружна поліція – Тернівка, волость – Соболівка, католицька парафія і суд – Ладижин (за 17 верстов), за 25 верстов від Гайсина. Має 741 будинків, 4180 мешканців, в тому числі 775 Жидів, 3064 десятин селянської землі, 126 - церковної, двірської в усьому Бубнівському ключі, до якого належить це містечко - 20,661 десятина. Має церкву в ім’я Різдва Пресвятої Богородиці, побудовану у 1790 р., з 4539 парафіянами, синаґоґу, жидівський молитовний дім, волосну однокласну школу (61 учень), волосну управу, аптеку, міську пошту, 3 млини, 16 крамниць, 30 ремісників, 26 торгів. Спілчана цукроварня, заснована у 1867 р., дає працю 400 робітникам і має 11 дифузорів та 12 парових машин; у 1886/7 р. переробила 196,299 берковців* буряків і випродукувала 60,018 пудів <цукру>-піску і 114,633 пудів рафінаду. Власність графині Олександри Потоцької, Соболівка отримала міське право указом сенату з дня 12 лютого 1859 р. До складу волості належать: Антонівка (Antonówka), Брідок (Brodek), Глибочок (Głęboczek), Метанівка (Metanówka), Михайлівка (Michałówka), Петрашівка (Petraszówka) і Побірка (Pobórka) - разом 9 сільських округ (староств), які мають 2212 осель, 9681 мешканців селян, 11290 десятин селянської землі (8909 орної). Крім того, в межах волості перебуває 1144 мешканців інших станів, які володіють 7547 десятинами <землі> (4800 орної), отже, вся територія волості охоплює 18837 десятин (13709 орної) і 10825 мешканців.
(Джерело: Słownik Geograficzny Królestwa Polskiego i innych Krajów Słowiańskich / Wydany pod redakcyą Bronisława Chlebowskiego, Magistra nauk filologiczno-historycznych b[yłéj] Szkoły Głównéj Warszawskiéj, Władysława Walewskiego, obywatela ziemskiego, Kandydata nauk dyplomatycznych Uniwersytetu Dorpackiego, według planu Filipa Sulimierskiego i z pomocą zgromadzonych przez niego materiałów. Tom X. Warszawa: Nakładem Władysława Walewskiego, 1889, s. 950-951).
* Берковець – староруська міра ваги, яка відповідає 10 пудам (приблизно 163,8 кг.)

Соболівка – містечко, знаходиться за 25 верстов на південь від уїздного міста <Гайсина> і за 10 верстов від залізничної станції „Гайсин” Уманської вітки (тепер - ст. Губник; - О.П.); розташоване на невеликому підвищенні при річках Деркачці і Погрібній (по-іншому – Свинярки і Сурки) та притоках – Прогарної, Чернишової і Головкової, і ділиться на сім частин, які мають свої назви: Стара-Соболівка, Гликівка, Чорна-Гребля, Наріжнівка, Венґерщина, Ковернягівка і Ковтунівка. Існуючи спочатку як село, Соболівка була визнана містечком за указом Урядового Сенату від 12 лютого 1856 р., яким дозволялись ярмарки в Соболівці через кожних два тижні. В містечку є єврейська синаґоґа, волосна управа, поштове відділення, аптека, 3 млини і з 1868 р. цукровий завод; до 1810 р. тут був ще селітровий завод, запроваджений полковником Майдановим; тепер це місце займає город псаломника. Мешканців в Соболівці 5958 осіб обох статей різних віровизнань, в тому числі православних селян і міщан – 2387 чоловіків і 2486 жінок, католиків -14 чоловіків і 16 жінок, лютеран – 18 чоловіків і 19 жінок і євреїв – 508 чоловіків і 520 жінок; крім того, до Соболівської парафії належать 400 осіб чоловічої статі і 391 особа жіночої статі (в тому числі 1 лютеранка) приписного села Антонівки, що за 2 верстви на північ від Соболівки, на березі річки Деркачки. За переказами Соболівка виникла на місці існуючого тут великого міста Соболів з двома земляними укріпленнями, які були споруджені Бозькими козаками для захисту краю від вторження степових напасників-татар. Потім місто було зруйноване і згодом утворилось нове поселення вже під назвою Соболівки, яке у статусі звичайного села влилось до складу маєтків графів Потоцьких. У XVIII ст., коли володільцем Соболівки став Вікентій Потоцький, і ще раніше, при його матері Олені Потоцькій, які наділяли земельними наділами Соболівський причт, тут був побудований дерев’яний храм, перший після зруйнування Соболівки татарами; у другій половині XVIIІ ст. ця церква згоріла від блискавки. У 1790 р. завдяки старанності парафіян і священика Симеона Калинича, при значній допомозі поміщика графа Северина Потоцького було побудовано нинішній Різдв’яно-Богородицький цегляний храм, який спочатку мав вигляд костьолу з п’ятьома куполами, разом із дзвіницею. У 1854 р. він був перероблений на однокупольний і розширений двома бічними приділами з півночі і півдня, які надали йому вигляд хреста; розширення було виконане на кошти парафіян і поміщиці Олександри Потоцької. У північному приділі була створена друга церква, присвячена імені святих Апостолів Петра і Павла. Чотириярусний іконостас був оновлений живописом у 1872 р. Згодом в куті церковної огорожі була побудована так звана трапезня, яка тепер слугує приміщенням для школи. Про церкви, які існували в Соболівці до XVIII ст., не збереглось ніяких відомостей. Старожили розповідають, що на східньому боці Соболівки, де тепер розташований економний фільварок, за ставком на горі колись стояла дерев’яна Хресто-Воздвиженська грецька церква посеред поселення, зайнятого винятково греками, а на протилежному боці, де лежить містечко, що складає частину під назвою „Старої-Соболівки”, була православна Свято-Покровська церква; але коли саме існували ці церкви – невідомо. До 1810 р. Соболівка являла собою одну парафію, але потім була поділена на дві парафії, які проіснували самостійно до 1845 р.; у тому ж році вони знову були поєднані, за розпорядженням Священного Синоду, й отримали один тричленний причт, а з 1895 р. тут був відкритий другий штат із священика і псаломника, додатково до попереднього. Церква має 1600 крб. капіталу, перетвореного на 4%-ні свідоцтва Державної ренти. Приписне до Соболівки село Антонівка, за переказами, було засноване в середині XVII ст. графом Северином Потоцьким, який назвав його так на честь свого новонародженого сина Антонія. Село лежало на великому шляху з Умані до Ладижина, так званому „Чигиринському”, і було заселене вихідцями з Немирівщини, Волині та інших місць. Коло Соболівки, на висохлому руслі лівої притоки річки Погрібної, показують місце триденної стоянки гетьмана Івана Мазепи, який з-під Полтави тікав через ці місця на терени Туреччини і тут зупинявся для перепочинку; ця долина й донині відома під назвою „Мазепової долини”. Кажуть, що один із гетьманського супроводу, на ймення Яким Денисюк, утік звідси до Соболівки, де й осів; від нього виник рід селян Денисюків у Соболівці та сусідньому селі Брідку, яких ще називали Мазепчуками. Церковної землі в Соболівці є 126 десятин 2241 сажнів, в тому числі присадибної 9 десятин 848 сажнів, орної 79 десятин 700 сажнів і сінокісної з рідкодуб’ям та кущами 38 десятин 691 сажнів. Приміщення для членів першого причту усі міцні, причому дияконські і псаломницькі споруджені у 1898 р. на суми земельного збору; для другого причту (священика і псаломника) ніяких забудов і будинків немає. В парафії існує чотири школи: міністерське однокласне народне училище, у 1883 р. перетворене з церковно-парафіяльної школи, відкритої у 1860 р.; церковно-парафіяльна школа при цукровому заводі з 1892 р., яка має від заводу приміщення й утримання; церковно-парафіяльна жіноча взірцева школа, відкрита у 1897 р. замість існуючої тут з 1894 р. пересувної школи грамоти – розташовується в трапезні на церковному погості; і школа грамоти в селі Антонівці з 1863 р.
(Джерело: Труды Подольского епархиального историко-статистического комитета. Выпуск девятый: Приходы и церкви Подольской епархии / Под ред. священника Евфимия Сецинского. - Каменец-Подольск, 1901. - С. 339-341; Репринтне видання: Біла Церква: Видавець Олександр Пшонківський, 2009. - Серія: Бібліотека української краєзнавчої класики).

<...> Повсюди на Поділлі ткацьким промислом займаються корінні мешканці, селяни-українці <...>
Дані кореспонденського обстеження:
<...> Соболівка:
Кількість дворів, зайнятих ткацтвом – 40.
Кількість осіб, зайнятих ткацтвом – 40.
Кількість дворів, зайнятих овчинно-кожушним промислом – 1.
Кількість осіб, зайнятих овчинно-кожушним промислом – 1.
Кількість дворів, зайнятих шевським ремеслом – 10.
Кількість осіб, зайнятих шевським ремеслом – 20.
Пора року промислу – взимку.
Загальна кількість дворів – 1152.
Загальна кількість чоловіків – 2904.
Загальна кількість жінок – 2942.
Усього людей – 5846.
Кількість дворів з різним ремеслом – 79.
Кількість осіб, пов’язаних з ремеслом – 79.
(Джерело: Трофимов Л.Т. Ткацкий промысел в Подольской губернии. – В кн.: Кустарные промыслы в Подольской губернии / Под ред. Прусевича А. Киев, 1916, с. 191, 240. - Розділ IV. Праця у ткацькому промислі).

<...> <Кустарна деревообробка.>
<Таблиця поширення> кустарної деревообробки по волостях Гайсинського уїзду.
<…> Соболівська волость:
Дані з кореспондентського обстеження:
сіл – 9, дворів – 45, осіб – 47.
Дані кореспондентського і експедиційного обстеження:
сіл – 9, дворів – 97, осіб – 87.

У Соболівській волості найбільшими пунктами <цього ремесла> є <...> містечко Соболівка з 22 ремісниками, с. Глибочок з 17, с. Метанівка з 11; в інших же (Михайлівка, Антонівка, Шиманівка, Побірка, Петрашівка, Брідок) від 2 до 7.
(Джерело: Александрович Г. Кустарные древодельные промыслы в Подольской губернии. – В кн.: Кустарные промыслы в Подольской губернии / Под ред. Прусевича А. Киев, 1916, с. 532, 533).

<...> О 9 годині по містечку Соболівці закінчено підписку на нову позику серед членів артілей, некооперірованих кустарів і хатніх господарок в сумі 10000 крб, замість торішніх 7260 крб. Готівкою 4800 крб. Краща стахановка Лєхнер Шейва віддає місячний заробіток 250 крб. і готівкою 100 крб., Сірожа Сруль – 325 крб., віддав 175 крб., Брунфер – 330 <крб.>, вніс 130 крб.
[Джерело: „За більшовицьку перемогу” (Теплик), 1939, 2 серп., № 108 (1068)].