Удич: Матеріали до краєзнавства Тепличчини

Удич

Перші згадки стосуються озера Удеч.

LXXV: У Вільні 30серпня 1507 року.

Зиґмунт І. затверджує Семена Кішку, зем’янина брацлавського на володіння маєтками Ханева, Очиткова, Шпичинець і Пальчика.

Зиґмунт, Божою ласкою король польский, великий князь литовський, руський, князь пруський, жмудський та інших. Бив нам чолом зем’янин брацлавський Семен Кішка і покладав перед нами листи батька нашого Казимира, короля Його Милости, і брата нашого Олександра, короля, і також лист намісника брацлавського княжати Михайла Васильовича Збаразького. I в тих листах написано, що батько наш, Його Милість, підтвердив йому два селища у Брацлавському повіті, названих Ханів і Ошитків¹, які дав йому князь Михайло Васильович Чарторийський, тримаючи Брацлав від Його Милості, а брат наш Олександр, король Його Милість, підтвердив йому одне селище у Брацлавському також повіті, данину батька нашого Казимира, короля, названого Ошпейкове², а до тих же селищ озеро Брацлавського ж повіту, назване Удеч, і бив нам чолом, щоб ми це підтвердили йому нашим листом. І ми, вислухавши тих листів батька і брата нашого, королів Їх Милости, і княжати Михайла листу Збаразького, при тому так само все залишили і підтвержуємо це тим нашим листом довічно йому і його жоні, і їхнім дітям. Нехай він ті вище описані селища і озеро Удеч тримає, з усім у згоді з першим наданням і листів батька і брата нашого, королів Їх Милости, і княжати Михайла Васильовича Збаразького. І на підкріплення цього й печатку нашу наказали ми прикласти до цього нашого листу. Писаний у Вільні року Божого тисяча п’ятсот сьомого, серпня тридцятого дня, індикту десятого.

Копія випису з луцького ґроду з 18-го століття.

¹ Очитків (польськ.: Oczytków) - село у Київській в губернії, Липовецькому повіті, на північ від Липовця.

² Шпичинці (польськ. Szpiczyńce) - село також у Липовецькому повіті і на північ від Липовця.

³ Пальчик (польськ. Palczyk) – село у Київській в губернії, Звенигородському повіті, на південний схід від Звенигородки.

Інших місцевостей віднайти ми не змогли.

(Джерело: Archiwum księżat Sanguszków w Sławucie / Wydane przez Bronisława Gorczaka, konserwatora tego archiwum. Tom III: 1432-1534. - We Lwowie: Nakładem wlaściciela. Z drukarni zakładu narodowego im. Ossolińskich pod zarządemJuliusza Birkenmaiera, 1890, s. 45-46).

CXCII: В Берестю 10 грудня 1518 року.

Зиґмунт І. затверджує Семена і Юхна Кішків на володіння маєтками Журавич, Ханева, Очиткова, Шпичинець і Пальчика.

Зиґмунт, Божою ласкою король польский, великий князь литовський, руський, князь пруський, жмудський та інших. Чинимо знаменито тим нашим листом, хто на нього гляне або читаного почує, нинішнім і на потім будучим, кому буде потреба те знати, що визнавши вірну і справедливу для нас службу зем’янина брацлавського Семена Кішки і сина його Юхна, що вони часті послуги нам чинили проти поганства Татар і, будучи у цьому на службах наших, багато ран понесли, з ласки нашої дали ми їм маєток у Луцькому повіті, названий Журавичі, з усіма людьми і землями того маєтку, путними і данними, і тяглими, і з усіма їхніми службами і данинами, і з усім тим, як той маєток здавна у собі мав. А до того розповів перед нами Семен Кішка, що батько наш Казимир, король Його Милости, дав йому три селища у Брацлавському повіті, названих Ханів, Ошитків і Шпекове, а брат наш Олександр, король Його Милість, дав йому також у Брацлаві селище Пальчикове, а намісник брацлавський, князь Михайло Васильович <Чарторийський>, до тих селищ додав ще озеро Брацлавського повіту, назване Удеч; котрі ж селища і те озеро й ми перед тим підтвердили йому нашим листом на вічність. А також розповідав перед нами, що він купив у зем’янина брацлавського Андрушка Бушминського селище у Брацлавському повіті, назване Дроздів, навічно. І на ті він селища і озеро у Брацлавському повіті листи, данини і підтвердження батька і брата нашого, королів Їх Милости, і наше, і також купчий лист того Андрушка Бушминського перед нами показував і бив нам чолом Семен Кішка з сином своїм Юхном, щоб ми те все підтвердили тим нашим листом навічно. І ми з ласки нашої за їхню для нас вірну службу на те дали їм цей наш лист і той маєток Журавичі, наші данини і селища у Брацлавському повіті, данини батька і брата нашого Їх Милости, і озеро Удеч, а також те селище, купно його у Брацлавському повіті, підтвержуємо цим нашим листом вічно і навіки непорушно йому самому і його жоні, і дітям їхнім, і на потім будучим їхнім нащадкам, з усіма людьми і землями того маєтку Журавич і селищ, вище згаданих, у Брацлавському повіті, і купна його, путними і данними, і тяглими, і з їхніми усіма землями пашними і бортними, і сіножатями, і гаями, і лісами, і дібровами, і з пасіками, і з ловами звіриними і пташними, і з озерами, і ріками, і з річками, // і з язами, і ставами, і стависьками, і з млинами і їхніми вимелками, і бобровими гонами, і з службами усіма, і уходами, і з данинами грошовими і медовими, і бобровими, і куничними, і з умовами* житніми і вівсяними, і з усіма іншими платами і пожитками, як би їх не називали або згадували, і зі всім тим, як той маєток Журавичі і ті селища, вгорі описані, і озеро Удеч здавна і тепер самі по собі і в границях своїх мають. І вільний він, і після нього будучі його нащадки там приспособити, розширити і на своє ліпше й корисне обернути так, як самі найкраще розуміють. А на підкріплення цього і печатку нашу наказали ми прикласти до цього нашого листу. При цьому були: князь Войцех, біскуп віленський; князь Павло, біскуп луцький і брестський; войвода віленський, канцлер, пан Миколай Миколаєвич Радзивиловича; пан віленський, гетьман найвищий, староста луцький, брацлавський і вінницький, маршалок Волинської землі, князь Костянтин Іванович Острозький; воєвода троцький, маршалок надвірний, пан Григорій Станіславович Остиковича; пан троцький, староста жмудський, пан Станіслав Янович; маршалок земський, державця слонімський, пан Ян Миколаєвич; воєвода полоцький, державця мозирський, пан Ольбрихт Мартинович Ґаштоттовича; староста ґродненський, пан Юрій Миколайович; воєвода новогродський, державця довґялівський, пан Ян Янович Заберезенський; староста брестський, маршалок, пан Юрій Іванович Ілінича та інші панове рада великого князівства Литовського. Даний на вальному сеймі в Брестю під літо Божого народження тисяча п’ятсот вісімнадцого, місяця грудня, десятого дня, індикту сьомого.

Копія випису з луцького ґроду з XVIII століття.

(Джерело: Archiwum księżat Sanguszków w Sławucie / Wydane przez Bronisława Gorczaka, konserwatora tego archiwum. Tom III: 1432-1534. - We Lwowie: Nakładem wlaściciela. Z drukarni zakładu narodowego im. Ossolińskich pod zarządemJuliusza Birkenmaiera, 1890, s. 181-182).

Переклад з польської Олекси Піддубняка.

Про село Удич (польськ. Udycz), як шляхетський маєток, у складі Ямного і двох Бабанів, довідуємось із списку маєтків 1639 р. брацлавського старости, чернігівського воєводи і гетьмана польного коронного Марціна Калиновського (загинув в 1652 р. у битві під Батогом). Список був складений у XVIII ст. Документ зберігається у Центральному державному історичному архіві України в Києві [фонд 47 (Кам’янецький земський суд), опис 1, одиниця зберігання 42, аркуші 130, 131зв.], а також у Головному архіві давніх актів у Варшаві (Archiwum Główne Akt Dawnych) в родовому архіві Браніцьких (zespół Zbiór Branickich z Suchej, № 310/392, с. 80-81).
(Джерело: Крикун Микола. Кількість і структура поселень Брацлавського воєводства в першій половині XVII століття // Записки Наукового товариства імені Шевченка. Львів, 2006, Том 252, с. 556-647. – Передрук у кн.: Крикун Микола. Брацлавське воєводство у XVI-XVIII століттях: Статті і матеріали. Львів: Вид-во Українського Католицького Ун-ту, 2008, с. 286).

Даних про Удич у XVIII ст. виявити не вдалось.

На карті Олександра Яблоновського на місці теперішнього Удича значиться хутір Пічулів (futor Piczułów). (Atłas historyczny Rzeczypospolitej wydany z zasiłkiem Akademii Umiejętności w Krakowie: Epoka przełomu z wieku XVI-go na XVII-sty. Dział II-gi: „Ziemie Ruskie” Rzeczypospolitej / Opracował i wydał Aleksander Jabłonowski. – Warszawa; Wiedeń, 1899-1904).

Удич, або Гадич (польськ. Udycz albo Hadycz) – ріка у Київській і Подільській губерніях, ліва притока Богу (Boh). Бере початок в Уманському повіті під селом Росошкою (Rososzka), оминає села: Орадівка (Oradówka), Ягубець(Обозівку) [Jahubiec (Obozówka)], Шельпахівку (Szelpachówka), Ухоже (Uchożе), Кожухівку (Kożuchówka), Росоша (Rososze), Ташлик Кривий і Гнилий (Taszlik Krzywy і Gniły), Сокиряни (Siekierzany), Лозовату (Łozowata), Чорну Греблю (Czarna Grobla), М’ягкохід (Miahkochód), Раківку (Rakówka), плине понижче села Хмарівки (Chmarówka) і, пробігаючи 58 верстов в напрямку з півночі на південь, впадає до Богу. Від правого берега прибирає ріки: Кам’янку (Kamionka), Тепличку (Tepliczka) і Мочулку (Moczułka), а від лівого: Заячківку (Zajączkówka) і Тернівку (Ternówka). Пробігаючи, згідно з В. Полем (W. Pol), заповнює 58 ставків. Через ці ріки проходив татарський шлях, званий Удицьким.
(Джерело: Słownik Geograficzny Królestwa Polskiego i innych Krajów Słowiańskich / Wydany pod redakcyą Bronisława Chlebowskiego, Magistra nauk filologiczno-historycznych b[yłéj] Szkoły Głównéj Warszawskiéj, według planu Filipa Sulimierskiego. Tom XII. Warszawa: Nakładem Władysława Walewskiego do końca tomu X; Od tomu XI, z zasiłku Kasy pomocy dla osób pracujących na polu naukowym imienia D-ra Mianowskiego, 1892, s. 746).
Примітка: Вінцент Поль [Wincenty Ferreriusz Jakub Pol, псевдонім Януш (Janusz); 1807-1872] – польський поет, географ і етнограф, батько якого був німець, а мати – французка. Батько сучасної польської географії. У 1833 р. подорожував по Східному Поділлі, можливо, й по Тепличчині (тема для краєзнавців!).

На Тепличчині Удич (село і річку) називають ще Вудичем.

Надія Воловодівська про ненормативну лексику сучасних майстрів слова

Ja troszky proczytala poeziju S.Z'adana. Ale poczatok meni buv cikavyj, ta koly piszly virszi z vidomym ruskim matom, perehotilosja czytaty. Tak sobi dumaju: i Zabuz'ko i Zadan vzjalys' vykorystovuvaty, jak kaz'ut' nenormatyvnu leksyku, - to czy ce spravdi vkraj potribno? My tu leksyku czuly ves' czas vid samyh junyh lit, ale nikoly ne korystuvalys' neju. Czy to my buly netypovi, czy to intelekt spustyv hal'ma?

Надія Воловодівська про Юрія Шевельова і харківські угоди за львівських комунпослуг

Poczala czytaty 1 tom vybranoho Ju. Szevel'ova. Szcze til'ky czytaju peredmovu.
Jak to hirko, do czoho ne torknys' v naszij istoriji, i vsjudy dramy.
A jak provczyly moskali teperiszn'oho prezydenta za Harkivs'ki uhody! Ne puskajut' pasaz'yrs'ki korabli v buhty Sevastopolja, bo vony, bacz, jih arendujut'.

Надія Воловодівська ще раз про маніпуляції з оплатою за львівських комунпослуг

Na dnjah podyvylas' do platiz'ky za komunposluhy i pobaczyla, szczo platyty treba bil'sze, niz' na 45% bil'sze w porivnjanni z tym, szczo bulo na poczatku roku. I szczo zh? Mis'kvykonkov v travni vviv podatok. Na szczo, dlja koho? Prosto podatok.
Des' miskrada dodyvylas' i vidminyla ce riszennja, to mis'kyj holova podav na riszennja v sud. Ot cikavo, na czyjemu boci bude sud.

Тополівка: Матеріали до краєзнавства Тепличчини

Тополівка

Про це поселення одна з перших згадок міститься в подимному реєстрі 1775 р. (Magazin für die neue Historie und Geographie / Angelegt von D. Anton Fridrich Büsching. - Halle, 1782. - Bd. 22), де зазначено, що в селі Тополівці (пол. Topolowka), яке належить до Гранівського ключа, нараховувалось 46 димів.

В Офірному реєстрі Брацлавського воєводства 1789 р., який зберігається в Бібліотеці Польської академії наук в Курніку (Biblioteka PAN w Kórniku, oddział rękopisów, rkps 1221), вказується, що це село належить до Гранівського ключа і Гранівської парафії.

На рубежі XVIII-XIX ст. в селі було 59 дворів і належало воно до Гайсинського повіту.

Інформація про євреїв в селі міститься у книзі: Архив Юго-Западной России, часть 5, т. 1-2: Переписи еврейського населения в Юго-западном крае в 1765-1791 гг. Киев, 1890. Маються на указі реєстри за 1765, 1776, коли село належало до Брацлавського повіту, і за 1784, 1787, 1790, 1791 рр.

У 1791 р. село було адміністративно підпорядковане Надбузькому повіту.

Село зазначене також на картах Базилія Севериновського (Mapa województwa bracławskiego i kijowskiego …/ W opracowaniu Bazyliego Sewerynowskiego; зберігається в Російському державному військово-історичному архіві - РГВИА, фонд: Военно-ученый архив, од. зб. 19989; рубіж XVIII-XIX cт.) і Олександра Яблоновського під назвою Topolówka. (Atłas historyczny Rzeczypospolitej wydany z zasiłkiem Akademii Umiejętności w Krakowie: Epoka przełomu z wieku XVI-go na XVII-sty. Dział II-gi: „Ziemie Ruskie” Rzeczypospolitej / Opracował i wydał Aleksander Jabłonowski. – Warszawa; Wiedeń, 1899-1904).

Реєстр церков Гранівського деканату, поданий 1781 року дня 7 травня за н.ст.
<Парафія>: <...> 11. Тополівка (Topolowka): сповідані душі – 240; нездатні до сповіді – 70; охрещені – 10; померлі – 10; шлюбів – 2.
(Джерело: Центральний державний історичний архів у Санкт-Петербурзі (ЦДІАСП), ф. 823, оп. 3, спр. 919).

Таблиця Гранівського деканату, укладена і подана під час генеральної конгрегації 1782 року дня 3 травня в Радомишлі.
Парафія: <...> 38. Тополівка: будинків 48; сповідалося 280 осіб; дітей – 82; народилося: хлопчиків - 12, дівчаток - 10; шлюбів – 5; померло: чоловіків – 5, жінок - 4.
(Джерело: ЦДІАСП, ф. 823, оп. 3, спр. 1016).

Таблиця Гранівського деканату, подана на генеральній конгрегації року 1785, дня 3 травня за ст. ст. в Радомишлі.
Парафія: <...> 38. Тополівка: будинків - 50, сповідалося: чоловіків – 108, жінок - 118; нездатних до сповіді: чоловіків – 35, жінок – 47; шлюбів – 1; померло: чоловіків - 15, жінок - 4; народилося: хлопчиків - 14, дівчаток - 12.
(Джерело: ЦДІАСП, ф. 823, оп. 3, спр. 1071).

Таблиця Гранівського деканату, подана на генеральній конгрегації у травні 1787 р.
Парафія: <...> 38. Тополівка: будинків - 52, сповідалося 316 осіб; дітей - 107; народилося: хлопчиків - 13, дівчаток – 7; померло: чоловіків - 3, жінок – 5; шлюбів - 5.
(Джерело: ЦДІАСП, ф. 823, оп. 3, спр. 1092).

Таблиця з Гранівського деканату, 1793 р. списана і 19.VI за ст. ст. на генеральній Конгрегації в Радомишлі подана.
Парафія: <...> 38. Тополівка: будинків - 52, охрещено: хлопчиків - 16, дівчаток – 13; померло: чоловіків - 14, жінок – 9; сповідалося: чоловіків – 147, жінок – 151; нездатні до сповіді: чоловіків – 23, жінки – 13; шлюбів - 3.
(Джерело: ЦДІАСП, ф. 823, оп. 3, спр. 1174).

Відомість, укладена в Подільському губернському правлінні, про міста, містечка, села і хутори, розташовані в Подільській губернії, з даними у них, скільки після поділу губерній з 1797-го є дворів і по 1803 рік чоловічої статі осіб.
VI. Гайсинський повіт.
<...> 14. Тополівка (рос. Тополовка): дворів: у 1775 р. - 45, у 1797 р. - 49, осіб - 241.
(Джерело: Центральний державний воєнно-історичний архів у Москві, ВУА, 18946).

Подані вище архівні документи виявив професор Львівського університету Микола Григорович Крикун, який доброзичливо погодився, щоб ними користувались тополівські і теплицькі краєзнавці.

<...> 16) В селі Тополівці приєднані з унії до православ’я у 1796 р. церква в ім’я Возвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього і священик Фома Маньківський.
(Джерело: „Труды Комитета для историко-статичтического описания Подольской епархии”, 1876, вып. 2, с. 10).

Гайсинський повіт
<...> Міста і села з правом громади (wsi obywatelskie).
<...> Яґеловича Юзефа (Józef Jagełowicz), Судді земського
в Коритній душ чоловік 636
в Тополівці - 256.
Ґрунт добрий, ліс середній.
(Джерело: Statystyczne, topograficzne i historyczne opisanie guberni Podolskiey z rycinami i mappami przez X. Wawrzynca Marczyńkowskiego. Tom III. Wilno: Drukiem Józefa Zawadzkiego, typografa imperatorskiego uniwersytetu, 1823, с. 173)

Тополівка (Topolówka), село над річкою Марківкою (помилково; має бути: р. Кублич. – О.П.) , Гайсинський повіт, <Подільська губернія>, окружна поліція – Теплик, волость – Кіблич (Kiblicz), католицька парафія – Ґранів (за 26 верстов), за 28 верстов від Гайсина, при дорозі з Кивачівки до Комарівки, має 67 садиб, 512 мешканців, 525 десятин селянської землі, 44 десятин церковної, 566 десятин двірської, колись Юзефа Яґеловича (Józef Jagellowicz), земського судді, тепер – почасти: Нєвядомських (Niewiadomscy), Васильєва (Wasilew), Калинича (Kalinicz). Має церкву Воздвиження св. Хреста, побудовану у 1777 р., з 688 парафіянами. Згідно з Марчинським, тут знаходяться поклади гіпсу, свинцевої руди і цинку.
(Джерело: Słownik Geograficzny Królestwa Polskiego i innych Krajów Słowiańskich / Wydany pod redakcyą Bronisława Chlebowskiego, Magistra nauk filologiczno-historycznych b[yłéj] Szkoły Głównéj Warszawskiéj, według planu Filipa Sulimierskiego. Tom XII. Warszawa: Nakładem Władysława Walewskiego do końca tomu X; Od tomu XI, z zasiłku Kasy pomocy dla osób pracujących na polu naukowym imienia D-ra Mianowskiego, 1892, s. 398).
Примітка: Вавринець Марчинський – польський дослідник Поділля XIX ст., автор книги: Marczyński Wawrzyniec. Statystyczne topograficzne opisanie Gubernii Podolskiey z rycinami i mappami. T. 1-3, опублікованої у 1823 і доступної на інтернеті.

1863 р. – Священику села Тополівки Филимону Маньківському призначено допомогу 40 крб. з 28 тис. крб., надісланих Священим Синодом Подільській єпархії.
(Джерело: „Подольские епархиальные ведомости”, 1864, часть официальная, № 3, с. 35).

Переміщені за проханням: <...> з Кам’янецького уїзду села Витковець, священик Василь Боровський в село Тополівку Гайсинського уїзду на священиче місце.
(Джерело: „Подольские епархиальные ведомости”, 1875, 15 сентября, № 18, Отдел I, с. 343).

Тополівка, село – розташоване в безлісній степовій рівнині, по обох берегах річки Кублича , що впадає в ріку Соб; в селі річка утворює ставок. На сході від села на віддалі однієї версти проходить залізниця. Кліматичні умови сприятливі для здоров’я. Ґрунт чорноземний. Тополівка колись належала до Ґранівського ключа маєтків князя Чарторийського. На даний час православних мешканців в с. Тополівці 722 особи обох статей; предки їхні були у XVIIІ ст. греко-католиками, прилучені до православ’я наприкінці того ж століття. Мешканці займаються хліборобством. Перший храм в Тополівці побудований у 1772 р. При його спорудженні дуже багато потрудився мешканець с. Тополівки Фома Маньківський; він особисто навернув князя Адама Чарторийського на побудову церкву коштом Ґранівської економії, потім після спорудження церкви він відправився до єпископа Переяславського Йова клопотатись про освячення церкви; там був рукоприкладений на священика до цієї церкви, і привіз з собою антимінс, виданий в Переяславі єпископом Йовом. Фома Маньківський священичив в с. Тополівці до 1818 р. і був похований на церковному погості. Існуючий нині храм почали будувати у 1885 р., а закінчили й освятили у 1893 р. на честь Воздвиження св. Хреста. Теперішній храм дерев’яний, на кам’яному фундаменті, побудований разом із дзвіницею. Іконостас – триярусний: престол з кипарисового дерева. Вартість храму 12.239 крб. Церковної землі: присадибної - 1 десятина 1312 сажень, орної – 29 десятин 2289 сажень, сінокісної - 9 десятин 590 сажнів, левади - 4 десятини 1868 сажень, а всього – 45 десятин 1259 сажнів. Причтові приміщення дерев’яні, побудовані у 1885-1898 рр. Крім того, мається причтового капіталу 200 крб, вирученого за церковну землю, що відійшла під залізницю. Із священиків відомі: Фома Маньківський, як будівничий першого храму, син його, Филимон Маньківський, відомий живописець – він писав ікони для іконостасу в теплій архиєрейській церкві м. Кам’янця; внаслідок цих занять часто і надовго залишав свою парафію, яка в цей час була під наглядом сусідніх священиків. Церковно-парафіяльна школа відкрита у 1864 р.; розміщується у власному будинку, побудованому у 1898 р.
(Джерело: Труды Подольского епархиального историко-статистического комитета. Выпуск девятый: Приходы и церкви Подольской епархии / Под ред. священника Евфимия Сецинского. - Каменец-Подольск, 1901. - С. 319-320; Репринтне видання: Біла Церква: Видавець Олександр Пшонківський, 2009. - Серія: Бібліотека української краєзнавчої класики).

Розділ IV. Праця у ткацькому промислі.
<...>
Дані кореспондентського обстеження:
<...> Тополівка
Кількість дворів, зайнятих ткацтвом – 23.
Кількість осіб, зайнятих ткацтвом – 23.
Кількість дворів, зайнятих овчинно-кожушним промислом – 8.
Кількість осіб, зайнятих овчинно-кожушним промислом – 8.
Пора року промислу – взимку.
Загальна кількість дворів – 158.
Загальна кількість чоловіків – 338.
Загальна кількість жінок – 330.
Усього людей – 668.
Кількість дворів з різним промислом – 49
Кількість людей, зайнятих промислом - 49
(Джерело: Трофимов Л.Т. Ткацкий промысел в Подольской губернии. – В кн.: Кустарные промыслы в Подольской губернии / Под ред. Прусевича А.. Киев, 1916, с. 240).

<...> <Кустарна деревообробка.>
У Кіблицькій волості за даними експедиційного обстеження найбільшими пунктами <цього промислу> є <...> село Огіївка з 30 ремісниками із 30 дворів (за кореспондентськими даними – 13 осіб з 10 дворів), містечко Кіблич – 28 осіб, село Марківка – 22 двори, Грузьке – 20, Карабелівка – 17, Важне – 13, Степанівка – 11, <...> Тополівка – 2 двори.
(Джерело: Александрович Г. Кустарные древодельные промыслы в Подольской губернии. – В кн.: Кустарные промыслы в Подольской губернии / Под ред. Прусевича А. Киев, 1916, с. 533).

Із статті П. Рибальченка „Куркульський вишкрібок (із залу суду)”:
„Перед пролетарським судом стоїть ворожий недобиток, бувший голова тополівського колгоспу Тертичний, який не гребував нічим, щоб підірвати міць колгоспу, зменшити оплату трудодня, викликати тим самим незадоволення серед колгоспників.” (Далі йдуть звинувачення: наймав одноосібників з с.Сумівки Джулинського р-ну молотити жито і пшеницю ціпами, давав 5 пар волів одноосібникам орати їм городи в Бершадському р-ні в час весняних робіт, розкуркуленому Борлюкало за 5 місяців нарахував 1158 трудоднів, а колгоспники за весь рік виробили по 480 трудоднів. Дали 4 р. ув’язнення).
(Джерело: „За більшовицьку перемогу” (Теплик), 1939, 8 січня).

Надія Воловодівська про маніпуляції з оплатою за львівські комунпослуги

S'ohodni nikudy ne hodyla, cilyj den' porpalas' z riznymy dribnymy spravamy. Dijszly ruky do platiz'ok za komunposluhy. Iz zdyvuvannjam pobaczyla, szczo vvely jakyjs' podatok, szczo zbil'szyv na 40% sumu oplaty. Ale szczo to za oplaty, ne znaty, prosto pysze - podatok.
Zate z'urnalisty ukrajins'koho radio syl'no perez'yvajut', szczo z Bilorusi za litr pal'noho budut' platyty bil'sze az' na 3 %.
Vczora podyvylas' na elektryku i tez' meni ne spodobalos', szczo tam ne toj pokaznyk, szczo baczyla na kvytanciji. Teper nemaje knyz'ok, a platysz v kasu, i tobi kaz'ut' skil'ky.

Надія Воловодівська про мрію Оксани Забужко

Doczytala lystuvannja Zabuz'ko (з Шевельовим. - О.П.). Jakby vona szcze zdijsnyla jiji mriju pro napysannja praci pro Lesju Ukrajinku, bulo b czudovo. Jakos' L.Ukrajinku staranno zatuszovujut'. Poszkodyly vandaly pam'jatnyk, i ne czuty, szczob szczos' z cym zrobyly.