Новий документ з історії Бершадщини

 1637 р., листопада 3. Вінницький замок. -

Декрет Вінницького ґродського суду в справі за скаргою ротмістрів Романа Загоровського і Яна Гіжицького, поручника Яна Хлебовського про збройні напади людей кн. конюшиної коронної кн. Катарини Тишкевичівни Янушової Вишневецької під містами Старою Бершаддю і Новою (Устям) Бершаддю на кварцяні хоругви Р. Загоровського, Я. Ґіжицького і Осуховського та їх пограбування під час їхнього повернення з Диких Полів (за виписом з вінницької ґродської книги від 2 квітня 1640 р.)

Wypis z ksiąg grodzkich woiewództwa Bracławskiego winnickich

Roku tysiąc sześćset trzydziestego siódmego miesiąca nowembra trzeciego dnia

Na roczkach sądowych grodzkich winnickich, ode dnia dwadzieste° miesiąca octobra roku, na akcie zwysz napisanym, przypadłych y sądownie odprawować zaczętych, przed nami, Macieiem Gronkowskim, czaśnikiem ziemskim bracławskim y podstarościm, a Fedorem Łaskem, sędzią, vrzędnikami sądowymi grodzkimi winnickiemi, przytoczyła się z regestru sądowego za przywołaniem woźnego szlachetnego Jana Wyszomirskiego między instygatorem sądowym y iego delatorami vrodzonymi ich mości pany Ianem Giżyckim, Romanem Zahorowskim, rothmistrzem, Ianem Chlebowskim, porucznikem, y inszym wszytkim towarzystwem, chorągwią kwarcianą Ie° Król. Msi, powodami, a iaśnieoświeconą panią Katarzyną Tyszkewiczowną Ianuszową Wiszniewiecką, koniuszyną koronną, starościną krzemieniecką, iako principałką, y vrodzonemi pany Alexandrem Bębnowskim, Mikołaiem Graią, subordinatorem, Stefanem Biesiadowskim, Stanisławem Służewskim, dzierżawcą wsi Berszady, Wasilem Bosym, comprincipałami, y inszymi sługami, także y wami, Iakowem, wóytem z Nowego Miasta, Pawłem młynarzem, wóytenkiem, Miskiem kusznierzem, popem, mieszczanami z Vstia Berszady niemianowanemi, a za mianowanych ymiona ich mieć chcą, także Iwaszkiem s Kataszyna y inszemi, z bytnością y przytomnością panów ich, y miesczanami miasta Kataszyna, Wiełkiey y Małey Berszady, y inszemi gromadami wszytkiemi miast, słobód pomienioney księżny jey mci Wiszniewieckiey vkrainnemi, pozwanemi, za pozwem grodzkim winnickim, od powodów po pozwanych na termin sądzenia roczków teraznieyszych w sprawie, niżey mianowanei, wyniesionym, który pozew za podniesieniem od strony powodowey v sądu był czytan y tak się w sobie ma:

Adam z Husiatyna Kalinowski, bracławski, winnicki, lubecki, łoiewski etc. starosta

Iasnieoświeconey paniey Katarzynie Tyszkewiczownie Januszowey Wiszniewieckiey, koniuszynei koronney, starościney krzemienieckiey, iako principałce, y vrodzonym panom Alexandrowi Bębnowskiemu, Mikołaiowi Gruie, subordinatorom, Stefanowi Biesiadowskiemu, Stanisławowi Służewskiemu, dzierżawcy sioła Berszady, panu Wasilowi Bosemu, komprincypałowi, y inszym sługom, także wam, Iaskowi, wóytowi z Nowego Miasta, Pawłowi młynarzowi, wóytenkowi, Miskowi ku// kusznierzowi, popowi, mieszczanom z Vścia Berszady, których tu nie mienuią, a za mianowanych y wyrażonych mieć chcą, także Iwanaszkowi s Kataszyna y inszym z bytnością y przytomnością panów swoich, którzy wam z prawa należą, miesczanom miasta Kataszyna, Wielkiey y Małey Berszady, y inszym gromadom wszytkich miast, słobód pomienioney xiężny iey mci vkrainnych, kooperatorom y wszystkim inszym pomocnikom niżey mianowanego vczynku, waszmościom z imion y przezwisk principałom lepiey wiadomych, z osoby y ze wczynku ich dóbr waszmościow leżących y ruchomych y z sum pieniężnych

Zwierchnością Ie° Król. Mć., a władzą vrzędu mego starościnskiego roskazuię, abyście waszmość przedę mną samym, a w niebytności moiey przed vrzędem y sądem moim grodzkim winnickim, na roczkach grodzkich winnickich, które w roku teraźnieyszym tysiąc sześćset trzydziestym siódmym miesiąca oktobra dwudziestego dnia do sądzenia przypadną y sadownie odprawowane będą, a w niedościu tych, po tych napierwey do sądzenia przypadaiących, sami oblicznie y zawicie stali na żałobę y prawnę poparcie instygatora sądowego y iego џpelatorów, vrodzonych ich mośców panów Iana Giżyckiego, Romana Zahorowskiego, rotmistrzów, Iana Chlebowskiego, porucznika, y inszego wszytkiego towarzystwa chorągwię kwarcianych Krół. Ie° Mci y wszytkiey company chorągwi pomienionych, które waszmości wespół wszytkie, iako w sprawie nierozdzielney, y, przychylaiąc się do protestacy, obdukcy y ich approbacyei, w grodzie winnickim vczynionych, w główney sprawie pozywaią o to, iż wm., zprzeciwiaiąc się prawu pospolitemu y zwyczaiowi przechodów zwykłych liudu kwarcianego Króła Ie° Mci y Rzeczy Pt҃ei, naprzód, rusząc się z mieść chorągiew ie° mć. pana Zahorowskiego y ie° mci pana Osuchowskiego, pod Berszadą odprawuiąc, chcąc vmysłu swego dokazać, naściem nieopowiednym nocnym y strzelaniem nieznosnym tak długo y tak potężnie następuiąc na niespodziewanych, aż pomienione chorągwię nie bez wielkiego okaleczenia w towarzystwie, czeladzi y koniach postrzelanych y pokaleczonych vstąpić musiały. A gdy dnia dwunastego miesięca augusta chorągiew powoda ie° mć. pana Giżickiego, tymże traktem idąc, przybliżała się y mimo miasto Berszad Starą przechodziła, tamże, za rozkazaniem snaż wmci, z różnym do boiu orężem przed miasto wychodzyły, nie chcąć y mimo przepuścić. Których powodowie minąwszy //szy, w polu nocleg odprawiwszy, nazautrz szły mimo Kataszyn, napierwey, na dobrowolney drodze idących za uniwersałem ich mści panów hetmanów y vsługe Iego Krółewskiey Mci y Rzeczy Pt҃ei wolą y roskazaniem swoim przez sług y poddanych swoich własnych, a osobliwię przez poddanych gromady kataszynskiey y inszych, tam pobliżu będących, mianowicie, przez gromadę Vscia Nowey y Starey Berszady, spólnie się na takowy vczynek armuiących, goscińcu, przeprawy zastąpiwszy, a mianowicie, waszmość, panie Służewski, z bracią swą, Wasilem Bosym, także z pomocznikami swemi, sobie dobrze wiadomemi, za powodem y dokończeniem wmści, panie Biesiadowski, a nie mniey też za radą y pozwoleniem panów poruczników, natenczas będących, to iest waszmość, panie Bębnowski y panie Gruia, yż waszmość, tam będąc, zpólnie się ze wszytkiemi porozumiawszy, a co większa y szłysząc się, w tym iawnię dawszy, yż mieli roskazanię od wmci, księżno, na takowy vczynek bezwinnego na dobrowolney drodzę mężoboystwa, na który vnywersałami się obsyłaiąc y pod garłem na głowe zbiiaiąc, chłopów, strzelców y daraganów żadnych po pasiekaniu przepraw, a daleko więcey noclegów y w sczerym polu nie pozwoliwszy, gromiąc powodów y biiąc się z zołnierzem Ie° Król. Mci, iak z nieprzyiaciolem, czyniąc po przeprawach zasadzki potaiemnę, gościńce dobrowolne zabiegaiąc z strzelcami, z draganami y z inszym rozmaytym ludem pieszym y konnym, iakożeście waszmość y dokazali, co się pokazało w zabitych kilku y pokaleczonych, postrzelanych kilkudziesiąt towarystwa chorągwie, powodów, a mianowicię ich mćw pana Marcina Szoderskiego, pana Woyciecha Wyteiskiego, pana Stefana Rusanowskiego, pana Samuela Zabilskiego, pana Iana Orchowskiego, towarzyszów chorągwię pomienionych powodowych, na śmierć haniebnie pozabiianych y zamordowanych, z chorągwię zaś powodowey ie mć. pana Giżyckiego pana Iakuba Kiełbowskiego zastrzelili z mu//szkietu nawylot przez rękę prawą, w piersiach kula została, począwszy od prawego boku, kaleką na rękę został, pana Woiciecha Kumętowskiego w prawą nogą przez goleń wskróź kości pogruchotanę, aż kaleką wiecznym zostaie, pana Wołoszynowskiego, począwszy od prawego ramienia przez wszytke piersi w lewą ręką wskróź nad łoktiem, pana Andrzeia Karwowskiego w przawą nogę z muszkietu w goleń, pana Marcina Ostrowskiego w piersi pod lewą rękę z rusznice szkodliwię bardzo, pana Hieronyma Hannibala w plecy kulą, w lewą łopatkę szkodliwie bardzo. Z czeładzi zaś postrzelili y pokaleczyli, to iest chorągwie naprzód szlachetnego pana Szymona Łosowskiego w rękę lewą wskróź przez dłoni, kaleką został, pana Andrzeia Sawickiego ręki prawey palców trzy z muszkietu vstrzelili, pana Stanisława Nowińskiego przez łopatki z tyłu postrzeleno szkodliwie barzo, pana Marcina Baranowskiego lewey ręki palec wiełki vcięli prócz y w łeb z prawego boku barzo szkodliwię kosą zacięli, pana Iana Hubińskiego między ramieniem ręki prawei a między łokciem nawylot w boku kula została, pana Andrzeia Iabłonowskiego kosą ręki prawey vcięli. Y w koniach nakaleczonych, w wozach poszarpanych, w rynsztunkach y w dostatkach, przy wozach powodowych y samych będących, niezmierną szkodę wm. poczynili. S pod chorągwie też drugiey ie° mci pana Zahorowskiego, rothmistrza Ie° Król. Mci., tamże oraz y tegoż dnia dwunastego augusta powodów nakaleczyli y o śmierć przyprawili, napród, pana Iana Kuczewskiego przez wszytkę twarz y przez nos, od lewey iagody począwszy, z muszkietu szkodliwie barzo, pana Wiescyskiego trzykroć wkolono lewey nogi, a w obiedwię vda nawylot, przez co kaleką wiecznym został. Z czeladzi zaś tey chorągwię pana Iana Gurskiego w lewą reką na//wylot między łokciem a łopatką przez kość, pana Piotra Kozłowskiego w piersi z łuku szkodliwię, pana Andrzeia Kamińskiego w gębę przez garło, aż łopatką prawą kula wypadła, pana Iakuba Granowskiego w iagode prawą z łuku, pana Iana Chocimicza w prawą pierś aż pod łopatkę z muszkietu. Czeładzi y chłopców, przy wozach będacych, dusz czternaścię, nie wiedzieć gdzie, wm. onych ieśli potopili albo gdzie indzie podzieli, których przy tranpaniu wozów y dostatków towarzyskich, w rynsztunkach, w szatach, w pieniędzach y inszych rzeczach, w skrzyniach, w szkatułach będących, w sposób łupu brzydkiey korzyści pobrali y do szkód niemałych przyprawili, które osobnem regestrzem czasu prawa specifiiowane będą, o czym szyrzei y dostatoczniey protestacya w grodzie tuteyszem y iey approbacya, także woźnego relacya y szlachty, z vrzędu przydanych, obdukcya y proklamacya z ubitych y pokaliczonych towarzyszów w sobie obmawia. Do których się powodowie, we wszytkim przychilaiąc y one approbuiąc y ztwierzdzaiąc, wm. tym pozwem pozywaią, przeto abyście wm., wyżei wyrażeni panowie principałowie y comprincipałowie, na roku, wysz oznaczonym, za tym pozwem sami stawszy y na propozycyą aktorów directe odpowiedali, onych mężobóyców y krwie niewinney szlacheckiey pragnących, do karania ych na garłach postanowili y sami winami prawnymi, na takowych sprzeciwnych prawu y pokoiu pospolitemu opisanemi, dekretowi w tey sprawie, od sądu ferowanemu, przychylaiąc się y na wszytko sądownie odpowiedali. Które specifikowane y vczynku zabóystwa, morderstwa okrutnego, także łupu brzydkiego, winne będą, tym pozwem przy wm. ich księżnę iey mć. aresztuią wolne prawo o szkody, z tego zabóystwa y wzbóys[...] // pochodzącę, w słusznem y należnem sądzię podług regestru zachowuiąc. Pisan w zamku winnickim roku tysiąc sześćset trzydziestego siódmego miesiąca septembra dnia dziewiątego. Ian Nehrebecki, pisarz.

A po wyczyteniu tego pozwu strony powodowey vmocowany relacyą woźnego kładzenia go prawnie dowiódszy, prosił y domawiał się, aby pozwanym w tey sprawię sprawować się nakazano było. A pozwaney strony vmocowany z vmocowanym strony powodowey, w tey sprawie rosprawę prawną między sobą maiąc, syroce controuertowali. Lecz yż controuersy swoych obie stronie do wpisania do dekretu ninieyszego nie podali, o co sie ie° m. pan pisarz swiadczył, y dla tego nie są wpisane. Sąd ninieyszy grodzki winnicki, controuersy stron obóch, powodowey przez vrodzonego ie° mć pana Iana Vniszewskiego a pozwaney strony przez vrodzonego ie° mć pana Adama Kałuskie°, vmocowanych ich, do sądu wnoszonych, wysłuchawszy y one v siebie dobrze vważywszy, nayduie w sądzie swym, yż plenipotent powodowey strony proseqować nie może. Od którego dekretu powodowa strona do sądu głównego trybunału lubelskiego appellowała. Sąd iey tey appellaciey dopuściwszy y rok za nią stronom obóm ^1-w mianowanym^-1 sądzię głównym trybunale lubelskiem w Lublinie w ten czas, gdy sprawy conseruatne woiewództw Kiowskiego, Wołyńskiego, Bracławskiego y Czernihowskiego napierwey po dacie tego dekretu y po wyściu sześci niedziel do sądzenia przypadną y sądzonę będą, stanowić się składa y zachowuię bez przypozwy. A vmocowany pozwaney strony od prefixyei tey appellacyei na woiewództwo Bracławskie appelował. // Sąd mu tey appellacyiei nie dopuścił. A on o poparcie iey na sąd świadczył się. Sąd się też oświadczał, yż tak według prawa być rozumiał.

Co wszytko dla pamięci do² ksiąg iest zapisano, z których y ten wypis roku teraźnieyszego tysiąc sześćset czterdziestego miesiąca apriła wtórego dnia iest wydan. Pisan w zamku winnickim.

Piotr Dambrowski, pisarz grodzki winnicki, mp.

Corrigował Romankiewicz, mp.

Locus sigilli

Незасвідчена копія. Переклад з української мови.

^{1- -1} Має бути mainowanym w.   ² Написано двічі.

  

Про Бершадщину див. також нашу працю: Піддубняк О. Два виписи з чорних книг Вінницького замку // Україна в минулому (Київ; Львів). - 1994. - Вип. V. - С. 137-155, 214.

Другий том документів брацлавського воєводства і згадка про Кіблич і Зятківці

Готуємо з професором Миколою Григоровичем Крикуном другий том брацлавських документів, який охоплюватиме період з 1606 по 1650 рр. На цей раз обмежуємось лише тими документами, які збереглися в родинному архіві. Пісочинських. Спричинено це об'ємом видання, яке й так міститиме понад 1000 стор. друкованого тексту.
Один з таких документів містить згадку про Кублич, Зятківці та інші населені пункти теперішньої Вінниччини. Подаємо його нижче.
А на видання книги ми, старушки-емерити, шукаємо спонсорів, оскільки цю збірку, як і попередню, готуємо, не маючи будь-якого фінансування.

1623 р., липня 21. Вiнниця. -

Зізнання возного єнерала Київського, Волинського і Брацлавського воєводств Василя Низборського перед Вінницьким ґродським урядом про вручення позовів у різних справах в поселеннях Брацлавського воєводства

Выпис с книг кгродских в™ницких во\водства Браславъского

       Л™тџ Божог(о) нарожєн‡ тисєча шєстсот двадцат трєтєго мља июл‡ двадцат пєрвого дњ‡

       П\рєдо мною, Михаилом Ласком, подстаростим кгродским в™ницким, постановившис ґчєвисто, шл‡хєтныи Василєи Низборскии, Ки\въског(о), Волинског(о) и Браславског(о) во\водства возныи \нєрал, ку записованю до книг сознал тыми словы, иж ‡ в рокu тєпєрєшнєм тисєча шєстсот двадцат трєтєм мља юн‡ пєрвого дњ‡ позов кгродскии в™ницкии авътєнтєнтичныи, ґд \го мл. пња Алєксандра Пєсочинског(о) писаныи по их мл. пњовъ Юзєфа и Гаврила ©бодєнских ґ нєстановълєн\ до uчинєн‡ справєдливости пєрєд uр‡дом кгродским нєвєрного Пєсаха, жида, подданог(о) их мл. и арєндара илинског(о), до мєстєчка Илинєц ґднєслъ и u ворота мєсцки\ воткновши, воротномu ґповєдєл и рєк за тим позвом на рочках тєпєрєшных, в рокu тисєча шєстсот двадцат трєтєм мља юл‡ ґсмог(о)надцат дњ‡ припадаючих, сторонам \сми зложил. Того ж рокu и мља юн‡ трєтєг(о) дњ‡ положилєм таких жє позвов два u мєстє Кuбличє ґд \го мл. пња Микола‡ Мєлєшка по их мл. пњов Микола‡, краичог(о), и Прокопа, хорuжог(о) коронног(о), Сєн‡вских ґ кгвалтовно\ выбит\, ґдєн с пєвъных кгрuнтов, до З‡тковєц, имєн‡ \го, налєжачих, а дрuгии ґ такuю ж \спuлсию части \го мл. кублицко\, ґбадва на ти\ ж рочки, выш помєнєны\ выданы\. Которы\ то позвы u ворота uткнuвши, многим людєм, там жє бuдuчим, \сми ґповєдил положєни\ их. Того ж рокu мља юн‡ п‡тог(о) дњ‡ положил єсми u Болобановцє позовъ, на ти\ ж рочки винєсєныи по \г(о) мл. пња Балабана, старостu рогатинског(о), ґд \є мл. пњє\ Галшки з Рогозна П‡сочинско\ и потомков нєбожчика пња Мєлєшка ґ збєглы\ подданы\ до имєн‡ \го мл. Юшъковєшъ, прозивано\ Балабановки. Того ж рокu мља юн‡ дєс‡того дњ‡ занєслъ \сми позов до мєстєчка Куничог(о), писаныи по панюю Андрє\вuю Дзиковuю а потомков нєбожчика пња Богдана Копи\вског(о), скарбника браславъског(о), ґд \г(о) мл. пња Алєксандра Пєсочинског(о) ґ постановлєн\ нєкоторых злочинцовъ, в маєтности позваных пєрємєшкиваючих, и до uчинєн‡ з них справєдливости при uр‡дє кгродским, ‡ко ґ том ширєи позов ґбмовл‡\т. Того ж рокu и дњ‡ ґд того ж \г(о) мл. положилєм позов тамжє по пња ˆрмолu Куницког(о) до записu \го ґ н\\винкован\ \г(о) мл. ґд розных ґсобъ в лєсєх куницких. Того ж рокu ґдинадцатог(о) дњ‡ мља юн‡ в мєстєчкu Кuничом на части пњєи Дзиково\ и потомков пња Копи\вског(о) положил \сми позвов дєв‡т ґт пња Дани\л‡ Гаврата, а дєс‡тии ґд пња Каспра Корника до рожних записов и ґ розни\ долги, такъ чєрєз ґтца тых потомковъ позваных, ‡ко чєрєз ґпєкuнов их, такжє и самuю пњю Настазию Лєсєвичовнu, маткu их тєпєрєшнюю, пњю Андрє\вuю Дзиковuю, поводом винно зосталы\, и тыє вс™ позвы, в самои пњєи Дзиково\и домu на столє положивши, uр‡дникови сє, там жє бuдuчим, положєн\ их ґбвєстил. И за тими всими позвами прєрєчоным ґсобамъ // на рочках помєнєных июлєвих рок зложил.

       И просил помєнєныи возныи, аби та‡ \го помєнєна‡ рєл‡ци‡ правдива прин‡та и до книг записана была. ˆко ж ‡, uр‡д, видєчи рєч слuшнuю, прин‡лєм и записат казалємъ, с которых и сєс выпис под пєчатю кгродскою \ст выдан. Писан u Виници.

                         Печатка 
            Корыкговџлъ Росковскии, m.p.

Книга листів Крушельницьких

Пропонуємо нову книгу з епістолярної спадщини української інтелігенції ХХ століття.

Завантажити.

Антін і Марія Крушельницькі. Вірна сповідь життя. Листування / Упорядкування, передмова, примітки та покажчики Олекси Піддубняка. — Біла Церква: Видавець Олександр Пшонківський, 2018. — 1198 с. – ISBN-978-617-604-149-8

Книга містить листи між Антоном і Марією Крушельницькими — видатними представниками української інтелігенції першої третини ХХ століття. У листах відображено родинні стосунки подружжя Крушельницьких та їхніх дітей — Володимири, Івана, Богдана, Тараса і Остапа на тлі бурхливого суспільно-політичного, культурного і освітнього життя українців в Галичині за часів Австро-Угорщини і Польщі.

Для науковців, викладачів вищої школи, учителів, студентів та учнів старших класів, всіх тих, хто цікавиться історією рідного краю.

Книгу можна придбати у видавництві за адресою: 

Видавець Олександр Пшонківський

м. Біла Церква, вул. Леся Курбаса, 4

тел.: (044) 33-111-42, тел./факс: (0456) 33-21-22

www.janina-book.com        e-mail: janina-book@ukr.net 

Подаємо передмову до цієї книги. 

ПЕРЕДМОВА

Останнім часом значна увага дослідників спрямована до творчої спадщини Антона Крушельницького. Ця спадщина дуже різноманітна. Тут і художні твори письменника, літературно-критичні публікації, переклади творів європейської літератури і науково-популярних видань, шкільні читанки і підручники. В немалій мірі зацікавленість науковців викликає й громадсько-політична діяльність митця художнього слова, його активна позиція в галицькому інтелектуальному житті першої третини XX століття.

Велике зацікавлення вчених і шанувальників новітньої історії України привертає й неординарна родина Крушельницьких: це, насамперед, дружина А. Крушельницького — Марія Слобода, донька Володимира, сини Іван, Богдан, Тарас і Остап. Воно й не дивно, бо всі члени родини були яскравими особистостями, великими патріотами України і за Україну віддали найдорожче — своє життя.

Цьому зацікавленню сприяє ще й те, що, на щастя, зберігся значний родинний архів Крушельницьких, який після різних неймовірно складних і трагічних подій не загинув і нині зберігається у Центральному державному історичному архіві України у Львові (далі — ЦДІАУЛ, фонд № 361, опис 1, що нараховує 291 справу).

У пропонованій книзі міститься лише невелика частина матеріалів цього архіву, а саме та, що стосується листування між Антоном і Марією Крушельницькими. У листах відображено, як далі переконається читач, органічно пов’язані родинні стосунки і громадське життя галицької інтелігенції за часів Австро-Угорщини і Польщі.

Листування охоплює період від 1900 р. по 1933 р. Природньо, що стосувалося воно лише тих відтинків часу, коли подружжя перебувало у довготривалій або короткотерміновій розлуці, спричиненій різними життєвими обставинами. Регулярність цього листування не повністю відображена у збереженому архіві. В одному з листів Марія Крушельницька пише до свого чоловіка, що жалкує за загубленою чималою кореспонденцією з їхніх молодих років, внаслідок складних життєвих перипетій — війна, евакуація, переїзди.

З епістолярного матеріалу, що зберігся, видно, що листування між Антоном і Марією почалося з перших днів знайомства і більш-менш регулярно продовжувалось в період їхнього раннього подружнього життя. У цей час молода актриса театру “Руська Бесіда” Марія Слободівна часто виїжджає з гастролями у різні міста й містечка Галичини, а її коханий вчиться у Львівському університеті. Згодом родина Крушельницьких, як це водилося у вчительства, теж не засиджується на одному місці, та все ж затримується найдовше в Городенці, де А. Крушельницький отримав посаду управителя української гімназії. Тогочасне листування виникало, коли родина відпочивала у Криворівні, а її очільник готувався до нового навчального року або ж керував навчальним процесом. Подібний поштовий зв’язок між подружжям відбувався і в роки першої світової війни, коли родина А. Крушельницького перебувала в евакуації у Відні, а він сам повернувся до Городенки відбудовувати гімназіальне життя після пересування російських військ на схід.

Короткий, але цікавий, період листування стосується перебування А. Крушельницького у Станіславові в 1919 р. Дружина з дітьми тоді мешкала в Городенці. Це був напружений і тривожний час, коли формувалась й утверджувалась молода українська держава. У Станіславові А. Крушельницький довідався про своє призначення міністром освіти УНР.

Невдовзі після закінчення військових дій він влаштовується на вчительську роботу в Ужгородській гімназії. У вересні-жовтні 1923 р. між Ужгородом і Родауном під Віднем, де мешкали Крушельницькі, зав’язується інтенсивна переписка. В Ужгороді А. Крушельницький із властивою йому енергією поринає в шкільне і громадське життя закарпатців, докладає зусиль для впровадження української мови і літератури в гімназії, веде боротьбу з москвофілами і їхнім мовним сепаратизмом. У одному з листів до дружини він пророче висловлює впевненість у майбутньому відкритті в Ужгороді українського університету.

Найоб’ємнішим і найбагатоплановішим є корпус епістолярію, що припадає на час перебування А. Крушельницького на посаді директора Рогатинської української гімназії. Тоді, внаслідок скрутних матеріальних обставин, дружина і діти все ще проживали в Родауні. З січня по серпень 1925 р. маємо 122 листи Антона і 198 листів Марії.

Далі досить значне листування відбувається у 1926–1927 рр. На той час родина А. Крушельницького вже мешкала в Рогатині, але він очолював приватну жидівську гімназію в Коломиї.

Нетривале, але досить інтенсивне листування відбувалось у серпні-жовтні 1927 р., коли дружина з меншими синами мешкала в Коломиї, а чоловік влаштовувався на роботу в школах товариства “Рідної Школи” у Львові.

Завершується збірка документів незначною кількістю листів з періоду після 1928 р. Спочатку Крушельницькі мешкали у Винниках під Львовом, а потім безпосередньо у Львові. Листування відбувалось з приводу тимчасового перебування М. Крушельницької у Стрию, де на той час у молодої пари, Івана Крушельницького і Галі Левицької, народилася донька Леся — Лариса Крушельницька, або коли дружина з уже дорослими дітьми відпочивала в Карпатах.

Кількісний опис листування ілюструє подана нижче таблиця, а детальна динаміка переписки випливає безпосередньо із збірки листів.

Хронолологічна таблиця кількості збережених листів перепискиміж Антоном і Марією Крушельницькими у 1900–1933 рр.

Роки	Кількість листів від А. Крушельницького	Кількість листів від М. Крушельницької	Сумарна кількість листів
1900	-	1	1
1901	10	3	13
1905	2	-	2
1906	6	2	8
1907	1	-	1
1911	3	2	5
1912	2	12	14
1913	9	7	16
1914	1	-	1
1915	27	12	39
1918	4	1	5
1919	13	8	21
1923	37	23	60
1925	122	118	240
1926	29	10	39
1927	44	27	71
1928	9	5	14
1929	7	7	14
1932	3	4	7
1933	1	-	1
Всього	330	242	572
за 20 років листування, а часового періоду — 34 роки

Праця над епістолярною спадщиною Крушельницьких виникла випадково. Цікавлячись історичними матеріалами щодо східного Поділля у фондах ЦДІАУЛ, автор цієї передмови натрапив на листування між вінницьким істориком Валетином Отамановським і Антоном Крушельницьким у 1927–1929 рр., пов’язаним з приготуванням до ювілейного видання повісті Михайла Коцюбинського “Тіні забутих предків”. Пошук листів у різних одиницях збірок архіву вивів на корпус документів цієї родини і на ще одне зацікавлення, яке з часом перейшло в більш-менш систематичне опрацювання даного епістолярію. Сталося так, що спочатку були списані листи Антона Крушельницького і виник намір підготувати саме їх до друку. Але потім виявилось, що без листів Марії Крушельницької видання було б неповним, а, крім того, залишилося б багато неясних деталей. Крім того, листи дружини до чоловіка несли багато ориґінальної інформації. Отож було вирішено скопіювати і їх. Відбилося це на об’ємі і тривалості праці, але зате постала логічна послідовність листування. Далі документи були набрані в електронному варіанті і споряджені відповідним довідковим матеріалом у вигляді приміток, винесених в кінці листів. Це, можливо, одна з найважчих, але повчальна і пізнавальна для укладача частини роботи над цією книгою.

При укладанні текстів листів збереглась автентичність способів передачі їхнього змісту на письмі і, в основному, враховувалась тогочасна орфографія, яка, зрештою, мало відрізнялась від усталеної на той час на теренах усієї України, бо Крушельницькі, як родина, пов’язана з українською літературою і мовою, шанували мовні традиції і слідкували за розвитком української літературної мови. Скорочення, що трапляються в ориґіналах листів, при укладанні збірки доповнені ламаними дужками, пошкоджені місця — квадратними дужками. Однак квадратні дужки вживаються також в довідниковому матеріалі, але лише у тих випадках, коли всередині обмеженого ними тексту є вже круглі дужки. Гадаю, що такий “різнобій” не зашкодить розумінню текстів листів і приміток. В листах іноді трапляються згадки про кореспондецію від інших осіб або дописані листи дітьми до свого батька. Тоді, як правило, такі документи винесені у повному обсязі до тієї частини книги, де містяться примітки. У примітках подаються також газетні статті полемічного характеру за участю А. Крушельницького, оскільки відносно них йшло жваве обговорення в листуванні.

Традиційним вже є в публікаціях епістолярного характеру додавання коротких словничків, що пояснюють застарілі слова або діалектизми. Оскільки це видання орієнтоване на широке коло читачів, то подібний словничок подається і тут. Крім того, тексти листів і примітки споряджені іменними та географічними покажчиками (або, може краще, скороглядами). У листах міститься безліч імен добре знаних і призабутих, а часто й мало відомих, людей, назв місцевостей, подій, тогочасних термінів. Тому, знову ж таки, виходячи з того, що, можливо, цим виданням зацікавиться чимало читачів з різним рівнем знань і поінформованості щодо історії рідного краю й життя та діяльності кіл інтелігенції в ньому за окреслений період, у книзі подано часто розлогі примітки-коментарі, про кого або про що йдеться. Такі відомості були почерпнуті з різних джерел: у значній мірі з інтернету, де тепер розміщено багато публікацій наукового й довідкового характеру, з книг, газет, а також в немалій мірі з архівних матеріалів. Тут треба застерегти, що електоронна інформація, як і будь-яка інша, вимагає всесторонньої перевірки. Ця вимога виконувалась за методом зіставлення декількох джерельних даних.

У примітках подані також деякі археографічні дані стосовно фізичного і геометричного характеру листів. У ті часи, про які йдеться в книзі, листування нерідко велось на поштових листівках, іноді й з репродукціями мистецьких творів. Оскільки такі носії є раритетами, то при опрацюванні цього епістолярію виконувався короткий їх опис. Подано також характеристики поштових марок і штемпелів, а також паперу, на якому листи були написані. Дуже часто папір був високої якості, іноді навіть з філігранями (водяними знаками). У декількох випадках папір містив особисті дані відправника. Але зустрічаються й листи, написані на папері, не призначеному для цієї мети, наприклад, на обгортковому. Якість паперу чимало свідчила про матеріальний достаток дописувачів у відповідний час. Зазвичай листи писалися чорним чорнилом, зрідка — олівцем. Часом вони писалися вкрай перевтомленою рукою автора, іноді неякісним пером, на яке нарікали, а траплялось, що таким, яке хвалили.

У небагатьох випадках, коли документ був значно пошкоджений (наприклад, порваний) або невдало реставрований, робились спроби ідентифікувати його зміст. Декілька листів з певних міркувань написані латинськими літерами, хоч і українською мовою. В такому випадку їх залишено без змін, бо читаються вони дуже добре і в такому незвичному вигляді. Всі листи пронумеровані арабськими цифрами. При цьому, якщо листів одного й того ж автора є декілька, то ім’я автора пишеться один раз.

Всі примітки до листів в даному виданні розміщені окремо після всього корпусу документів. Посилання на примітки в текстах листів зроблені арабськими цифрами, а зноски в текстах листів і приміток позначені зірочками із зростаючою їх кількістю в межах одного документа, причому кількість зірочок більша від трьох позначається відповідною цифрою при одній зірочці. У примітках трапляються довгі тексти з багатьма покликаннями (виносками). В такому випадку кількість зірочок, якими позначаються ці покликання, теж стає неперервно зростаючою в межах всієї примітки.

Німецькомовні вирази і деякі фрагменти текстів допомогли перекласти св. п. пані Лариса Крушельницька і пані Марія Баран, а деякі відомості люб’язно згодились подати професор Орест Івахів, св. п. доктор Богдан Котлярчук, пані Христина Оганович-Адамська і пані Лариса Матлашенко, за що висловлюю їй щиру вдячність.

Робота над цією книгою виявилась трохи затяжною (тривала з 20 листопада 1997 р. з перервами, у Львові, Лодзі, потім знову у Львові). Її результатами постійно й з інтересом цікавились професор Микола Крикун, професор Олег Купчинський, св. п. доктор Марія Вальо, яким я висловлюю глибоку вдячність. Значним підґрунтям для осмислення мети праці були неодноразові розмови з св. п. професор Ларисою Іванівною Крушельницькою, яка нещодавно відійшла від нас у засвіти і якій я особливо вдячний. Залишилась її щедро зілюстрована книга “Рубали ліс… (Спогади галичанки)”, яка є ніби програмою для опрацювання і опублікування всього збереженого епістолярію Крушельницьких. Велике зацікавлення і підтримку до проведеної праці виявляли члени родини Крушельницьких — професор Марія Тарасівна Крушельницька, доктор фізики Тетяна Доріанівна Крушельницька і член-кореспондент НАН України, професор Ігор Васильович Стасюк, спілкування з якими вносило ентузіазм в дослідження і впевненість у важливості вибраної теми.

Висловлюю також вдячність колективам Центрального державного історичного архіву України у Львові і відділів рукописів та бібліографії Львівської національної наукової бібліотеки імені Василя Стефаника НАН України, директором якої довгий час була Л. І. Крушельницька, за доброзичливу допомогу при опрацюванні архівних і бібліографічних матеріалів до цієї книги. Певний час робота над листами Антона і Марії Крушельницьких, поруч з працею над документами Брацлавського воєводства, матеріально підтримувалась Львівським відділенням Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України, очолюваного св. п. професором Ярославом Дашкевичем, якого згадую з великою пошаною і вдячністю.

Окремо хочу подякувати моїй дружині Надії, яка з розумінням і зацікавленістю поставилась до цього мого позафахового захоплення.

Олекса Піддубняк