Кіблич: Матеріали до історичного краєзнавства

 Кіблич

В подимному реєстрі Брацлавського воєводства 1643 р.під назвою: "Taryfa albo Regestr dwoyga Konstytucyi Podymnego, Seymu Generalnego Szesc Niedzielnego Warszawskiego i Laudum (ухвали) Woiewodztwa tuteyszego Bracławskiego, approbowanego w Roku Panskim 1643 uchwalonego, a przez Urodzonego Jeo Mc Pana Mikołaia Zaleskiego, Poborcy Woiewodztwa Bracławskiego, tak jako kazdy z Ich Mciow Panow Obywatelow począwszy od dnia 27 Aprilis, za Attestacyami Ich Mciow Panow Obywatelow pomienionych czy Juramentow (присяглих) przede mną do kozdego dymu in Genere (разом) po złotemu zachowuiąc oddawał w Winnicy Roku i Dnia wyzey mianowanego ...", який зберігається в Любліні (Archiwum Państwowe w Lublinie, zespół 16/0: Trybunał koronny lubelski, seria 3.4, sygnatura 284, str. 53) зазначено, що воєвода чернігівський Адам Калиновський сплатив з 524 димів міста Кублича (Kublicz) 524 польських злотих. (Див. також статтю: Крикун М., Петренко О. Подимний реєстр Брацлавського воєводства 1643 року // Записки. товариства імені Шевченка. Львів, 2017, т. 270: Праці історико-філософської секції, с. 415-448).

Там само, на стор. 60 в документі під назвою "Regestr Wybierania Podymnego od Zydow Niewiernych Woiewodztwa Bracławskiego Anno Domini 1643, 10 Maji" зазначено, що з міста Кубліча з 23 димів побрано 23 польських злотих. 

Матеріали до історії Кіблича: Опис міста 1630 р.

Населення українського міста Кублича за описом 1630 р.

Відшукуючи матеріали з історії Червоної Русі, я натрапив у львівських гродських актах на „Опис містечка Кублича, ретельно і вірно переписаний”[1]. Опис складається з двох частин. Перша, написана 15.IX.1630 р., містить перелік власників господарств, заселених і спустілих, на трьох дільницях, званих сотнями; друга, упорядкована 22.VII, напевно того ж самого року, містить подібний список власників у чотирьох інших сотнях. Поруч з іменами мешканців Кублича в багатьох випадках писар відмітив їх фах, посаду в міському правлінні або майновий стан, що дає можливість окреслити професійний і суспільний склад цього міста. Опис також проливає світло на характер міської організації, дещо відмінний від устрою інших районів тогочасної Речі Посполитої.

Кублич у XVII ст. був у воєводстві і повіті брацлавськім. На думку автора нотатки в географічному словнику, це місто до початку XVII ст. належало, ймовірно, князям Четвертинським, а в 1605 р. було куплене могутнім магнатом на Червоній Русі Гієронімом Сєнявським. Цим пояснюється факт вписання опису Кублича у львівські гродські книги. До речі, можна зазначити, що в цих актах вписані дуже цікаві документи (описи міст, скарги на повсталих селян і міщан і т. д.), що стосуються одночасно інших міст Наддніпрянської України.

За описом Кублича можна відтворити вірогідну кількість його мешканців. Він нараховує 571 освоєну міщанську садибу, 18 будинків і „погорілих” ділянок, які належали міщанам, котрі знайшли притулок у своїх сусідів, 20 єврейських будинків, 4 шляхетських, 19 господарств фільварочної прислуги з родинами, замок, 2 школи, шпиталь, пивоварню, панську пекарню, а також 71 незаселену ділянку і „порожній” будинок. Ці останні, разом з ділянками і „погорілими” будинками, становили в 1630 р. аж 12,7% усіх жилих будинків.

Для освоєння міщанських садиб і будинків та ділянок „погорілих”, а також для будинків фільварочних і учительських пропоную покажчик 6, для будинків єврейських множник 12. Припускаю теж, що населення замку разом з 40 охоронниками налічувало 100 осіб, а пенсіонери притулку (в той час звався „шпиталем”) разом з обслугою – 15[2]. Отже, в Кубличі в 1630 р. мешкало близько 4 240 осіб, тобто приблизно на 30% більше, ніж виходило з обчислень О. Барановича, виведених на підставі реєстру подимного від 1630 р., який підтвержує дані про 545 оподаткованих „димів” у цьому місті[3].

Кублич належав, напевно, до категорії міст, котрі, як припускає О. С. Компан, з огляду на постійну небезпеку татарських наскоків, втягнули в себе найближчі поселення, які в нормальних умовах становили б звичайні села[4].

Переважна більшість населення Кублича були українці. Про це свідчить не лише звучання імен більшості власників нерухомого майна, але також про трьох попів і відсутність даних про костьоли і ксьондзів. У місті на той час було 20 будинків, які належали євреям, а також 17 господарств у власності волоських службовців. Волохи становили також більшість залоги кублицького замку. Спеціальний реєстр називає по імені „волохів, що служать”. Припускаючи, що волохи, які виконували службу в замку, не мали в місті родин, а службовці були ними обтяжені, одержимо, що волоське населення становило близько 3%. Євреїв було трохи більше – близько 6%, решта населення, поряд з кількома процентами поляків, були українці.

З опису випливає, що Кублич був осередком досить розвинутого ремесла. Незважаючи на те, що писар виначив фах власників нерухомого майна далеко не у всіх випадках, кількість ремісничих професій, поширених серед кубличан у 1630 р., досить значна. В харчовій галузі були представлені особи п’яти фахів (в реєстрі названо фах 17 обивателів, які займались різництвом, солодарством, млинарством, пекарством і броварством); у будівельній і керамічній – 4 (6 гончарів, 2 теслі, маляр і могильник, тобто в тогочасній термінології не тільки особа, зайнята при похованні мертвих, але також робітник, зайнятий на земельно-будівельних роботах), у деревообробній і хімічній – 5 (7 колісників, 5 бондарів, 2 лучники, 2 кріпильник і 2 гребінники), шкіряній – 2 (16 кушнірів і 10 шевців), ткацько-швейній – 2 (4 ткачі і 3 кравці), металевій – 3 (4 ковалі, 2 слюсари і пушкар) і обслуговуючій – 3 (2 скрипалі, цирульник і коновал).

Серед торгового населення опис називає 4 корчмарів і 3 крамарів. Разом, унаслідок дуже непевних даних, торгово-ремісниче населення з родинами, включаючи в ту кількість і євреїв, нараховує ледве 19,2% загального населення міста.

У Кубличі мешкала велика кількість населення, яке жило, головним чином, із землеробства, опис, однак, називає лише 10 господарів, заняття яких пов’язані із землеробством: 3 пасічники, 3 вівчарі, пастуха, свинаря, рибалку і пташника. До рільничого населення слід зарахувати також 17 родин, які обслуговували панський фільварок.*

Частина населення служила в замку, частина становила челядь і прислуга, зайнята у багатших міщан. Тієї категорії населення опис, однак, не називає. Натомість він указує як власників нерухомого майна 3 стражників, возного і міського слугу (sluga miejski).

З соціальної точки зору населення Кублича, подібно до інших українських міст, ділилось на три головні верстви. До вищої групи, яку тільки умовно можна називати патриціатом, належали, очевидно, 4 шляхетські родини, які мали тут свої маєтки, також багатші купці і ремісники. Головну масу населення становило простолюддя, до якого належали ремісники, крамарі і землероби, що користувались міським правом. До найнижчої верстви міщанства можна зарахувати міську бідноту, безземельних селян і пенсіонерів притулку та інші елементи. На жаль, опис Кублича щодо цієї верстви населення реєструє лише безземельних селян, які мають невеликі земельні ділянки, а також 51 власника злиденних халуп. Серед останньої групи були 23 убогі вдови, а також „бідні”: дяк, скрипаль і вівчар. В цілому люди, позначені в опису як бідні, а тому звільнені через бідність від податків, становили серед власників заселених будинків 8,3%.

Кублич уже в першій половині XVII ст. управлявся, ймовірно, за магдебурзьким правом, про що свідчать згадки в описі про бурмістра, війта і міського писаря. Таким чином, відомості про надання Кубличу магдебурзького права аж в 1744 р., передані Міхалом Балінським і Тимотеушем Ліпінським[5], вимагають у світлі опису цього міста від 1630 р. спростування і доповнення. Можна здогадатись, що під час воєн, з половини XVII ст. або в пізніший час місто втратило свої привілеї і виклопотало нові лише в 40-х роках XVIII ст.

Як місто прикордонне, постійно наражене на татарські наскоки, Кублич, подібно до багатьох  інших міст України, запозичив військовий устрій від козаків. Усе місто з військової точки зору поділялось на 7 сотень, на чолі яких стояли сотники. Сотні в свою чергу поділялись на десятки під командою десятників. Проте оскільки поділ міста на сотні базується на кількості заселених і порожніх дворів (цих було близько 700), то поділ на десятки мав у Кубличі лише формальне значення. Так звані десятки нараховували насправді від 5 до 44 будинків залежно від густоти заселення дільниць, підпорядкованих десятникам. У жодній сотні кількість десятків не перевищувала 5, а кількість заселених і порожніх господарств разом коливалась в окремих сотнях від 48 до 120.

М. ГОРН

„Архіви України” (Київ), 1971, № 5 (109), стор. 91-92.

 

Нижче подаємо інвентарі міста Кублича 1630 р., про які йдеться в наведеній вище статті польського і українського історика Мавриція Горна. Принагідно повідомляємо, що про цього автора вийшла книжка: Хомяк Мар'ян. Маврицій Горн (1917-2000): Життя і наукова спадщина / Ін-т українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України. - Львів, 2015. - 136 с. - (Сер.: Історики України, № 13).   

 

Inventarz [mias]ta Kublicza,
[porza]dnie y wier[nie spi]sany w roku 1[630] die 22 July

(для доступу до файлу з документом потрібно натиснути тут)

 

---

[1] ЦДІА УРСР у м. Львові, ф. Львівсьий гродський суд, т. 357, стор. 235-245.

[2] Щодо запропонованих показників див.: M. Horn.Zaludnienie województwa bełskiego w 1630 roku. – Roczniki Dziejów Społecznych i Gospodarczych, t. XXI, 1959 (druk 1960), s. 79-80, 88-89; tenże. Ruch budowlany w miastach ziemi przemyskiej i sanockiej w latach 1550-1650 na tle przesłanek urbanistycznych. – Zeszyty Naukowe Wyższej Szkoły Pedagogicznej w Opolu. Seria B: Studia i Monografie, nr. 23, Opole, 1968 (druk 1969), s. 30-32.

[3] А. Баранович.Украина накануне освободительной войны середины XVII . М., 1959, стор. 136.

[4] О. С. Компан. Міста України в другій половині XII ст. К., 1963, стор. 69.

* З числа 19 родин, що мешкають на дільниці, яка належить фільварку, автор вилучив родини кушніра і мірошника, зарахувавши їх до ремісничого населення.

[5] M. Baliński, T. Lipiński. Starożytna Polska pod względem historycznym, geograficznym i statystycznym opisana. Wyd. 2, poprawione i uzupełnione przez F. K. Martynowskiego. T. III. Warszawa, 1886, s. 482.

Мандрівка до Кіблича (з щоденникових записів)

  22 серпня 1992 року, п'ятниця. Вранці відремонтувавши з дідом Дмитром Твердохлібом велосипед, поїхав до Кіблича. На залізничному переїзді в будочника уточнив дорогу. Зранку він ще був тверезий, а ввечері вже п'яненький. В Кібличі біля річки розмовляв з двома жінками,

 

Дорога до Кіблича

одна на прізвище Цвігун. За замок вони нічого не знають.

Вдалині містечко Кіблич

 "Хіба що нагорі, де ви їхали, там в бур'янах якісь розвалини". Потім виявилось, що то колишня корчма, дешевша. Один чоловік коло Валу розповідав, що в тій корчмі на дорозі до Мочулок горілка була по півтори копійки кварта, а в місті по три копійки. Туди компанія посилала того, хто не мав грошей, а хотів випити. Далі маршрут мій пролягав в центр села, до магазинів, церкви, млина на річці – забув уточнити назву (річка Рахнівка, як пізніше з'ясувалось), бо річка, як їхати від Мочулок, то – Кублич, або Кіблич по-місцевому. На Кубличі величезний ставок: 200×1000 м (а може й довший). Коло церкви одного чоловіка 

 

Ставок у Кібличі

 

Кіблицька церква

розпитував за замок. Він мого віку, розповідав, що за магазинами видно рови і вали. Казав, що багато є підземних ходів, були обвали.

Мій кіблицький гід

Далі вирішив ознайомитись детально з планом села. Воно тягнеться в основному багатьма смугами зі сходу на захід, паралельними до шосе Теплик – Гайсин. Поїхав до школи, об'їздив всю територію, але нікого не бачив (вчителі може щось знають). До речі, дорога від школи в напрямі на північ веде до Рахнівки, батьківщини Василя Стуса, куди два роки тому я ходив у цю ж пору (3 і 5 вересня). Тепер поїхав північною стороною села поблизу

 Свідок минулих часів

колгоспу. З'їхавши в один провулочок, побачив дядька, що волочив мікромотоцикла. Каже, що хотів поїхати в Теплицький район за хлібом, бо тут (Кіблич належить до Гайсинського району) щось не привозять, а мотоцикл відмовив. (Потім я бачив, що хліб привезли, але була черга). "Я – механізатор, в усьому розбираюсь, а тут не знайду причини". Розговорились. Виявилось, що пан Кіт – великий любитель історії України. Після війни цей чоловік був на заробітках у Західній Україні. І хазяїн давав йому читати "Історію України", опубліковану в Парижі ще в минулому столітті. А за Кіблич він знає небагато. Де саме був замок, не знає, але місце коло старого ярмарку називається Валом. Зустріли ще одного чоловіка на його подвір'ї.

Дискусія на історичну тему. Зліва п. Кіт

Коли зайшла мова за історію Кіблича, то вони засперечались. Хазяїн обійсця нетерпеливо перервав пана Кота, і теж розповів про підземні ходи. Пан Кіт забув, як звати було останнього поміщика, то цей чоловік відразу ж назвав – пан Ярошинський. Разом розповіли, що назва містечка була Кублан. "Фортеця, мабуть, по-турецькому, хоч я, канєшно, турецького не знаю", – сказав господар. Пізніше називали ще Кубич – це вже татарська назва фортеці. Хотів сфотографувати їх, але поки рихтувався, господар обійсця розвернувся і "на всякий випадок" пішов (одна світлина таки удалася).

Покинувши цих дядьків, я поїхав до центру. Поблизу магазину зустрів двох чоловіків, що несли хліб. Один набрав щось із 7 буханок (на похорон  в с. Грузькому). Цей скоро покинув нас, а другий, нагрузивши мій "велік", повів до хати того, що від'їхав. Врешті-решт привів до дуже балакучого чоловіка, який багато розповідав в переміжку з "сільським фольклором". Його хата під старим ярмарком (північна сторона). Ярмарок потім перенесли. Через дорогу від хати йде "рів" (місцями це справді глибока улоговина), а за "ровом" – "вал". Ця місцевість в людей називається Валом. Рів тягнувся від річки (Кублича) попід вал біля теперішньої церкви в центр містечка до другого ставка (до теперішнього млина). До речі, млин 1907 р. "народження"

 

Кіблицький млин

типовий, як і в с. Степанівці. З валів вели підземні ходи – на північ до границі з Рахнівкою, де Петриківський лісок, і на південь (в сторону Мочулок) – до яру, який називається "Вир". Численні обвали ходів, їх розкопки (а під час війни обвал шосе під танками) показали, що глибина підземних ходів 3-5 м ("нижче самої щільної глини", "отака, як ця вакація", "зв'язали дві драбини", "копали котлован під фундамент під хату, був чоловік і ... не стало, тільки дірка, а він звідти гукає"). Видно, що ходи завдавали і завдають багато клопоту хазіям, які тут сильно будуються. Село практично перебудоване, хати дуже гарні, городяни проти цих людей дуже бідні. Аби їм лише таке ж,

Кіблицька хата

обслуговування, як міщанам, та здоров'я, бо коли  тут людина заслабне, то вона вже нікому не потрібна (в цьому я вже нераз переконався, буваючи у Теплицькій лікарні). Часом, забиваючи "ями" від ходів під фундаментом, доводилось заганяти багато бетону з цементом марки 600, а цей дядько, що розказував, так "жав" кразівськими домкратами вглиб, що там ті домкрати і залишив: "... А! туди-перетуди з тими домкратами, лиш би вже забити". Цікаві парубки і чоловіки таки не витримували, щоб не оглянути ходи. Пан Кіт і його колега говорили, що хлопці були витягнули кольчугу, а цей чоловік, що живе коло Валу, казав, що витягали посуд, чотиригранні пляшки. Стіни і стеля викладені цеглою. Пробував хтось рухатись вглиб, але скоро гасла свічка і не було чим дихати. Коли я сказав, що в Кібличі був знайдений скарб арабських монет, в чоловіка загорілись очі. Тут же він розказав, що в селі часто "вилазять" з землі (на городах особливо) старі монети; раз знайшов дві монети за 1600-го з чимось року, одна дуже велика, "як 5 копійок". Цей же чоловік біля Валу розповів про ярмарок (після війни туди часто ходила моя мама, вимінювала речі на харчі). Безпосередньо коло його хати, "на рову" був свинячий базар, "ходили тут, рили"; вище торгували коровами, козами,

Колись тут був ярмарок

іншим. Ярмарок був щонеділі. Особливо великим був взимку. "Як проб'є хто дорогу перший з Мочулки, так уже валять". Ярмарок тривав з раннього ранку до самого вечора. Чого там тільки не було! І поїсти, і випити. Виносили жінки в широченних мисках (чи горшках) вареники і пампушки; тут же поруч і горілочка. (За той ярмарок мама розповідала: "Якось з Даркою прийшли на базар, взяли колотухи, вмочили вареника, а вона кисла, аж очі лізуть. Та й віднесли назад: «Тітко, що ж ви продаєте, це ж оцет!»".) "Навіть жінок можна було купити". "Вже ледве видно було, а там ще ляскали долонями, домовляючись за ціну". Їхали, аж коні точились. Згодом голова колгоспу (тепер вже покійний) вирішив перенести ярмарок на старий цвинтар. І це "вбило" ярмарок, бо хто ж схоче торгувати на цвинтарі. Тепер тут маленький ринок. А був такий базар, "куди там гайсинському!"

         Провівши фотографування Валу (не знаю, чи що вийде), поїхав на територію Валу, де гайок (тут, виявляється, були жидівські хати). Зупинився

 

Залишки замкових валів

 Схематичний вигляд валів Кіблицького замку

перепочити. А йшла старенька згорблена бабуся. Побачила, що я щось записую, підсіла на лавку і почала розпитувати, чи покращає життя в Самостійній Україні, Якщо так, то коли, що для цього треба зробити. Багато розповідала за своє одиноке життя (чоловік помер, син в Гадесі). Я її заспокоював, що через деякий час буде краще. Бабця, прощаючись, дуже дякувала, називаючи мене "добрим чоловіком". І була дуже вражена, що такі давні історичні матеріали про Кіблич (Кублич) є у Львові. Так само це дивувало всіх моїх попередніх екскурсоводів, їм не вірилось, що це так, що тут були такі люди, про яких залишилась пам'ятка в історичних документах. Деякі прізвища, правда, є й досі, наприклад, Попенко. До одного з них, Попенка Володимира, я заїжджав за проханням мами. У 1945 р., повертаючись з Німеччини, він очолював групу українських дівчат-полонянок, сам повертаючись з роботи в хазяїна-німця в Тіролі. Мама його називає "комбатом" (він на це посміхнувся). "На построєнії в м. Ельсі завжди казав: А, мочульські!. Як приїдуть на базар, то зразу ж: «Четвертушку!..». А мені обідно, бо це ж він наче з наших людей сміється." Сам тепер переніс дві важкі операції на шлункові. А його друг з Рахнівки, з яким поневірялись у Німеччини і тоді ж добирались додому, помер зразу ж після війни через 2 роки від хвороби крові.

         Вже сонце низько спустилось, коли я повертався дорогою через Дубину додому. Погода чудова, велосипед надійний. В полі бачив, як гарні два лиси перебігли дорогу в соняшники. Живуща природа! Враження від поїздки дуже яскраві і приємні. Славний був день Першої Пречистої. Від Юрка телеграма, що доїхав добре і його зустріла мама. А завтра далі – за бараболю!