Показ дописів із міткою Kublicz. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою Kublicz. Показати всі дописи

четвер, 26 вересня 2019 р.

Кіблич: Матеріали до історичного краєзнавства

 Кіблич

В подимному реєстрі Брацлавського воєводства 1643 р.під назвою: "Taryfa albo Regestr dwoyga Konstytucyi Podymnego, Seymu Generalnego Szesc Niedzielnego Warszawskiego i Laudum (ухвали) Woiewodztwa tuteyszego Bracławskiego, approbowanego w Roku Panskim 1643 uchwalonego, a przez Urodzonego Jeo Mc Pana Mikołaia Zaleskiego, Poborcy Woiewodztwa Bracławskiego, tak jako kazdy z Ich Mciow Panow Obywatelow począwszy od dnia 27 Aprilis, za Attestacyami Ich Mciow Panow Obywatelow pomienionych czy Juramentow (присяглих) przede mną do kozdego dymu in Genere (разом) po złotemu zachowuiąc oddawał w Winnicy Roku i Dnia wyzey mianowanego ...", який зберігається в Любліні (Archiwum Państwowe w Lublinie, zespół 16/0: Trybunał koronny lubelski, seria 3.4, sygnatura 284, str. 53) зазначено, що воєвода чернігівський Адам Калиновський сплатив з 524 димів міста Кублича (Kublicz) 524 польських злотих. (Див. також статтю: Крикун М., Петренко О. Подимний реєстр Брацлавського воєводства 1643 року // Записки. товариства імені Шевченка. Львів, 2017, т. 270: Праці історико-філософської секції, с. 415-448).
Там само, на стор. 60 в документі під назвою "Regestr Wybierania Podymnego od Zydow Niewiernych Woiewodztwa Bracławskiego Anno Domini 1643, 10 Maji" зазначено, що з міста Кубліча з 23 димів побрано 23 польських злотих. 

субота, 5 листопада 2016 р.

Матеріали до історії Кіблича: Опис міста 1630 р.

Населення українського міста Кублича за описом 1630 р.
Відшукуючи матеріали з історії Червоної Русі, я натрапив у львівських гродських актах на „Опис містечка Кублича, ретельно і вірно переписаний”[1]. Опис складається з двох частин. Перша, написана 15.IX.1630 р., містить перелік власників господарств, заселених і спустілих, на трьох дільницях, званих сотнями; друга, упорядкована 22.VII, напевно того ж самого року, містить подібний список власників у чотирьох інших сотнях. Поруч з іменами мешканців Кублича в багатьох випадках писар відмітив їх фах, посаду в міському правлінні або майновий стан, що дає можливість окреслити професійний і суспільний склад цього міста. Опис також проливає світло на характер міської організації, дещо відмінний від устрою інших районів тогочасної Речі Посполитої.
Кублич у XVII ст. був у воєводстві і повіті брацлавськім. На думку автора нотатки в географічному словнику, це місто до початку XVII ст. належало, ймовірно, князям Четвертинським, а в 1605 р. було куплене могутнім магнатом на Червоній Русі Гієронімом Сєнявським. Цим пояснюється факт вписання опису Кублича у львівські гродські книги. До речі, можна зазначити, що в цих актах вписані дуже цікаві документи (описи міст, скарги на повсталих селян і міщан і т. д.), що стосуються одночасно інших міст Наддніпрянської України.
За описом Кублича можна відтворити вірогідну кількість його мешканців. Він нараховує 571 освоєну міщанську садибу, 18 будинків і „погорілих” ділянок, які належали міщанам, котрі знайшли притулок у своїх сусідів, 20 єврейських будинків, 4 шляхетських, 19 господарств фільварочної прислуги з родинами, замок, 2 школи, шпиталь, пивоварню, панську пекарню, а також 71 незаселену ділянку і „порожній” будинок. Ці останні, разом з ділянками і „погорілими” будинками, становили в 1630 р. аж 12,7% усіх жилих будинків.
Для освоєння міщанських садиб і будинків та ділянок „погорілих”, а також для будинків фільварочних і учительських пропоную покажчик 6, для будинків єврейських множник 12. Припускаю теж, що населення замку разом з 40 охоронниками налічувало 100 осіб, а пенсіонери притулку (в той час звався „шпиталем”) разом з обслугою – 15[2]. Отже, в Кубличі в 1630 р. мешкало близько 4 240 осіб, тобто приблизно на 30% більше, ніж виходило з обчислень О. Барановича, виведених на підставі реєстру подимного від 1630 р., який підтвержує дані про 545 оподаткованих „димів” у цьому місті[3].
Кублич належав, напевно, до категорії міст, котрі, як припускає О. С. Компан, з огляду на постійну небезпеку татарських наскоків, втягнули в себе найближчі поселення, які в нормальних умовах становили б звичайні села[4].
Переважна більшість населення Кублича були українці. Про це свідчить не лише звучання імен більшості власників нерухомого майна, але також про трьох попів і відсутність даних про костьоли і ксьондзів. У місті на той час було 20 будинків, які належали євреям, а також 17 господарств у власності волоських службовців. Волохи становили також більшість залоги кублицького замку. Спеціальний реєстр називає по імені „волохів, що служать”. Припускаючи, що волохи, які виконували службу в замку, не мали в місті родин, а службовці були ними обтяжені, одержимо, що волоське населення становило близько 3%. Євреїв було трохи більше – близько 6%, решта населення, поряд з кількома процентами поляків, були українці.
З опису випливає, що Кублич був осередком досить розвинутого ремесла. Незважаючи на те, що писар виначив фах власників нерухомого майна далеко не у всіх випадках, кількість ремісничих професій, поширених серед кубличан у 1630 р., досить значна. В харчовій галузі були представлені особи п’яти фахів (в реєстрі названо фах 17 обивателів, які займались різництвом, солодарством, млинарством, пекарством і броварством); у будівельній і керамічній – 4 (6 гончарів, 2 теслі, маляр і могильник, тобто в тогочасній термінології не тільки особа, зайнята при похованні мертвих, але також робітник, зайнятий на земельно-будівельних роботах), у деревообробній і хімічній – 5 (7 колісників, 5 бондарів, 2 лучники, 2 кріпильник і 2 гребінники), шкіряній – 2 (16 кушнірів і 10 шевців), ткацько-швейній – 2 (4 ткачі і 3 кравці), металевій – 3 (4 ковалі, 2 слюсари і пушкар) і обслуговуючій – 3 (2 скрипалі, цирульник і коновал).
Серед торгового населення опис називає 4 корчмарів і 3 крамарів. Разом, унаслідок дуже непевних даних, торгово-ремісниче населення з родинами, включаючи в ту кількість і євреїв, нараховує ледве 19,2% загального населення міста.
У Кубличі мешкала велика кількість населення, яке жило, головним чином, із землеробства, опис, однак, називає лише 10 господарів, заняття яких пов’язані із землеробством: 3 пасічники, 3 вівчарі, пастуха, свинаря, рибалку і пташника. До рільничого населення слід зарахувати також 17 родин, які обслуговували панський фільварок.*
Частина населення служила в замку, частина становила челядь і прислуга, зайнята у багатших міщан. Тієї категорії населення опис, однак, не називає. Натомість він указує як власників нерухомого майна 3 стражників, возного і міського слугу (sluga miejski).
З соціальної точки зору населення Кублича, подібно до інших українських міст, ділилось на три головні верстви. До вищої групи, яку тільки умовно можна називати патриціатом, належали, очевидно, 4 шляхетські родини, які мали тут свої маєтки, також багатші купці і ремісники. Головну масу населення становило простолюддя, до якого належали ремісники, крамарі і землероби, що користувались міським правом. До найнижчої верстви міщанства можна зарахувати міську бідноту, безземельних селян і пенсіонерів притулку та інші елементи. На жаль, опис Кублича щодо цієї верстви населення реєструє лише безземельних селян, які мають невеликі земельні ділянки, а також 51 власника злиденних халуп. Серед останньої групи були 23 убогі вдови, а також „бідні”: дяк, скрипаль і вівчар. В цілому люди, позначені в опису як бідні, а тому звільнені через бідність від податків, становили серед власників заселених будинків 8,3%.
Кублич уже в першій половині XVII ст. управлявся, ймовірно, за магдебурзьким правом, про що свідчать згадки в описі про бурмістра, війта і міського писаря. Таким чином, відомості про надання Кубличу магдебурзького права аж в 1744 р., передані Міхалом Балінським і Тимотеушем Ліпінським[5], вимагають у світлі опису цього міста від 1630 р. спростування і доповнення. Можна здогадатись, що під час воєн, з половини XVII ст. або в пізніший час місто втратило свої привілеї і виклопотало нові лише в 40-х роках XVIII ст.
Як місто прикордонне, постійно наражене на татарські наскоки, Кублич, подібно до багатьох  інших міст України, запозичив військовий устрій від козаків. Усе місто з військової точки зору поділялось на 7 сотень, на чолі яких стояли сотники. Сотні в свою чергу поділялись на десятки під командою десятників. Проте оскільки поділ міста на сотні базується на кількості заселених і порожніх дворів (цих було близько 700), то поділ на десятки мав у Кубличі лише формальне значення. Так звані десятки нараховували насправді від 5 до 44 будинків залежно від густоти заселення дільниць, підпорядкованих десятникам. У жодній сотні кількість десятків не перевищувала 5, а кількість заселених і порожніх господарств разом коливалась в окремих сотнях від 48 до 120.
М. ГОРН
„Архіви України” (Київ), 1971, № 5 (109), стор. 91-92.
 
Нижче подаємо інвентарі міста Кублича 1630 р., про які йдеться в наведеній вище статті польського і українського історика Мавриція Горна. Принагідно повідомляємо, що про цього автора вийшла книжка: Хомяк Мар'ян. Маврицій Горн (1917-2000): Життя і наукова спадщина / Ін-т українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України. - Львів, 2015. - 136 с. - (Сер.: Історики України, № 13).   
 
Inventarz [mias]ta Kublicza,
[porza]dnie y wier[nie spi]sany w roku 1[630] die 22 July
(для доступу до файлу з документом потрібно натиснути тут)
 


[1] ЦДІА УРСР у м. Львові, ф. Львівсьий гродський суд, т. 357, стор. 235-245.
[2] Щодо запропонованих показників див.: M. Horn.Zaludnienie województwa bełskiego w 1630 roku. – Roczniki Dziejów Społecznych i Gospodarczych, t. XXI, 1959 (druk 1960), s. 79-80, 88-89; tenże. Ruch budowlany w miastach ziemi przemyskiej i sanockiej w latach 1550-1650 na tle przesłanek urbanistycznych. – Zeszyty Naukowe Wyższej Szkoły Pedagogicznej w Opolu. Seria B: Studia i Monografie, nr. 23, Opole, 1968 (druk 1969), s. 30-32.
[3] А. Баранович.Украина накануне освободительной войны середины XVII . М., 1959, стор. 136.
[4] О. С. Компан. Міста України в другій половині XII ст. К., 1963, стор. 69.
* З числа 19 родин, що мешкають на дільниці, яка належить фільварку, автор вилучив родини кушніра і мірошника, зарахувавши їх до ремісничого населення.
[5] M. Baliński, T. Lipiński. Starożytna Polska pod względem historycznym, geograficznym i statystycznym opisana. Wyd. 2, poprawione i uzupełnione przez F. K. Martynowskiego. T. III. Warszawa, 1886, s. 482.