Sune v Ukrajinu vsjakyj nepotrib. Czula, szczo urjad kupyv v kytajciv hreczku, a vona nejistyvna. Rosijany vidislaly nazav, a naszi-papaszi vyriszyly, szczo hohlam i tak sojdet', i VR dala zhodu na vviz.
V Ukrajini prohljadajet'sja jakijs' nezrozumilyj ruh. Tak, urjadovci jizdjat' do pivnicznoho susida i robljat' te, szczo tam jim radjat'. Ne hoczet'sja navit' prypuskaty, ale vyhljadaje, szczo zverhnyky vtraczajut' kontrol' nad podijamy. I bil'szist' u VR nabyraje oznak jaksravoho antyukrajinstva. James Mejs pysze, szczo v Ukrajini je velyka problema z elitoju, vona ne zahal'noukrajins'ka, a rehional'na.
Ce v jakijs' miri nahaduje Liviju, tam tez' elita rodovo-klanova i nejasno, hto za szczo boret'sja.
субота, 5 березня 2011 р.
пʼятниця, 4 березня 2011 р.
Надія Воловодівська про прийняття закону про корупцію
Po radio pryjmajut' na VR zakon pro korupciju, to czuty, szczo vzjaly za osnovu 'rozmytu lohiku', taku, szczo majz'e vidsutnja. Bo povpysuvaly PTUsznyky u toj zakon, szczo buv pidhotovlenyj za Juszczenka, taki statti, jaki dajut' pravo kontrolju za korupcijnymy dijamy same tym orhanam, de vona najbil'sza. Vsuperecz navit' tij kuczmivs'kij konstytuciji. Take vraz'ennja, szczo robyt'sja tak, jak v prykazci- nazlo voroham...
Мітки:
контроль за корупцією,
розмита логіка
Надія Воловодівська: Заклик до полтавчан встановити пам'ятник Іванові Мазепі у Полтаві
В. Наливайченку, С. Коротаєвському - журналісту „ера-радіо”, небайдужим полтавчанам.
Daniel Beauvois „Trójkąt Ukraiński”, UMCS, Lublin, 2005 (iз вступу):
„Дуже давно бачення рицарської України знайшло свій сильний резонанс у Франції... (у Вольтера і Шерера (Scherrer)), але лише Байрон з Англії надав поширення того бачення в Європі. Він написав поему під назвою „Маzepa, a tale of the russien Ukraine” в Равенні у вересні 1818 р. і опублікував її у 1819 р. Історія цього звитяжця, давнього пажа Яна Казімира, прив’язаного до коня, вигнаного в степ чоловіком коханки і прихищеного козаками, які пізніше обрали його своїм Гетьманом, описав теж Пасек (J. Ch. Passek) у своїх „Спогадах”, а трагічна велич його долі розбурхала уяву багатьох художників. В музеї у Нансі зберігаються два портрети Мазепи: один авторства Жеріко (Géricault) 1823 р., інший - пензля Пот’є (H. Poterlet). В 1824 р. Делакруа (Delacroix) намалював ще один. В музеї в Авіньйоні є полотно Горація Верне (Horace Vernet) з 1826 р., назване „Мазепа серед вовків”, а в музеї в Руані - портрет Луїса Буланже (Louis Boulanger), під назвою „Мазепа”, яким захоплювався Віктор Гюго. Зображено на ньому мускулястих татарів, що тримають за вуздечку коня, до котрого прив’язано Мазепу, і заздрісного чоловіка, що споглядає цю сцену, та круків, які чигають на свою здобич.
Віктор Гюго написав під враженням від цього портрету один із своїх найкращих віршів із циклу „Orientales”... Той біг переходить наприкінці в тріумф генія: „Він мчить, летить... Він пада... / І знов встає – королем!”.
Популярність цього мотиву зростала: його знаходимо і в „Полтаві” Пушкіна, і на картині Шасеріо (Chassériau) в 1855 р. ... Ще в 1870 р. в малярстві Девіля (Devilly) знаходимо цю тему, так само і в музиці з неї черпаються романтичні інспірації: Ліст, після відвідин Києва в 1847 р., де зустрів свою музу, Кароліну Зайн-Віттґенстейн (Івановську), написав присвячену їй симфонічну поему „Мазепа”. Педротті (Pedrotti) скомпонував оперу в 1861 р., а Чайковський написав в 1884 р. оперу під тією ж назвою.
В Німеччині Мазепа став героєм трагедії Ґотшаля (R. von Gottschall), написаної 1859 р.
Зрозуміло, що в Польщі цей мотив теж набув широкої популярності... „
(Пер. з польськ. авторки).
До журналіста „Ери”.
Поразки і перемоги, успіхи і недолі. Невдачі нераз дають більше роздумів над зробленими помилками, ніж перемоги. І події того й того рівня треба знати. Колись один із диседентів-шестидесятників в інтер’ю розповів, що він зрозумів помилку Мазепи і вирішив діяти по-іншому. То уроки є, і добре, що вчимось на помилках давно минулих історичних подій.
Полтавчани, чи маєте іншу історичну постать такого європейського розголосу? То чому б не встановити пам’ятник Іванові Мазепі? В музеї Ханенків мали б бути принаймні копії згаданих полотен.
P.S. Поема Віктора Гюго „Мазепа” в українському перекладі Ігоря Оржицького опублікована у харківському часописі „Березіль” (1992, № 1, с. 132-136).
Daniel Beauvois „Trójkąt Ukraiński”, UMCS, Lublin, 2005 (iз вступу):
„Дуже давно бачення рицарської України знайшло свій сильний резонанс у Франції... (у Вольтера і Шерера (Scherrer)), але лише Байрон з Англії надав поширення того бачення в Європі. Він написав поему під назвою „Маzepa, a tale of the russien Ukraine” в Равенні у вересні 1818 р. і опублікував її у 1819 р. Історія цього звитяжця, давнього пажа Яна Казімира, прив’язаного до коня, вигнаного в степ чоловіком коханки і прихищеного козаками, які пізніше обрали його своїм Гетьманом, описав теж Пасек (J. Ch. Passek) у своїх „Спогадах”, а трагічна велич його долі розбурхала уяву багатьох художників. В музеї у Нансі зберігаються два портрети Мазепи: один авторства Жеріко (Géricault) 1823 р., інший - пензля Пот’є (H. Poterlet). В 1824 р. Делакруа (Delacroix) намалював ще один. В музеї в Авіньйоні є полотно Горація Верне (Horace Vernet) з 1826 р., назване „Мазепа серед вовків”, а в музеї в Руані - портрет Луїса Буланже (Louis Boulanger), під назвою „Мазепа”, яким захоплювався Віктор Гюго. Зображено на ньому мускулястих татарів, що тримають за вуздечку коня, до котрого прив’язано Мазепу, і заздрісного чоловіка, що споглядає цю сцену, та круків, які чигають на свою здобич.
Віктор Гюго написав під враженням від цього портрету один із своїх найкращих віршів із циклу „Orientales”... Той біг переходить наприкінці в тріумф генія: „Він мчить, летить... Він пада... / І знов встає – королем!”.
Популярність цього мотиву зростала: його знаходимо і в „Полтаві” Пушкіна, і на картині Шасеріо (Chassériau) в 1855 р. ... Ще в 1870 р. в малярстві Девіля (Devilly) знаходимо цю тему, так само і в музиці з неї черпаються романтичні інспірації: Ліст, після відвідин Києва в 1847 р., де зустрів свою музу, Кароліну Зайн-Віттґенстейн (Івановську), написав присвячену їй симфонічну поему „Мазепа”. Педротті (Pedrotti) скомпонував оперу в 1861 р., а Чайковський написав в 1884 р. оперу під тією ж назвою.
В Німеччині Мазепа став героєм трагедії Ґотшаля (R. von Gottschall), написаної 1859 р.
Зрозуміло, що в Польщі цей мотив теж набув широкої популярності... „
(Пер. з польськ. авторки).
До журналіста „Ери”.
Поразки і перемоги, успіхи і недолі. Невдачі нераз дають більше роздумів над зробленими помилками, ніж перемоги. І події того й того рівня треба знати. Колись один із диседентів-шестидесятників в інтер’ю розповів, що він зрозумів помилку Мазепи і вирішив діяти по-іншому. То уроки є, і добре, що вчимось на помилках давно минулих історичних подій.
Полтавчани, чи маєте іншу історичну постать такого європейського розголосу? То чому б не встановити пам’ятник Іванові Мазепі? В музеї Ханенків мали б бути принаймні копії згаданих полотен.
P.S. Поема Віктора Гюго „Мазепа” в українському перекладі Ігоря Оржицького опублікована у харківському часописі „Березіль” (1992, № 1, с. 132-136).
четвер, 17 лютого 2011 р.
Надія Воловодівська про львівський ненав'язливий сервіс
Hodyla s'ohodni platyty za komunposluhy. Dobre vystojala, ale v mene ne vzjaly oplatu za telefov, bo napysaly meni platyty na misjac' nepered, a ja hotila platyty til'ky za potocznyj. Dzvonyla do ofisu, skazaly, szczo to pomylka, i maju jty do jihn'oho holovnoho ofisu i platyty. Tut nenav'jazlyvyj servis prosto baldije. Nedavno meni pryjszov lyst, szczo mene zanesut' v bazu danyh borz'nykiv za kabel'ne telebaczennia. Ja z' vid nyh davnym-davno vidmovylas'. Ot i jdy i dokazuj. Ale spravdi, koly vidmovljalas', to czula vid ljudej, szczo treba vse zadokumentuvaty. To znajszla orhanizaciju, de je fax i vidislala akt vidkljuczennja, de bula vidmitka, szczo borhiv ne maju. Sucil'na czudasija!
неділя, 13 лютого 2011 р.
Діалог на тему про події в Єгипті і продовольчу проблему в Україні
O.P. Vidnosno Ehyptu moja holova ves czas pracjuje v kerunku vyjasnennja intryhy. Tam, zdajetsja, duzhe harno obvely narod kruhom palcja na koryst nedalekoho schidnjoho susidy. Ale to skoro vylize samo
N.V. Jak na moju dumku, to skorisze podiji v Egypti je naslidkom toho, szczo lyszni spekuljatyvni hroszi piszly z rynku naftoproduktiv na harczovi rynky. Pro ce hovorylos' szcze na poczatku mynuloho roku. Ti urjady, jaki znajut', szczo ljud, jakym kerujut', maje buty nahodovanyj, pryjnjaly jakis' miry. Reszta pustyly vse na samot'ok'. Jak i v Ukrajini. Tomu produktovi bunty moz'ut' buty v bahat'oh krajinah. Insza sprava, hto z toho skorystajet'sja. Zvisno, hroszovyh miszkiv ne beret'sja do uvahy. Tut, napryklad, jabluka vz'e kosztujut' vid 10 do 18 hrn. 1 kg pszona bil'sze 10hrn, hreczka bula po 23 hrn, vmiszavsja ptu-sznyj urjad, znyzyv cinu, - ne stalo hreczky. Baraboli davno ne kupljaju, ale czula na bazari, jak pytaly ljudy, to kosztuje 5.5 hrn. Malo toho, czula, szczo urjad ne vydiljaje dotacij na pidtrymku sil's'koho hospodarstva. Zate na evro 2012 - az' 10 miliardiv. Tak dumaju, a szczo ti bolil'nyky budut' jisty? A na toj czas ce jakraz szcze bude c'ohoricznyj vroz'aj.
N.V. Jak na moju dumku, to skorisze podiji v Egypti je naslidkom toho, szczo lyszni spekuljatyvni hroszi piszly z rynku naftoproduktiv na harczovi rynky. Pro ce hovorylos' szcze na poczatku mynuloho roku. Ti urjady, jaki znajut', szczo ljud, jakym kerujut', maje buty nahodovanyj, pryjnjaly jakis' miry. Reszta pustyly vse na samot'ok'. Jak i v Ukrajini. Tomu produktovi bunty moz'ut' buty v bahat'oh krajinah. Insza sprava, hto z toho skorystajet'sja. Zvisno, hroszovyh miszkiv ne beret'sja do uvahy. Tut, napryklad, jabluka vz'e kosztujut' vid 10 do 18 hrn. 1 kg pszona bil'sze 10hrn, hreczka bula po 23 hrn, vmiszavsja ptu-sznyj urjad, znyzyv cinu, - ne stalo hreczky. Baraboli davno ne kupljaju, ale czula na bazari, jak pytaly ljudy, to kosztuje 5.5 hrn. Malo toho, czula, szczo urjad ne vydiljaje dotacij na pidtrymku sil's'koho hospodarstva. Zate na evro 2012 - az' 10 miliardiv. Tak dumaju, a szczo ti bolil'nyky budut' jisty? A na toj czas ce jakraz szcze bude c'ohoricznyj vroz'aj.
Мітки:
Єгипет,
продовольча проблема,
Україна
субота, 12 лютого 2011 р.
Надія Воловодівська про єгипетські події і аграрну політику в Україні
Czula po radio, szczo cja hrupa, szczo zaraz pry vladi, proektuje na sebe podiji v Egypti. I zapevnjaje vsih, szczo v Ukrajini tamtoj scenarij nemoz'lyvyj. Szczo z', blyz’cze do vesny bude zrozumilisze, bo ahrarna polityka v Ukrajini je proval'noju. Ce, jak kolys', Rohsztejn v Teplyku vzjavsja keruvaty kolhospom. Todi bulo bajduz'e, szczo ne specialist, aby buv viddanyj partiji. Teper tak samo. Ale czasy inszi. Egypet - pryklad.
Мітки:
аграрна політика,
Єгипет,
Теплик,
Україна
Таксист -- цар, бог і герой
Юрко БАНЗАЙ
прикрощі (бувальщина)
Як відомо, один переїзд дорівнює двом пожежам. Стара істина авторові цих рядків -- шанувальнику орендування різних помешкань -- ще ніколи не зрадила протягом останніх трьох років.
Що ж, життя людини, котра не має у приватній власності навіть мацьопкого помешкання, сповнене пригод, більшість з котрих пов’язані як не з веселими власниками орендованих апартаментів, то з не менш веселими сусідами. Дякувати Богу, останнього разу і з першими, і з другими було все олрайт - власниця, приємна, цікава і не настирлива тітка Люба, була завше бажаним гостем нашої тимчасової домівки. Сусіди поводили себе тихо, навіть тоді, коли ваш покірний слуга досить нечемно дозволяв собі голосно слухати музику пізньої ночі. Щоправда, таких випадків було дуже мало, але трафунки в життю, як каже Ромко Германець, бувають розмаїті.
Тож нічого дивного в тому, що десь всі ті файні обставини мали змінитися, насправді не було. Почалося все з того, що минулої п’ятниці, дня, коли планувалося тихо-мирно спакувати свої небагаті клунки, я мусив цілісінький день просидіти в редакції над верстковими плівками, і тому пакуватися довелось у день переїзду. Але субота -- сонячна і приємна днина -- розвіяла мої побоювання, і з перемінним успіхом ми перевезли більшість речей за сприяння старого і незмінного у своїх звичках друга-Рижого. Проблемочка лише полягала в тому, як відтранспортувати до Р-ного мій старий холодильник марки “Бобруйск”, куплений у якоїсь бабці за 85 гривень два роки тому та взяту декілька місяців тому в кредит пральну машинку.
Для транспортування таких, мнягко кажучи, фіґовогабаритних речей, я зазвичай користувався послугами радіо-таксі. Більшість з цих підприємств надають послуги у вигляді перевезення невеликих вантажів мікроавтобусами. Це було дорогим, але не найгіршим варіантом вирішення завдання, що постало перед нами. За попередніми підрахунками, шлях між двома “крапками” складав приблизно 9 кілометрів, і ми спокійно вкладалися у мінімальну суму для такого транспорту – 15-16 гривень.
Неприємності почалися вже тоді, коли ми спробували знайти вільну машину. Так вже склалося, що у жодній із відомих мені фірм, котрі надають такі послуги, не виявилося вільного буса. Нарешті вдалося додзвонитися до оператора № N, де пообіцяли потрібну машину у потрібний час. Ні для кого не секрет, що година простою радіо-таксі коштує від 10 гривень. Машина, як і належиться, приїхала на кілька хвилин раніше, а ми, економлячи свої гроші оперативненько завантажилися. Продовженням прикрощів було зовсім неввічливе буркотіння під ніс водія, коли ми попросили його розвернути машину дверима до під’їзду. Він у цей момент якраз любенько собі балакав із якоюсь тіткою і таким проханням був вельми невдоволений, мовляв, чого пристали, не бачите, я тут зайнятий. Зрештою, розвернувся, але так і не під’їхав, як його просилося, та чіпати його ми не стали: він же мав везти ще пральку, за котру ще й кредит до кінця не виплачено.
Під'їдждаючи до *ського мосту, того, що з боку вулиці *ської, водій єхидно запитався, чи справді пралька коштує купу грошей. А потім почалися пригоди. Знаєте, ця вулиця, точніше права її смуга, є суперпозицією горбочків і ямочок, котрі нормальні водії, що бережуть своїх пасажирів і ходову авта старанно оминають. Але наш керманич не об'їжджав, а навпаки, піддав газу. На кожному горбочку, у кожній ямці серце моє йойкало і падало у діряву шкарпетку в брудному мешті. Водій, що кілька хвилин тому дико переживав за лінолеум у “трюмі” свого авта (ви, мовляв, його мені ж не порвіть, бо потім клеїти довго), тепер гицав на дорожних хвилях, мов ковбой на родео.
На ціле щастя, тої дороги було не так багацько і на останній “фінішній прямій” від серця мого відлягло. Але сюрпризи цього вечора не закінчилися. По вивантаженні нашого скарбу водій назвав суму, котра майже вдвічі перевищувала ту, на котру ми розраховували. Коли я спробував з’ясувати, за які послуги ми винні водієві такі гроші, він гордо заявив: “дорога, чекання плюс 15 гривень за виклик”.
Підозрюючи, що я щось наплутав, довелося телефонувати до оператора № N і просити підрахувати, скільки складає вартість перевезення мікроавтобусом вантажу на відстань 9 км і простій машини квадранс часу. Виявилося, що з 28 гривень, запрошених водієм, лише 16 були вартістю послуги (що не суперечило нашим підрахункам). Решта ж, як то кажуть, -- за карі очі. І якби прикрий дядько не ознайомив мене на початку поїздки з тарифами, може я б цього галасу й не здіймав.
Я не маю нічого проти *cьких таксистів. Часами доводиться користуватися їхніми послугами, і жодного разу до злощасної суботи я про це не пошкодував. Більшість з них -- приємні і ввічливі люди, котрі перепитуються, коли хочуть закурити цигарку, або увімкнути музику. Зазвичай таксисти -- приємні співрозмовники, від котрих можна почути багато цікавого.
Річ зовсім не в таксистах. Спробуймо просто відірватись від тих кількох гривачків, що їх нагрів собі прикрий дядько. Річ далеко не в них. Штука в тому, ЯК ставився цей чоловік до людей, котрі не дають йому померти з голоду. Я не маю на увазі ставлення до мене. Варто, може, подивитися на цю ситуацію у мірилі глобальнішому. ЯК може заробляти гроші людина, котра їх не любить? Або ж, як може людина, що любить гроші, принаймні не ставитися приязно до тих, хто їй ті гроші дає? От це й залишається загадкою малого сервіс-бізнесу. У нормальних країнах такі горе-бізнесмени відсіюються шляхом природнього відбору. А в нас -- дзюзьки! А все тому, що ображений клієнт неймовірно рідко розповідає оточуючим, також потенційним клієнтам, про тих, хто його образив. От і виходить - “сервіс по-сучасному”!
Галичина, 2002 р.
прикрощі (бувальщина)
Як відомо, один переїзд дорівнює двом пожежам. Стара істина авторові цих рядків -- шанувальнику орендування різних помешкань -- ще ніколи не зрадила протягом останніх трьох років.
Що ж, життя людини, котра не має у приватній власності навіть мацьопкого помешкання, сповнене пригод, більшість з котрих пов’язані як не з веселими власниками орендованих апартаментів, то з не менш веселими сусідами. Дякувати Богу, останнього разу і з першими, і з другими було все олрайт - власниця, приємна, цікава і не настирлива тітка Люба, була завше бажаним гостем нашої тимчасової домівки. Сусіди поводили себе тихо, навіть тоді, коли ваш покірний слуга досить нечемно дозволяв собі голосно слухати музику пізньої ночі. Щоправда, таких випадків було дуже мало, але трафунки в життю, як каже Ромко Германець, бувають розмаїті.
Тож нічого дивного в тому, що десь всі ті файні обставини мали змінитися, насправді не було. Почалося все з того, що минулої п’ятниці, дня, коли планувалося тихо-мирно спакувати свої небагаті клунки, я мусив цілісінький день просидіти в редакції над верстковими плівками, і тому пакуватися довелось у день переїзду. Але субота -- сонячна і приємна днина -- розвіяла мої побоювання, і з перемінним успіхом ми перевезли більшість речей за сприяння старого і незмінного у своїх звичках друга-Рижого. Проблемочка лише полягала в тому, як відтранспортувати до Р-ного мій старий холодильник марки “Бобруйск”, куплений у якоїсь бабці за 85 гривень два роки тому та взяту декілька місяців тому в кредит пральну машинку.
Для транспортування таких, мнягко кажучи, фіґовогабаритних речей, я зазвичай користувався послугами радіо-таксі. Більшість з цих підприємств надають послуги у вигляді перевезення невеликих вантажів мікроавтобусами. Це було дорогим, але не найгіршим варіантом вирішення завдання, що постало перед нами. За попередніми підрахунками, шлях між двома “крапками” складав приблизно 9 кілометрів, і ми спокійно вкладалися у мінімальну суму для такого транспорту – 15-16 гривень.
Неприємності почалися вже тоді, коли ми спробували знайти вільну машину. Так вже склалося, що у жодній із відомих мені фірм, котрі надають такі послуги, не виявилося вільного буса. Нарешті вдалося додзвонитися до оператора № N, де пообіцяли потрібну машину у потрібний час. Ні для кого не секрет, що година простою радіо-таксі коштує від 10 гривень. Машина, як і належиться, приїхала на кілька хвилин раніше, а ми, економлячи свої гроші оперативненько завантажилися. Продовженням прикрощів було зовсім неввічливе буркотіння під ніс водія, коли ми попросили його розвернути машину дверима до під’їзду. Він у цей момент якраз любенько собі балакав із якоюсь тіткою і таким проханням був вельми невдоволений, мовляв, чого пристали, не бачите, я тут зайнятий. Зрештою, розвернувся, але так і не під’їхав, як його просилося, та чіпати його ми не стали: він же мав везти ще пральку, за котру ще й кредит до кінця не виплачено.
Під'їдждаючи до *ського мосту, того, що з боку вулиці *ської, водій єхидно запитався, чи справді пралька коштує купу грошей. А потім почалися пригоди. Знаєте, ця вулиця, точніше права її смуга, є суперпозицією горбочків і ямочок, котрі нормальні водії, що бережуть своїх пасажирів і ходову авта старанно оминають. Але наш керманич не об'їжджав, а навпаки, піддав газу. На кожному горбочку, у кожній ямці серце моє йойкало і падало у діряву шкарпетку в брудному мешті. Водій, що кілька хвилин тому дико переживав за лінолеум у “трюмі” свого авта (ви, мовляв, його мені ж не порвіть, бо потім клеїти довго), тепер гицав на дорожних хвилях, мов ковбой на родео.
На ціле щастя, тої дороги було не так багацько і на останній “фінішній прямій” від серця мого відлягло. Але сюрпризи цього вечора не закінчилися. По вивантаженні нашого скарбу водій назвав суму, котра майже вдвічі перевищувала ту, на котру ми розраховували. Коли я спробував з’ясувати, за які послуги ми винні водієві такі гроші, він гордо заявив: “дорога, чекання плюс 15 гривень за виклик”.
Підозрюючи, що я щось наплутав, довелося телефонувати до оператора № N і просити підрахувати, скільки складає вартість перевезення мікроавтобусом вантажу на відстань 9 км і простій машини квадранс часу. Виявилося, що з 28 гривень, запрошених водієм, лише 16 були вартістю послуги (що не суперечило нашим підрахункам). Решта ж, як то кажуть, -- за карі очі. І якби прикрий дядько не ознайомив мене на початку поїздки з тарифами, може я б цього галасу й не здіймав.
Я не маю нічого проти *cьких таксистів. Часами доводиться користуватися їхніми послугами, і жодного разу до злощасної суботи я про це не пошкодував. Більшість з них -- приємні і ввічливі люди, котрі перепитуються, коли хочуть закурити цигарку, або увімкнути музику. Зазвичай таксисти -- приємні співрозмовники, від котрих можна почути багато цікавого.
Річ зовсім не в таксистах. Спробуймо просто відірватись від тих кількох гривачків, що їх нагрів собі прикрий дядько. Річ далеко не в них. Штука в тому, ЯК ставився цей чоловік до людей, котрі не дають йому померти з голоду. Я не маю на увазі ставлення до мене. Варто, може, подивитися на цю ситуацію у мірилі глобальнішому. ЯК може заробляти гроші людина, котра їх не любить? Або ж, як може людина, що любить гроші, принаймні не ставитися приязно до тих, хто їй ті гроші дає? От це й залишається загадкою малого сервіс-бізнесу. У нормальних країнах такі горе-бізнесмени відсіюються шляхом природнього відбору. А в нас -- дзюзьки! А все тому, що ображений клієнт неймовірно рідко розповідає оточуючим, також потенційним клієнтам, про тих, хто його образив. От і виходить - “сервіс по-сучасному”!
Галичина, 2002 р.
Підписатися на:
Дописи (Atom)