Шиманівка. У Центральному Державному Історичному Архіві України в Києві (ЦДІАУК) зберігається метрична книга церкви св. Архистратига Михаїла (1789-1796, фонд 224, опис 1, одиниця зберігання 195).
Одна з перших письмових згадок про Шиманівку (польськ. Szymanowka) міститься в Офірному реєстрі Брацлавського воєводства 1789 р., що зберігається у Бібліотеці Польської академії наук в Курніку (Biblioteka PAN w Kórniku, oddział rękopisów, rkps 1221), в якому, зазначено, що це село належить до Ладижинського і Соболівського ключа і до Брацлавської парафії.
На рубежі XVIII-XIX ст. в селі Шиманівці (рос. Шимоновка) було 67 дворів і належало воно до Гайсинського уїзду.
У 1791 р. Шиманівка належала до Брацлавського повіту
Інформація про євреїв в Шиманівці міститься у книзі: Архив Юго-Западной России, часть 5, т. 1-2: Переписи еврейського населения в Юго-западном крае в 1765-1791 гг. Киев, 1890. Маються на указі реєстри за 1784, 1787, 1790, 1791 рр.
Шиманівка (польськ. Szymanówka) зазначена також на картах Базилія Севериновського (Mapa województwa bracławskiego i kijowskiego … / W opracowaniu Bazyliego Sewerynowskiego; зберігається в Російському державному військово-історичному архіві - РГВИА, фонд: Военно-ученый архив, од. зб. 19989; рубіж XVIII-XIX cт.) і Олександра Яблоновського (Atłas historyczny Rzeczypospolitej wydany z zasiłkiem Akademii Umiejętności w Krakowie: Epoka przełomu z wieku XVI-go na XVII-sty. Dział II-gi: „Ziemie Ruskie” Rzeczypospolitej / Opracował i wydał Aleksander Jabłonowski. – Warszawa; Wiedeń, 1899-1904).
Таблиця Гайсинського деканату, подана на генеральній конгрегації року 1785, дня 4/15 травня в Радомишлі.
Парафія: <...> 29. Жерденівка (польськ. Zerdenowka), церква св. Дмитра з каплицею в Шиманівці (Szymanowka)
(Джерело: ЦДІАСП, фонд 823, опис 3, справа 1071, арк. 58-59зв.).
Таблиця з Гайсинського деканату, подана на генеральній Конгрегації року 1793, 19.VI в Радомишлі.
Парафія: <...> 38. Шиманівка (Szimanowka): осель - 60, чоловіків: до 15 років - 106, понад 15 років – 127; жінок: до 15 років - 72, понад 15 років – 112; придатних до сповіді 153, непридатних до сповіді – 64.
(Джерело: ЦДІАСП, фонд 823, опис 3, справа 1174, арк. 89б).
Під номером 76 це село (рос. Шимоновка) зазначене на карті Подільської губернії 1797 р. Парамона Дьяконова [Карта Подольской губернии, разделенной, по новоконфированным его Императ-го Вел-ва штатам, на поветы или уезды: Каменецкой, Летичевской, Ушицкой, Могилевской, Литинской, Винницкой, Брацлавской, Ямпольской, Ольгопольской, Гайсинской и Еленской. Сочинена 1797 года. Масштаб в карте: в дюйме английском 10 верст / Сочинил Подольской губернии землемер Парамон Дьяконов. 1. Гайсинский уезд (весь в бывшем подлин<ном> Брацлав<ском> в<оеводст>ве; з севера на юг). – ЦГВИА, ф. ВУА, спр. 20924].
Відомість, укладена в Подільському губернському правлінні, про міста, містечка, села і хутори, розташовані в Подільській губернії, з даними у них, скільки після поділу губерній з 1797-го є дворів і по 1803 рік чоловічої статі осіб.
VI. Гайсинський повіт.
<...> 50. Шиманівка (Шимоновка): дворів: у 1797 р. – 67, осіб – 189.
(Джерело: Центральний державний воєнно-історичний архів у Москві, ВУА, 18946).
(Подані вище матеріали виявив професор М.Г.Крикун, який не мав нічого проти, аби їх опублікувати у цьому блозі).
11 листопада <1839 р.>, Гайсинський уїзд, в поміщицькому селі Шиманівці селянин Конон Мазарний, 25 років, з невідомої причини повісився.
(Джерело: Прибавление к Подольским губернским ведомостям, 1839, часть неоффициальная, № 1, Суббота, января 1 дня).
Гайсинський повіт.
<...>
§ ІІІ. Міста і села з правом громади.
<...> Потоцького Станіслава, Графа, Генерал-Ад’ютанта і Кавалера.
<...> Ключ Бубнівський:
<...> в Шиманівці душ чоловік 171.
(Джерело: Statystyczne, topograficzne i historyczne opisanie guberni Podolskiey z rycinami i mappami przez X. Wawrzynca Marczyńkowskiego. Tom III. Wilno: Drukiem Józefa Zawadzkiego, typografa imperatorskiego uniwersytetu, 1823. С. 180)
Затверджений <...> б) депутатом училищного і єпархіального з’їздів у 3 округ <благочиння> Гайсинського уїзду священик села Шиманівки Микола Іллінський на три роки <...>.
(Джерело: Подольские епархиальные ведомости, 1875, № 13, 1 июля, отдел I, с. 200).
Шиманівка (Szymanówka), cело, Гайсинського повіту, <Подільської губернії>, окружна поліція - Тернівка (Ternawka), волость - Соболівка (gmina Sobolówka), католицька парафія і суд – Ладижин, за 16 верстов від Гайсина, має 126 осель, 774 мешканців, 610 десятин селянської землі, 41 десятину – церковної, 2 водяні млини. Має церкву в ім’я св. Михайла, побудовану у 1743 р., з 900 парафіянами. Належить до Бубнівського ключа (що має 20,661 десятину демлі) графині Олександри Потоцької.
(Джерело: Słownik Geograficzny Królestwa Polskiego i innych Krajów Słowiańskich / Wydany pod redakcyą Bronisława Chlebowskiego, Magistra nauk filologiczno-historycznych b[yłéj] Szkoły Głównéj Warszawskiéj, według planu Filipa Sulimierskiego. Tom XII. Warszawa: Nakładem Władysława Walewskiego do końca tomu X; Od tomu XI, z zasiłku Kasy pomocy dla osób pracujących na polu naukowym imienia D-ra Mianowskiego, 1892, s. 398).
Відсторонений за недоліки по службі псаломищик <...> с. Шиманівки Гайсинського уїзду Петро Левицький – 6 квітня 1904 р.
(Джерело: Подольские епархиальные ведомости, 1904, часть оффициальная, № 16, 17 апреля, с. 185).
Шиманівка, село, розташоване в улоговині, дно якої зайняте брудним ставком-болотом, що поросло очеретом та іншими болотними травами. Мутна, прогнила вода цього болота насичує атмосферу важкими випарами, які отруюють здоров’я місцевого населення. Ґрунт чорноземний. Село знаходиться майже за 5 верстов від містечка Соболівки з поштовим відділенням і за 9 верстов від залізничної станції „Гайсин” Уманської вітки. Маєток становить родову власність графів Потоцьких. Православного населення у ньому 1112 осіб обох статей, католиків 97 осіб і євреїв 32 особи; більша частина парафіян належить до селянської верстви українського походження; є багато однодвірців, що приписалися до селянської громади; майже 40 родин таких однодвірців проживає в Шиманівці на чиншових правах. Головне заняття населення – хліборобство; близкість Соболівського цукрового заводу дає можливість селянам мати тут постійні заробітки; крім того, багато-хто займається випалюванням вугілля, а деякі торгівлею худоби, яку вони скупляють і перепродують на ярмарках. Нині існуюча в парафії церква в ім’я св. Архистатига Михайла; будівлею вона дерев’яна, однокупольна, разом із дзвіницею; іконостас – триярусний, новий. Поруч з цим храмом стоїть напівзігнила перекошена будівля старої церкви, яка зведена ще у 1743 р. Парафіяльний цвинтар знаходиться від церкви не більше як за 250 сажнів, старий, невідомо коли відведений. Церковної землі 41 десятина 665 сажнів, в тому числі садибної 1 десятина 2357 сажнів, орної 30 десятин і сінокісної 9 десятин 708 сажнів. Причтові приміщення дуже зістарілі. З 1861 р. у Шиманівці існувала школа грамоти, перетворена в 1892 р. на церковно-парафіяльну школу, що розташовується з 1896 р. у власному будинку.
(Джерело: Труды Подольского епархиального историко-статистического комитета. Выпуск девятый: Приходы и церкви Подольской епархии / Под ред. священника Евфимия Сецинского. - Каменец-Подольск, 1901. С. 346. № 473; Репринтне видання: Біла Церква: Видавець Олександр Пшонківський, 2009. - Серія: Бібліотека української краєзнавчої класики).
Примітка: Однодвірці були окремою групою державних селян у Росії, що вийшла з дрібних „служилих людей”, які у XVI-XVII ст. охороняли південні і південно-східні кордони. Деякі з них мали кріпаків, але більшість були власниками лише одного двору. В Україні однодвірці з’явились у XVIII ст. як переселенці. У 1866 р. однодвірці були прирівнені в правах до селян.
<...> Повсюди на Поділлі ткацьким промислом займаються корінні мешканці, селяни-українці <...>
Дані кореспонденського обстеження:
<...> Шиманівка:
Кількість дворів, зайнятих ткацтвом – 10.
Кількість осіб, зайнятих ткацтвом – 10.
Кількість дворів, зайнятих овчинно-кожушним промислом – 2.
Кількість осіб, зайнятих овчинно-кожушним промислом – 2.
Пора року промислу – взимку.
Загальна кількість дворів – 295.
Загальна кількість чоловіків – 616.
Загальна кількість жінок – 602.
Усього людей – 1218.
Кількість дворів з різним промислом – 25.
Кількість осіб, пов’язаних з промислом – 25.
(Джерело: Трофимов Л.Т. Ткацкий промысел в Подольской губернии. – В кн.: Кустарные промыслы в Подольской губернии / Под ред. Прусевича А. Киев, 1916, с. 191, 244).
<...> <Кустарна деревообробка.>
У Соболівській волості <за даними експедиційного обстеження> найбільші пункти <цього промислу> містечко Соболівка з 22 кустарями, село Глибочок з 17 і село Метанівка з 11; в інших (Михайлівка, Антонівка, Шиманівка, Побірка, Петрашівка, Брідок) від 2 до 7.
(Джерело: Александрович Г. Кустарные древодельные промыслы в Подольской губернии. – В кн.: Кустарные промыслы в Подольской губернии / Под ред. Прусевича А. Киев, 1916, с. 533).
пʼятниця, 18 листопада 2011 р.
понеділок, 14 листопада 2011 р.
Надія Воловодівська про здирства львівських комунальників
V nas s'ohodni czomus' na cilyj den majz'e vykljuczyly teplo. Daly vz'e, jak vpaly sutinky. Miskrada vvijszla z holovoju mista i miskvykonkomom v konflikt po teplu i komunposluham, to my moz'emo buty v protystojanni zarucznykamy. Ale dobre, szczo deputaty prydyvylys', szczo holova mista czynyt' po vidnoszennju do meszkanciv bezzakonnja. Meni prynesly czerhovu platiz'ku i oplata dali roste. Jak vony rahujut' vartist' posluh, to cym by mav zajnjatys' KRU. V samyh rozrahunkah dobavljajut' 2-3 hrn., manipuljuczy zaokruhlennjamy v sotyh. Ce z koz'noji kvartyry po 2-5 hrn.
jaka z' suma zdyractva naberet'sja!
jaka z' suma zdyractva naberet'sja!
субота, 12 листопада 2011 р.
Надія Воловодівська про українських мовників
Poczala czytaty Ju. Szevel'ova i, czujuczy movnykiv, szczo pryjszly na radio z nahody dnja ukrajins'koji pysemnosty, rozumiju, szczo naszi movnyky szcze zalyszylas' radjans'koho rivnja. Bulo b niczoho, ale z' vony vczat' molod'.
четвер, 10 листопада 2011 р.
Надія Воловодівська про хаос і нагромадження парадоксальних подій в українському суспільстві
V nas s'ohodni (9 листопада. - О.П.) vidmiczajut' den ukrajins'koji movy. A VR naperedodni pryjnjala zakon, szczob v ZMI bulo nacional'noho produktu ne bil'zse 25%. A s'ohodni napevno najmoral'nisza publika, szczo sydyt' v VR cilyj den', prostorikuvala pro suspil'nu moral'. A v czerhah na marszrutku czuju vid peresicznoho ukrajincja, szczo vin bere pryklad z verhiv. Cikavo, czy haos i nahromadz'ennja paradoksal'nyh podij bude maty odnakovyj rezultat? Maju na uvazi, czy i persze i druhe matymut' odnakovi naslidky?
вівторок, 8 листопада 2011 р.
Надія Воловодівська про відкриття нового стадіону у Львові
Czula s'ohodni vraz'ennja vid vidkryttja stadionu vi L'vovi. To tam fany kryczaly obrazlyvi do najvyszczoji vlady hasla. L'vivs'ki posadovci zaklykaly buty vyhovanymy. Ale tam z'e bil'sze ptusznykiv, to oto take suspil'stvo.
понеділок, 7 листопада 2011 р.
Цвіліхівка: Матеріали для закоханих в краєзнавство Тепличчини
Цвіліхівка
У Центральному Державному Історичному Архіві України у Києві зберігається метрична книга церкви св. Іоана Богослова села Цвіліхівки за 1777-1794 рр. (Фонд 224. - Оп. 1. Спр. 1370).
Село вперше згадується у 1622 р. під назвою Зацвіліхівка (польськ. Zacwilichowka) в актах коронного трибуналу, сесії якого відбувались в Любліні.
У тих же актах під 1624 р. зустрічається містечко Цвільково (Cwilkowo alias Zacwilichowka). У витязі з сумарію актів Головного коронного трибуналу в Любліні, зробленому польським істориком Олександром Яблоновським, зафіксовано суть наступної судової справи: „Серпня 12. Станіслава Зацвіліховського, з воєводства Брацлавського, проти Сенявського з приводу наслання слуг і підданих на містечко Цвільково або Зацвіліхівку дідичне і з приводу знищення цього містечка – протестація.
[Джерело: Źródła dziejowe. Tom XXІ: Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym: T. IX, cz. 1: Ziemie Ruskie - Ukraina (Kijów - Bracław) / Opracował Alexander Jabłonowski. Warszawa, 1894. - Wyciągi z summariusza aktów trybunału lubelskiego. Z ksiąg województwa bracławskiego. (Księga VІ). 1624. - S. 648].
Інший варіант назви поселення – слобода Зацвіліхівська (Zacwilichowska słoboda) - згадується в тарифі подимного реєстру Брацлавського воєводства, який був вписаний у вінницьку гродську книгу 16 листопада 1629 р. Ця книга не збереглась, але з неї був зроблений випис даного реєстру. У 1717 р. цей випис був повторно вписаний у вінницьку гродську книгу. Звідси реєстр був опублікований у книзі: Архив Юго-Западной России, издаваемый Коммиссиею для разбора древних актов, состоящей при Киевском, Подольском и Волынском генерал-губернаторе. Часть 7, том 2: Акты о заселении Юго-Западной России (1471-1668). Киев, 1890, с. 394-412. У виписі з цього тарифу вказано, що в слободі Зацвіліхівській 46-ма димами (за кожний дим бралося податку по півзолотого) володів Станіслав Зацвіліхівський (Stanisław Zacwilichowski). (Див. також: Źródła dziejowe. Tom XX: Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym: T. IX, cz. 1: Ziemie Ruskie - Ukraina / Opracował Alexander Jabłonowski. Warszawa, 1894. - S. 135).
(Джерело: Крикун Микола. Кількість і структура поселень Брацлавського воєводства в першій половині XVII століття // Записки Наукового товариства імені Шевченка. Львів, 2006, Том 252, с. 556-647. – Передрук у кн.: Крикун Микола. Брацлавське воєводство у XVI-XVIII століттях: Статті і матеріали. Львів: Вид-во Українського Католицького Ун-ту, 2008, с. 228).
В подимному реєстрі Брацлавського воєводства 1643 р., який зберігається в Любліні (Archiwum Państwowe w Lublinie, zespół 16/0: Trybunał koronny lubelski, seria 3.4, sygnatura 284, str. 53) зазначено, що воєвода чернігівський Адам Калиновський сплатив з 35 димів села Цвіліхівки (в ориґіналі помилково: Zacwiłohunka) 35 польських злотих. (Див. також статтю: Крикун М., Петренко О. Подимний реєстр Брацлавського воєводства 1643 року // Записки. товариства імені Шевченка. Львів, 2017, т. 270: Праці історико-філософської секції, с. 415-448)
На мапі 1650 р. знаменитого французького інженера Ґ. Боплана село йменоване теж як Зацвіліхівка (Zacvilichuwka) (Спеціальна карта України Ґійома Левассера де Боплана 1650 року. Мірило 1:450000. Київ; Львів, 2000; див. також: Map, A.2.b.iv Delineatio Specialis et Accurata Ukrainæ {Top Sheet 3} 1650 / Reproduced with the permission of the Bibliothèque nationale, Paris). На цій карті село позначене на правому березі річки, що впадає у р. Кублич.
В подимному реєстрі 1775 р. Брацлавського воєводства (Magazin für die neue Historie und Geographie / Angelegt von D. Anton Fridrich Büsching. - Halle, 1782. - Bd. 22) зазначено, що в селі Цвіліхівці (Cwilichowka), яке належить до Гранівського ключа, нараховується 33 димів.
В Офірному реєстрі Брацлавського воєводства 1789 р., який зберігається в Бібліотеці Польської академії наук в Курніку (Biblioteka PAN w Kórniku, oddział rękopisów, rkps 1221), зазначено, що Цвіліхівка належить до Гранівського ключа і Гранівської парафії.
На рубежі XVIII-XIX ст. в селі Цвіліхівці було 50 дворів і належала вона до Гайсинського уїзду.
У 1791 р. село належало до Брацлавського повіту
Інформація про євреїв в селі міститься у книзі: Архив Юго-Западной России, часть 5, т. 1-2: Переписи еврейського населения в Юго-западном крае в 1765-1791 гг. Киев, 1890. Маються на указі реєстри за 1765, 1776, 1784, 1787, 1790, 1791 рр.
Село зазначене (як Cwilichówka) також на картах Базилія Севериновського (Mapa województwa bracławskiego i kijowskiego …/ W opracowaniu Bazyliego Sewerynowskiego; зберігається в Російському державному військово-історичному архіві - РГВИА, фонд: Военно-ученый архив, од. зб. 19989; рубіж XVIII-XIX cт.) і Олександра Яблоновського (Atłas historyczny Rzeczypospolitej wydany z zasiłkiem Akademii Umiejętności w Krakowie: Epoka przełomu z wieku XVI-go na XVII-sty. Dział II-gi: „Ziemie Ruskie” Rzeczypospolitej / Opracował i wydał Aleksander Jabłonowski. – Warszawa; Wiedeń, 1899-1904).
Реєстр церков Гранівського деканату, поданий 1781 року дня 7 травня за н.ст.
<Парафія>: <...> 40. Цвіліхівка (Cwilichowka): сповідані душі – 150; нездатні до сповіді – 48; охрещені – 10; померлі – 3; шлюбів – 2.
(Джерело: Центральний державний історичний архів у Санкт-Петербурзі (ЦДІАСП), ф. 823, оп. 3, спр. 919).
Таблиця Гайсинського деканату, подана у 1782 році.
Парафія: <...> 3. Цвіліхівка: будинків - 49, сповідалося 272 особи; дітей - 51; народилося: хлопчиків - 1, дівчаток - 4; шлюбів – 3; померло: чоловіків - 2, жінок - 3.
(Джерело: Центральний державний історичний архів у Санкт-Петербурзі - далі: ЦДІАСП, фонд 823, опис 3, справа 1016).
Таблиця Гайсинського деканату, подана на генеральній конгрегації року 1785, дня 4/15 травня в Радомишлі.
Парафія: <...> 3. Цвіліхівка: будинків - 36, сповідалося 300 осіб; дітей - 38; народилося: хлопчиків - 5, дівчаток - 5; померло: чоловіків - 5, жінок - 5.
(Джерело: ЦДІАСП, фонд 823, опис 3, справа 1071).
Таблиця Гайсинського деканату, подана на генеральній конгрегації року 1786, дня 3 травня за н. ст. в Радомишлі.
Парафія: <...> 3. Цвіліхівка: будинків - 34, сповідалося 230 осіб; дітей - 101; народилося: хлопчиків - 3, дівчаток - 6; шлюбів - 4; померло: чоловіків - 2, жінок - 5.
(Джерело: ЦДІАСП, фонд 823, опис 3, справа 1078).
Таблиця Гайсинського деканату, списана в 1787 р. дня 2 травня за н. ст.
Парафія: <...> 3. Цвіліхівка: будинків - 40, сповідалося 203 осіб; дітей - 71; народилося: хлопчиків - 8, дівчаток - 6; шлюбів - 5; померло: чоловіків - 1, жінок - 4.
(Джерело: ЦДІАСП, фонд 823, опис 3, справа 1092).
Таблиця з Гайсинського деканату, подана на генеральній Конгрегації року 1793, 19.VI в Радомишлі.
Парафія: <...> 3. Цвіліхівка: осель - 44, чоловіків: до 15 років - 90, понад 15 років – 81; жінок: до 15 років - 88, понад 15 років – 101; придатні до сповіді 257, непридатні до сповіді – 103.
(Джерело: ЦДІАСП, фонд 823, опис 3, справа 1174).
Відомість, укладена в Подільському губернському правлінні, про міста, містечка, села і хутори, розташовані в Подільській губернії, з даними у них, скільки після поділу губерній з 1797-го є дворів і по 1803 рік чоловічої статі осіб.
VI. Гайсинський повіт.
<...> 27. Цвіліхівка (рос. Цвелиховка): дворів: у 1775 р. - 33, у 1797 р. - 50, осіб - 164.
(Джерело: Центральний державний воєнно-історичний архів у Москві, ВУА, 18946).
(Подані вище матеріали віднайдені професором М.Г.Крикуном і публікуються за його незмінно люб'язною згодою).
Гайсинський повіт
<...> Міста і села з правом громади (wsi obywatelskie).
<...> Гумніцької (Humnicka) Фаустини, Майорової
у Цвіліхівці душ чоловік 211.
Село лежить в чудовій місцевості, стави має великі, ліс мішаний і дубовий.
(Джерело: Statystyczne, topograficzne i historyczne opisanie guberni Podolskiey z rycinami i mappami przez X. Wawrzynca Marczyńkowskiego. Tom III. Wilno: Drukiem Józefa Zawadzkiego, typografa imperatorskiego uniwersytetu, 1823, с. 173)
Цвіліхівка (Cwilichówka), село, Гайсинський повіт Подільської губернії, 220 мешканців чоловічої статі. Селянської землі 520 десятин. Належить до графів Холоневських (Chołoniewscy), які володіли також містечком Зятківцями. Має великі стави.
(Джерело: Słownik Geograficzny Królestwa Polskiego i innych Krajów Słowiańskich / Wydany pod redakcyą Filipa Sulimierskiego, redaktora Wędrowca, magistra nauk fizyczno-matematycznych b[yłéj] Szkoły Głównéj Warszawskiéj, Bronisława Chleboskiego, magistra nauk filologiczno-historycznych b. Szkoły Głównéj Warszawskiéj, Władysława Walewskiego, obywatela ziemskiego, kandydata nauk dyplomatycznych Uniwersytetu Dorpackiego. Tom I. Warszawa: Nakładem Filipa Sulimierskiego i Władysława Walewskiego, 1880, s. 717).
1863 р. – Священику с. Цвіліхівки Михайлу Гладковичу призначити допомогу 25 крб. з надісланих Священим Синодом до Подільської єпархії 28 тис. крб.
(Джерело: „Подольскія епархіальныя ведомости ”, 1864, часть оффициальная , № 3, с. 35).
Цвіліхівка, село – розташоване однією частиною на східньому схилі, іншою – на південному схилі, а рештою – на рівнині. Посередині села містяться два невеликих стави, які беруть свій початок з польових боліт. Село оточене лісами, і тому кліматичні умови місцевості можна вважати сприятливими для здоров’я. Ґрунт чорноземний. Мешканців у с. Цвіліхівці 768 осіб обох статей; всі вони православного віросповідання, за національністю – українці, за <соціальним> станом – селяни; займаються винятково землеробством; іновірців у селі немає. До побудови нині існуючого храму був у селі дерев’яний храм, який існував до 1880 р. Нині існуючий храм дерев’яний, в ім’я святого Іоанна Богослова, побудований у 1889 р. на кошти парафіян; вартість його 7150 крб. Іконостас у церкві старий, перенесений з попереднього храму. Парафія Цвіліхівка була приписана з 1875 р. по 1897 р. до парафії Кивачівки, а з 1897 р. стала самостійною. Церковної землі: садибної 3 десятини, орної 29 десятин 1349 сажнів, сінокісної 6 десятин 1666 сажнів, а всього 39 десятин 615 сажнів. Причтові приміщення для священика нові, побудовані у 1898 р., а для псаломщика залишились попередні зістарілі. Церковно-парафіяльна школа існує з 1861 р.; у 1897 р. побудований для школи окремий будинок, в якому вона розташовується.
(Джерело: Труды Подольского Историко-Статистического Комитета. Вып. 9. Каменец-Подольск, 1901, стор. 321; № 450).
1904 р., 24 квітня. – Священик Петро Фрусевич із Цвіліхівки Гайсинського уїзду (Івано-Богословська церква) переведений до с. Крушинівки Ольгопільського уїзду.
(Джерело: „Подольскія епархіальныя ведомости ”, 1904, часть оффициальная , № 19, с. 242-243).
Розділ IV. Праця у ткацькому промислі.
<...>
<...> Повсюди на Поділлі ткацьким промислом займаються корінні мешканці, селяни-українці <...>
Дані кореспондентського обстеження:
<...> Цвіліхівка
Кількість дворів, зайнятих ткацтвом – 6.
Кількість осіб, зайнятих ткацтвом – 6
Кількість дворів, зайнятих овчинно-кожушним промислом – 1.
Кількість осіб, зайнятих овчинно-кожушним промислом – 1.
Пора року промислу – взимку.
Загальна кількість дворів – 169.
Загальна кількість чоловіків – 464.
Загальна кількість жінок – 473.
Усього людей – 937.
Кількість дворів з різним промислом – 15
Кількість людей, зайнятих промислом - 15
(Джерело: Трофимов Л.Т. Ткацкий промысел в Подольской губернии. – В кн.: Кустарные промыслы в Подольской губернии / Под ред. Прусевича А.. Киев, 1916, с. 240).
У Центральному Державному Історичному Архіві України у Києві зберігається метрична книга церкви св. Іоана Богослова села Цвіліхівки за 1777-1794 рр. (Фонд 224. - Оп. 1. Спр. 1370).
Село вперше згадується у 1622 р. під назвою Зацвіліхівка (польськ. Zacwilichowka) в актах коронного трибуналу, сесії якого відбувались в Любліні.
У тих же актах під 1624 р. зустрічається містечко Цвільково (Cwilkowo alias Zacwilichowka). У витязі з сумарію актів Головного коронного трибуналу в Любліні, зробленому польським істориком Олександром Яблоновським, зафіксовано суть наступної судової справи: „Серпня 12. Станіслава Зацвіліховського, з воєводства Брацлавського, проти Сенявського з приводу наслання слуг і підданих на містечко Цвільково або Зацвіліхівку дідичне і з приводу знищення цього містечка – протестація.
[Джерело: Źródła dziejowe. Tom XXІ: Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym: T. IX, cz. 1: Ziemie Ruskie - Ukraina (Kijów - Bracław) / Opracował Alexander Jabłonowski. Warszawa, 1894. - Wyciągi z summariusza aktów trybunału lubelskiego. Z ksiąg województwa bracławskiego. (Księga VІ). 1624. - S. 648].
Інший варіант назви поселення – слобода Зацвіліхівська (Zacwilichowska słoboda) - згадується в тарифі подимного реєстру Брацлавського воєводства, який був вписаний у вінницьку гродську книгу 16 листопада 1629 р. Ця книга не збереглась, але з неї був зроблений випис даного реєстру. У 1717 р. цей випис був повторно вписаний у вінницьку гродську книгу. Звідси реєстр був опублікований у книзі: Архив Юго-Западной России, издаваемый Коммиссиею для разбора древних актов, состоящей при Киевском, Подольском и Волынском генерал-губернаторе. Часть 7, том 2: Акты о заселении Юго-Западной России (1471-1668). Киев, 1890, с. 394-412. У виписі з цього тарифу вказано, що в слободі Зацвіліхівській 46-ма димами (за кожний дим бралося податку по півзолотого) володів Станіслав Зацвіліхівський (Stanisław Zacwilichowski). (Див. також: Źródła dziejowe. Tom XX: Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym: T. IX, cz. 1: Ziemie Ruskie - Ukraina / Opracował Alexander Jabłonowski. Warszawa, 1894. - S. 135).
(Джерело: Крикун Микола. Кількість і структура поселень Брацлавського воєводства в першій половині XVII століття // Записки Наукового товариства імені Шевченка. Львів, 2006, Том 252, с. 556-647. – Передрук у кн.: Крикун Микола. Брацлавське воєводство у XVI-XVIII століттях: Статті і матеріали. Львів: Вид-во Українського Католицького Ун-ту, 2008, с. 228).
В подимному реєстрі Брацлавського воєводства 1643 р., який зберігається в Любліні (Archiwum Państwowe w Lublinie, zespół 16/0: Trybunał koronny lubelski, seria 3.4, sygnatura 284, str. 53) зазначено, що воєвода чернігівський Адам Калиновський сплатив з 35 димів села Цвіліхівки (в ориґіналі помилково: Zacwiłohunka) 35 польських злотих. (Див. також статтю: Крикун М., Петренко О. Подимний реєстр Брацлавського воєводства 1643 року // Записки. товариства імені Шевченка. Львів, 2017, т. 270: Праці історико-філософської секції, с. 415-448)
На мапі 1650 р. знаменитого французького інженера Ґ. Боплана село йменоване теж як Зацвіліхівка (Zacvilichuwka) (Спеціальна карта України Ґійома Левассера де Боплана 1650 року. Мірило 1:450000. Київ; Львів, 2000; див. також: Map, A.2.b.iv Delineatio Specialis et Accurata Ukrainæ {Top Sheet 3} 1650 / Reproduced with the permission of the Bibliothèque nationale, Paris). На цій карті село позначене на правому березі річки, що впадає у р. Кублич.
В подимному реєстрі 1775 р. Брацлавського воєводства (Magazin für die neue Historie und Geographie / Angelegt von D. Anton Fridrich Büsching. - Halle, 1782. - Bd. 22) зазначено, що в селі Цвіліхівці (Cwilichowka), яке належить до Гранівського ключа, нараховується 33 димів.
В Офірному реєстрі Брацлавського воєводства 1789 р., який зберігається в Бібліотеці Польської академії наук в Курніку (Biblioteka PAN w Kórniku, oddział rękopisów, rkps 1221), зазначено, що Цвіліхівка належить до Гранівського ключа і Гранівської парафії.
На рубежі XVIII-XIX ст. в селі Цвіліхівці було 50 дворів і належала вона до Гайсинського уїзду.
У 1791 р. село належало до Брацлавського повіту
Інформація про євреїв в селі міститься у книзі: Архив Юго-Западной России, часть 5, т. 1-2: Переписи еврейського населения в Юго-западном крае в 1765-1791 гг. Киев, 1890. Маються на указі реєстри за 1765, 1776, 1784, 1787, 1790, 1791 рр.
Село зазначене (як Cwilichówka) також на картах Базилія Севериновського (Mapa województwa bracławskiego i kijowskiego …/ W opracowaniu Bazyliego Sewerynowskiego; зберігається в Російському державному військово-історичному архіві - РГВИА, фонд: Военно-ученый архив, од. зб. 19989; рубіж XVIII-XIX cт.) і Олександра Яблоновського (Atłas historyczny Rzeczypospolitej wydany z zasiłkiem Akademii Umiejętności w Krakowie: Epoka przełomu z wieku XVI-go na XVII-sty. Dział II-gi: „Ziemie Ruskie” Rzeczypospolitej / Opracował i wydał Aleksander Jabłonowski. – Warszawa; Wiedeń, 1899-1904).
Реєстр церков Гранівського деканату, поданий 1781 року дня 7 травня за н.ст.
<Парафія>: <...> 40. Цвіліхівка (Cwilichowka): сповідані душі – 150; нездатні до сповіді – 48; охрещені – 10; померлі – 3; шлюбів – 2.
(Джерело: Центральний державний історичний архів у Санкт-Петербурзі (ЦДІАСП), ф. 823, оп. 3, спр. 919).
Таблиця Гайсинського деканату, подана у 1782 році.
Парафія: <...> 3. Цвіліхівка: будинків - 49, сповідалося 272 особи; дітей - 51; народилося: хлопчиків - 1, дівчаток - 4; шлюбів – 3; померло: чоловіків - 2, жінок - 3.
(Джерело: Центральний державний історичний архів у Санкт-Петербурзі - далі: ЦДІАСП, фонд 823, опис 3, справа 1016).
Таблиця Гайсинського деканату, подана на генеральній конгрегації року 1785, дня 4/15 травня в Радомишлі.
Парафія: <...> 3. Цвіліхівка: будинків - 36, сповідалося 300 осіб; дітей - 38; народилося: хлопчиків - 5, дівчаток - 5; померло: чоловіків - 5, жінок - 5.
(Джерело: ЦДІАСП, фонд 823, опис 3, справа 1071).
Таблиця Гайсинського деканату, подана на генеральній конгрегації року 1786, дня 3 травня за н. ст. в Радомишлі.
Парафія: <...> 3. Цвіліхівка: будинків - 34, сповідалося 230 осіб; дітей - 101; народилося: хлопчиків - 3, дівчаток - 6; шлюбів - 4; померло: чоловіків - 2, жінок - 5.
(Джерело: ЦДІАСП, фонд 823, опис 3, справа 1078).
Таблиця Гайсинського деканату, списана в 1787 р. дня 2 травня за н. ст.
Парафія: <...> 3. Цвіліхівка: будинків - 40, сповідалося 203 осіб; дітей - 71; народилося: хлопчиків - 8, дівчаток - 6; шлюбів - 5; померло: чоловіків - 1, жінок - 4.
(Джерело: ЦДІАСП, фонд 823, опис 3, справа 1092).
Таблиця з Гайсинського деканату, подана на генеральній Конгрегації року 1793, 19.VI в Радомишлі.
Парафія: <...> 3. Цвіліхівка: осель - 44, чоловіків: до 15 років - 90, понад 15 років – 81; жінок: до 15 років - 88, понад 15 років – 101; придатні до сповіді 257, непридатні до сповіді – 103.
(Джерело: ЦДІАСП, фонд 823, опис 3, справа 1174).
Відомість, укладена в Подільському губернському правлінні, про міста, містечка, села і хутори, розташовані в Подільській губернії, з даними у них, скільки після поділу губерній з 1797-го є дворів і по 1803 рік чоловічої статі осіб.
VI. Гайсинський повіт.
<...> 27. Цвіліхівка (рос. Цвелиховка): дворів: у 1775 р. - 33, у 1797 р. - 50, осіб - 164.
(Джерело: Центральний державний воєнно-історичний архів у Москві, ВУА, 18946).
(Подані вище матеріали віднайдені професором М.Г.Крикуном і публікуються за його незмінно люб'язною згодою).
Гайсинський повіт
<...> Міста і села з правом громади (wsi obywatelskie).
<...> Гумніцької (Humnicka) Фаустини, Майорової
у Цвіліхівці душ чоловік 211.
Село лежить в чудовій місцевості, стави має великі, ліс мішаний і дубовий.
(Джерело: Statystyczne, topograficzne i historyczne opisanie guberni Podolskiey z rycinami i mappami przez X. Wawrzynca Marczyńkowskiego. Tom III. Wilno: Drukiem Józefa Zawadzkiego, typografa imperatorskiego uniwersytetu, 1823, с. 173)
Цвіліхівка (Cwilichówka), село, Гайсинський повіт Подільської губернії, 220 мешканців чоловічої статі. Селянської землі 520 десятин. Належить до графів Холоневських (Chołoniewscy), які володіли також містечком Зятківцями. Має великі стави.
(Джерело: Słownik Geograficzny Królestwa Polskiego i innych Krajów Słowiańskich / Wydany pod redakcyą Filipa Sulimierskiego, redaktora Wędrowca, magistra nauk fizyczno-matematycznych b[yłéj] Szkoły Głównéj Warszawskiéj, Bronisława Chleboskiego, magistra nauk filologiczno-historycznych b. Szkoły Głównéj Warszawskiéj, Władysława Walewskiego, obywatela ziemskiego, kandydata nauk dyplomatycznych Uniwersytetu Dorpackiego. Tom I. Warszawa: Nakładem Filipa Sulimierskiego i Władysława Walewskiego, 1880, s. 717).
1863 р. – Священику с. Цвіліхівки Михайлу Гладковичу призначити допомогу 25 крб. з надісланих Священим Синодом до Подільської єпархії 28 тис. крб.
(Джерело: „Подольскія епархіальныя ведомости ”, 1864, часть оффициальная , № 3, с. 35).
Цвіліхівка, село – розташоване однією частиною на східньому схилі, іншою – на південному схилі, а рештою – на рівнині. Посередині села містяться два невеликих стави, які беруть свій початок з польових боліт. Село оточене лісами, і тому кліматичні умови місцевості можна вважати сприятливими для здоров’я. Ґрунт чорноземний. Мешканців у с. Цвіліхівці 768 осіб обох статей; всі вони православного віросповідання, за національністю – українці, за <соціальним> станом – селяни; займаються винятково землеробством; іновірців у селі немає. До побудови нині існуючого храму був у селі дерев’яний храм, який існував до 1880 р. Нині існуючий храм дерев’яний, в ім’я святого Іоанна Богослова, побудований у 1889 р. на кошти парафіян; вартість його 7150 крб. Іконостас у церкві старий, перенесений з попереднього храму. Парафія Цвіліхівка була приписана з 1875 р. по 1897 р. до парафії Кивачівки, а з 1897 р. стала самостійною. Церковної землі: садибної 3 десятини, орної 29 десятин 1349 сажнів, сінокісної 6 десятин 1666 сажнів, а всього 39 десятин 615 сажнів. Причтові приміщення для священика нові, побудовані у 1898 р., а для псаломщика залишились попередні зістарілі. Церковно-парафіяльна школа існує з 1861 р.; у 1897 р. побудований для школи окремий будинок, в якому вона розташовується.
(Джерело: Труды Подольского Историко-Статистического Комитета. Вып. 9. Каменец-Подольск, 1901, стор. 321; № 450).
1904 р., 24 квітня. – Священик Петро Фрусевич із Цвіліхівки Гайсинського уїзду (Івано-Богословська церква) переведений до с. Крушинівки Ольгопільського уїзду.
(Джерело: „Подольскія епархіальныя ведомости ”, 1904, часть оффициальная , № 19, с. 242-243).
Розділ IV. Праця у ткацькому промислі.
<...>
<...> Повсюди на Поділлі ткацьким промислом займаються корінні мешканці, селяни-українці <...>
Дані кореспондентського обстеження:
<...> Цвіліхівка
Кількість дворів, зайнятих ткацтвом – 6.
Кількість осіб, зайнятих ткацтвом – 6
Кількість дворів, зайнятих овчинно-кожушним промислом – 1.
Кількість осіб, зайнятих овчинно-кожушним промислом – 1.
Пора року промислу – взимку.
Загальна кількість дворів – 169.
Загальна кількість чоловіків – 464.
Загальна кількість жінок – 473.
Усього людей – 937.
Кількість дворів з різним промислом – 15
Кількість людей, зайнятих промислом - 15
(Джерело: Трофимов Л.Т. Ткацкий промысел в Подольской губернии. – В кн.: Кустарные промыслы в Подольской губернии / Под ред. Прусевича А.. Киев, 1916, с. 240).
субота, 5 листопада 2011 р.
Удич: Матеріали до краєзнавства Тепличчини
Удич
Перші згадки стосуються озера Удеч.
Про село Удич (польськ. Udycz), як шляхетський маєток, у складі Ямного і двох Бабанів, довідуємось із списку маєтків 1639 р. брацлавського старости, чернігівського воєводи і гетьмана польного коронного Марціна Калиновського (загинув в 1652 р. у битві під Батогом). Список був складений у XVIII ст. Документ зберігається у Центральному державному історичному архіві України в Києві [фонд 47 (Кам’янецький земський суд), опис 1, одиниця зберігання 42, аркуші 130, 131зв.], а також у Головному архіві давніх актів у Варшаві (Archiwum Główne Akt Dawnych) в родовому архіві Браніцьких (zespół Zbiór Branickich z Suchej, № 310/392, с. 80-81).
(Джерело: Крикун Микола. Кількість і структура поселень Брацлавського воєводства в першій половині XVII століття // Записки Наукового товариства імені Шевченка. Львів, 2006, Том 252, с. 556-647. – Передрук у кн.: Крикун Микола. Брацлавське воєводство у XVI-XVIII століттях: Статті і матеріали. Львів: Вид-во Українського Католицького Ун-ту, 2008, с. 286).
Даних про Удич у XVIII ст. виявити не вдалось.
На карті Олександра Яблоновського на місці теперішнього Удича значиться хутір Пічулів (futor Piczułów). (Atłas historyczny Rzeczypospolitej wydany z zasiłkiem Akademii Umiejętności w Krakowie: Epoka przełomu z wieku XVI-go na XVII-sty. Dział II-gi: „Ziemie Ruskie” Rzeczypospolitej / Opracował i wydał Aleksander Jabłonowski. – Warszawa; Wiedeń, 1899-1904).
Удич, або Гадич (польськ. Udycz albo Hadycz) – ріка у Київській і Подільській губерніях, ліва притока Богу (Boh). Бере початок в Уманському повіті під селом Росошкою (Rososzka), оминає села: Орадівка (Oradówka), Ягубець(Обозівку) [Jahubiec (Obozówka)], Шельпахівку (Szelpachówka), Ухоже (Uchożе), Кожухівку (Kożuchówka), Росоша (Rososze), Ташлик Кривий і Гнилий (Taszlik Krzywy і Gniły), Сокиряни (Siekierzany), Лозовату (Łozowata), Чорну Греблю (Czarna Grobla), М’ягкохід (Miahkochód), Раківку (Rakówka), плине понижче села Хмарівки (Chmarówka) і, пробігаючи 58 верстов в напрямку з півночі на південь, впадає до Богу. Від правого берега прибирає ріки: Кам’янку (Kamionka), Тепличку (Tepliczka) і Мочулку (Moczułka), а від лівого: Заячківку (Zajączkówka) і Тернівку (Ternówka). Пробігаючи, згідно з В. Полем (W. Pol), заповнює 58 ставків. Через ці ріки проходив татарський шлях, званий Удицьким.
(Джерело: Słownik Geograficzny Królestwa Polskiego i innych Krajów Słowiańskich / Wydany pod redakcyą Bronisława Chlebowskiego, Magistra nauk filologiczno-historycznych b[yłéj] Szkoły Głównéj Warszawskiéj, według planu Filipa Sulimierskiego. Tom XII. Warszawa: Nakładem Władysława Walewskiego do końca tomu X; Od tomu XI, z zasiłku Kasy pomocy dla osób pracujących na polu naukowym imienia D-ra Mianowskiego, 1892, s. 746).
Примітка: Вінцент Поль [Wincenty Ferreriusz Jakub Pol, псевдонім Януш (Janusz); 1807-1872] – польський поет, географ і етнограф, батько якого був німець, а мати – французка. Батько сучасної польської географії. У 1833 р. подорожував по Східному Поділлі, можливо, й по Тепличчині (тема для краєзнавців!).
На Тепличчині Удич (село і річку) називають ще Вудичем.
Перші згадки стосуються озера Удеч.
LXXV: У
Вільні 30серпня 1507 року.
Зиґмунт І.
затверджує Семена Кішку, зем’янина брацлавського на володіння маєтками Ханева, Очиткова, Шпичинець і Пальчика.
Зиґмунт, Божою ласкою король польский, великий князь литовський,
руський, князь пруський, жмудський та інших. Бив нам чолом зем’янин
брацлавський Семен Кішка і покладав перед нами листи батька нашого Казимира,
короля Його Милости, і брата нашого Олександра, короля, і також лист намісника
брацлавського княжати Михайла Васильовича Збаразького. I в тих листах
написано, що батько наш, Його Милість, підтвердив йому два селища у
Брацлавському повіті, названих Ханів і Ошитків1, які дав йому князь
Михайло Васильович Чарторийський, тримаючи Брацлав від Його Милості, а брат наш
Олександр, король Його Милість, підтвердив йому одне селище у Брацлавському
також повіті, данину батька нашого Казимира, короля, названого Ошпейкове2,
а до тих же селищ озеро Брацлавського ж повіту, назване Удеч, і бив нам чолом,
щоб ми це підтвердили йому нашим листом. І ми, вислухавши тих листів батька і
брата нашого, королів Їх Милости, і княжати Михайла листу Збаразького, при тому
так само все залишили і підтвержуємо це тим нашим листом довічно йому і його
жоні, і їхнім дітям. Нехай він ті вище описані селища і озеро Удеч тримає, з
усім у згоді з першим наданням і листів батька і брата нашого, королів Їх
Милости, і княжати Михайла Васильовича Збаразького. І на підкріплення цього й
печатку нашу наказали ми прикласти до цього нашого листу. Писаний у Вільні року
Божого тисяча п’ятсот
сьомого, серпня тридцятого дня, індикту десятого.
Копія випису з луцького ґроду з 18-го століття.
1 Очитків (польськ.: Oczytków) - село у Київській в губернії, Липовецькому повіті, на
північ від Липовця.
2 Шпичинці (польськ. Szpiczyńce) - село також у Липовецькому повіті і на північ від
Липовця.
3 Пальчик (польськ. Palczyk) – село у Київській в губернії, Звенигородському повіті,
на південний схід від Звенигородки.
Інших місцевостей віднайти ми не змогли.
(Джерело: Archiwum
księżat Sanguszków w Sławucie / Wydane przez Bronisława Gorczaka,
konserwatora tego archiwum. Tom III: 1432-1534. - We Lwowie: Nakładem
wlaściciela. Z drukarni zakładu narodowego im. Ossolińskich pod
zarządemJuliusza Birkenmaiera, 1890, s. 45-46).
CXCII: В Берестю 10 грудня 1518 року.
Зиґмунт І.
затверджує Семена і Юхна Кішків на володіння маєтками Журавич, Ханева, Очиткова, Шпичинець і Пальчика.
Зиґмунт, Божою ласкою король польский, великий князь
литовський, руський, князь пруський, жмудський та інших. Чинимо знаменито тим
нашим листом, хто на нього гляне або читаного почує, нинішнім і на потім
будучим, кому буде потреба те знати, що визнавши вірну і справедливу для нас
службу зем’янина брацлавського Семена Кішки і сина його Юхна, що вони часті
послуги нам чинили проти поганства Татар і, будучи у цьому на службах наших,
багато ран понесли, з ласки нашої дали ми їм маєток у Луцькому повіті, названий
Журавичі, з усіма людьми і землями того маєтку, путними і данними, і тяглими, і
з усіма їхніми службами і данинами, і з усім тим, як той маєток здавна у собі
мав. А до того розповів перед нами Семен Кішка, що батько наш Казимир, король
Його Милости, дав йому три селища у Брацлавському повіті, названих Ханів,
Ошитків і Шпекове, а брат наш Олександр, король Його Милість, дав йому також у
Брацлаві селище Пальчикове, а намісник брацлавський, князь Михайло Васильович <Чарторийський>, до тих
селищ додав ще озеро Брацлавського повіту, назване Удеч; котрі ж селища і те
озеро й ми перед тим підтвердили йому нашим листом на вічність. А також
розповідав перед нами, що він купив у зем’янина брацлавського Андрушка
Бушминського селище у Брацлавському повіті, назване Дроздів, навічно. І на ті
він селища і озеро у Брацлавському повіті листи, данини і підтвердження батька
і брата нашого, королів Їх Милости, і наше, і також купчий лист того Андрушка
Бушминського перед нами показував і бив нам чолом Семен Кішка з сином своїм
Юхном, щоб ми те все підтвердили тим нашим листом навічно. І ми з ласки нашої
за їхню для нас вірну службу на те дали їм цей наш лист і той маєток Журавичі,
наші данини і селища у Брацлавському повіті, данини батька і брата нашого Їх
Милости, і озеро Удеч, а також те селище, купно його у Брацлавському повіті,
підтвержуємо цим нашим листом вічно і навіки непорушно йому самому і його жоні,
і дітям їхнім, і на потім будучим їхнім нащадкам, з усіма людьми і землями того
маєтку Журавич і селищ, вище згаданих, у Брацлавському повіті, і купна його,
путними і данними, і тяглими, і з їхніми усіма землями пашними і бортними, і
сіножатями, і гаями, і лісами, і дібровами, і з пасіками, і з ловами звіриними
і пташними, і з озерами, і ріками, і з річками, // і з язами, і ставами, і
стависьками, і з млинами і їхніми вимелками, і бобровими гонами, і з службами
усіма, і уходами, і з данинами грошовими і медовими, і бобровими, і куничними,
і з умовами* житніми і вівсяними, і з усіма іншими платами і пожитками, як би їх
не називали або згадували, і зі всім тим, як той маєток Журавичі і ті селища,
вгорі описані, і озеро Удеч здавна і тепер самі по собі і в границях своїх
мають. І вільний він, і після нього будучі його нащадки там приспособити,
розширити і на своє ліпше й корисне обернути так, як самі найкраще розуміють. А
на підкріплення цього і печатку нашу наказали ми прикласти до цього нашого
листу. При цьому були: князь Войцех, біскуп віленський; князь Павло, біскуп
луцький і брестський; войвода віленський, канцлер, пан Миколай Миколаєвич
Радзивиловича; пан віленський, гетьман найвищий, староста луцький, брацлавський
і вінницький, маршалок Волинської землі, князь Костянтин Іванович Острозький; воєвода
троцький, маршалок надвірний, пан Григорій Станіславович Остиковича; пан троцький,
староста жмудський, пан Станіслав Янович; маршалок земський, державця
слонімський, пан Ян Миколаєвич; воєвода полоцький, державця мозирський, пан
Ольбрихт Мартинович Ґаштоттовича; староста ґродненський, пан Юрій Миколайович;
воєвода новогродський, державця довґялівський, пан Ян Янович Заберезенський;
староста брестський, маршалок, пан Юрій Іванович Ілінича та інші панове рада
великого князівства Литовського. Даний на вальному сеймі в Брестю під літо
Божого народження тисяча п’ятсот вісімнадцого, місяця грудня, десятого дня,
індикту сьомого.
Копія випису з луцького ґроду з XVIII
століття.
(Джерело: Archiwum
księżat Sanguszków w Sławucie / Wydane przez Bronisława Gorczaka,
konserwatora tego archiwum. Tom III: 1432-1534. - We Lwowie: Nakładem
wlaściciela. Z drukarni zakładu narodowego im. Ossolińskich pod zarządemJuliusza
Birkenmaiera, 1890, s. 181-182).
Переклад з польської Олекси Піддубняка.
Про село Удич (польськ. Udycz), як шляхетський маєток, у складі Ямного і двох Бабанів, довідуємось із списку маєтків 1639 р. брацлавського старости, чернігівського воєводи і гетьмана польного коронного Марціна Калиновського (загинув в 1652 р. у битві під Батогом). Список був складений у XVIII ст. Документ зберігається у Центральному державному історичному архіві України в Києві [фонд 47 (Кам’янецький земський суд), опис 1, одиниця зберігання 42, аркуші 130, 131зв.], а також у Головному архіві давніх актів у Варшаві (Archiwum Główne Akt Dawnych) в родовому архіві Браніцьких (zespół Zbiór Branickich z Suchej, № 310/392, с. 80-81).
(Джерело: Крикун Микола. Кількість і структура поселень Брацлавського воєводства в першій половині XVII століття // Записки Наукового товариства імені Шевченка. Львів, 2006, Том 252, с. 556-647. – Передрук у кн.: Крикун Микола. Брацлавське воєводство у XVI-XVIII століттях: Статті і матеріали. Львів: Вид-во Українського Католицького Ун-ту, 2008, с. 286).
Даних про Удич у XVIII ст. виявити не вдалось.
На карті Олександра Яблоновського на місці теперішнього Удича значиться хутір Пічулів (futor Piczułów). (Atłas historyczny Rzeczypospolitej wydany z zasiłkiem Akademii Umiejętności w Krakowie: Epoka przełomu z wieku XVI-go na XVII-sty. Dział II-gi: „Ziemie Ruskie” Rzeczypospolitej / Opracował i wydał Aleksander Jabłonowski. – Warszawa; Wiedeń, 1899-1904).
Удич, або Гадич (польськ. Udycz albo Hadycz) – ріка у Київській і Подільській губерніях, ліва притока Богу (Boh). Бере початок в Уманському повіті під селом Росошкою (Rososzka), оминає села: Орадівка (Oradówka), Ягубець(Обозівку) [Jahubiec (Obozówka)], Шельпахівку (Szelpachówka), Ухоже (Uchożе), Кожухівку (Kożuchówka), Росоша (Rososze), Ташлик Кривий і Гнилий (Taszlik Krzywy і Gniły), Сокиряни (Siekierzany), Лозовату (Łozowata), Чорну Греблю (Czarna Grobla), М’ягкохід (Miahkochód), Раківку (Rakówka), плине понижче села Хмарівки (Chmarówka) і, пробігаючи 58 верстов в напрямку з півночі на південь, впадає до Богу. Від правого берега прибирає ріки: Кам’янку (Kamionka), Тепличку (Tepliczka) і Мочулку (Moczułka), а від лівого: Заячківку (Zajączkówka) і Тернівку (Ternówka). Пробігаючи, згідно з В. Полем (W. Pol), заповнює 58 ставків. Через ці ріки проходив татарський шлях, званий Удицьким.
(Джерело: Słownik Geograficzny Królestwa Polskiego i innych Krajów Słowiańskich / Wydany pod redakcyą Bronisława Chlebowskiego, Magistra nauk filologiczno-historycznych b[yłéj] Szkoły Głównéj Warszawskiéj, według planu Filipa Sulimierskiego. Tom XII. Warszawa: Nakładem Władysława Walewskiego do końca tomu X; Od tomu XI, z zasiłku Kasy pomocy dla osób pracujących na polu naukowym imienia D-ra Mianowskiego, 1892, s. 746).
Примітка: Вінцент Поль [Wincenty Ferreriusz Jakub Pol, псевдонім Януш (Janusz); 1807-1872] – польський поет, географ і етнограф, батько якого був німець, а мати – французка. Батько сучасної польської географії. У 1833 р. подорожував по Східному Поділлі, можливо, й по Тепличчині (тема для краєзнавців!).
На Тепличчині Удич (село і річку) називають ще Вудичем.
Підписатися на:
Дописи (Atom)
