Останнім часом значна увага дослідників спрямована до творчої спадщини Антона
Крушельницького. Ця спадщина дуже різноманітна. Тут і художні твори письменника,
літературно-критичні публікації, переклади творів європейської літератури і
науково-популярних видань, шкільні читанки і підручники. В немалій мірі
зацікавленість науковців викликає й громадсько-політична діяльність митця художнього
слова, його активна позиція в галицькому інтелектуальному житті першої третини XX століття.
Велике зацікавлення вчених і шанувальників новітньої історії України привертає й неординарна родина Крушельницьких: це, насамперед, дружина А. Крушельницького — Марія Слобода, донька Володимира, сини Іван, Богдан, Тарас і Остап. Воно й не дивно, бо всі члени родини були яскравими особистостями,
великими патріотами України і за Україну віддали найдорожче — своє життя.
Цьому зацікавленню сприяє ще й те, що, на щастя, зберігся значний родинний
архів Крушельницьких, який після різних неймовірно складних і трагічних подій
не загинув і нині зберігається у Центральному державному історичному архіві
України у Львові (далі — ЦДІАУЛ, фонд № 361, опис 1, що нараховує 291 справу).
У пропонованій книзі міститься лише невелика частина матеріалів цього
архіву, а саме та, що стосується листування між Антоном і Марією Крушельницькими.
У листах відображено, як далі переконається читач, органічно пов’язані родинні
стосунки і громадське життя галицької інтелігенції за часів Австро-Угорщини і
Польщі.
Листування охоплює період від 1900 р. по 1933 р. Природньо, що
стосувалося воно лише тих відтинків часу, коли подружжя перебувало у
довготривалій або короткотерміновій розлуці, спричиненій різними життєвими
обставинами. Регулярність цього листування не повністю відображена у
збереженому архіві. В одному з листів Марія Крушельницька пише до свого
чоловіка, що жалкує за загубленою чималою кореспонденцією з їхніх молодих
років, внаслідок складних життєвих перипетій — війна, евакуація, переїзди.
З епістолярного матеріалу, що зберігся, видно, що листування між Антоном
і Марією почалося з перших днів знайомства і більш-менш регулярно продовжувалось
в період їхнього раннього подружнього життя. У цей час молода актриса театру
“Руська Бесіда” Марія Слободівна часто виїжджає з гастролями у різні міста й містечка
Галичини, а її коханий вчиться у Львівському університеті. Згодом родина Крушельницьких,
як це водилося у вчительства, теж не засиджується на одному місці, та все ж
затримується найдовше в Городенці, де А. Крушельницький отримав посаду
управителя української гімназії. Тогочасне листування виникало, коли родина
відпочивала у Криворівні, а її очільник готувався
до нового навчального року або ж керував навчальним процесом. Подібний поштовий
зв’язок між подружжям відбувався і в роки першої світової війни, коли родина А.
Крушельницького перебувала в евакуації у Відні, а він сам повернувся до
Городенки відбудовувати гімназіальне життя після пересування російських військ
на схід.
Короткий, але цікавий, період листування стосується перебування А.
Крушельницького у Станіславові в 1919 р. Дружина з дітьми тоді мешкала в Городенці.
Це був напружений і тривожний час, коли формувалась й утверджувалась молода
українська держава. У Станіславові А. Крушельницький довідався про своє
призначення міністром освіти УНР.
Невдовзі після закінчення військових дій він влаштовується на
вчительську роботу в Ужгородській гімназії. У вересні-жовтні 1923 р. між
Ужгородом і Родауном під Віднем, де мешкали Крушельницькі, зав’язується інтенсивна
переписка. В Ужгороді А. Крушельницький із властивою йому енергією поринає в
шкільне і громадське життя закарпатців, докладає зусиль для впровадження
української мови і літератури в гімназії, веде боротьбу з москвофілами і їхнім
мовним сепаратизмом. У одному з листів до дружини він пророче висловлює
впевненість у майбутньому відкритті в Ужгороді українського університету.
Найоб’ємнішим і найбагатоплановішим є корпус епістолярію, що припадає на
час перебування А. Крушельницького на посаді директора Рогатинської української
гімназії. Тоді, внаслідок скрутних матеріальних обставин, дружина і діти все ще
проживали в Родауні. З січня по серпень 1925 р. маємо 122 листи Антона і 198
листів Марії.
Далі досить значне листування відбувається у 1926–1927 рр. На той час
родина А. Крушельницького вже мешкала в Рогатині, але він очолював приватну
жидівську гімназію в Коломиї.
Нетривале, але досить інтенсивне листування відбувалось у серпні-жовтні 1927
р., коли дружина з меншими синами мешкала в Коломиї, а чоловік влаштовувався на
роботу в школах товариства “Рідної Школи” у Львові.
Завершується збірка документів незначною кількістю листів з періоду
після 1928 р. Спочатку Крушельницькі мешкали у Винниках під Львовом, а потім
безпосередньо у Львові. Листування відбувалось з приводу тимчасового
перебування М. Крушельницької у Стрию, де на той час у молодої пари, Івана
Крушельницького і Галі Левицької, народилася донька Леся — Лариса
Крушельницька, або коли дружина з уже дорослими дітьми відпочивала в Карпатах.
Кількісний опис листування ілюструє подана нижче таблиця, а детальна динаміка
переписки випливає безпосередньо із збірки листів.
Хронолологічна
таблиця кількості збережених листів перепискиміж Антоном
і Марією Крушельницькими у 1900–1933 рр.
Роки
|
Кількість
листів від А. Крушельницького
|
Кількість
листів від М. Крушельницької
|
Сумарна
кількість листів
|
1900
|
-
|
1
|
1
|
1901
|
10
|
3
|
13
|
1905
|
2
|
-
|
2
|
1906
|
6
|
2
|
8
|
1907
|
1
|
-
|
1
|
1911
|
3
|
2
|
5
|
1912
|
2
|
12
|
14
|
1913
|
9
|
7
|
16
|
1914
|
1
|
-
|
1
|
1915
|
27
|
12
|
39
|
1918
|
4
|
1
|
5
|
1919
|
13
|
8
|
21
|
1923
|
37
|
23
|
60
|
1925
|
122
|
118
|
240
|
1926
|
29
|
10
|
39
|
1927
|
44
|
27
|
71
|
1928
|
9
|
5
|
14
|
1929
|
7
|
7
|
14
|
1932
|
3
|
4
|
7
|
1933
|
1
|
-
|
1
|
Всього
|
330
|
242
|
572
|
за 20 років листування, а часового періоду —
34 роки
|
Праця над епістолярною спадщиною Крушельницьких виникла випадково. Цікавлячись
історичними матеріалами щодо східного Поділля у фондах ЦДІАУЛ, автор цієї
передмови натрапив на листування між вінницьким істориком Валетином
Отамановським і Антоном Крушельницьким у 1927–1929 рр., пов’язаним з приготуванням
до ювілейного видання повісті Михайла Коцюбинського “Тіні забутих предків”.
Пошук листів у різних одиницях збірок архіву вивів на корпус документів цієї
родини і на ще одне зацікавлення, яке з часом перейшло в більш-менш
систематичне опрацювання даного епістолярію. Сталося
так, що спочатку були списані листи Антона Крушельницького і виник намір
підготувати саме їх до друку. Але потім виявилось, що без листів Марії
Крушельницької видання було б неповним, а, крім того, залишилося б багато
неясних деталей. Крім того, листи дружини до чоловіка несли багато ориґінальної
інформації. Отож було вирішено скопіювати і їх. Відбилося це на об’ємі і
тривалості праці, але зате постала логічна послідовність листування. Далі
документи були набрані в електронному варіанті і споряджені відповідним
довідковим матеріалом у вигляді приміток, винесених в кінці листів. Це,
можливо, одна з найважчих, але повчальна і пізнавальна для укладача частини
роботи над цією книгою.
При укладанні текстів листів збереглась автентичність способів передачі
їхнього змісту на письмі і, в основному, враховувалась тогочасна орфографія,
яка, зрештою, мало відрізнялась від усталеної на той час на теренах усієї
України, бо Крушельницькі, як родина, пов’язана з українською літературою і
мовою, шанували мовні традиції і слідкували за розвитком української
літературної мови. Скорочення, що трапляються в ориґіналах листів, при
укладанні збірки доповнені ламаними дужками, пошкоджені місця — квадратними
дужками. Однак квадратні дужки вживаються також в довідниковому матеріалі, але
лише у тих випадках, коли всередині обмеженого ними тексту є вже круглі дужки.
Гадаю, що такий “різнобій” не зашкодить розумінню текстів листів і приміток. В
листах іноді трапляються згадки про кореспондецію від інших осіб або дописані
листи дітьми до свого батька. Тоді, як правило, такі документи винесені у повному
обсязі до тієї частини книги, де містяться примітки. У примітках подаються
також газетні статті полемічного характеру за участю А. Крушельницького, оскільки
відносно них йшло жваве обговорення в листуванні.
Традиційним вже є в публікаціях епістолярного характеру додавання коротких
словничків, що пояснюють застарілі слова або діалектизми. Оскільки це видання
орієнтоване на широке коло читачів, то подібний словничок подається і тут. Крім
того, тексти листів і примітки споряджені іменними та географічними покажчиками
(або, може краще, скороглядами). У листах міститься безліч імен добре знаних і
призабутих, а часто й мало відомих, людей, назв місцевостей, подій, тогочасних
термінів. Тому, знову ж таки, виходячи з того, що, можливо, цим виданням
зацікавиться чимало читачів з різним рівнем знань і поінформованості щодо
історії рідного краю й життя та діяльності кіл інтелігенції в ньому за
окреслений період, у книзі подано часто розлогі примітки-коментарі, про кого
або про що йдеться. Такі відомості були почерпнуті з різних джерел: у значній
мірі з інтернету, де тепер розміщено багато публікацій наукового й довідкового
характеру, з книг, газет, а також в немалій мірі з архівних матеріалів. Тут
треба застерегти, що електоронна інформація, як і будь-яка інша, вимагає
всесторонньої перевірки. Ця вимога виконувалась за методом зіставлення декількох
джерельних даних.
У примітках подані також деякі археографічні дані стосовно фізичного і
геометричного характеру листів. У ті часи, про які йдеться в книзі, листування
нерідко велось на поштових листівках, іноді й з репродукціями мистецьких
творів. Оскільки такі носії є раритетами, то при опрацюванні цього епістолярію
виконувався короткий їх опис. Подано також характеристики поштових марок і
штемпелів, а також паперу, на якому листи були написані. Дуже часто папір був
високої якості, іноді навіть з філігранями (водяними знаками). У декількох випадках
папір містив особисті дані відправника. Але зустрічаються й листи, написані на
папері, не призначеному для цієї мети, наприклад, на обгортковому. Якість
паперу чимало свідчила про матеріальний достаток дописувачів у відповідний час.
Зазвичай листи писалися чорним чорнилом, зрідка — олівцем. Часом вони писалися
вкрай перевтомленою рукою автора, іноді неякісним пером, на яке нарікали, а
траплялось, що таким, яке хвалили.
У небагатьох випадках, коли документ був значно пошкоджений (наприклад, порваний)
або невдало реставрований, робились спроби ідентифікувати його зміст. Декілька
листів з певних міркувань написані латинськими літерами, хоч і українською
мовою. В такому випадку їх залишено без змін, бо читаються вони дуже добре і в
такому незвичному вигляді. Всі листи пронумеровані арабськими цифрами. При
цьому, якщо листів одного й того ж автора є декілька, то ім’я автора пишеться
один раз.
Всі примітки до листів в даному виданні розміщені окремо після всього
корпусу документів. Посилання на примітки в текстах листів зроблені арабськими цифрами,
а зноски в текстах листів і приміток позначені зірочками із зростаючою їх
кількістю в межах одного документа, причому кількість зірочок більша від трьох позначається
відповідною цифрою при одній зірочці. У примітках трапляються довгі тексти з
багатьма покликаннями (виносками). В такому випадку кількість зірочок, якими
позначаються ці покликання, теж стає неперервно зростаючою в межах всієї
примітки.
Німецькомовні вирази і деякі фрагменти текстів допомогли перекласти св.
п. пані Лариса Крушельницька і пані Марія Баран, а деякі відомості люб’язно
згодились подати професор Орест Івахів, св. п. доктор Богдан Котлярчук, пані
Христина Оганович-Адамська і пані Лариса Матлашенко, за що висловлюю їй щиру
вдячність.
Робота над цією книгою виявилась трохи затяжною (тривала з 20 листопада 1997
р. з перервами, у Львові, Лодзі, потім знову у Львові). Її результатами постійно
й з інтересом цікавились професор Микола Крикун, професор Олег Купчинський, св.
п. доктор Марія Вальо, яким я висловлюю глибоку вдячність. Значним підґрунтям
для осмислення мети праці були неодноразові розмови з св. п. професор Ларисою
Іванівною Крушельницькою, яка нещодавно відійшла від нас у засвіти і якій я
особливо вдячний. Залишилась її щедро зілюстрована книга “Рубали ліс… (Спогади
галичанки)”, яка є ніби програмою для опрацювання і опублікування всього
збереженого епістолярію Крушельницьких. Велике зацікавлення і підтримку до
проведеної праці виявляли члени родини Крушельницьких — професор Марія
Тарасівна Крушельницька, доктор фізики Тетяна Доріанівна Крушельницька і
член-кореспондент НАН України, професор Ігор Васильович Стасюк, спілкування з
якими вносило ентузіазм в дослідження і впевненість у важливості вибраної теми.
Висловлюю також вдячність колективам Центрального державного історичного
архіву України у Львові і відділів рукописів та бібліографії Львівської національної
наукової бібліотеки імені Василя Стефаника НАН України, директором якої довгий
час була Л. І. Крушельницька, за доброзичливу допомогу при опрацюванні архівних
і бібліографічних матеріалів до цієї книги. Певний час робота над листами
Антона і Марії Крушельницьких, поруч з працею над документами Брацлавського
воєводства, матеріально підтримувалась Львівським відділенням Інституту української
археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України, очолюваного св.
п. професором Ярославом Дашкевичем, якого згадую з великою пошаною і вдячністю.
Окремо хочу подякувати моїй дружині Надії, яка з розумінням і
зацікавленістю поставилась до цього мого позафахового захоплення.
Олекса Піддубняк
