Тернистим шляхом (“Тіні забутих предків”)

 До історії ювілейного видання у 1929 році повісті Михайла Коцюбинського “Тіні забутих предків”

 ( Дзвін, 2004, Ч. 11-12, с. 150-162)

 

Завантажити можна тут.

Лист з далеких 60-х: Фрагмент студентської переписки

27 листопада 1966 р. Вінниця

Здрастуй, Олексій!

Як завжди, вдячна тобі за листа. Знаєш, такий поганий настрій! Все ті ж колоквіуми. В цей вівторок, що прийде за понеділком, потрібно здати матаналіз. А я і не починала ще дивитись. В нас, в інституті, пристроюються до рішень 23 з'їзду. Такі бюрократи! Зробили нам 1-н вихідний день. Але уяви як. В цей самий день ми маємо "добровільно" сидіти 5-ть пар медицини. Зате всі семінари втиснули в 1-н день.
Вам, мабуть, такі "новшества" тоже не чужі. Цікаво, кому це треба?! Так цей час по-дурному розмінюється, що не знаєш, // куди він дівається.
Я зразу починаю жалітися. Прости, не маю більш кому. А, ти пишеш за Любашку мою. В неї, по-моєму, справи наладились і ідуть нормально. Вона живе на квартирі. Трохи важко, що має думати не лише про навчання. Вчитися, мабуть, і не так уже й важко, по-перше, що вона любить хімію, а по-друге – це ж середній учбовий заклад. Наче нічого більш вартого і немає, що сказати.
На те, що я сказала, що не вір мені, можеш не звертати уваги. Чесно кажу. Тепер можеш вірити. Може то я просто це сказала так між іншим. Ти то мені можеш // вірити. Не треба більше це згадувати. Знаєш, мені так совісно, що я тоді так швидко пішла. Ми так рідко бачимся.
Не потрібно так думати про дівчат. Я знаю лише хороших дівчат. Ну, мене це менше цікавить. А от чого ти став рідше писати, для мене це все важливіше. Не потрібно сердитись. Нам з тобою важко, значить ми повинні підтримувати друг друга.
Моє духовне життя таке пусте. Немає часу навіть збігати в кіно. Наші захоплюються фільмом "Вони йшли за солдатами". Недавно, правда, я бачила (нарешті!) "Тіні забутих предків". Сильний фільм. // Для нашого радян<ського> кіно це рідкість. Мені сподобались самі центральні герої Іванко і Марічка.
Да, твій прилад. Можеш мені навіть не писати, щоб зберегти для нього час. Це для тебе, мабуть, дуже необхідно. Буду рада, якщо в тебе з цією справою буде хорошо.
Я починаю "странствувати". Були з моїми дівчатами в Києві. Київ чудовий. Хочу додому. Ти пиши більше про себе.
Да, передай привіт своїй мамі. Ольга дуже приємно відзивалась про неї.
Тепер пока. Пиши. Надя. 27/ХІ. [1]

---

[1] Конверт проштемпельований у Вінниці 28 листопада 1966 р., а у Львові 29 листопада.
Примітка: Надя тоді була студенкою другого курсу фізико-математичного факультету Вінницького педінституту (спеціальність - математика з англійською мовою викладання), а я - студентом третього курсу механіко-математичного факультету Львівського університету (спеціальність - механіка).