Показ дописів із міткою Олена Кульчицька. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою Олена Кульчицька. Показати всі дописи

пʼятниця, 20 квітня 2018 р.

Тернистим шляхом (“Тіні забутих предків”)

 До історії ювілейного видання у 1929 році повісті Михайла Коцюбинського “Тіні забутих предків”
 ( Дзвін, 2004, Ч. 11-12, с. 150-162)
 
Завантажити можна тут.

субота, 30 серпня 2008 р.

До історії ювілейного видання у 1929 р. повісті Михайла Коцюбинського „Тіні забутих предків”

Олекса Піддубняк

12 грудня 1927 р. Антону Крушельницькому з Вінниці до Винників, що під Львовом, надійшов лист від Валентина Отамановського з пропозицією зредагувати нове видання повісті Михайла Коцюбинського „Тіні забутих предків”, „написати до цієї книжки передмову й оглавити мистецький провід у виданні” [1]. Про це наступного дня А.Крушельницький повідомив Олену Кульчицьку, яку він запросив до співпраці як ілюстратора. Твір мав бути надрукований і надійти у продаж до 15-ої роковини з дня смерти письменника, тобто, до 25 квітня 1928 р. Кошти від реалізації книги мали бути спрямовані на побудову пам’ятника М Коцюбинському у Вінниці і жертвам повені в Галичині.
Ініціатор ювілейного видання В.Отамановський був на той час директором Вінницької філії Всенародної бібліотеки України при ВУАН і Кабінету виучування Поділля, а також співробітником Комісії для вивчення західно-руського та українського права при ВУАН. Він, в недалекому минулому активний учасник національно-визвольної боротьби за незалежність України, у травні 1918 р. - червні 1920 р. перебував у Відні, як співзасновник і представник видавництва „Вернигора”, у зв’язку з замовленням українських підручників [2]. Одночасно продовжував навчання, як майбутній історик права, у Віденському університеті. У Відні, очевидно, В.Отамановський і познайомився з А.Крушельницьким, відомим українським письменником, літературознавцем, педагогом і громадським діячем, який давно активно співпрацював з різними видавництвами, в т.ч. з „Вернигорою” [3]. Проживаючи з осени 1919 р. зі своєю сім’єю в Родавні під Віднем, Антін Володиславович підготував і надрукував багато підручників [4], що поширювались в Україні та за її межами. На момент пропозиції А.Крушельницький після тривалої педагогічної праці на учительських і директорських посадах в багатьох гімназіях Західної України займався в основному літературною діяльністю й готувався організувати своє періодичне видання. Творчість славетного українського письменника була близька А.Крушельницькому, знав його особисто, навіть супроводжував в одній з мандрівок М.Коцюбинського по Карпатах. Згодом у своїй передмові до „Тіней...” він напише: „Там [в с. Зеленому. - О.П.] зустрів я його, коло церкви під час храму, щасливого, що новий світ розкрився перед його очима. Коцюбинський сяяв з радощів”.
Антін Крушельницький з ентузіазмом взявся до нової праці. Окрім Олени Кульчицької, з якою його давно пов’язувала творча співпраця при виданні читанок і художніх творів, до ілюстрування книги він запросив також художника Юліана Буцманюка [5] (початкові літери) і свого сина Івана, молодого поета й графіка (заставки й кінцівки). О.Кульчицька тоді жила й творила в Перемишлі (пл. Ринок, 29) і, зокрема, викладала малювання в українській гімназії [6]. Іван Крушельницький з молодою дружиною, піаністкою Галею Левицькою мешкав в Стрию. Після полагодження загального плану і узгодження багатьох спірних питань з оформлення книжки закипіла робота. Всі виконавці працювали з натхненням [7]. Треба сказати, що виконання завдання було непросте, бо видання виходило в підсовєцькій Україні, в умовах ідеологічного тиску, що наприкінці 20-х років набирав темпів. Згодом це проявилось у тому, що Вінницька округова комісія для увічнення пам’яти Михайла Коцюбинського [8] спочатку не сприйняла доробок Буцманюка, а потім й Івана Крушельницького. В останньому випадку основною завадою стало несприйняття вінницькими ідеологами „надмірної стилізації” в творчості Івана. За словами В.Отамановського, керівники тодішньої освіти рішучо відкидали будь-які елементи фантастики в ілюстрованих творах для дітей. Але можливо однією з причин було те, що молодий художник не відмовлявся від права власності на оригінали графік. Зрештою, як і О.Кульчицька, Іван важко переживав за зневажену працю, в яку він вклав багато творчого натхнення, відобразив у ній свою любов до рідного Карпатського краю. Між іншим, його доробок дістав схвальний відгук у Ю.Буцманюка. Одночасно ж - повне нерозуміння модерних мотивів у київських ілюстраторів. Згодом деякі з Іванових графік розійшлись по інших виданнях. Завершувала ж ілюстрування книжки О.Кульчицька.
А.Крушельницький підготував велику передмову і склав словничок слів, що побутували в гуцульскій говірці й перебрались до твору. Вступний нарис був написаний блискуче. Він викликав захоплений відгук в Отамановського, який зазначив, що „це є дійсно найкраще, що останніми роками з’явилось про М.Коцюбинського... Вступ вийшов дійсно довгенький, але ж гарний” [9]. Для зрівняння обсягу цієї частини книги з власне твором вирішено було внести корективи в архітектоніку видання (63 с. вступ і 104 с. повість), а також зілюструвати доробок редактора краєвидами з околиць Криворівні та елементами гуцульського побуту. Ілюстрації теж мусіла виконати О.Кульчицька, але зі світлин, які треба було ще десь знайти або зробити. З останнім завданням чудово справився юний фотоаматор Юрко Дорош [10]. Він разом із своїм провідником, молодшим сином А.Крушельницького Тарасом, зробив у вересні 1928 р. поїздку з Городенки до Криворівні, де й виконав потрібні зняття (в несприятливих погодних умовах). Частину результатів цієї праці, а також деякі світлини Сеньківського, використала мисткиня у своїх графіках.
Книга не поспіла до задуманого ювілею, але незабаром наставав другий - 17 вересня 1929 р., коли М.Коцюбинському сповнювалось 65 років з дня народження. В останню хвилю перед друком графічний портрет письменника роботи І.Крушельницького харківські книгодрукарі замінили фотопортретом, обкладинку О.Кульчицької перепоручили виконати А.Середі. Вступна частина відповідним чином була згладжена І.Лакизою...
Весь цей час невтомний ентузіаст і дослідник В.Отамановський тримав, як мовиться, справу видання в своїх руках. Вкладаючи масу зусиль в розвиток краєзнавства Поділля, маючи при цьому багато різних обов’язків, він працював ще й над своєю дисертацією про вінницьку магдебурію [11]. Остання звістка від нього надійшла до А.Крушельницького 5 серпня 1929 р. А вже 29 серпня Отамановського заарештували, звинувативши його у керівництві вінницькою філією Спілки Визволення України.
Трагічна доля випала й редактору видання А.Крушельницькому та всій його родині [12]. Саме ювілейне видання ”Тіней...” теж було репресоване. Зокрема, у Львівській науковій бібліотеці ім. В.Стефаника НАН України зберігаються два примірники цієї книги, звільнені із спецхрону. В першому з них брутально знищено передмову А.Крушельницького (вирізано ножицями). У другому (із збірки М.Возняка), що містить дарчий надпис А.Крушельницького(?) І.Кревецькому, прізвище редактора густо зашмароване синім чорнилом... Геніальний твір М.Коцюбинського, котрий піднімав дух нашої нескореної нації, в найтяжчі часи приховували або й нищили, відповідною обробкою намагались нівелювати його зміст. Але він перемагав, відроджувався у нових виданнях, ілюстрованих багатьма талановитими художниками, звучав у радіовиставах, відображався в музиці й танці [13], дістав всесвітню славу в екранізації талановитого кінорежисера Серіка Параджанова [14].
Дописувач журналу „Україна” І.Глинський у 1964 р. слушно зауважив, що ювілейне видання „Тіней...” 1929 р. унікальне і заслуговує на перевидання фототипним способом. Ці слова залишаються актуальними й нині.
На завершення відзначимо, що матеріали переписки, пов’язаної з підготовкою книги до видання, відображені в 112 письмових документах. Всі вони виявлені дописувачем в ЦДІА України у Львові, скопійовані, набрані на комп'ютері і чекають, після відповідного доопрацювання, на опублікування. В розширеному вигляді ця розповідь надрукована в журналі "Дзвін": Олекса Піддубняк. Тернистим шляхом: До історії ювілейного видання у 1929 році повісті Михайла Коцюбинського “Тіні забутих предків”. – Дзвін, 2004, Ч. 11-12, 150-162.

На світлині одна з ілюстрацій до книги, виконаних Оленою Кульчицькою.

("Вісті Тепличчини", 2004, 19 жовтня)

Примітки

1. Центральний державний історичний архів України у Львові (далі - ЦДІА України у Львові). - Ф. 309. - Оп. 1. - Од. зб. 2360. - Арк. 141.
2. Верстюк В., Осташко Т. Діячі Української Центральної Рада: Бібліографічний довідник. - К., 1998. - С. 142.
3. Див., напр.: Крушельницький Антін. Українська Читанка для першої кляси середніх шкіл / З мал. Олени Кульчицької; Вид. 3-є. - Київ; Львів; Відень: Т-во Вернигора, 1918. - 237 с. - (Рец.: Карманський П. „Книга” (Київ; Відень). - 1921. - 1. .- С. 23).
4. Канчалаба О. (укл.). Антін Крушельницький - письменник, публіцист, педагог: Матеріали до бібліографії та епістолярної спадщини. - Львів, 2002. - 295 с. Див. також інформацію в згаданому числі часопису „Книга” на с. 36.
5. В документах ніде не вказане ім’я митця, але, очевидно, мова йде про Юліана Буцманюка.
6. Подільчак Михайло. Українська державна чоловіча гімназія у Перемишлі: До століття заснування // Шлях Перемоги. - 1995. - 29 лип. - с. 8.
7. Через багато років про це, зокрема, згадувала О. Кульчицька в газеті „Вільне життя” за 5 червня 1955 р.
8. Як випливає з публікації Івана Глинського з Могилів-Подільського (Книга народжена єднанням // Україна. - 1964. - № 37. - С. 10-11), комісію очолював голова Вінницького облвиконкому Чабай.
9. ЦДІА України у Львові. - Ф. 361. - Оп. 1. - Од. зб. 114. - Арк. 2.
10.Згодом висококласний спеціаліст-професіонал. Про життєвий шлях Юліана Дороша 4 серпня 1998 р. на львівському радіо відбулась цікава аудиція за участю його сина Андрія та директора ЦДІА України у Львові с. п. Ореста Мацюка.
11.Частина цієї праці опублікована; див.: Отамановський В. Д. Вінниця в XIV-XVII століттях: Історичне дослідження. - Вінниця: Континент-прим, 1993. - 462 с.
12.Про це див.: Крушельницька Л. І. Рубали ліс...: (Спогади галичанки). - Львів; Нью-Йорк: Вид-во М.П.Коць, 2001. - 260 с..
13.Про музику Віталія Кирейка до „Тіней забутих предків” прозвучала вечірня радіопередача з Києва 24 січня 1997 р.
14.Про історію створення фільму див., напр.: Мірошниченко О. Друге життя повісті // Україна. - 1964. - № 37. - С. 10-11; Миколайчук Марія. Як і з чого витворилися „Тіні...” // Культура і життя. - 1991. - 15 червн. - № 24. - С. 8; Тримбач Сергій. Все інше - мовчання // Там само; Череватенко Леонід. Сказав усе, що хотів: До 75-річчя від дня народження С.Й.Параджанова // Вісті Тепличчини. - 1999. - 20 січ. - С. 2.; За що варто вбити Іллєнка, або Чи житиме український кінематограф / Інтерв’ю Ю.Г.Іллєнка Р.Чайці і М.Савці // Поступ. - 1999. - 7 груд. - № 170. - С. 9.