(Світлина з: kirovograd.ukrtelecom.ua)Але от, позаду залишилися сумніви і "общий вагон забацаного поїзда”, мирно гуркочучи, несе нас на схід. Ну, не зовсім "общий”, але таки несе. Та й поїзд не зовсім “забацаний”. Провідник “на ісконна рускам” чемно пропонував чай-каву, а ми, як і всі порядні галичани, смакували напій "колос-курземе” з печивом "К кофе”. Бурачкову каву певне подають для того, щоби люди вночі спали нормально, а не сиділи, вирячивши очі на стелю...
Умань і її мешканці
Умань серед тамтешнього люду з давніх давен вважалася мало не повністю жидівським містом. Та й тепер почути там українську доволі проблематично, навіть тамтешню говірку щедро пересипану "рускаязичними фєньками”. Такий склався стереотип, що чим заможніша людина, тим більше кацапізмів вона до мови своєї вплітає. І буває, що за тим "мереживом” не почути жодного нормального слова.
Особливо вражає місцева преса. Широкому загалу пропонується два тижневики: "Умань” та "Хроніка”.
Обидва двомовні, до того ж економлять на літредагуванні. А в тій цілій "Хроніці” половину останньої полоси прикрашають загадочки “для канкрєтних пацанов”, типу: “Если мент берёт на “понял”, обращается на ты, это значит, что он гонит, это значит, что... (відгадка догори дриґом, на рядок нижче) понты”. Про наявність цивілізації свідчать наліпки Visa, MasterCard, Cirrus Maestro на магазинах та досить стійкий мобільний зв’язок.
Поглад із середини
Але Умань Уманню, а парк парком. У “Софіївку” ми потрапили ще до відкриття. Перше, що приємно вразило – практично ідеальна чистота. Мало не стерильні хідники, доглянуті рослини. Асфальтовані доріжки покроплені водою. Дуже шляхетний крок, зважаючи на страшнючу спеку та дефіцит пального (почалася косовиця – рай для бензинових спекулянтів).
Під більш-менш “блатними” кущами-деревами – дощечки, на яких українською вказано, що за екзотика милує ваше око, її латинська назва і походження. Ще з дитячих літ, коли ми частенько полюбляли приставати до компанії, яка собі купила гіда, я пам’ятав, що рослин у “Софіївці” до рук краще не брати – можна дістати тяжкі опіки або потім півроку чухатися, як остання мавпа. Та екзотика, навезена з тамтої половини земної кулі, не завжди безпечна для пересічних галичанів.
Згодом з путівника ми з’ясували, що тут процвітає та розмножується понад 1700 видів різних дерев, кущів і трав, привезених з різних куточків світу. До речі, сам путівник досить паршиво надрукований, та ще й російською. Щоправда, тут же нам запропонували кілька фотоальбомів: трьохмовних (українська, англійська та, звичайно ж, російська), незле ілюстрованих і добре віддрукованих, але за фантастичні для пересічного туриста суми. Єдиним придатним для мандрівників нашого класу путівником виявилася ілюстрована мапа парку, завдяки якій ми побували на Алеї троянд (там дзюркотить водограй “Семиструмінь” і псує настрій страшнюча своєю совковістю споруда оранжереї).
Монстрики
А от біля славетної Китайської альтанки, яка вже практично розсохлася і виглядає чи не найзапущенішою спорудою на цілий парк, ми надибали здоровенний камінець, на якому зубилом висічено напис про те, що тут у якомусь-там році відбулася перша в Умані “майовка”.
До речі, такі “шедеври”, як пам’ятник Іллічу та вищезгаданий камінець не є чимось рідкісним у тих краях. І те, що вони кричать “ґвавт!”, вириваючись кострубатими покручами із вишуканого ансамблю, нікого не хвилює.
Цього року “Софіївка” святкує 205 річницю від дня заснування. Так нам пояснили кострубато висаджені жовтими квітками цифри на клумбі, що біля Площі зборів. А ще дуже весело виглядав “декоративний корабель”, який мирно собі дрейфував по Горішньому ставу. Така собі пародія на американський пароплав кінця минулого століття, певне побачений у старезному малобюджетному вестерні. Навпроти Рожевого павільйону на острові Анти-Цирцеї він виглядає фантастично. Десь приблизно так виглядав би заіржавілий колгоспний бульдозер на Єлісейських полях.
Ну, напевно, скажете ви, той Банзай тільки на критику здатний. Не правда. “Софіївка” вражає масштабами, величчю, вишуканим смаком. “Якихось там” 150 га землі, кожен сантиметр якої дивує своєю витонченістю, вражає розмаєм фігур античних героїв та богів, приголомшує бризками величі водопадів. Заспокоює дзюркотінням струмків, милує затінком альтанок. Чого вартий хоча б вид з Бельведеру на Нижній став з фантастичним фонтаном “Змія”. Струмінь цього водограю сягає 20 метрів у висоту і не потребує жодних “штучних” насосів. Або Крітський лабіринт, де складається враження, що тут весело побавилися велетні, кидаючись здоровенними брилами. Тут за хаосом ховається тонкий розрахунок. Або гуркіт води у Громовому гроті Каліпсо. До речі, на стіні цього гроту викарбувано польською приблизно такі слова: “Облиш тут свої турботи й нещастя і йди собі щасливим, якщо ж ти прийшов сюди щасливим, будь таким довіку”. Щоправда, самому Феліксові Потоцькому, який подарував цей фантастичний парк своїй коханій, грецькій рабині Софії, грот щастя не приніс.
Love Story
За старими переказами, Софія була надзвичайно вродливою жінкою, грекинею. Довго оповідати, якими шляхами вона потрапила в маєтки ясновельможного пана Потоцького. Скажемо лише, що той цілим серцем покохав її, не зважаючи на походження та минуле. Саме він задумав “Софіївку” і кинув її під ноги коханій, яка через кілька років покохала його 23-літнього сина Юрка, симпатичного й азартного. Пан Фелікс з того незабаром сильно занедужав і помер, так і не пробачивши Софії зради.
Хоч, кажуть, вона благала його, стоячи на колінах перед ліжком умираючого. А Юрко з часом спустив батьківські маєтки і ледь не пішов з торбами по світу.
Парк, занедбаний по смерті Потоцького, згодом конфіскував цар Микола І та подарував його своїй дружині. “Софіївка” стала називатися “Царицин сад”, аж поки, переходячи від відомства до відомства, не повернула собі стару назву. Але повернімося до самої “Софіївки”. Так вже було заведено у часи, коли вона творилася, що всі на світі речі мають свій прихований зміст, часом легкий натяк, а часом – гучні слова, викарбувані на стелі.
Потоцький хотів створити у своїх володіннях куточок, який мав би в собі по куснику з найкращих у світі місць. Наскільки це йому вдалося, кожен мусить вирішити сам. Розповідати свої враження після “Софіївки” докладно – означає нав’язувати кут зору, під яким слід дивитися на шедеври, зібрані у парку. А це не добре, бо в цьому місці кожен мусить знайти собі свою “Софіївку”, яка назавжди викарбується у серці.
