Proczytala stattju pro ukr. zlodjuh (йдеться про статтю С.Лещенка в "Українській правді" від 30.11.2011). Dyvna pozycija z'urnalista. To ti dvoje, buduczy oficijnymy osobamy, korystuvalys' posluhamy bud'-koho, a teper ce pohano. Ale jaki cyniczni buly v svij czas i Tymoszenko i Lazarenko, szczo, jak kaz'ut' rosijany, "podelom im".
Dobre, szczo i v Pol'szi poczaly prydyvljatys' do toho, jakym czynom nahromadz'uvalos' bahatstvo. Jakes' maje vidbutys' oczyszczennja suspilstva, bo uspiszni ljudy zaraz majut' moz'lyvist' rozbahatity vidkrytym czynom, v ramkah zakonu. Tomu des' vono maje podilytys' na czesne i zloczynne te bahatstvo.
середу, 30 листопада 2011 р.
неділю, 27 листопада 2011 р.
Надія Воловодівська про вплив блогів
Des’to vse-taky zahljadajut’ na blogy, bo pered samoju subotoju rizko pominjalas' tonal'nist' na rivni oficijnomu. A v nedilju v odnij z politycznyh peredacz daly slovo Vasjunyku, vin buvszyj deputat, halyczanyn. To joho rozpovid' zaverszylas' takoju tezoju: Majdan, Vszanuvannja zhertv Holodomoru, - nezvorotne do zabuttja, - Czornobyl' pryrekly ukrajinciv buty vil'nymy. Zvuczalo perekonlyvo i imponujucze.
суботу, 26 листопада 2011 р.
Діалог про вшанування жертв Голодомору в Україні
O.P. Czytav u Ukr-pravdi, szczo urjadovci vyriszyly vidznazhyty den Holodomoru. Juszczenko vbaczaje v cjomu dejakyj prohres.
N.V. S'ohodni vlada taky posluhala nastroji suspil'stva i vszanuvala, navit' vkupi z czotyrjoma prezydentamy, zamuczenyh holodom nevynnyh ljudej. Do cyh podij u L'vovi i Kyjevi aktyvno doluczylas' molod'. Ja tez' zapaljuvala sviczku, v budynku navproty v bahat'oh viknah horily sviczky.
N.V. S'ohodni vlada taky posluhala nastroji suspil'stva i vszanuvala, navit' vkupi z czotyrjoma prezydentamy, zamuczenyh holodom nevynnyh ljudej. Do cyh podij u L'vovi i Kyjevi aktyvno doluczylas' molod'. Ja tez' zapaljuvala sviczku, v budynku navproty v bahat'oh viknah horily sviczky.
Надія Воловодівська про інтерв'ю Кличка і так звану опозицію.
Za Klyczka (з приводу недавнього інтерв'ю Володимира Кличка газеті "День". - О.П.),to vin beznadijnyj. Teperisznja vlada i VR pryjszly v polityku robyty hroszi, v tomu czysli i Tymoszenko. I jih, i jiji nemaje czoho rivnjaty z evropejs'kymy deputatamy. Nemaje tut evrostandartiv, i z c'oho treba vyhodyty. A na radi deputat z rehionaliv skazav, szczo Klyczko navit' nemaje v usih oblastjah svojih oseredkiv, to szczo vin tam bude kontroljuvaty? Partiji Tymoszenko i Jacenjuka pidtrymaly novyj zakon pro vybory, bo maly, oczevydno, v tomu jakyjs' szkurnyj interes. Jaka z' to 'apazycija', szczo prodajet'sja za ponjuszku tabaka? Do slova, jak evroparlamentarystam duz'e szkoda Tymoszenko, haj dadut' jij v sebe politycznyj prytulok, jak USA Lazarenku. Cikavo, czy vona sama toho zahocze, bo tam z neju bude te z' same, szczo z Lazarenkom.
четвер, 24 листопада 2011 р.
Важне: Матеріали до історичного краєзнавства Тепличчини
Важне
Вежна (польськ. Weżna), містечко. Вперше згадується у 1628 р. в документі, який зберігається в Головному архіві давніх актів у Варшаві (Archiwum Główne Akt Dawnych - AGAD) в родовому архіві Браніцьких (zespół Zbiór Branickich z Suchej, № 310/392, с. 22).
Друга згадка стосується 1630 р. і зафіксована в Актах коронного трибуналу в Любліні, найвищої судової інстанції в Польській Короні (це – польськомовні короткі перекази - реґести - записів у трибунальських книгах). Документ зберігається у Центральному державному історичному архіві України у Львові (фонд 773, опис 1, одиниця збірки 187, арк. 115).
Наступна згадка про це містечко датується 1645 р. в документі, що зберігається у відділі рукописів Львівської Національної бібліотеки імені Василя Стефаника Національної академії наук України (ф. 141, оп. 1, од. зб. 187, с. 115).
Під назвою Вежне (Weżne), теж як містечко, фігурує воно в подимному реєстрі Брацлавського воєводства 1629 р., опублікованому у збірнику документів "Архив Юго-Западной России, издаваемый Коммиссиею для разбора древних актов, состоящей при Киевском, Подольском и Волынском генерал-губернаторе. Часть 7, том 2: Акты о заселении Юго-Западной России (1471-1668)" (Киев, 1890, с. 394-412).
У 1635 р. воно зафіксоване також під назвою Вожне (Wożne), про що свідчить подимний реєстр маєтків брацлавського і вінницького старости Адама Калиновського 1639 р. (див.: AGAD, zespół Zbiór Branickich z Suchej, № 310/392, с. 80-81, те саме в Центральному державному історичному архіві України в Києві - ЦДІА в Києві, ф. 256, оп. 1, од. зб. 320, арк. 24-24зв.), а також у списку маєтків брацлавського старости, чернігівського воєводи і гетьмана польного коронного Марціна Калиновського (рідний брат Адама Калиновського, загинув у 1652 р. в битві під Батогом), складеного у XVIII столітті (ЦДІА в Києві, ф. 256, оп. 1, од. зб. 320, арк. 25-26).
Дивну назву Зушна (Zuszna) подав йому славетний французький інженер Ґ. Боплан на своїй Спеціальній мапі України, складену у 1650 р. (Див. також: Спеціальна карта України Ґійома Левассера де Боплана 1650 року. Мірило 1:450000. Київ; Львів, 2000). З позначень на цій карті випливає, що на той час поселення мало церкву.
(Джерело: Крикун Микола. Кількість і структура поселень Брацлавського воєводства в першій половині XVII століття // Записки Наукового товариства імені Шевченка. Львів, 2006, Том 252, с. 556-647. – Передрук у кн.: Крикун Микола. Брацлавське воєводство у XVI-XVIII століттях: Статті і матеріали. Львів: Вид-во Українського Католицького Ун-ту, 2008, с. 215.).
Cучасну назву села – Важне (Ważne ) знаходимо в Офірному реєстрі Брацлавського воєводства 1789 р., який зберігається в Бібліотеці Польської академії наук в Курніку (Biblioteka PAN w Kórniku, oddział rękopisów, rkps 1221), зазначено, що це село підпорядковане Степанівці і належить до Гранівського ключа і Гранівської парафії.
У 1791 р. село належало до Надбузького повіту
Інформація про євреїв у Важному і Степанівці міститься у книзі: Архив Юго-Западной России, часть 5, т. 1-2: Переписи еврейського населения в Юго-западном крае в 1765-1791 гг. Киев, 1890. Маються на указі реєстри за 1790, 1791, 1795, 1797 рр. (Брацлавський повіт).
Згодом село належало до Гайсинського уїзду.
Село зазначене (як Ważne) також на картах Базилія Севериновського (Mapa województwa bracławskiego i kijowskiego …/ W opracowaniu Bazyliego Sewerynowskiego; зберігається в Російському державному військово-історичному архіві - РГВИА, фонд: Военно-ученый архив, од. зб. 19989; рубіж XVIII-XIX cт.) і Олександра Яблоновського (Atłas historyczny Rzeczypospolitej wydany z zasiłkiem Akademii Umiejętności w Krakowie: Epoka przełomu z wieku XVI-go na XVII-sty. Dział II-gi: „Ziemie Ruskie” Rzeczypospolitej / Opracował i wydał Aleksander Jabłonowski. – Warszawa; Wiedeń, 1899-1904).
(Подані вище матеріали віднайдені професором М.Г.Крикуном і публікуються за його доброзичливою згодою).
Гайсинський повіт
§ ІІІ. Міста і села з правом громади.
<...> Кіблицький Ключ
Ґрафині Коморовської:
в Степанівці і Важному чоловік душ 506.
Земля жирна, ліс мішаний і дубовий.
(Джерело: Statystyczne, topograficzne i historyczne opisanie guberni Podolskiey z rycinami i mappami przez X. Wawrzynca Marczyńkowskiego. Tom III. Wilno: Drukiem Józefa Zawadzkiego, typografa imperatorskiego uniwersytetu, 1823. С. 175).
Важне (Ważne, mylne Ważna), село над річкою Кубличем, притокою Собу, Гайсинський повіт, окружна поліція і волость - Теплик, православна парафія - Степанівка, католицька парафія і суд - Ґранів, за 27 верстов від Гайсина. Має 58 садиб, 462 мешканців, 249 десятин селянської землі, 385 десятин землі двірської; гуральня. Колишня власність Коморовських (Komorowscy), тепер - Сломовських (Słomowscy).
(Джерело: Słownik Geograficzny Królestwa Polskiego i innych Krajów Słowiańskich / Wydany Pod Redakcyą Bronisława Chleboskiego, Magistra nauk filologiczno-historycznych b[yłej] Szkoły Głównej Warszawskiej, według planu Filipa Sulimierskiego. Warszawa: Nakładem Władysława Walewskiego, 1893, Tom XIII, s. 153. - Автор: Dr. [Eugeniusz] M[aryański]).
<...> Степанівка, село, з приписаним до нього селом Важною. Усіх мешканців в селі Степанівці з присілком Важною 1445 осіб обидвох статей. У зв’язку із збільшенням народонаселення деякі з мешканців переселились на проживання в Балтський уїзд. <...>
<...> В парафії є дві школи: церковно-парафіяльна школа в с. Степанівці і школа грамоти в с. Важній.
<...> За бажанням мешканців села Важної відкрита у них школа грамоти у 1888 р., для якої у 1897 р. побудовано окремий будинок.
(Джерело: Труды Подольского епархиального историко-статистического комитета. Выпуск девятый: Приходы и церкви Подольской епархии / Под ред. священника Евфимия Сецинского. - Каменец-Подольск, 1901. - С. 354-355; Репринтне видання: Біла Церква: Видавець Олександр Пшонківський, 2009. - Серія: Бібліотека української краєзнавчої класики).
<...> Повсюди на Поділлі ткацьким промислом займаються корінні мешканці, селяни-українці, і лише у м. Бершаді, Ольгопільського уїзду, промислом займаються також євреї-міщани. <...>
Дані кореспондентського обстеження:
<...> Важне:
Кількість дворів, зайнятих ткацтвом – 25.
Кількість осіб, зайнятих ткацтвом – 25.
Кількість дворів, зайнятих овчинно-кожушним промислом – 3.
Кількість осіб, зайнятих овчинно-кожушним промислом – 6.
Пора року промислу – взимку.
Загальна кількість дворів – 133.
Загальна кількість чоловіків – 392.
Загальна кількість жінок – 371.
Усього людей – 763.
Кількість дворів з різним промислом – 46.
Кількість осіб, пов’язаних з промислом – 51.
(Джерело: Трофимов Л.Т. Ткацкий промысел в Подольской губернии. – В кн.: Кустарные промыслы в Подольской губернии / Под ред. Прусевича А. Киев, 1916, с. 191, 240. - Розділ IV. Праця у ткацькому промислі).
<...> <Кустарна деревообробка.>
У Кіблицькій волості за даними експедиційного обстеження найбільшими пунктами <цього промислу> є: <...> Важне - 13 осіб.
(Джерело: Александрович Г. Кустарные древодельные промыслы в Подольской губернии. – В кн.: Кустарные промыслы в Подольской губернии / Под ред. Прусевича А. Киев, 1916, с. 533).
В районній газеті „За більшовицьку перемогу” (Теплик) від 28 січня 1939 р., № 15 (974), с. 2 надрукована стаття М. Погребняка „Село Важне колись і тепер”.
Вежна (польськ. Weżna), містечко. Вперше згадується у 1628 р. в документі, який зберігається в Головному архіві давніх актів у Варшаві (Archiwum Główne Akt Dawnych - AGAD) в родовому архіві Браніцьких (zespół Zbiór Branickich z Suchej, № 310/392, с. 22).
Друга згадка стосується 1630 р. і зафіксована в Актах коронного трибуналу в Любліні, найвищої судової інстанції в Польській Короні (це – польськомовні короткі перекази - реґести - записів у трибунальських книгах). Документ зберігається у Центральному державному історичному архіві України у Львові (фонд 773, опис 1, одиниця збірки 187, арк. 115).
Наступна згадка про це містечко датується 1645 р. в документі, що зберігається у відділі рукописів Львівської Національної бібліотеки імені Василя Стефаника Національної академії наук України (ф. 141, оп. 1, од. зб. 187, с. 115).
Під назвою Вежне (Weżne), теж як містечко, фігурує воно в подимному реєстрі Брацлавського воєводства 1629 р., опублікованому у збірнику документів "Архив Юго-Западной России, издаваемый Коммиссиею для разбора древних актов, состоящей при Киевском, Подольском и Волынском генерал-губернаторе. Часть 7, том 2: Акты о заселении Юго-Западной России (1471-1668)" (Киев, 1890, с. 394-412).
У 1635 р. воно зафіксоване також під назвою Вожне (Wożne), про що свідчить подимний реєстр маєтків брацлавського і вінницького старости Адама Калиновського 1639 р. (див.: AGAD, zespół Zbiór Branickich z Suchej, № 310/392, с. 80-81, те саме в Центральному державному історичному архіві України в Києві - ЦДІА в Києві, ф. 256, оп. 1, од. зб. 320, арк. 24-24зв.), а також у списку маєтків брацлавського старости, чернігівського воєводи і гетьмана польного коронного Марціна Калиновського (рідний брат Адама Калиновського, загинув у 1652 р. в битві під Батогом), складеного у XVIII столітті (ЦДІА в Києві, ф. 256, оп. 1, од. зб. 320, арк. 25-26).
Дивну назву Зушна (Zuszna) подав йому славетний французький інженер Ґ. Боплан на своїй Спеціальній мапі України, складену у 1650 р. (Див. також: Спеціальна карта України Ґійома Левассера де Боплана 1650 року. Мірило 1:450000. Київ; Львів, 2000). З позначень на цій карті випливає, що на той час поселення мало церкву.
(Джерело: Крикун Микола. Кількість і структура поселень Брацлавського воєводства в першій половині XVII століття // Записки Наукового товариства імені Шевченка. Львів, 2006, Том 252, с. 556-647. – Передрук у кн.: Крикун Микола. Брацлавське воєводство у XVI-XVIII століттях: Статті і матеріали. Львів: Вид-во Українського Католицького Ун-ту, 2008, с. 215.).
Cучасну назву села – Важне (Ważne ) знаходимо в Офірному реєстрі Брацлавського воєводства 1789 р., який зберігається в Бібліотеці Польської академії наук в Курніку (Biblioteka PAN w Kórniku, oddział rękopisów, rkps 1221), зазначено, що це село підпорядковане Степанівці і належить до Гранівського ключа і Гранівської парафії.
У 1791 р. село належало до Надбузького повіту
Інформація про євреїв у Важному і Степанівці міститься у книзі: Архив Юго-Западной России, часть 5, т. 1-2: Переписи еврейського населения в Юго-западном крае в 1765-1791 гг. Киев, 1890. Маються на указі реєстри за 1790, 1791, 1795, 1797 рр. (Брацлавський повіт).
Згодом село належало до Гайсинського уїзду.
Село зазначене (як Ważne) також на картах Базилія Севериновського (Mapa województwa bracławskiego i kijowskiego …/ W opracowaniu Bazyliego Sewerynowskiego; зберігається в Російському державному військово-історичному архіві - РГВИА, фонд: Военно-ученый архив, од. зб. 19989; рубіж XVIII-XIX cт.) і Олександра Яблоновського (Atłas historyczny Rzeczypospolitej wydany z zasiłkiem Akademii Umiejętności w Krakowie: Epoka przełomu z wieku XVI-go na XVII-sty. Dział II-gi: „Ziemie Ruskie” Rzeczypospolitej / Opracował i wydał Aleksander Jabłonowski. – Warszawa; Wiedeń, 1899-1904).
(Подані вище матеріали віднайдені професором М.Г.Крикуном і публікуються за його доброзичливою згодою).
Гайсинський повіт
§ ІІІ. Міста і села з правом громади.
<...> Кіблицький Ключ
Ґрафині Коморовської:
в Степанівці і Важному чоловік душ 506.
Земля жирна, ліс мішаний і дубовий.
(Джерело: Statystyczne, topograficzne i historyczne opisanie guberni Podolskiey z rycinami i mappami przez X. Wawrzynca Marczyńkowskiego. Tom III. Wilno: Drukiem Józefa Zawadzkiego, typografa imperatorskiego uniwersytetu, 1823. С. 175).
Важне (Ważne, mylne Ważna), село над річкою Кубличем, притокою Собу, Гайсинський повіт, окружна поліція і волость - Теплик, православна парафія - Степанівка, католицька парафія і суд - Ґранів, за 27 верстов від Гайсина. Має 58 садиб, 462 мешканців, 249 десятин селянської землі, 385 десятин землі двірської; гуральня. Колишня власність Коморовських (Komorowscy), тепер - Сломовських (Słomowscy).
(Джерело: Słownik Geograficzny Królestwa Polskiego i innych Krajów Słowiańskich / Wydany Pod Redakcyą Bronisława Chleboskiego, Magistra nauk filologiczno-historycznych b[yłej] Szkoły Głównej Warszawskiej, według planu Filipa Sulimierskiego. Warszawa: Nakładem Władysława Walewskiego, 1893, Tom XIII, s. 153. - Автор: Dr. [Eugeniusz] M[aryański]).
<...> Степанівка, село, з приписаним до нього селом Важною. Усіх мешканців в селі Степанівці з присілком Важною 1445 осіб обидвох статей. У зв’язку із збільшенням народонаселення деякі з мешканців переселились на проживання в Балтський уїзд. <...>
<...> В парафії є дві школи: церковно-парафіяльна школа в с. Степанівці і школа грамоти в с. Важній.
<...> За бажанням мешканців села Важної відкрита у них школа грамоти у 1888 р., для якої у 1897 р. побудовано окремий будинок.
(Джерело: Труды Подольского епархиального историко-статистического комитета. Выпуск девятый: Приходы и церкви Подольской епархии / Под ред. священника Евфимия Сецинского. - Каменец-Подольск, 1901. - С. 354-355; Репринтне видання: Біла Церква: Видавець Олександр Пшонківський, 2009. - Серія: Бібліотека української краєзнавчої класики).
<...> Повсюди на Поділлі ткацьким промислом займаються корінні мешканці, селяни-українці, і лише у м. Бершаді, Ольгопільського уїзду, промислом займаються також євреї-міщани. <...>
Дані кореспондентського обстеження:
<...> Важне:
Кількість дворів, зайнятих ткацтвом – 25.
Кількість осіб, зайнятих ткацтвом – 25.
Кількість дворів, зайнятих овчинно-кожушним промислом – 3.
Кількість осіб, зайнятих овчинно-кожушним промислом – 6.
Пора року промислу – взимку.
Загальна кількість дворів – 133.
Загальна кількість чоловіків – 392.
Загальна кількість жінок – 371.
Усього людей – 763.
Кількість дворів з різним промислом – 46.
Кількість осіб, пов’язаних з промислом – 51.
(Джерело: Трофимов Л.Т. Ткацкий промысел в Подольской губернии. – В кн.: Кустарные промыслы в Подольской губернии / Под ред. Прусевича А. Киев, 1916, с. 191, 240. - Розділ IV. Праця у ткацькому промислі).
<...> <Кустарна деревообробка.>
У Кіблицькій волості за даними експедиційного обстеження найбільшими пунктами <цього промислу> є: <...> Важне - 13 осіб.
(Джерело: Александрович Г. Кустарные древодельные промыслы в Подольской губернии. – В кн.: Кустарные промыслы в Подольской губернии / Под ред. Прусевича А. Киев, 1916, с. 533).
В районній газеті „За більшовицьку перемогу” (Теплик) від 28 січня 1939 р., № 15 (974), с. 2 надрукована стаття М. Погребняка „Село Важне колись і тепер”.
середу, 23 листопада 2011 р.
Янів: Матеріали до краєзнавства Тепличчини
Янів
Під назвою Янів (польськ. Janów) це поселення (можливо, містечко) вперше згадується у 1639 р. в списку маєтків брацлавського старости, чернігівського воєводи і гетьмана польного коронного Марціна на Гусятині Калиновського (загинув у 1652 р. в битві під Батогом). Список був складений у XVIII ст. Документ зберігається у Центральному державному історичному архіві України в Києві [фонд 47 (Кам’янецький земський суд), опис 1, одиниця зберігання 42, аркуші 130, 131зв.], а також у Головному архіві давніх актів у Варшаві (Archiwum Główne Akt Dawnych) в родовому архіві Браніцьких (zespół Zbiór Branickich z Suchej, № 310/392, с. 80-81).
(Джерело: Крикун Микола. Кількість і структура поселень Брацлавського воєводства в першій половині XVII століття // Записки Наукового товариства імені Шевченка. Львів, 2006, Том 252, с. 556-647. – Передрук у кн.: Крикун Микола. Брацлавське воєводство у XVI-XVIII століттях: Статті і матеріали. Львів: Вид-во Українського Католицького Ун-ту, 2008, с. 268).
Під назвою Янів (польськ. Janów) це поселення (можливо, містечко) вперше згадується у 1639 р. в списку маєтків брацлавського старости, чернігівського воєводи і гетьмана польного коронного Марціна на Гусятині Калиновського (загинув у 1652 р. в битві під Батогом). Список був складений у XVIII ст. Документ зберігається у Центральному державному історичному архіві України в Києві [фонд 47 (Кам’янецький земський суд), опис 1, одиниця зберігання 42, аркуші 130, 131зв.], а також у Головному архіві давніх актів у Варшаві (Archiwum Główne Akt Dawnych) в родовому архіві Браніцьких (zespół Zbiór Branickich z Suchej, № 310/392, с. 80-81).
(Джерело: Крикун Микола. Кількість і структура поселень Брацлавського воєводства в першій половині XVII століття // Записки Наукового товариства імені Шевченка. Львів, 2006, Том 252, с. 556-647. – Передрук у кн.: Крикун Микола. Брацлавське воєводство у XVI-XVIII століттях: Статті і матеріали. Львів: Вид-во Українського Католицького Ун-ту, 2008, с. 268).
В подимному
реєстрі Брацлавського воєводства 1643 р., який зберігається в Любліні (Archiwum
Państwowe w Lublinie, zespół 16/0: Trybunał koronny lubelski, seria 3.4, sygnatura 284, str. 48) зазначено, що пан
краківський (краківський каштелян Станіслав Конєцпольський – Stanisław Koniecpolski) сплатив з 10 димів (осель) міста
Янова (Janów) податку 10 польських злотих. (Див. також статтю: Крикун М., Петренко О. Подимний реєстр Брацлавського воєводства 1643 року // Записки. товариства імені
Шевченка. Львів, 2017, т. 270: Праці історико-філософської секції, с. 415-448).
У статусі містечка або слободи Янів над річкою Кам’яницею Брацлавського воєводства зустрічається в заставному записі, даному Марціном Калиновським Миколаю і Христині Байбузянці Добриловським на це містечко у Вінницькому замку і записаному у вінницькій гродській книзі 12 квітня 1647 р.
(Джерело: Архив Юго-Западной России, часть 7, том 1: Акты о заселении Юго-Западной России. Киев, 1886, с. 455-458).
Слободу Янів зафіксував також на одній із перших карт України, створеній у 1650 р., знаменитий французький інженеро Ґ. Боплан (Спеціальна карта України Ґійома Левассера де Боплана 1650 року. Мірило 1:450000. Київ; Львів, 2000; див. також: Map, A.2.b.iv Delineatio Specialis et Accurata Ukrainæ {Top Sheet 3} 1650 / Reproduced with the permission of the Bibliothèque nationale, Paris).
Згодом село Янів, незаселене (vacat), зустрічається в Подимниму реєстрі Брацлавського воєводства 1716 р., який зберігається в державному архіві у Кракові (Archiwum państwowe w Krakowie, zespół Archiwum Podhoreckie Andrzeja Potockiego, № I, 43).
В подимному реєстрі 1775 р. цього ж воєводства (Magazin für die neue Historie und Geographie / Angelegt von D. Anton Fridrich Büsching. - Halle, 1782. - Bd. 22) зазначено, що село Янів належить до Обозівського ключа Уманської волості і в ньому нараховується 86 димів.
В Офірному реєстрі Брацлавського воєводства 1789 р., який зберігається в Бібліотеці Польської академії наук в Курніку (Biblioteka PAN w Kórniku, oddział rękopisów, rkps 1221), зазначено, що село Янів біля містечка Теплика належить до Уманської парафіі.
В Реєстрі Вознесенського намісництва 1795 р.(зберігається в Російському державному військово-історичному архіві, фонд: Военно-ученый архив) вказано, що село має 81 димів і належить до Ольгопільського уїзду.
На рубежі XVIII-XIX ст. село належало до Гайсинського уїзду і мало 75 димів.
У 1784 р. село належало до Брацлавського повіту, і в тому ж році було адміністративно підпорядковане Надбузькому повіту.
Інформація про євреїв в селі міститься у книзі: Архив Юго-Западной России, часть 5, т. 1-2: Переписи еврейського населения в Юго-западном крае в 1765-1791 гг. Киев, 1890. Маються на указі реєстри за 1765, 1776, 1784, 1787, 1790, 1791 рр.
Янів (Janów) зазначений також на картах Базилія Севериновського (Mapa województwa bracławskiego i kijowskiego …/ W opracowaniu Bazyliego Sewerynowskiego; зберігається в Російському державному військово-історичному архіві - РГВИА, фонд: Военно-ученый архив, од. зб. 19989; рубіж XVIII-XIX cт.) і Олександра Яблоновського (Atłas historyczny Rzeczypospolitej wydany z zasiłkiem Akademii Umiejętności w Krakowie: Epoka przełomu z wieku XVI-go na XVII-sty. Dział II-gi: „Ziemie Ruskie” Rzeczypospolitej / Opracował i wydał Aleksander Jabłonowski. – Warszawa; Wiedeń, 1899-1904).
Реєстр церков Теплицького деканату, поданий 1781 року, дня 5 травня.
Церкви-парафії: <...> 27. Село Янів (Janow): сповідалося 399 осіб, не сповідалося - 138, охрещено - 9, померло - 5, шлюбів - 2.
(Джерело: Центральний державний історичний архів у Санкт-Петербурзі - далі: ЦДІАСП, фонд 823, опис 3, справа 919).
Таблиця Теплицького деканату, подана на генеральній Конгрегації року 1782, травня 12/23 в Радомишлі.
Парафія: <...> 29. Янів, церква Покрови Пресвятої Богородиці: будинків - 74, сповідалося 345 осіб; дітей - 85; народилося: хлопчиків - 6, дівчаток - 10; шлюбів – 4; померло: чоловіків - 2, жінок - 2.
(Джерело: ЦДІАСП, фонд 823, опис 3, справа 1016).
Таблиця Теплицького деканату з люстрації року 1785 згідно з виданим Консисторією примірником.
Парафія: <...> 32. Янів: будинків - 78, сповідалося 367 осіб; дітей - 96; народилося: хлопчиків - 17, дівчаток - 15; шлюбів - 3; померло: чоловіків - 10, жінок – 13.
(Джерело: ЦДІАСП, фонд 823, опис 3, справа 1071).
Таблиця Теплицького деканату, подана на генеральній Конгрегації року 1786, дня 3 травня в Радомишлі.
Парафія: <...> 32. Янів: будинків - 69, сповідалося 240 осіб; дітей - 61; народилося: хлопчиків - 2, дівчаток - 4; шлюбів – 2; померло: чоловіків - 2, жінок - 5.
(Джерело: ЦДІАСП, фонд 823, опис 3, справа 1078).
Таблиця Теплицького деканату, подана на генеральній Конгрегації дня 19.VI за нов. ст. 1793 року в Радомишлі.
Парафія: <...> 32. Янів: будинків - 95, дорослих: чоловіків - 149, жінок - 128, дітей: хлопчиків - 86, дівчаток - 87.
(Джерело: ЦДІАСП, фонд 823, опис 3, справа 1174).
Під номером 55 це село (рос. Янов) зазначене на карті Подільської губернії 1797 . Парамона Дьяконова [Карта Подольской губернии, разделенной, по новоконфированным его Императ-го Вел-ва штатам, на поветы или уезды: Каменецкой, Летичевской, Ушицкой, Могилевской, Литинской, Винницкой, Брацлавской, Ямпольской, Ольгопольской, Гайсинской и Еленской. Сочинена 1797 года. Масштаб в карте: в дюйме английском 10 верст / Сочинил Подольской губернии землемер Парамон Дьяконов. 1. Гайсинский уезд (весь в бывшем подлин<ном> Брацлав<ском> в<оеводст>ве; з севера на юг). – ЦГВИА, ф. ВУА, спр. 20924].
Відомість, укладена в Подільському губернському правлінні, про міста, містечка, села і хутори, розташовані в Подільській губернії, з даними у них, скільки після поділу губерній з 1797-го є дворів і по 1803 рік чоловічої статі осіб.
VI. Гайсинський повіт.
<...> 88. Янів (рос. Янов): дворів: у 1775 р. - 86, у 1797 р. - 75, осіб - 289.
(Джерело: Центральний державний воєнно-історичний архів у Москві, ВУА, 20924).
(Подані вище матеріали віднайдені професором М.Г. Крикуном і публікуються за його неодмінно приязною згодою).
Гайсинський повіт.
<...>
§ ІV. Міста і села в різних частинах.
<...> В Янові:
в Чарномського Алойзія (Alojzy Czarnomski) і Лукаша, Судді граничного, душ чоловік 89;
в Меєра Юзефа (Józef Meier), Депутата, душ чоловік 210
Ґрунт чорний, ліс дубовий старий.
(Джерело: Statystyczne, topograficzne i historyczne opisanie guberni Podolskiey z rycinami i mappami przez X. Wawrzynca Marczyńkowskiego. Tom III. Wilno: Drukiem Józefa Zawadzkiego, typografa imperatorskiego uniwersytetu, 1823. S. 183).
Янів (Janów), село, Гайсинський повіт <Подільської губернії>, на пограниччі з Київською губернією, парафія <католицька> - Гранів, мешканців 608, землі селян, двірської разом з Комарівкою – 2125 десятин, хат - 112. Церква з 35 десятинами землі. Власність Чарномських (Czarnomscy).
(Джерело: Słownik Geograficzny Królestwa Polskiego i innych Krajów Słowiańskich / Wydany pod redakcyą Filipa Sulimierskiego, redaktora Wędrowca, magistra nauk fizyczno-matematycznych b[yłéj] Szkoły Głównéj Warszawskiéj, Bronisława Chleboskiego, magistra nauk filologiczno-historycznych b. Szkoły Głównéj Warszawskiéj, Władysława Walewskiego, obywatela ziemskiego, kandydata nauk dyplomatycznych Uniwersytetu Dorpackiego. Tom III. Warszawa: Nakładem Filipa Sulimierskiego i Władysława Walewskiego, 1882, s. 423).
Янів, село, розташоване у верхній частині долини, відомої під назвою „Кам’янки”. Долина ця простяглась на декілька верстов і пролягає через багато сіл. В селі Янові є невеликий став, який влітку у сильну спеку майже весь висихає. Клімат місцевості сприятливий для здоров’я мешканців і для рослинності. Ґрунт чорноземний, що дає досить добрі врожаї.Мешканців у с. Янові 1137 осіб обох статей; з них 10 осіб євреїв і 6 осіб римо-католиків поляків, які служать в економії; решта мешканців – селяни-українці, православного віросповідання, що займаються виключно землеробством, а у кого немає землі, то ті займаються польовими роботами у місцевого поміщика за грошову винагороду, а також ходять на заробітки на залізницю, до парового млина і олійні в сусідньому селі Комарівці; з ремесел більше всього поширене в селі ткацтво. В с. Янові поблизу садиби священика досі існує старий дерев’яний храм, побудований ще у 1777 році. На даний час він хоче вже розвалитись і служби в ньому не відправляються. Ще в 1887 р. з нього був перенесений іконостас у новозбудовану церкву. Старий храм побудований з дубового дерева, з окремо від нього віддаленою дзвіницею. Храм цей збираються тепер знести. Можна гадати, що скасований старий храм , побудований у 1777 р., був першим парафіяльним храмом з часу утворення парафії. У 1880 р. з дозволу Подільського єпископа Маркела розпочато було будівництво нової парафіяльної церкви, але не біля старої, а на нововідведеному погості, на віддалі 200 сажнів від старої церкви. Підрядник домовився побудувати новий храм за 7000 крб. Після побудови церкви і розрахунку з підрядником незабаром помічено було, що купол став осідати і скошуватись. Для усунення цього недоліку був запрошений інший підрядник який зобов’язався за 1300 крб. перебудувати купол і перев’язати стіни церкви залізними поясами. Церква була закінчена і освячена у 1887 р. на честь Покрови Пресвятої Богородиці. Новий храм – однокупольний, побудований разом із дзвіницею, вкритий бляхою і помальований олійними фарбами всередині і зовні. У 1898 р. упоряджений був у церкві новий двоярусний іконостас. Із достославних пам’яток зберігається в церкві святий антимінс, висвячений на службу Божу Синодальним членом преосвященим Інокентієм, архиєпископом Ризьким, року від світостворення зтг (6303), від Різдва Христового аp?чє (1795), квітня з (7). Цей антимінс, правдоподібно, був першим після прилучення церкви з унії у православ’я. Церковної землі: садибної 2 десятини, орної у 3-х змінах 30 десятин, сінокісної 3 десятини, а всього 35 десятин. Церковно-парафіяльна школи відкрита у 1864 р.
(Джерело: Труды Подольского епархиального историко-статистического комитета. Выпуск девятый: Приходы и церкви Подольской епархии / Под ред. священника Евфимия Сецинского. - Каменец-Подольск, 1901. С. 359-360. № 496; Репринтне видання: Біла Церква: Видавець Олександр Пшонківський, 2009. - Серія: Бібліотека української краєзнавчої класики).
Розділ IV. Праця у ткацькому промислі.
<...>
Дані кореспондентського обстеження:
<...> Янів
Кількість дворів, зайнятих ткацтвом – 5.
Кількість осіб, зайнятих ткацтвом – 5.
Пора року промислу – весь рік.
Загальна кількість дворів – 241.
Загальна кількість чоловіків – 685.
Загальна кількість жінок – 683.
Усього людей – 1268.
Кількість дворів з різним промислом – 17.
Кількість людей, зайнятих промислом – 17.
(Джерело: Трофимов Л.Т. Ткацкий промысел в Подольской губернии. – В кн.: Кустарные промыслы в Подольской губернии / Под ред. Прусевича А.. Киев, 1916, с. 246).
<...> Кустарна деревообробка.
У Теплицькій волості за даними експедиційного обстеження в селах Стражгород, Розкошівка, Янів, Кам’янка виявлено, що кількість кустарів коливається від 2 до 6.
(Джерело: Александрович Г. Кустарные древодельные промыслы в Подольской губернии. – В кн.: Кустарные промыслы в Подольской губернии / Под ред. Прусевича А. Киев, 1916, с. 533).
У статусі містечка або слободи Янів над річкою Кам’яницею Брацлавського воєводства зустрічається в заставному записі, даному Марціном Калиновським Миколаю і Христині Байбузянці Добриловським на це містечко у Вінницькому замку і записаному у вінницькій гродській книзі 12 квітня 1647 р.
(Джерело: Архив Юго-Западной России, часть 7, том 1: Акты о заселении Юго-Западной России. Киев, 1886, с. 455-458).
Слободу Янів зафіксував також на одній із перших карт України, створеній у 1650 р., знаменитий французький інженеро Ґ. Боплан (Спеціальна карта України Ґійома Левассера де Боплана 1650 року. Мірило 1:450000. Київ; Львів, 2000; див. також: Map, A.2.b.iv Delineatio Specialis et Accurata Ukrainæ {Top Sheet 3} 1650 / Reproduced with the permission of the Bibliothèque nationale, Paris).
Згодом село Янів, незаселене (vacat), зустрічається в Подимниму реєстрі Брацлавського воєводства 1716 р., який зберігається в державному архіві у Кракові (Archiwum państwowe w Krakowie, zespół Archiwum Podhoreckie Andrzeja Potockiego, № I, 43).
В подимному реєстрі 1775 р. цього ж воєводства (Magazin für die neue Historie und Geographie / Angelegt von D. Anton Fridrich Büsching. - Halle, 1782. - Bd. 22) зазначено, що село Янів належить до Обозівського ключа Уманської волості і в ньому нараховується 86 димів.
В Офірному реєстрі Брацлавського воєводства 1789 р., який зберігається в Бібліотеці Польської академії наук в Курніку (Biblioteka PAN w Kórniku, oddział rękopisów, rkps 1221), зазначено, що село Янів біля містечка Теплика належить до Уманської парафіі.
В Реєстрі Вознесенського намісництва 1795 р.(зберігається в Російському державному військово-історичному архіві, фонд: Военно-ученый архив) вказано, що село має 81 димів і належить до Ольгопільського уїзду.
На рубежі XVIII-XIX ст. село належало до Гайсинського уїзду і мало 75 димів.
У 1784 р. село належало до Брацлавського повіту, і в тому ж році було адміністративно підпорядковане Надбузькому повіту.
Інформація про євреїв в селі міститься у книзі: Архив Юго-Западной России, часть 5, т. 1-2: Переписи еврейського населения в Юго-западном крае в 1765-1791 гг. Киев, 1890. Маються на указі реєстри за 1765, 1776, 1784, 1787, 1790, 1791 рр.
Янів (Janów) зазначений також на картах Базилія Севериновського (Mapa województwa bracławskiego i kijowskiego …/ W opracowaniu Bazyliego Sewerynowskiego; зберігається в Російському державному військово-історичному архіві - РГВИА, фонд: Военно-ученый архив, од. зб. 19989; рубіж XVIII-XIX cт.) і Олександра Яблоновського (Atłas historyczny Rzeczypospolitej wydany z zasiłkiem Akademii Umiejętności w Krakowie: Epoka przełomu z wieku XVI-go na XVII-sty. Dział II-gi: „Ziemie Ruskie” Rzeczypospolitej / Opracował i wydał Aleksander Jabłonowski. – Warszawa; Wiedeń, 1899-1904).
Реєстр церков Теплицького деканату, поданий 1781 року, дня 5 травня.
Церкви-парафії: <...> 27. Село Янів (Janow): сповідалося 399 осіб, не сповідалося - 138, охрещено - 9, померло - 5, шлюбів - 2.
(Джерело: Центральний державний історичний архів у Санкт-Петербурзі - далі: ЦДІАСП, фонд 823, опис 3, справа 919).
Таблиця Теплицького деканату, подана на генеральній Конгрегації року 1782, травня 12/23 в Радомишлі.
Парафія: <...> 29. Янів, церква Покрови Пресвятої Богородиці: будинків - 74, сповідалося 345 осіб; дітей - 85; народилося: хлопчиків - 6, дівчаток - 10; шлюбів – 4; померло: чоловіків - 2, жінок - 2.
(Джерело: ЦДІАСП, фонд 823, опис 3, справа 1016).
Таблиця Теплицького деканату з люстрації року 1785 згідно з виданим Консисторією примірником.
Парафія: <...> 32. Янів: будинків - 78, сповідалося 367 осіб; дітей - 96; народилося: хлопчиків - 17, дівчаток - 15; шлюбів - 3; померло: чоловіків - 10, жінок – 13.
(Джерело: ЦДІАСП, фонд 823, опис 3, справа 1071).
Таблиця Теплицького деканату, подана на генеральній Конгрегації року 1786, дня 3 травня в Радомишлі.
Парафія: <...> 32. Янів: будинків - 69, сповідалося 240 осіб; дітей - 61; народилося: хлопчиків - 2, дівчаток - 4; шлюбів – 2; померло: чоловіків - 2, жінок - 5.
(Джерело: ЦДІАСП, фонд 823, опис 3, справа 1078).
Таблиця Теплицького деканату, подана на генеральній Конгрегації дня 19.VI за нов. ст. 1793 року в Радомишлі.
Парафія: <...> 32. Янів: будинків - 95, дорослих: чоловіків - 149, жінок - 128, дітей: хлопчиків - 86, дівчаток - 87.
(Джерело: ЦДІАСП, фонд 823, опис 3, справа 1174).
Під номером 55 це село (рос. Янов) зазначене на карті Подільської губернії 1797 . Парамона Дьяконова [Карта Подольской губернии, разделенной, по новоконфированным его Императ-го Вел-ва штатам, на поветы или уезды: Каменецкой, Летичевской, Ушицкой, Могилевской, Литинской, Винницкой, Брацлавской, Ямпольской, Ольгопольской, Гайсинской и Еленской. Сочинена 1797 года. Масштаб в карте: в дюйме английском 10 верст / Сочинил Подольской губернии землемер Парамон Дьяконов. 1. Гайсинский уезд (весь в бывшем подлин<ном> Брацлав<ском> в<оеводст>ве; з севера на юг). – ЦГВИА, ф. ВУА, спр. 20924].
Відомість, укладена в Подільському губернському правлінні, про міста, містечка, села і хутори, розташовані в Подільській губернії, з даними у них, скільки після поділу губерній з 1797-го є дворів і по 1803 рік чоловічої статі осіб.
VI. Гайсинський повіт.
<...> 88. Янів (рос. Янов): дворів: у 1775 р. - 86, у 1797 р. - 75, осіб - 289.
(Джерело: Центральний державний воєнно-історичний архів у Москві, ВУА, 20924).
(Подані вище матеріали віднайдені професором М.Г. Крикуном і публікуються за його неодмінно приязною згодою).
Гайсинський повіт.
<...>
§ ІV. Міста і села в різних частинах.
<...> В Янові:
в Чарномського Алойзія (Alojzy Czarnomski) і Лукаша, Судді граничного, душ чоловік 89;
в Меєра Юзефа (Józef Meier), Депутата, душ чоловік 210
Ґрунт чорний, ліс дубовий старий.
(Джерело: Statystyczne, topograficzne i historyczne opisanie guberni Podolskiey z rycinami i mappami przez X. Wawrzynca Marczyńkowskiego. Tom III. Wilno: Drukiem Józefa Zawadzkiego, typografa imperatorskiego uniwersytetu, 1823. S. 183).
Янів (Janów), село, Гайсинський повіт <Подільської губернії>, на пограниччі з Київською губернією, парафія <католицька> - Гранів, мешканців 608, землі селян, двірської разом з Комарівкою – 2125 десятин, хат - 112. Церква з 35 десятинами землі. Власність Чарномських (Czarnomscy).
(Джерело: Słownik Geograficzny Królestwa Polskiego i innych Krajów Słowiańskich / Wydany pod redakcyą Filipa Sulimierskiego, redaktora Wędrowca, magistra nauk fizyczno-matematycznych b[yłéj] Szkoły Głównéj Warszawskiéj, Bronisława Chleboskiego, magistra nauk filologiczno-historycznych b. Szkoły Głównéj Warszawskiéj, Władysława Walewskiego, obywatela ziemskiego, kandydata nauk dyplomatycznych Uniwersytetu Dorpackiego. Tom III. Warszawa: Nakładem Filipa Sulimierskiego i Władysława Walewskiego, 1882, s. 423).
Янів, село, розташоване у верхній частині долини, відомої під назвою „Кам’янки”. Долина ця простяглась на декілька верстов і пролягає через багато сіл. В селі Янові є невеликий став, який влітку у сильну спеку майже весь висихає. Клімат місцевості сприятливий для здоров’я мешканців і для рослинності. Ґрунт чорноземний, що дає досить добрі врожаї.Мешканців у с. Янові 1137 осіб обох статей; з них 10 осіб євреїв і 6 осіб римо-католиків поляків, які служать в економії; решта мешканців – селяни-українці, православного віросповідання, що займаються виключно землеробством, а у кого немає землі, то ті займаються польовими роботами у місцевого поміщика за грошову винагороду, а також ходять на заробітки на залізницю, до парового млина і олійні в сусідньому селі Комарівці; з ремесел більше всього поширене в селі ткацтво. В с. Янові поблизу садиби священика досі існує старий дерев’яний храм, побудований ще у 1777 році. На даний час він хоче вже розвалитись і служби в ньому не відправляються. Ще в 1887 р. з нього був перенесений іконостас у новозбудовану церкву. Старий храм побудований з дубового дерева, з окремо від нього віддаленою дзвіницею. Храм цей збираються тепер знести. Можна гадати, що скасований старий храм , побудований у 1777 р., був першим парафіяльним храмом з часу утворення парафії. У 1880 р. з дозволу Подільського єпископа Маркела розпочато було будівництво нової парафіяльної церкви, але не біля старої, а на нововідведеному погості, на віддалі 200 сажнів від старої церкви. Підрядник домовився побудувати новий храм за 7000 крб. Після побудови церкви і розрахунку з підрядником незабаром помічено було, що купол став осідати і скошуватись. Для усунення цього недоліку був запрошений інший підрядник який зобов’язався за 1300 крб. перебудувати купол і перев’язати стіни церкви залізними поясами. Церква була закінчена і освячена у 1887 р. на честь Покрови Пресвятої Богородиці. Новий храм – однокупольний, побудований разом із дзвіницею, вкритий бляхою і помальований олійними фарбами всередині і зовні. У 1898 р. упоряджений був у церкві новий двоярусний іконостас. Із достославних пам’яток зберігається в церкві святий антимінс, висвячений на службу Божу Синодальним членом преосвященим Інокентієм, архиєпископом Ризьким, року від світостворення зтг (6303), від Різдва Христового аp?чє (1795), квітня з (7). Цей антимінс, правдоподібно, був першим після прилучення церкви з унії у православ’я. Церковної землі: садибної 2 десятини, орної у 3-х змінах 30 десятин, сінокісної 3 десятини, а всього 35 десятин. Церковно-парафіяльна школи відкрита у 1864 р.
(Джерело: Труды Подольского епархиального историко-статистического комитета. Выпуск девятый: Приходы и церкви Подольской епархии / Под ред. священника Евфимия Сецинского. - Каменец-Подольск, 1901. С. 359-360. № 496; Репринтне видання: Біла Церква: Видавець Олександр Пшонківський, 2009. - Серія: Бібліотека української краєзнавчої класики).
Розділ IV. Праця у ткацькому промислі.
<...>
Дані кореспондентського обстеження:
<...> Янів
Кількість дворів, зайнятих ткацтвом – 5.
Кількість осіб, зайнятих ткацтвом – 5.
Пора року промислу – весь рік.
Загальна кількість дворів – 241.
Загальна кількість чоловіків – 685.
Загальна кількість жінок – 683.
Усього людей – 1268.
Кількість дворів з різним промислом – 17.
Кількість людей, зайнятих промислом – 17.
(Джерело: Трофимов Л.Т. Ткацкий промысел в Подольской губернии. – В кн.: Кустарные промыслы в Подольской губернии / Под ред. Прусевича А.. Киев, 1916, с. 246).
<...> Кустарна деревообробка.
У Теплицькій волості за даними експедиційного обстеження в селах Стражгород, Розкошівка, Янів, Кам’янка виявлено, що кількість кустарів коливається від 2 до 6.
(Джерело: Александрович Г. Кустарные древодельные промыслы в Подольской губернии. – В кн.: Кустарные промыслы в Подольской губернии / Под ред. Прусевича А. Киев, 1916, с. 533).
Надія Воловодівська про пенсії
Mij s'ohodnisznyj praznyk (Михайла, 22.ХІ. - О.П.) projszov po punktah oplaty za komunposluhy, szcze zabrala pensiju. Hazarovy posadyly takyh, jak ja, na suhyj pajok. Ale i vid tyh, hto obbyraje nemicznyj ljud, htos' tez' vse vidbere. Vse, jak pryjszlo, tak i pide. Do reczi, czula po naszomu radio, szczo polskyj prem'jer Tusk zajavyv pro pidvyszczennja pensijnoho viku do 67 r. Tak szczo vladci bil'sz-mensz vsi odnakovi. V USA bahaczi sami zaproponyvaly zbil'szyty na bahatstvo podatky, moz'e czerez te, szczo tamtejszyj ljud vyjszov na vulyci z vymohoju ne perekladaty kryzu na pleczi prostoho narodu? Ukrajncjam take ne svityt'.
неділю, 20 листопада 2011 р.
Діалог на тему Голодомору в Україні
О.П. Czytav v "Ukr. pravdi", szczo pres-sekretar Biloho Domu vystupyv z nahody pam'jati zhertv Holodomoru i vyslovyv Ukrajincjam hlyboke spivczuttja.
Н.В. Ja s'ohodni Szevel'ova ne czytala,ta nasza mynuvszyna taka hirka, szczo musyt' prohodyty pevnyj czas, szczob prodovz'uvaty v neji zanurjuvatys'.
Ot z tym Holodomorom. Bratky ne spomynajut' pro n'oho, a mynuloho roku ljudy po tradyciji zapaljuvaly sviczky. V budynku navproty (у Львові. -О.П.) jih horilo v bahat'oh viknah. Zaraz polityka pravljaczoho rez'ymu povernula na szljah sovjetyzaciji. Na moju dumku, bil'szist' ljudej ne hocze zadumatys' nad tym, kudy vede cja vlada.
A tym spivczuttjam vid amerykanciv hrisz cina. Todi, koly treba bulo, to Ruzvel't pislja dokladnyh opysiv zajavyv, szczo vony holodujuczym niczym dopomohty ne moz'ut'. Na dodatok vruczyly svomu z'urnalistu-nepravdonoscju special'nu premiju za humanistycznyj vnesok. Vin pysav, szczo njakoho holodu nemaje. To za spivczuttja teperisznje moz'na skazaty spasybi, ale dobre bulo b, szczob ti, koho to bolyt', pam'jataly i pro munyli diji.
Н.В. Ja s'ohodni Szevel'ova ne czytala,ta nasza mynuvszyna taka hirka, szczo musyt' prohodyty pevnyj czas, szczob prodovz'uvaty v neji zanurjuvatys'.
Ot z tym Holodomorom. Bratky ne spomynajut' pro n'oho, a mynuloho roku ljudy po tradyciji zapaljuvaly sviczky. V budynku navproty (у Львові. -О.П.) jih horilo v bahat'oh viknah. Zaraz polityka pravljaczoho rez'ymu povernula na szljah sovjetyzaciji. Na moju dumku, bil'szist' ljudej ne hocze zadumatys' nad tym, kudy vede cja vlada.
A tym spivczuttjam vid amerykanciv hrisz cina. Todi, koly treba bulo, to Ruzvel't pislja dokladnyh opysiv zajavyv, szczo vony holodujuczym niczym dopomohty ne moz'ut'. Na dodatok vruczyly svomu z'urnalistu-nepravdonoscju special'nu premiju za humanistycznyj vnesok. Vin pysav, szczo njakoho holodu nemaje. To za spivczuttja teperisznje moz'na skazaty spasybi, ale dobre bulo b, szczob ti, koho to bolyt', pam'jataly i pro munyli diji.
пʼятницю, 18 листопада 2011 р.
Надія Воловодівська про враження від "Вибраних праць" Юрія Шевельова
Czytaju potrohy Szevel'ova. Vin nazbyrav stil'ky nevidomyh dlja radjans'kyh ljudej faktiv! Pysze, szczo hrupa ukrajins'kyh delehativ do avstrijs'koho parlamentu v 1915 r. podala propozyciju, szczob halyczan i bukovynciv zvaly ukrajincjamy, a ne rusynamy. Urjad zaz'adav dumky 2-h fahivciv. Odyn z nyh, Vjatroslav Jahicz, fahivec' u slov'jans'kyh spravah, z horvativ, vyslovyvsja, szczo, na joho dumky, slid zatrymaty nazvu rusyny, ne obtjaz'enu novitnimy nacionalistycznymy tendencijamy. I sered intelektualiv trapljajet'sja taka pidlota. A v Dumi ros. imperiji bula frakcija ros. nacionalistiv, i vony czynyly szalennyj opir proty bud'-jakoji pojavy ukrajins'koji movy v szkolah, czy hromads'kyh vystupah. Ci rozpovidi majz'e doslivni, vzjati z vybranyh statej po movoznavstvu Ju. Szevel'ova. Te, szczo Hruszevs'kyj spromihsja zrobyty z istoriji Ukrajiny, to v ne menszomu obsjazi zrobyv Szevel'ov v doslidz'enni ukrajins'koji movy. Szkoda, szczo tu pracju napevno malo znajut' v Ukrajini. Bo vydana vona bula v 500 prymirnykah. Na knyz'kovomu jarmarku tyh prymirnykiv bulo szcze bahato.
Шиманівка: Матеріали до краєзнавства Тепличчини
Шиманівка. У Центральному Державному Історичному Архіві України в Києві (ЦДІАУК) зберігається метрична книга церкви св. Архистратига Михаїла (1789-1796, фонд 224, опис 1, одиниця зберігання 195).
Одна з перших письмових згадок про Шиманівку (польськ. Szymanowka) міститься в Офірному реєстрі Брацлавського воєводства 1789 р., що зберігається у Бібліотеці Польської академії наук в Курніку (Biblioteka PAN w Kórniku, oddział rękopisów, rkps 1221), в якому, зазначено, що це село належить до Ладижинського і Соболівського ключа і до Брацлавської парафії.
На рубежі XVIII-XIX ст. в селі Шиманівці (рос. Шимоновка) було 67 дворів і належало воно до Гайсинського уїзду.
У 1791 р. Шиманівка належала до Брацлавського повіту
Інформація про євреїв в Шиманівці міститься у книзі: Архив Юго-Западной России, часть 5, т. 1-2: Переписи еврейського населения в Юго-западном крае в 1765-1791 гг. Киев, 1890. Маються на указі реєстри за 1784, 1787, 1790, 1791 рр.
Шиманівка (польськ. Szymanówka) зазначена також на картах Базилія Севериновського (Mapa województwa bracławskiego i kijowskiego … / W opracowaniu Bazyliego Sewerynowskiego; зберігається в Російському державному військово-історичному архіві - РГВИА, фонд: Военно-ученый архив, од. зб. 19989; рубіж XVIII-XIX cт.) і Олександра Яблоновського (Atłas historyczny Rzeczypospolitej wydany z zasiłkiem Akademii Umiejętności w Krakowie: Epoka przełomu z wieku XVI-go na XVII-sty. Dział II-gi: „Ziemie Ruskie” Rzeczypospolitej / Opracował i wydał Aleksander Jabłonowski. – Warszawa; Wiedeń, 1899-1904).
Таблиця Гайсинського деканату, подана на генеральній конгрегації року 1785, дня 4/15 травня в Радомишлі.
Парафія: <...> 29. Жерденівка (польськ. Zerdenowka), церква св. Дмитра з каплицею в Шиманівці (Szymanowka)
(Джерело: ЦДІАСП, фонд 823, опис 3, справа 1071, арк. 58-59зв.).
Таблиця з Гайсинського деканату, подана на генеральній Конгрегації року 1793, 19.VI в Радомишлі.
Парафія: <...> 38. Шиманівка (Szimanowka): осель - 60, чоловіків: до 15 років - 106, понад 15 років – 127; жінок: до 15 років - 72, понад 15 років – 112; придатних до сповіді 153, непридатних до сповіді – 64.
(Джерело: ЦДІАСП, фонд 823, опис 3, справа 1174, арк. 89б).
Під номером 76 це село (рос. Шимоновка) зазначене на карті Подільської губернії 1797 р. Парамона Дьяконова [Карта Подольской губернии, разделенной, по новоконфированным его Императ-го Вел-ва штатам, на поветы или уезды: Каменецкой, Летичевской, Ушицкой, Могилевской, Литинской, Винницкой, Брацлавской, Ямпольской, Ольгопольской, Гайсинской и Еленской. Сочинена 1797 года. Масштаб в карте: в дюйме английском 10 верст / Сочинил Подольской губернии землемер Парамон Дьяконов. 1. Гайсинский уезд (весь в бывшем подлин<ном> Брацлав<ском> в<оеводст>ве; з севера на юг). – ЦГВИА, ф. ВУА, спр. 20924].
Відомість, укладена в Подільському губернському правлінні, про міста, містечка, села і хутори, розташовані в Подільській губернії, з даними у них, скільки після поділу губерній з 1797-го є дворів і по 1803 рік чоловічої статі осіб.
VI. Гайсинський повіт.
<...> 50. Шиманівка (Шимоновка): дворів: у 1797 р. – 67, осіб – 189.
(Джерело: Центральний державний воєнно-історичний архів у Москві, ВУА, 18946).
(Подані вище матеріали виявив професор М.Г.Крикун, який не мав нічого проти, аби їх опублікувати у цьому блозі).
11 листопада <1839 р.>, Гайсинський уїзд, в поміщицькому селі Шиманівці селянин Конон Мазарний, 25 років, з невідомої причини повісився.
(Джерело: Прибавление к Подольским губернским ведомостям, 1839, часть неоффициальная, № 1, Суббота, января 1 дня).
Гайсинський повіт.
<...>
§ ІІІ. Міста і села з правом громади.
<...> Потоцького Станіслава, Графа, Генерал-Ад’ютанта і Кавалера.
<...> Ключ Бубнівський:
<...> в Шиманівці душ чоловік 171.
(Джерело: Statystyczne, topograficzne i historyczne opisanie guberni Podolskiey z rycinami i mappami przez X. Wawrzynca Marczyńkowskiego. Tom III. Wilno: Drukiem Józefa Zawadzkiego, typografa imperatorskiego uniwersytetu, 1823. С. 180)
Затверджений <...> б) депутатом училищного і єпархіального з’їздів у 3 округ <благочиння> Гайсинського уїзду священик села Шиманівки Микола Іллінський на три роки <...>.
(Джерело: Подольские епархиальные ведомости, 1875, № 13, 1 июля, отдел I, с. 200).
Шиманівка (Szymanówka), cело, Гайсинського повіту, <Подільської губернії>, окружна поліція - Тернівка (Ternawka), волость - Соболівка (gmina Sobolówka), католицька парафія і суд – Ладижин, за 16 верстов від Гайсина, має 126 осель, 774 мешканців, 610 десятин селянської землі, 41 десятину – церковної, 2 водяні млини. Має церкву в ім’я св. Михайла, побудовану у 1743 р., з 900 парафіянами. Належить до Бубнівського ключа (що має 20,661 десятину демлі) графині Олександри Потоцької.
(Джерело: Słownik Geograficzny Królestwa Polskiego i innych Krajów Słowiańskich / Wydany pod redakcyą Bronisława Chlebowskiego, Magistra nauk filologiczno-historycznych b[yłéj] Szkoły Głównéj Warszawskiéj, według planu Filipa Sulimierskiego. Tom XII. Warszawa: Nakładem Władysława Walewskiego do końca tomu X; Od tomu XI, z zasiłku Kasy pomocy dla osób pracujących na polu naukowym imienia D-ra Mianowskiego, 1892, s. 398).
Відсторонений за недоліки по службі псаломищик <...> с. Шиманівки Гайсинського уїзду Петро Левицький – 6 квітня 1904 р.
(Джерело: Подольские епархиальные ведомости, 1904, часть оффициальная, № 16, 17 апреля, с. 185).
Шиманівка, село, розташоване в улоговині, дно якої зайняте брудним ставком-болотом, що поросло очеретом та іншими болотними травами. Мутна, прогнила вода цього болота насичує атмосферу важкими випарами, які отруюють здоров’я місцевого населення. Ґрунт чорноземний. Село знаходиться майже за 5 верстов від містечка Соболівки з поштовим відділенням і за 9 верстов від залізничної станції „Гайсин” Уманської вітки. Маєток становить родову власність графів Потоцьких. Православного населення у ньому 1112 осіб обох статей, католиків 97 осіб і євреїв 32 особи; більша частина парафіян належить до селянської верстви українського походження; є багато однодвірців, що приписалися до селянської громади; майже 40 родин таких однодвірців проживає в Шиманівці на чиншових правах. Головне заняття населення – хліборобство; близкість Соболівського цукрового заводу дає можливість селянам мати тут постійні заробітки; крім того, багато-хто займається випалюванням вугілля, а деякі торгівлею худоби, яку вони скупляють і перепродують на ярмарках. Нині існуюча в парафії церква в ім’я св. Архистатига Михайла; будівлею вона дерев’яна, однокупольна, разом із дзвіницею; іконостас – триярусний, новий. Поруч з цим храмом стоїть напівзігнила перекошена будівля старої церкви, яка зведена ще у 1743 р. Парафіяльний цвинтар знаходиться від церкви не більше як за 250 сажнів, старий, невідомо коли відведений. Церковної землі 41 десятина 665 сажнів, в тому числі садибної 1 десятина 2357 сажнів, орної 30 десятин і сінокісної 9 десятин 708 сажнів. Причтові приміщення дуже зістарілі. З 1861 р. у Шиманівці існувала школа грамоти, перетворена в 1892 р. на церковно-парафіяльну школу, що розташовується з 1896 р. у власному будинку.
(Джерело: Труды Подольского епархиального историко-статистического комитета. Выпуск девятый: Приходы и церкви Подольской епархии / Под ред. священника Евфимия Сецинского. - Каменец-Подольск, 1901. С. 346. № 473; Репринтне видання: Біла Церква: Видавець Олександр Пшонківський, 2009. - Серія: Бібліотека української краєзнавчої класики).
Примітка: Однодвірці були окремою групою державних селян у Росії, що вийшла з дрібних „служилих людей”, які у XVI-XVII ст. охороняли південні і південно-східні кордони. Деякі з них мали кріпаків, але більшість були власниками лише одного двору. В Україні однодвірці з’явились у XVIII ст. як переселенці. У 1866 р. однодвірці були прирівнені в правах до селян.
<...> Повсюди на Поділлі ткацьким промислом займаються корінні мешканці, селяни-українці <...>
Дані кореспонденського обстеження:
<...> Шиманівка:
Кількість дворів, зайнятих ткацтвом – 10.
Кількість осіб, зайнятих ткацтвом – 10.
Кількість дворів, зайнятих овчинно-кожушним промислом – 2.
Кількість осіб, зайнятих овчинно-кожушним промислом – 2.
Пора року промислу – взимку.
Загальна кількість дворів – 295.
Загальна кількість чоловіків – 616.
Загальна кількість жінок – 602.
Усього людей – 1218.
Кількість дворів з різним промислом – 25.
Кількість осіб, пов’язаних з промислом – 25.
(Джерело: Трофимов Л.Т. Ткацкий промысел в Подольской губернии. – В кн.: Кустарные промыслы в Подольской губернии / Под ред. Прусевича А. Киев, 1916, с. 191, 244).
<...> <Кустарна деревообробка.>
У Соболівській волості <за даними експедиційного обстеження> найбільші пункти <цього промислу> містечко Соболівка з 22 кустарями, село Глибочок з 17 і село Метанівка з 11; в інших (Михайлівка, Антонівка, Шиманівка, Побірка, Петрашівка, Брідок) від 2 до 7.
(Джерело: Александрович Г. Кустарные древодельные промыслы в Подольской губернии. – В кн.: Кустарные промыслы в Подольской губернии / Под ред. Прусевича А. Киев, 1916, с. 533).
Одна з перших письмових згадок про Шиманівку (польськ. Szymanowka) міститься в Офірному реєстрі Брацлавського воєводства 1789 р., що зберігається у Бібліотеці Польської академії наук в Курніку (Biblioteka PAN w Kórniku, oddział rękopisów, rkps 1221), в якому, зазначено, що це село належить до Ладижинського і Соболівського ключа і до Брацлавської парафії.
На рубежі XVIII-XIX ст. в селі Шиманівці (рос. Шимоновка) було 67 дворів і належало воно до Гайсинського уїзду.
У 1791 р. Шиманівка належала до Брацлавського повіту
Інформація про євреїв в Шиманівці міститься у книзі: Архив Юго-Западной России, часть 5, т. 1-2: Переписи еврейського населения в Юго-западном крае в 1765-1791 гг. Киев, 1890. Маються на указі реєстри за 1784, 1787, 1790, 1791 рр.
Шиманівка (польськ. Szymanówka) зазначена також на картах Базилія Севериновського (Mapa województwa bracławskiego i kijowskiego … / W opracowaniu Bazyliego Sewerynowskiego; зберігається в Російському державному військово-історичному архіві - РГВИА, фонд: Военно-ученый архив, од. зб. 19989; рубіж XVIII-XIX cт.) і Олександра Яблоновського (Atłas historyczny Rzeczypospolitej wydany z zasiłkiem Akademii Umiejętności w Krakowie: Epoka przełomu z wieku XVI-go na XVII-sty. Dział II-gi: „Ziemie Ruskie” Rzeczypospolitej / Opracował i wydał Aleksander Jabłonowski. – Warszawa; Wiedeń, 1899-1904).
Таблиця Гайсинського деканату, подана на генеральній конгрегації року 1785, дня 4/15 травня в Радомишлі.
Парафія: <...> 29. Жерденівка (польськ. Zerdenowka), церква св. Дмитра з каплицею в Шиманівці (Szymanowka)
(Джерело: ЦДІАСП, фонд 823, опис 3, справа 1071, арк. 58-59зв.).
Таблиця з Гайсинського деканату, подана на генеральній Конгрегації року 1793, 19.VI в Радомишлі.
Парафія: <...> 38. Шиманівка (Szimanowka): осель - 60, чоловіків: до 15 років - 106, понад 15 років – 127; жінок: до 15 років - 72, понад 15 років – 112; придатних до сповіді 153, непридатних до сповіді – 64.
(Джерело: ЦДІАСП, фонд 823, опис 3, справа 1174, арк. 89б).
Під номером 76 це село (рос. Шимоновка) зазначене на карті Подільської губернії 1797 р. Парамона Дьяконова [Карта Подольской губернии, разделенной, по новоконфированным его Императ-го Вел-ва штатам, на поветы или уезды: Каменецкой, Летичевской, Ушицкой, Могилевской, Литинской, Винницкой, Брацлавской, Ямпольской, Ольгопольской, Гайсинской и Еленской. Сочинена 1797 года. Масштаб в карте: в дюйме английском 10 верст / Сочинил Подольской губернии землемер Парамон Дьяконов. 1. Гайсинский уезд (весь в бывшем подлин<ном> Брацлав<ском> в<оеводст>ве; з севера на юг). – ЦГВИА, ф. ВУА, спр. 20924].
Відомість, укладена в Подільському губернському правлінні, про міста, містечка, села і хутори, розташовані в Подільській губернії, з даними у них, скільки після поділу губерній з 1797-го є дворів і по 1803 рік чоловічої статі осіб.
VI. Гайсинський повіт.
<...> 50. Шиманівка (Шимоновка): дворів: у 1797 р. – 67, осіб – 189.
(Джерело: Центральний державний воєнно-історичний архів у Москві, ВУА, 18946).
(Подані вище матеріали виявив професор М.Г.Крикун, який не мав нічого проти, аби їх опублікувати у цьому блозі).
11 листопада <1839 р.>, Гайсинський уїзд, в поміщицькому селі Шиманівці селянин Конон Мазарний, 25 років, з невідомої причини повісився.
(Джерело: Прибавление к Подольским губернским ведомостям, 1839, часть неоффициальная, № 1, Суббота, января 1 дня).
Гайсинський повіт.
<...>
§ ІІІ. Міста і села з правом громади.
<...> Потоцького Станіслава, Графа, Генерал-Ад’ютанта і Кавалера.
<...> Ключ Бубнівський:
<...> в Шиманівці душ чоловік 171.
(Джерело: Statystyczne, topograficzne i historyczne opisanie guberni Podolskiey z rycinami i mappami przez X. Wawrzynca Marczyńkowskiego. Tom III. Wilno: Drukiem Józefa Zawadzkiego, typografa imperatorskiego uniwersytetu, 1823. С. 180)
Затверджений <...> б) депутатом училищного і єпархіального з’їздів у 3 округ <благочиння> Гайсинського уїзду священик села Шиманівки Микола Іллінський на три роки <...>.
(Джерело: Подольские епархиальные ведомости, 1875, № 13, 1 июля, отдел I, с. 200).
Шиманівка (Szymanówka), cело, Гайсинського повіту, <Подільської губернії>, окружна поліція - Тернівка (Ternawka), волость - Соболівка (gmina Sobolówka), католицька парафія і суд – Ладижин, за 16 верстов від Гайсина, має 126 осель, 774 мешканців, 610 десятин селянської землі, 41 десятину – церковної, 2 водяні млини. Має церкву в ім’я св. Михайла, побудовану у 1743 р., з 900 парафіянами. Належить до Бубнівського ключа (що має 20,661 десятину демлі) графині Олександри Потоцької.
(Джерело: Słownik Geograficzny Królestwa Polskiego i innych Krajów Słowiańskich / Wydany pod redakcyą Bronisława Chlebowskiego, Magistra nauk filologiczno-historycznych b[yłéj] Szkoły Głównéj Warszawskiéj, według planu Filipa Sulimierskiego. Tom XII. Warszawa: Nakładem Władysława Walewskiego do końca tomu X; Od tomu XI, z zasiłku Kasy pomocy dla osób pracujących na polu naukowym imienia D-ra Mianowskiego, 1892, s. 398).
Відсторонений за недоліки по службі псаломищик <...> с. Шиманівки Гайсинського уїзду Петро Левицький – 6 квітня 1904 р.
(Джерело: Подольские епархиальные ведомости, 1904, часть оффициальная, № 16, 17 апреля, с. 185).
Шиманівка, село, розташоване в улоговині, дно якої зайняте брудним ставком-болотом, що поросло очеретом та іншими болотними травами. Мутна, прогнила вода цього болота насичує атмосферу важкими випарами, які отруюють здоров’я місцевого населення. Ґрунт чорноземний. Село знаходиться майже за 5 верстов від містечка Соболівки з поштовим відділенням і за 9 верстов від залізничної станції „Гайсин” Уманської вітки. Маєток становить родову власність графів Потоцьких. Православного населення у ньому 1112 осіб обох статей, католиків 97 осіб і євреїв 32 особи; більша частина парафіян належить до селянської верстви українського походження; є багато однодвірців, що приписалися до селянської громади; майже 40 родин таких однодвірців проживає в Шиманівці на чиншових правах. Головне заняття населення – хліборобство; близкість Соболівського цукрового заводу дає можливість селянам мати тут постійні заробітки; крім того, багато-хто займається випалюванням вугілля, а деякі торгівлею худоби, яку вони скупляють і перепродують на ярмарках. Нині існуюча в парафії церква в ім’я св. Архистатига Михайла; будівлею вона дерев’яна, однокупольна, разом із дзвіницею; іконостас – триярусний, новий. Поруч з цим храмом стоїть напівзігнила перекошена будівля старої церкви, яка зведена ще у 1743 р. Парафіяльний цвинтар знаходиться від церкви не більше як за 250 сажнів, старий, невідомо коли відведений. Церковної землі 41 десятина 665 сажнів, в тому числі садибної 1 десятина 2357 сажнів, орної 30 десятин і сінокісної 9 десятин 708 сажнів. Причтові приміщення дуже зістарілі. З 1861 р. у Шиманівці існувала школа грамоти, перетворена в 1892 р. на церковно-парафіяльну школу, що розташовується з 1896 р. у власному будинку.
(Джерело: Труды Подольского епархиального историко-статистического комитета. Выпуск девятый: Приходы и церкви Подольской епархии / Под ред. священника Евфимия Сецинского. - Каменец-Подольск, 1901. С. 346. № 473; Репринтне видання: Біла Церква: Видавець Олександр Пшонківський, 2009. - Серія: Бібліотека української краєзнавчої класики).
Примітка: Однодвірці були окремою групою державних селян у Росії, що вийшла з дрібних „служилих людей”, які у XVI-XVII ст. охороняли південні і південно-східні кордони. Деякі з них мали кріпаків, але більшість були власниками лише одного двору. В Україні однодвірці з’явились у XVIII ст. як переселенці. У 1866 р. однодвірці були прирівнені в правах до селян.
<...> Повсюди на Поділлі ткацьким промислом займаються корінні мешканці, селяни-українці <...>
Дані кореспонденського обстеження:
<...> Шиманівка:
Кількість дворів, зайнятих ткацтвом – 10.
Кількість осіб, зайнятих ткацтвом – 10.
Кількість дворів, зайнятих овчинно-кожушним промислом – 2.
Кількість осіб, зайнятих овчинно-кожушним промислом – 2.
Пора року промислу – взимку.
Загальна кількість дворів – 295.
Загальна кількість чоловіків – 616.
Загальна кількість жінок – 602.
Усього людей – 1218.
Кількість дворів з різним промислом – 25.
Кількість осіб, пов’язаних з промислом – 25.
(Джерело: Трофимов Л.Т. Ткацкий промысел в Подольской губернии. – В кн.: Кустарные промыслы в Подольской губернии / Под ред. Прусевича А. Киев, 1916, с. 191, 244).
<...> <Кустарна деревообробка.>
У Соболівській волості <за даними експедиційного обстеження> найбільші пункти <цього промислу> містечко Соболівка з 22 кустарями, село Глибочок з 17 і село Метанівка з 11; в інших (Михайлівка, Антонівка, Шиманівка, Побірка, Петрашівка, Брідок) від 2 до 7.
(Джерело: Александрович Г. Кустарные древодельные промыслы в Подольской губернии. – В кн.: Кустарные промыслы в Подольской губернии / Под ред. Прусевича А. Киев, 1916, с. 533).
понеділок, 14 листопада 2011 р.
Надія Воловодівська про здирства львівських комунальників
V nas s'ohodni czomus' na cilyj den majz'e vykljuczyly teplo. Daly vz'e, jak vpaly sutinky. Miskrada vvijszla z holovoju mista i miskvykonkomom v konflikt po teplu i komunposluham, to my moz'emo buty v protystojanni zarucznykamy. Ale dobre, szczo deputaty prydyvylys', szczo holova mista czynyt' po vidnoszennju do meszkanciv bezzakonnja. Meni prynesly czerhovu platiz'ku i oplata dali roste. Jak vony rahujut' vartist' posluh, to cym by mav zajnjatys' KRU. V samyh rozrahunkah dobavljajut' 2-3 hrn., manipuljuczy zaokruhlennjamy v sotyh. Ce z koz'noji kvartyry po 2-5 hrn.
jaka z' suma zdyractva naberet'sja!
jaka z' suma zdyractva naberet'sja!
суботу, 12 листопада 2011 р.
Надія Воловодівська про українських мовників
Poczala czytaty Ju. Szevel'ova i, czujuczy movnykiv, szczo pryjszly na radio z nahody dnja ukrajins'koji pysemnosty, rozumiju, szczo naszi movnyky szcze zalyszylas' radjans'koho rivnja. Bulo b niczoho, ale z' vony vczat' molod'.
четвер, 10 листопада 2011 р.
Надія Воловодівська про хаос і нагромадження парадоксальних подій в українському суспільстві
V nas s'ohodni (9 листопада. - О.П.) vidmiczajut' den ukrajins'koji movy. A VR naperedodni pryjnjala zakon, szczob v ZMI bulo nacional'noho produktu ne bil'zse 25%. A s'ohodni napevno najmoral'nisza publika, szczo sydyt' v VR cilyj den', prostorikuvala pro suspil'nu moral'. A v czerhah na marszrutku czuju vid peresicznoho ukrajincja, szczo vin bere pryklad z verhiv. Cikavo, czy haos i nahromadz'ennja paradoksal'nyh podij bude maty odnakovyj rezultat? Maju na uvazi, czy i persze i druhe matymut' odnakovi naslidky?
вівторок, 8 листопада 2011 р.
Надія Воловодівська про відкриття нового стадіону у Львові
Czula s'ohodni vraz'ennja vid vidkryttja stadionu vi L'vovi. To tam fany kryczaly obrazlyvi do najvyszczoji vlady hasla. L'vivs'ki posadovci zaklykaly buty vyhovanymy. Ale tam z'e bil'sze ptusznykiv, to oto take suspil'stvo.
понеділок, 7 листопада 2011 р.
Цвіліхівка: Матеріали для закоханих в краєзнавство Тепличчини
Цвіліхівка
У Центральному Державному Історичному Архіві України у Києві зберігається метрична книга церкви св. Іоана Богослова села Цвіліхівки за 1777-1794 рр. (Фонд 224. - Оп. 1. Спр. 1370).
Село вперше згадується у 1622 р. під назвою Зацвіліхівка (польськ. Zacwilichowka) в актах коронного трибуналу, сесії якого відбувались в Любліні.
У тих же актах під 1624 р. зустрічається містечко Цвільково (Cwilkowo alias Zacwilichowka). У витязі з сумарію актів Головного коронного трибуналу в Любліні, зробленому польським істориком Олександром Яблоновським, зафіксовано суть наступної судової справи: „Серпня 12. Станіслава Зацвіліховського, з воєводства Брацлавського, проти Сенявського з приводу наслання слуг і підданих на містечко Цвільково або Зацвіліхівку дідичне і з приводу знищення цього містечка – протестація.
[Джерело: Źródła dziejowe. Tom XXІ: Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym: T. IX, cz. 1: Ziemie Ruskie - Ukraina (Kijów - Bracław) / Opracował Alexander Jabłonowski. Warszawa, 1894. - Wyciągi z summariusza aktów trybunału lubelskiego. Z ksiąg województwa bracławskiego. (Księga VІ). 1624. - S. 648].
Інший варіант назви поселення – слобода Зацвіліхівська (Zacwilichowska słoboda) - згадується в тарифі подимного реєстру Брацлавського воєводства, який був вписаний у вінницьку гродську книгу 16 листопада 1629 р. Ця книга не збереглась, але з неї був зроблений випис даного реєстру. У 1717 р. цей випис був повторно вписаний у вінницьку гродську книгу. Звідси реєстр був опублікований у книзі: Архив Юго-Западной России, издаваемый Коммиссиею для разбора древних актов, состоящей при Киевском, Подольском и Волынском генерал-губернаторе. Часть 7, том 2: Акты о заселении Юго-Западной России (1471-1668). Киев, 1890, с. 394-412. У виписі з цього тарифу вказано, що в слободі Зацвіліхівській 46-ма димами (за кожний дим бралося податку по півзолотого) володів Станіслав Зацвіліхівський (Stanisław Zacwilichowski). (Див. також: Źródła dziejowe. Tom XX: Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym: T. IX, cz. 1: Ziemie Ruskie - Ukraina / Opracował Alexander Jabłonowski. Warszawa, 1894. - S. 135).
(Джерело: Крикун Микола. Кількість і структура поселень Брацлавського воєводства в першій половині XVII століття // Записки Наукового товариства імені Шевченка. Львів, 2006, Том 252, с. 556-647. – Передрук у кн.: Крикун Микола. Брацлавське воєводство у XVI-XVIII століттях: Статті і матеріали. Львів: Вид-во Українського Католицького Ун-ту, 2008, с. 228).
В подимному реєстрі Брацлавського воєводства 1643 р., який зберігається в Любліні (Archiwum Państwowe w Lublinie, zespół 16/0: Trybunał koronny lubelski, seria 3.4, sygnatura 284, str. 53) зазначено, що воєвода чернігівський Адам Калиновський сплатив з 35 димів села Цвіліхівки (в ориґіналі помилково: Zacwiłohunka) 35 польських злотих. (Див. також статтю: Крикун М., Петренко О. Подимний реєстр Брацлавського воєводства 1643 року // Записки. товариства імені Шевченка. Львів, 2017, т. 270: Праці історико-філософської секції, с. 415-448)
На мапі 1650 р. знаменитого французького інженера Ґ. Боплана село йменоване теж як Зацвіліхівка (Zacvilichuwka) (Спеціальна карта України Ґійома Левассера де Боплана 1650 року. Мірило 1:450000. Київ; Львів, 2000; див. також: Map, A.2.b.iv Delineatio Specialis et Accurata Ukrainæ {Top Sheet 3} 1650 / Reproduced with the permission of the Bibliothèque nationale, Paris). На цій карті село позначене на правому березі річки, що впадає у р. Кублич.
В подимному реєстрі 1775 р. Брацлавського воєводства (Magazin für die neue Historie und Geographie / Angelegt von D. Anton Fridrich Büsching. - Halle, 1782. - Bd. 22) зазначено, що в селі Цвіліхівці (Cwilichowka), яке належить до Гранівського ключа, нараховується 33 димів.
В Офірному реєстрі Брацлавського воєводства 1789 р., який зберігається в Бібліотеці Польської академії наук в Курніку (Biblioteka PAN w Kórniku, oddział rękopisów, rkps 1221), зазначено, що Цвіліхівка належить до Гранівського ключа і Гранівської парафії.
На рубежі XVIII-XIX ст. в селі Цвіліхівці було 50 дворів і належала вона до Гайсинського уїзду.
У 1791 р. село належало до Брацлавського повіту
Інформація про євреїв в селі міститься у книзі: Архив Юго-Западной России, часть 5, т. 1-2: Переписи еврейського населения в Юго-западном крае в 1765-1791 гг. Киев, 1890. Маються на указі реєстри за 1765, 1776, 1784, 1787, 1790, 1791 рр.
Село зазначене (як Cwilichówka) також на картах Базилія Севериновського (Mapa województwa bracławskiego i kijowskiego …/ W opracowaniu Bazyliego Sewerynowskiego; зберігається в Російському державному військово-історичному архіві - РГВИА, фонд: Военно-ученый архив, од. зб. 19989; рубіж XVIII-XIX cт.) і Олександра Яблоновського (Atłas historyczny Rzeczypospolitej wydany z zasiłkiem Akademii Umiejętności w Krakowie: Epoka przełomu z wieku XVI-go na XVII-sty. Dział II-gi: „Ziemie Ruskie” Rzeczypospolitej / Opracował i wydał Aleksander Jabłonowski. – Warszawa; Wiedeń, 1899-1904).
Реєстр церков Гранівського деканату, поданий 1781 року дня 7 травня за н.ст.
<Парафія>: <...> 40. Цвіліхівка (Cwilichowka): сповідані душі – 150; нездатні до сповіді – 48; охрещені – 10; померлі – 3; шлюбів – 2.
(Джерело: Центральний державний історичний архів у Санкт-Петербурзі (ЦДІАСП), ф. 823, оп. 3, спр. 919).
Таблиця Гайсинського деканату, подана у 1782 році.
Парафія: <...> 3. Цвіліхівка: будинків - 49, сповідалося 272 особи; дітей - 51; народилося: хлопчиків - 1, дівчаток - 4; шлюбів – 3; померло: чоловіків - 2, жінок - 3.
(Джерело: Центральний державний історичний архів у Санкт-Петербурзі - далі: ЦДІАСП, фонд 823, опис 3, справа 1016).
Таблиця Гайсинського деканату, подана на генеральній конгрегації року 1785, дня 4/15 травня в Радомишлі.
Парафія: <...> 3. Цвіліхівка: будинків - 36, сповідалося 300 осіб; дітей - 38; народилося: хлопчиків - 5, дівчаток - 5; померло: чоловіків - 5, жінок - 5.
(Джерело: ЦДІАСП, фонд 823, опис 3, справа 1071).
Таблиця Гайсинського деканату, подана на генеральній конгрегації року 1786, дня 3 травня за н. ст. в Радомишлі.
Парафія: <...> 3. Цвіліхівка: будинків - 34, сповідалося 230 осіб; дітей - 101; народилося: хлопчиків - 3, дівчаток - 6; шлюбів - 4; померло: чоловіків - 2, жінок - 5.
(Джерело: ЦДІАСП, фонд 823, опис 3, справа 1078).
Таблиця Гайсинського деканату, списана в 1787 р. дня 2 травня за н. ст.
Парафія: <...> 3. Цвіліхівка: будинків - 40, сповідалося 203 осіб; дітей - 71; народилося: хлопчиків - 8, дівчаток - 6; шлюбів - 5; померло: чоловіків - 1, жінок - 4.
(Джерело: ЦДІАСП, фонд 823, опис 3, справа 1092).
Таблиця з Гайсинського деканату, подана на генеральній Конгрегації року 1793, 19.VI в Радомишлі.
Парафія: <...> 3. Цвіліхівка: осель - 44, чоловіків: до 15 років - 90, понад 15 років – 81; жінок: до 15 років - 88, понад 15 років – 101; придатні до сповіді 257, непридатні до сповіді – 103.
(Джерело: ЦДІАСП, фонд 823, опис 3, справа 1174).
Відомість, укладена в Подільському губернському правлінні, про міста, містечка, села і хутори, розташовані в Подільській губернії, з даними у них, скільки після поділу губерній з 1797-го є дворів і по 1803 рік чоловічої статі осіб.
VI. Гайсинський повіт.
<...> 27. Цвіліхівка (рос. Цвелиховка): дворів: у 1775 р. - 33, у 1797 р. - 50, осіб - 164.
(Джерело: Центральний державний воєнно-історичний архів у Москві, ВУА, 18946).
(Подані вище матеріали віднайдені професором М.Г.Крикуном і публікуються за його незмінно люб'язною згодою).
Гайсинський повіт
<...> Міста і села з правом громади (wsi obywatelskie).
<...> Гумніцької (Humnicka) Фаустини, Майорової
у Цвіліхівці душ чоловік 211.
Село лежить в чудовій місцевості, стави має великі, ліс мішаний і дубовий.
(Джерело: Statystyczne, topograficzne i historyczne opisanie guberni Podolskiey z rycinami i mappami przez X. Wawrzynca Marczyńkowskiego. Tom III. Wilno: Drukiem Józefa Zawadzkiego, typografa imperatorskiego uniwersytetu, 1823, с. 173)
Цвіліхівка (Cwilichówka), село, Гайсинський повіт Подільської губернії, 220 мешканців чоловічої статі. Селянської землі 520 десятин. Належить до графів Холоневських (Chołoniewscy), які володіли також містечком Зятківцями. Має великі стави.
(Джерело: Słownik Geograficzny Królestwa Polskiego i innych Krajów Słowiańskich / Wydany pod redakcyą Filipa Sulimierskiego, redaktora Wędrowca, magistra nauk fizyczno-matematycznych b[yłéj] Szkoły Głównéj Warszawskiéj, Bronisława Chleboskiego, magistra nauk filologiczno-historycznych b. Szkoły Głównéj Warszawskiéj, Władysława Walewskiego, obywatela ziemskiego, kandydata nauk dyplomatycznych Uniwersytetu Dorpackiego. Tom I. Warszawa: Nakładem Filipa Sulimierskiego i Władysława Walewskiego, 1880, s. 717).
1863 р. – Священику с. Цвіліхівки Михайлу Гладковичу призначити допомогу 25 крб. з надісланих Священим Синодом до Подільської єпархії 28 тис. крб.
(Джерело: „Подольскія епархіальныя ведомости ”, 1864, часть оффициальная , № 3, с. 35).
Цвіліхівка, село – розташоване однією частиною на східньому схилі, іншою – на південному схилі, а рештою – на рівнині. Посередині села містяться два невеликих стави, які беруть свій початок з польових боліт. Село оточене лісами, і тому кліматичні умови місцевості можна вважати сприятливими для здоров’я. Ґрунт чорноземний. Мешканців у с. Цвіліхівці 768 осіб обох статей; всі вони православного віросповідання, за національністю – українці, за <соціальним> станом – селяни; займаються винятково землеробством; іновірців у селі немає. До побудови нині існуючого храму був у селі дерев’яний храм, який існував до 1880 р. Нині існуючий храм дерев’яний, в ім’я святого Іоанна Богослова, побудований у 1889 р. на кошти парафіян; вартість його 7150 крб. Іконостас у церкві старий, перенесений з попереднього храму. Парафія Цвіліхівка була приписана з 1875 р. по 1897 р. до парафії Кивачівки, а з 1897 р. стала самостійною. Церковної землі: садибної 3 десятини, орної 29 десятин 1349 сажнів, сінокісної 6 десятин 1666 сажнів, а всього 39 десятин 615 сажнів. Причтові приміщення для священика нові, побудовані у 1898 р., а для псаломщика залишились попередні зістарілі. Церковно-парафіяльна школа існує з 1861 р.; у 1897 р. побудований для школи окремий будинок, в якому вона розташовується.
(Джерело: Труды Подольского Историко-Статистического Комитета. Вып. 9. Каменец-Подольск, 1901, стор. 321; № 450).
1904 р., 24 квітня. – Священик Петро Фрусевич із Цвіліхівки Гайсинського уїзду (Івано-Богословська церква) переведений до с. Крушинівки Ольгопільського уїзду.
(Джерело: „Подольскія епархіальныя ведомости ”, 1904, часть оффициальная , № 19, с. 242-243).
Розділ IV. Праця у ткацькому промислі.
<...>
<...> Повсюди на Поділлі ткацьким промислом займаються корінні мешканці, селяни-українці <...>
Дані кореспондентського обстеження:
<...> Цвіліхівка
Кількість дворів, зайнятих ткацтвом – 6.
Кількість осіб, зайнятих ткацтвом – 6
Кількість дворів, зайнятих овчинно-кожушним промислом – 1.
Кількість осіб, зайнятих овчинно-кожушним промислом – 1.
Пора року промислу – взимку.
Загальна кількість дворів – 169.
Загальна кількість чоловіків – 464.
Загальна кількість жінок – 473.
Усього людей – 937.
Кількість дворів з різним промислом – 15
Кількість людей, зайнятих промислом - 15
(Джерело: Трофимов Л.Т. Ткацкий промысел в Подольской губернии. – В кн.: Кустарные промыслы в Подольской губернии / Под ред. Прусевича А.. Киев, 1916, с. 240).
У Центральному Державному Історичному Архіві України у Києві зберігається метрична книга церкви св. Іоана Богослова села Цвіліхівки за 1777-1794 рр. (Фонд 224. - Оп. 1. Спр. 1370).
Село вперше згадується у 1622 р. під назвою Зацвіліхівка (польськ. Zacwilichowka) в актах коронного трибуналу, сесії якого відбувались в Любліні.
У тих же актах під 1624 р. зустрічається містечко Цвільково (Cwilkowo alias Zacwilichowka). У витязі з сумарію актів Головного коронного трибуналу в Любліні, зробленому польським істориком Олександром Яблоновським, зафіксовано суть наступної судової справи: „Серпня 12. Станіслава Зацвіліховського, з воєводства Брацлавського, проти Сенявського з приводу наслання слуг і підданих на містечко Цвільково або Зацвіліхівку дідичне і з приводу знищення цього містечка – протестація.
[Джерело: Źródła dziejowe. Tom XXІ: Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym: T. IX, cz. 1: Ziemie Ruskie - Ukraina (Kijów - Bracław) / Opracował Alexander Jabłonowski. Warszawa, 1894. - Wyciągi z summariusza aktów trybunału lubelskiego. Z ksiąg województwa bracławskiego. (Księga VІ). 1624. - S. 648].
Інший варіант назви поселення – слобода Зацвіліхівська (Zacwilichowska słoboda) - згадується в тарифі подимного реєстру Брацлавського воєводства, який був вписаний у вінницьку гродську книгу 16 листопада 1629 р. Ця книга не збереглась, але з неї був зроблений випис даного реєстру. У 1717 р. цей випис був повторно вписаний у вінницьку гродську книгу. Звідси реєстр був опублікований у книзі: Архив Юго-Западной России, издаваемый Коммиссиею для разбора древних актов, состоящей при Киевском, Подольском и Волынском генерал-губернаторе. Часть 7, том 2: Акты о заселении Юго-Западной России (1471-1668). Киев, 1890, с. 394-412. У виписі з цього тарифу вказано, що в слободі Зацвіліхівській 46-ма димами (за кожний дим бралося податку по півзолотого) володів Станіслав Зацвіліхівський (Stanisław Zacwilichowski). (Див. також: Źródła dziejowe. Tom XX: Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym: T. IX, cz. 1: Ziemie Ruskie - Ukraina / Opracował Alexander Jabłonowski. Warszawa, 1894. - S. 135).
(Джерело: Крикун Микола. Кількість і структура поселень Брацлавського воєводства в першій половині XVII століття // Записки Наукового товариства імені Шевченка. Львів, 2006, Том 252, с. 556-647. – Передрук у кн.: Крикун Микола. Брацлавське воєводство у XVI-XVIII століттях: Статті і матеріали. Львів: Вид-во Українського Католицького Ун-ту, 2008, с. 228).
В подимному реєстрі Брацлавського воєводства 1643 р., який зберігається в Любліні (Archiwum Państwowe w Lublinie, zespół 16/0: Trybunał koronny lubelski, seria 3.4, sygnatura 284, str. 53) зазначено, що воєвода чернігівський Адам Калиновський сплатив з 35 димів села Цвіліхівки (в ориґіналі помилково: Zacwiłohunka) 35 польських злотих. (Див. також статтю: Крикун М., Петренко О. Подимний реєстр Брацлавського воєводства 1643 року // Записки. товариства імені Шевченка. Львів, 2017, т. 270: Праці історико-філософської секції, с. 415-448)
На мапі 1650 р. знаменитого французького інженера Ґ. Боплана село йменоване теж як Зацвіліхівка (Zacvilichuwka) (Спеціальна карта України Ґійома Левассера де Боплана 1650 року. Мірило 1:450000. Київ; Львів, 2000; див. також: Map, A.2.b.iv Delineatio Specialis et Accurata Ukrainæ {Top Sheet 3} 1650 / Reproduced with the permission of the Bibliothèque nationale, Paris). На цій карті село позначене на правому березі річки, що впадає у р. Кублич.
В подимному реєстрі 1775 р. Брацлавського воєводства (Magazin für die neue Historie und Geographie / Angelegt von D. Anton Fridrich Büsching. - Halle, 1782. - Bd. 22) зазначено, що в селі Цвіліхівці (Cwilichowka), яке належить до Гранівського ключа, нараховується 33 димів.
В Офірному реєстрі Брацлавського воєводства 1789 р., який зберігається в Бібліотеці Польської академії наук в Курніку (Biblioteka PAN w Kórniku, oddział rękopisów, rkps 1221), зазначено, що Цвіліхівка належить до Гранівського ключа і Гранівської парафії.
На рубежі XVIII-XIX ст. в селі Цвіліхівці було 50 дворів і належала вона до Гайсинського уїзду.
У 1791 р. село належало до Брацлавського повіту
Інформація про євреїв в селі міститься у книзі: Архив Юго-Западной России, часть 5, т. 1-2: Переписи еврейського населения в Юго-западном крае в 1765-1791 гг. Киев, 1890. Маються на указі реєстри за 1765, 1776, 1784, 1787, 1790, 1791 рр.
Село зазначене (як Cwilichówka) також на картах Базилія Севериновського (Mapa województwa bracławskiego i kijowskiego …/ W opracowaniu Bazyliego Sewerynowskiego; зберігається в Російському державному військово-історичному архіві - РГВИА, фонд: Военно-ученый архив, од. зб. 19989; рубіж XVIII-XIX cт.) і Олександра Яблоновського (Atłas historyczny Rzeczypospolitej wydany z zasiłkiem Akademii Umiejętności w Krakowie: Epoka przełomu z wieku XVI-go na XVII-sty. Dział II-gi: „Ziemie Ruskie” Rzeczypospolitej / Opracował i wydał Aleksander Jabłonowski. – Warszawa; Wiedeń, 1899-1904).
Реєстр церков Гранівського деканату, поданий 1781 року дня 7 травня за н.ст.
<Парафія>: <...> 40. Цвіліхівка (Cwilichowka): сповідані душі – 150; нездатні до сповіді – 48; охрещені – 10; померлі – 3; шлюбів – 2.
(Джерело: Центральний державний історичний архів у Санкт-Петербурзі (ЦДІАСП), ф. 823, оп. 3, спр. 919).
Таблиця Гайсинського деканату, подана у 1782 році.
Парафія: <...> 3. Цвіліхівка: будинків - 49, сповідалося 272 особи; дітей - 51; народилося: хлопчиків - 1, дівчаток - 4; шлюбів – 3; померло: чоловіків - 2, жінок - 3.
(Джерело: Центральний державний історичний архів у Санкт-Петербурзі - далі: ЦДІАСП, фонд 823, опис 3, справа 1016).
Таблиця Гайсинського деканату, подана на генеральній конгрегації року 1785, дня 4/15 травня в Радомишлі.
Парафія: <...> 3. Цвіліхівка: будинків - 36, сповідалося 300 осіб; дітей - 38; народилося: хлопчиків - 5, дівчаток - 5; померло: чоловіків - 5, жінок - 5.
(Джерело: ЦДІАСП, фонд 823, опис 3, справа 1071).
Таблиця Гайсинського деканату, подана на генеральній конгрегації року 1786, дня 3 травня за н. ст. в Радомишлі.
Парафія: <...> 3. Цвіліхівка: будинків - 34, сповідалося 230 осіб; дітей - 101; народилося: хлопчиків - 3, дівчаток - 6; шлюбів - 4; померло: чоловіків - 2, жінок - 5.
(Джерело: ЦДІАСП, фонд 823, опис 3, справа 1078).
Таблиця Гайсинського деканату, списана в 1787 р. дня 2 травня за н. ст.
Парафія: <...> 3. Цвіліхівка: будинків - 40, сповідалося 203 осіб; дітей - 71; народилося: хлопчиків - 8, дівчаток - 6; шлюбів - 5; померло: чоловіків - 1, жінок - 4.
(Джерело: ЦДІАСП, фонд 823, опис 3, справа 1092).
Таблиця з Гайсинського деканату, подана на генеральній Конгрегації року 1793, 19.VI в Радомишлі.
Парафія: <...> 3. Цвіліхівка: осель - 44, чоловіків: до 15 років - 90, понад 15 років – 81; жінок: до 15 років - 88, понад 15 років – 101; придатні до сповіді 257, непридатні до сповіді – 103.
(Джерело: ЦДІАСП, фонд 823, опис 3, справа 1174).
Відомість, укладена в Подільському губернському правлінні, про міста, містечка, села і хутори, розташовані в Подільській губернії, з даними у них, скільки після поділу губерній з 1797-го є дворів і по 1803 рік чоловічої статі осіб.
VI. Гайсинський повіт.
<...> 27. Цвіліхівка (рос. Цвелиховка): дворів: у 1775 р. - 33, у 1797 р. - 50, осіб - 164.
(Джерело: Центральний державний воєнно-історичний архів у Москві, ВУА, 18946).
(Подані вище матеріали віднайдені професором М.Г.Крикуном і публікуються за його незмінно люб'язною згодою).
Гайсинський повіт
<...> Міста і села з правом громади (wsi obywatelskie).
<...> Гумніцької (Humnicka) Фаустини, Майорової
у Цвіліхівці душ чоловік 211.
Село лежить в чудовій місцевості, стави має великі, ліс мішаний і дубовий.
(Джерело: Statystyczne, topograficzne i historyczne opisanie guberni Podolskiey z rycinami i mappami przez X. Wawrzynca Marczyńkowskiego. Tom III. Wilno: Drukiem Józefa Zawadzkiego, typografa imperatorskiego uniwersytetu, 1823, с. 173)
Цвіліхівка (Cwilichówka), село, Гайсинський повіт Подільської губернії, 220 мешканців чоловічої статі. Селянської землі 520 десятин. Належить до графів Холоневських (Chołoniewscy), які володіли також містечком Зятківцями. Має великі стави.
(Джерело: Słownik Geograficzny Królestwa Polskiego i innych Krajów Słowiańskich / Wydany pod redakcyą Filipa Sulimierskiego, redaktora Wędrowca, magistra nauk fizyczno-matematycznych b[yłéj] Szkoły Głównéj Warszawskiéj, Bronisława Chleboskiego, magistra nauk filologiczno-historycznych b. Szkoły Głównéj Warszawskiéj, Władysława Walewskiego, obywatela ziemskiego, kandydata nauk dyplomatycznych Uniwersytetu Dorpackiego. Tom I. Warszawa: Nakładem Filipa Sulimierskiego i Władysława Walewskiego, 1880, s. 717).
1863 р. – Священику с. Цвіліхівки Михайлу Гладковичу призначити допомогу 25 крб. з надісланих Священим Синодом до Подільської єпархії 28 тис. крб.
(Джерело: „Подольскія епархіальныя ведомости ”, 1864, часть оффициальная , № 3, с. 35).
Цвіліхівка, село – розташоване однією частиною на східньому схилі, іншою – на південному схилі, а рештою – на рівнині. Посередині села містяться два невеликих стави, які беруть свій початок з польових боліт. Село оточене лісами, і тому кліматичні умови місцевості можна вважати сприятливими для здоров’я. Ґрунт чорноземний. Мешканців у с. Цвіліхівці 768 осіб обох статей; всі вони православного віросповідання, за національністю – українці, за <соціальним> станом – селяни; займаються винятково землеробством; іновірців у селі немає. До побудови нині існуючого храму був у селі дерев’яний храм, який існував до 1880 р. Нині існуючий храм дерев’яний, в ім’я святого Іоанна Богослова, побудований у 1889 р. на кошти парафіян; вартість його 7150 крб. Іконостас у церкві старий, перенесений з попереднього храму. Парафія Цвіліхівка була приписана з 1875 р. по 1897 р. до парафії Кивачівки, а з 1897 р. стала самостійною. Церковної землі: садибної 3 десятини, орної 29 десятин 1349 сажнів, сінокісної 6 десятин 1666 сажнів, а всього 39 десятин 615 сажнів. Причтові приміщення для священика нові, побудовані у 1898 р., а для псаломщика залишились попередні зістарілі. Церковно-парафіяльна школа існує з 1861 р.; у 1897 р. побудований для школи окремий будинок, в якому вона розташовується.
(Джерело: Труды Подольского Историко-Статистического Комитета. Вып. 9. Каменец-Подольск, 1901, стор. 321; № 450).
1904 р., 24 квітня. – Священик Петро Фрусевич із Цвіліхівки Гайсинського уїзду (Івано-Богословська церква) переведений до с. Крушинівки Ольгопільського уїзду.
(Джерело: „Подольскія епархіальныя ведомости ”, 1904, часть оффициальная , № 19, с. 242-243).
Розділ IV. Праця у ткацькому промислі.
<...>
<...> Повсюди на Поділлі ткацьким промислом займаються корінні мешканці, селяни-українці <...>
Дані кореспондентського обстеження:
<...> Цвіліхівка
Кількість дворів, зайнятих ткацтвом – 6.
Кількість осіб, зайнятих ткацтвом – 6
Кількість дворів, зайнятих овчинно-кожушним промислом – 1.
Кількість осіб, зайнятих овчинно-кожушним промислом – 1.
Пора року промислу – взимку.
Загальна кількість дворів – 169.
Загальна кількість чоловіків – 464.
Загальна кількість жінок – 473.
Усього людей – 937.
Кількість дворів з різним промислом – 15
Кількість людей, зайнятих промислом - 15
(Джерело: Трофимов Л.Т. Ткацкий промысел в Подольской губернии. – В кн.: Кустарные промыслы в Подольской губернии / Под ред. Прусевича А.. Киев, 1916, с. 240).
суботу, 5 листопада 2011 р.
Удич: Матеріали до краєзнавства Тепличчини
Удич
Перші згадки стосуються озера Удеч.
Про село Удич (польськ. Udycz), як шляхетський маєток, у складі Ямного і двох Бабанів, довідуємось із списку маєтків 1639 р. брацлавського старости, чернігівського воєводи і гетьмана польного коронного Марціна Калиновського (загинув в 1652 р. у битві під Батогом). Список був складений у XVIII ст. Документ зберігається у Центральному державному історичному архіві України в Києві [фонд 47 (Кам’янецький земський суд), опис 1, одиниця зберігання 42, аркуші 130, 131зв.], а також у Головному архіві давніх актів у Варшаві (Archiwum Główne Akt Dawnych) в родовому архіві Браніцьких (zespół Zbiór Branickich z Suchej, № 310/392, с. 80-81).
(Джерело: Крикун Микола. Кількість і структура поселень Брацлавського воєводства в першій половині XVII століття // Записки Наукового товариства імені Шевченка. Львів, 2006, Том 252, с. 556-647. – Передрук у кн.: Крикун Микола. Брацлавське воєводство у XVI-XVIII століттях: Статті і матеріали. Львів: Вид-во Українського Католицького Ун-ту, 2008, с. 286).
Даних про Удич у XVIII ст. виявити не вдалось.
На карті Олександра Яблоновського на місці теперішнього Удича значиться хутір Пічулів (futor Piczułów). (Atłas historyczny Rzeczypospolitej wydany z zasiłkiem Akademii Umiejętności w Krakowie: Epoka przełomu z wieku XVI-go na XVII-sty. Dział II-gi: „Ziemie Ruskie” Rzeczypospolitej / Opracował i wydał Aleksander Jabłonowski. – Warszawa; Wiedeń, 1899-1904).
Удич, або Гадич (польськ. Udycz albo Hadycz) – ріка у Київській і Подільській губерніях, ліва притока Богу (Boh). Бере початок в Уманському повіті під селом Росошкою (Rososzka), оминає села: Орадівка (Oradówka), Ягубець(Обозівку) [Jahubiec (Obozówka)], Шельпахівку (Szelpachówka), Ухоже (Uchożе), Кожухівку (Kożuchówka), Росоша (Rososze), Ташлик Кривий і Гнилий (Taszlik Krzywy і Gniły), Сокиряни (Siekierzany), Лозовату (Łozowata), Чорну Греблю (Czarna Grobla), М’ягкохід (Miahkochód), Раківку (Rakówka), плине понижче села Хмарівки (Chmarówka) і, пробігаючи 58 верстов в напрямку з півночі на південь, впадає до Богу. Від правого берега прибирає ріки: Кам’янку (Kamionka), Тепличку (Tepliczka) і Мочулку (Moczułka), а від лівого: Заячківку (Zajączkówka) і Тернівку (Ternówka). Пробігаючи, згідно з В. Полем (W. Pol), заповнює 58 ставків. Через ці ріки проходив татарський шлях, званий Удицьким.
(Джерело: Słownik Geograficzny Królestwa Polskiego i innych Krajów Słowiańskich / Wydany pod redakcyą Bronisława Chlebowskiego, Magistra nauk filologiczno-historycznych b[yłéj] Szkoły Głównéj Warszawskiéj, według planu Filipa Sulimierskiego. Tom XII. Warszawa: Nakładem Władysława Walewskiego do końca tomu X; Od tomu XI, z zasiłku Kasy pomocy dla osób pracujących na polu naukowym imienia D-ra Mianowskiego, 1892, s. 746).
Примітка: Вінцент Поль [Wincenty Ferreriusz Jakub Pol, псевдонім Януш (Janusz); 1807-1872] – польський поет, географ і етнограф, батько якого був німець, а мати – французка. Батько сучасної польської географії. У 1833 р. подорожував по Східному Поділлі, можливо, й по Тепличчині (тема для краєзнавців!).
На Тепличчині Удич (село і річку) називають ще Вудичем.
Перші згадки стосуються озера Удеч.
LXXV: У
Вільні 30серпня 1507 року.
Зиґмунт І.
затверджує Семена Кішку, зем’янина брацлавського на володіння маєтками Ханева, Очиткова, Шпичинець і Пальчика.
Зиґмунт, Божою ласкою король польский, великий князь литовський,
руський, князь пруський, жмудський та інших. Бив нам чолом зем’янин
брацлавський Семен Кішка і покладав перед нами листи батька нашого Казимира,
короля Його Милости, і брата нашого Олександра, короля, і також лист намісника
брацлавського княжати Михайла Васильовича Збаразького. I в тих листах
написано, що батько наш, Його Милість, підтвердив йому два селища у
Брацлавському повіті, названих Ханів і Ошитків1, які дав йому князь
Михайло Васильович Чарторийський, тримаючи Брацлав від Його Милості, а брат наш
Олександр, король Його Милість, підтвердив йому одне селище у Брацлавському
також повіті, данину батька нашого Казимира, короля, названого Ошпейкове2,
а до тих же селищ озеро Брацлавського ж повіту, назване Удеч, і бив нам чолом,
щоб ми це підтвердили йому нашим листом. І ми, вислухавши тих листів батька і
брата нашого, королів Їх Милости, і княжати Михайла листу Збаразького, при тому
так само все залишили і підтвержуємо це тим нашим листом довічно йому і його
жоні, і їхнім дітям. Нехай він ті вище описані селища і озеро Удеч тримає, з
усім у згоді з першим наданням і листів батька і брата нашого, королів Їх
Милости, і княжати Михайла Васильовича Збаразького. І на підкріплення цього й
печатку нашу наказали ми прикласти до цього нашого листу. Писаний у Вільні року
Божого тисяча п’ятсот
сьомого, серпня тридцятого дня, індикту десятого.
Копія випису з луцького ґроду з 18-го століття.
1 Очитків (польськ.: Oczytków) - село у Київській в губернії, Липовецькому повіті, на
північ від Липовця.
2 Шпичинці (польськ. Szpiczyńce) - село також у Липовецькому повіті і на північ від
Липовця.
3 Пальчик (польськ. Palczyk) – село у Київській в губернії, Звенигородському повіті,
на південний схід від Звенигородки.
Інших місцевостей віднайти ми не змогли.
(Джерело: Archiwum
księżat Sanguszków w Sławucie / Wydane przez Bronisława Gorczaka,
konserwatora tego archiwum. Tom III: 1432-1534. - We Lwowie: Nakładem
wlaściciela. Z drukarni zakładu narodowego im. Ossolińskich pod
zarządemJuliusza Birkenmaiera, 1890, s. 45-46).
CXCII: В Берестю 10 грудня 1518 року.
Зиґмунт І.
затверджує Семена і Юхна Кішків на володіння маєтками Журавич, Ханева, Очиткова, Шпичинець і Пальчика.
Зиґмунт, Божою ласкою король польский, великий князь
литовський, руський, князь пруський, жмудський та інших. Чинимо знаменито тим
нашим листом, хто на нього гляне або читаного почує, нинішнім і на потім
будучим, кому буде потреба те знати, що визнавши вірну і справедливу для нас
службу зем’янина брацлавського Семена Кішки і сина його Юхна, що вони часті
послуги нам чинили проти поганства Татар і, будучи у цьому на службах наших,
багато ран понесли, з ласки нашої дали ми їм маєток у Луцькому повіті, названий
Журавичі, з усіма людьми і землями того маєтку, путними і данними, і тяглими, і
з усіма їхніми службами і данинами, і з усім тим, як той маєток здавна у собі
мав. А до того розповів перед нами Семен Кішка, що батько наш Казимир, король
Його Милости, дав йому три селища у Брацлавському повіті, названих Ханів,
Ошитків і Шпекове, а брат наш Олександр, король Його Милість, дав йому також у
Брацлаві селище Пальчикове, а намісник брацлавський, князь Михайло Васильович <Чарторийський>, до тих
селищ додав ще озеро Брацлавського повіту, назване Удеч; котрі ж селища і те
озеро й ми перед тим підтвердили йому нашим листом на вічність. А також
розповідав перед нами, що він купив у зем’янина брацлавського Андрушка
Бушминського селище у Брацлавському повіті, назване Дроздів, навічно. І на ті
він селища і озеро у Брацлавському повіті листи, данини і підтвердження батька
і брата нашого, королів Їх Милости, і наше, і також купчий лист того Андрушка
Бушминського перед нами показував і бив нам чолом Семен Кішка з сином своїм
Юхном, щоб ми те все підтвердили тим нашим листом навічно. І ми з ласки нашої
за їхню для нас вірну службу на те дали їм цей наш лист і той маєток Журавичі,
наші данини і селища у Брацлавському повіті, данини батька і брата нашого Їх
Милости, і озеро Удеч, а також те селище, купно його у Брацлавському повіті,
підтвержуємо цим нашим листом вічно і навіки непорушно йому самому і його жоні,
і дітям їхнім, і на потім будучим їхнім нащадкам, з усіма людьми і землями того
маєтку Журавич і селищ, вище згаданих, у Брацлавському повіті, і купна його,
путними і данними, і тяглими, і з їхніми усіма землями пашними і бортними, і
сіножатями, і гаями, і лісами, і дібровами, і з пасіками, і з ловами звіриними
і пташними, і з озерами, і ріками, і з річками, // і з язами, і ставами, і
стависьками, і з млинами і їхніми вимелками, і бобровими гонами, і з службами
усіма, і уходами, і з данинами грошовими і медовими, і бобровими, і куничними,
і з умовами* житніми і вівсяними, і з усіма іншими платами і пожитками, як би їх
не називали або згадували, і зі всім тим, як той маєток Журавичі і ті селища,
вгорі описані, і озеро Удеч здавна і тепер самі по собі і в границях своїх
мають. І вільний він, і після нього будучі його нащадки там приспособити,
розширити і на своє ліпше й корисне обернути так, як самі найкраще розуміють. А
на підкріплення цього і печатку нашу наказали ми прикласти до цього нашого
листу. При цьому були: князь Войцех, біскуп віленський; князь Павло, біскуп
луцький і брестський; войвода віленський, канцлер, пан Миколай Миколаєвич
Радзивиловича; пан віленський, гетьман найвищий, староста луцький, брацлавський
і вінницький, маршалок Волинської землі, князь Костянтин Іванович Острозький; воєвода
троцький, маршалок надвірний, пан Григорій Станіславович Остиковича; пан троцький,
староста жмудський, пан Станіслав Янович; маршалок земський, державця
слонімський, пан Ян Миколаєвич; воєвода полоцький, державця мозирський, пан
Ольбрихт Мартинович Ґаштоттовича; староста ґродненський, пан Юрій Миколайович;
воєвода новогродський, державця довґялівський, пан Ян Янович Заберезенський;
староста брестський, маршалок, пан Юрій Іванович Ілінича та інші панове рада
великого князівства Литовського. Даний на вальному сеймі в Брестю під літо
Божого народження тисяча п’ятсот вісімнадцого, місяця грудня, десятого дня,
індикту сьомого.
Копія випису з луцького ґроду з XVIII
століття.
(Джерело: Archiwum
księżat Sanguszków w Sławucie / Wydane przez Bronisława Gorczaka,
konserwatora tego archiwum. Tom III: 1432-1534. - We Lwowie: Nakładem
wlaściciela. Z drukarni zakładu narodowego im. Ossolińskich pod zarządemJuliusza
Birkenmaiera, 1890, s. 181-182).
Переклад з польської Олекси Піддубняка.
Про село Удич (польськ. Udycz), як шляхетський маєток, у складі Ямного і двох Бабанів, довідуємось із списку маєтків 1639 р. брацлавського старости, чернігівського воєводи і гетьмана польного коронного Марціна Калиновського (загинув в 1652 р. у битві під Батогом). Список був складений у XVIII ст. Документ зберігається у Центральному державному історичному архіві України в Києві [фонд 47 (Кам’янецький земський суд), опис 1, одиниця зберігання 42, аркуші 130, 131зв.], а також у Головному архіві давніх актів у Варшаві (Archiwum Główne Akt Dawnych) в родовому архіві Браніцьких (zespół Zbiór Branickich z Suchej, № 310/392, с. 80-81).
(Джерело: Крикун Микола. Кількість і структура поселень Брацлавського воєводства в першій половині XVII століття // Записки Наукового товариства імені Шевченка. Львів, 2006, Том 252, с. 556-647. – Передрук у кн.: Крикун Микола. Брацлавське воєводство у XVI-XVIII століттях: Статті і матеріали. Львів: Вид-во Українського Католицького Ун-ту, 2008, с. 286).
Даних про Удич у XVIII ст. виявити не вдалось.
На карті Олександра Яблоновського на місці теперішнього Удича значиться хутір Пічулів (futor Piczułów). (Atłas historyczny Rzeczypospolitej wydany z zasiłkiem Akademii Umiejętności w Krakowie: Epoka przełomu z wieku XVI-go na XVII-sty. Dział II-gi: „Ziemie Ruskie” Rzeczypospolitej / Opracował i wydał Aleksander Jabłonowski. – Warszawa; Wiedeń, 1899-1904).
Удич, або Гадич (польськ. Udycz albo Hadycz) – ріка у Київській і Подільській губерніях, ліва притока Богу (Boh). Бере початок в Уманському повіті під селом Росошкою (Rososzka), оминає села: Орадівка (Oradówka), Ягубець(Обозівку) [Jahubiec (Obozówka)], Шельпахівку (Szelpachówka), Ухоже (Uchożе), Кожухівку (Kożuchówka), Росоша (Rososze), Ташлик Кривий і Гнилий (Taszlik Krzywy і Gniły), Сокиряни (Siekierzany), Лозовату (Łozowata), Чорну Греблю (Czarna Grobla), М’ягкохід (Miahkochód), Раківку (Rakówka), плине понижче села Хмарівки (Chmarówka) і, пробігаючи 58 верстов в напрямку з півночі на південь, впадає до Богу. Від правого берега прибирає ріки: Кам’янку (Kamionka), Тепличку (Tepliczka) і Мочулку (Moczułka), а від лівого: Заячківку (Zajączkówka) і Тернівку (Ternówka). Пробігаючи, згідно з В. Полем (W. Pol), заповнює 58 ставків. Через ці ріки проходив татарський шлях, званий Удицьким.
(Джерело: Słownik Geograficzny Królestwa Polskiego i innych Krajów Słowiańskich / Wydany pod redakcyą Bronisława Chlebowskiego, Magistra nauk filologiczno-historycznych b[yłéj] Szkoły Głównéj Warszawskiéj, według planu Filipa Sulimierskiego. Tom XII. Warszawa: Nakładem Władysława Walewskiego do końca tomu X; Od tomu XI, z zasiłku Kasy pomocy dla osób pracujących na polu naukowym imienia D-ra Mianowskiego, 1892, s. 746).
Примітка: Вінцент Поль [Wincenty Ferreriusz Jakub Pol, псевдонім Януш (Janusz); 1807-1872] – польський поет, географ і етнограф, батько якого був німець, а мати – французка. Батько сучасної польської географії. У 1833 р. подорожував по Східному Поділлі, можливо, й по Тепличчині (тема для краєзнавців!).
На Тепличчині Удич (село і річку) називають ще Вудичем.
Підписатися на:
Дописи (Atom)
