Населення українського міста
Кублича за описом 1630 р.
Відшукуючи матеріали з історії Червоної Русі, я
натрапив у львівських гродських актах на „Опис містечка Кублича, ретельно і вірно переписаний”[1]. Опис складається з двох
частин. Перша, написана 15.IX.1630 р., містить перелік власників господарств,
заселених і спустілих, на трьох дільницях, званих сотнями; друга, упорядкована
22.VII, напевно того ж самого року,
містить подібний список власників у чотирьох інших сотнях. Поруч з іменами
мешканців Кублича в багатьох випадках писар відмітив їх фах, посаду в міському
правлінні або майновий стан, що дає можливість окреслити професійний і
суспільний склад цього міста. Опис також проливає світло на характер міської
організації, дещо відмінний від устрою інших районів тогочасної Речі
Посполитої.
Кублич у XVII ст. був у
воєводстві і повіті брацлавськім. На думку автора нотатки в географічному
словнику, це місто до початку XVII ст. належало, ймовірно,
князям Четвертинським, а в 1605 р. було куплене могутнім магнатом на Червоній
Русі Гієронімом Сєнявським. Цим пояснюється факт вписання опису Кублича у
львівські гродські книги. До речі, можна зазначити, що в цих актах вписані дуже
цікаві документи (описи міст, скарги на повсталих селян і міщан і т. д.), що
стосуються одночасно інших міст Наддніпрянської України.
За описом Кублича можна
відтворити вірогідну кількість його мешканців. Він нараховує 571 освоєну
міщанську садибу, 18 будинків і „погорілих” ділянок, які належали міщанам,
котрі знайшли притулок у своїх сусідів, 20 єврейських будинків, 4 шляхетських,
19 господарств фільварочної прислуги з родинами, замок, 2 школи, шпиталь,
пивоварню, панську пекарню, а також 71 незаселену ділянку і „порожній” будинок.
Ці останні, разом з ділянками і „погорілими” будинками, становили в 1630 р. аж
12,7% усіх жилих будинків.
Для освоєння міщанських
садиб і будинків та ділянок „погорілих”, а також для будинків фільварочних і
учительських пропоную покажчик 6, для будинків єврейських множник 12. Припускаю
теж, що населення замку разом з 40 охоронниками налічувало 100 осіб, а
пенсіонери притулку (в той час звався „шпиталем”) разом з обслугою – 15[2].
Отже, в Кубличі в 1630 р. мешкало близько 4 240 осіб, тобто приблизно на 30%
більше, ніж виходило з обчислень О. Барановича, виведених на підставі реєстру
подимного від 1630 р., який підтвержує дані про 545 оподаткованих „димів”
у цьому місті[3].
Кублич належав, напевно, до категорії міст, котрі,
як припускає О. С. Компан, з огляду на постійну небезпеку татарських наскоків,
втягнули в себе найближчі поселення, які в нормальних умовах становили б
звичайні села[4].
Переважна більшість населення Кублича були
українці. Про це свідчить не лише звучання імен більшості власників нерухомого
майна, але також про трьох попів і відсутність даних про костьоли і ксьондзів.
У місті на той час було 20 будинків, які належали євреям, а також 17
господарств у власності волоських службовців. Волохи становили також більшість
залоги кублицького замку. Спеціальний реєстр називає по імені „волохів, що служать”. Припускаючи, що волохи,
які виконували службу в замку, не мали в місті родин, а службовці були ними
обтяжені, одержимо, що волоське населення становило близько 3%. Євреїв було
трохи більше – близько 6%, решта населення, поряд з кількома процентами
поляків, були українці.
З опису випливає, що Кублич був осередком досить
розвинутого ремесла. Незважаючи на те, що писар виначив фах власників
нерухомого майна далеко не у всіх випадках, кількість ремісничих професій,
поширених серед кубличан у 1630 р., досить значна. В харчовій галузі були
представлені особи п’яти фахів (в реєстрі названо фах 17 обивателів, які
займались різництвом, солодарством, млинарством, пекарством і броварством); у
будівельній і керамічній – 4 (6 гончарів, 2 теслі, маляр і могильник, тобто в
тогочасній термінології не тільки особа, зайнята при похованні мертвих, але
також робітник, зайнятий на земельно-будівельних роботах), у деревообробній і
хімічній – 5 (7 колісників, 5 бондарів, 2 лучники, 2 кріпильник і 2 гребінники),
шкіряній – 2 (16 кушнірів і 10 шевців), ткацько-швейній – 2 (4 ткачі і 3
кравці), металевій – 3 (4 ковалі, 2 слюсари і пушкар) і обслуговуючій – 3 (2
скрипалі, цирульник і коновал).
Серед торгового населення опис називає 4 корчмарів
і 3 крамарів. Разом, унаслідок дуже непевних даних, торгово-ремісниче населення
з родинами, включаючи в ту кількість і євреїв, нараховує ледве 19,2% загального
населення міста.
У Кубличі мешкала велика кількість населення, яке
жило, головним чином, із землеробства, опис, однак, називає лише 10 господарів,
заняття яких пов’язані із землеробством: 3 пасічники, 3 вівчарі, пастуха, свинаря, рибалку і
пташника. До рільничого населення слід зарахувати також 17 родин, які
обслуговували панський фільварок.*
Частина населення служила в замку, частина становила
челядь і прислуга, зайнята у багатших міщан. Тієї категорії населення опис,
однак, не називає. Натомість він указує як власників нерухомого майна 3
стражників, возного і міського слугу (sluga miejski).
З соціальної точки зору населення Кублича, подібно
до інших українських міст, ділилось на три головні верстви. До вищої групи, яку
тільки умовно можна називати патриціатом, належали, очевидно, 4 шляхетські
родини, які мали тут свої маєтки, також багатші купці і ремісники. Головну масу
населення становило простолюддя, до якого належали ремісники, крамарі і
землероби, що користувались міським правом. До найнижчої верстви міщанства
можна зарахувати міську бідноту, безземельних селян і пенсіонерів притулку та
інші елементи. На жаль, опис Кублича щодо цієї верстви населення реєструє лише
безземельних селян, які мають невеликі земельні ділянки, а також 51 власника
злиденних халуп. Серед останньої групи були 23 убогі вдови, а також „бідні”: дяк, скрипаль і вівчар.
В цілому люди, позначені в опису як бідні, а тому звільнені через бідність від
податків, становили серед власників заселених будинків 8,3%.
Кублич уже в першій половині XVII ст. управлявся,
ймовірно, за магдебурзьким правом, про що свідчать згадки в описі про
бурмістра, війта і міського писаря. Таким чином, відомості про надання Кубличу
магдебурзького права аж в 1744 р., передані Міхалом Балінським і Тимотеушем
Ліпінським[5],
вимагають у світлі опису цього міста від 1630 р. спростування і доповнення.
Можна здогадатись, що під час воєн, з половини XVII ст. або в пізніший час місто втратило свої привілеї і
виклопотало нові лише в 40-х роках XVIII ст.
Як місто прикордонне, постійно наражене на
татарські наскоки, Кублич, подібно до багатьох
інших міст України, запозичив військовий устрій від козаків. Усе місто з
військової точки зору поділялось на 7 сотень, на чолі яких стояли сотники.
Сотні в свою чергу поділялись на десятки під командою десятників. Проте
оскільки поділ міста на сотні базується на кількості заселених і порожніх
дворів (цих було близько 700), то поділ на десятки мав у Кубличі лише формальне
значення. Так звані десятки нараховували насправді від 5 до 44 будинків залежно
від густоти заселення дільниць, підпорядкованих десятникам. У жодній сотні
кількість десятків не перевищувала 5, а кількість заселених і порожніх
господарств разом коливалась в окремих сотнях від 48 до 120.
М. ГОРН
„Архіви України” (Київ), 1971, № 5 (109), стор. 91-92.
Нижче подаємо інвентарі міста Кублича 1630 р., про які йдеться в наведеній вище статті польського і українського історика Мавриція Горна. Принагідно повідомляємо, що про цього автора вийшла книжка: Хомяк Мар'ян. Маврицій Горн (1917-2000): Життя і наукова спадщина / Ін-т українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України. - Львів, 2015. - 136 с. - (Сер.: Історики України, № 13).
Inventarz [mias]ta Kublicza,
[porza]dnie y wier[nie spi]sany w roku 1[630] die 22 July
[porza]dnie y wier[nie spi]sany w roku 1[630] die 22 July
(для доступу до файлу з документом потрібно натиснути тут)
[2] Щодо запропонованих показників
див.: M. Horn.Zaludnienie województwa bełskiego w 1630 roku. – Roczniki
Dziejów Społecznych i Gospodarczych, t. XXI, 1959 (druk 1960), s. 79-80, 88-89;
tenże. Ruch budowlany w miastach
ziemi przemyskiej i sanockiej w latach 1550-1650 na tle przesłanek
urbanistycznych. – Zeszyty Naukowe Wyższej Szkoły Pedagogicznej w Opolu. Seria
B: Studia i Monografie, nr. 23, Opole, 1968 (druk 1969), s. 30-32.
* З числа 19 родин, що мешкають
на дільниці, яка належить фільварку, автор вилучив родини кушніра і мірошника,
зарахувавши їх до ремісничого населення.
[5] M. Baliński,
T. Lipiński.
Starożytna Polska pod względem historycznym, geograficznym i statystycznym
opisana. Wyd. 2, poprawione i uzupełnione przez F. K. Martynowskiego. T. III.
Warszawa, 1886, s. 482.
