Марківка: Матеріали до краєзнавства Тепличчини

Марківка
У Центральному Державному Історичному Архіві у Києві (ЦДІАУК) зберігається метрична книга церкви св. Кузьми і Дем’яна села Марківки за 1783-1810 (ЦДІАУК, фонд 224, опис 1, справа 776).

Вперше село Марківка (Markowka) письмово згадується у 1612 р. в Актах коронного трибуналу в Любліні - найвищій судовій інстанції Польської Корони.
[Джерело: Źródła dziejowe. Tom XXІ: Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym: T. IX, cz. 1: Ziemie Ruskie - Ukraina (Kijów - Bracław) / Opracował Aleksander Jabłonowski. Warszawa, 1894. - Wyciągi z summariusza aktów trybunału lubelskiego. Z księg województwa bracławskiego. (Księga III.). 1612]. У Центральному державному історичному архіві України у Львові зберігаються регести (короткі описи) вписів у судові книги цього трибуналу [фонд 773 (Коронний трибунал)].
Наступна згадка про Марківку зустрічається під 1635 р. у списку маєтків брацлавського і вінницького старости Адама Калиновського. Документ був складений з приводу сплати подимного податку з цих маєтків (ЦДІАУК, фонд 256, опис 1, одиниця зберігання 320, арк. 24-24зв.).
Під такою ж назвою поселення зафіксоване у складеному 1639 р. списку маєтків брацлавського старости, чернігівського воєводи і гетьмана польного коронного Марціна Калиновського (загинув у 1652 р. у битві під Батогом), брата Адама Калиновського [ЦДІАУК, ф. 37 (Кам’янецький земський суд), оп. 1, од. зб. 42, арк. 130, 131зв.]. Такий же список заховався в родовому архіві Браніцьких, що зберігається в Головному Архіві Давніх Актів у Варшаві (Archiwum Główne Akt Dawnych, zespół Zbiór Branickich z Suchej, № 310/392, с. 80-81).
Це село згадується і в пізнішому списку маєтків Марціна Калиновського, складеному у XVIII ст. (ЦДІАУК, ф. 256, оп. 1, од. зб. 320, арк. 25-26).
В подимному реєстрі Брацлавського воєводства 1643 р., який зберігається в Любліні (Archiwum Państwowe w Lublinie, zespół 16/0: Trybunał koronny lubelski, seria 3.4, sygnatura 284, str. 51) зазначено, що пан краківський (краківський каштелян Станіслав Конєцпольський – Stanisław Koniecpolski) сплатив з 5 димів (осель) міста Марківки (в ориґіналі: Markuwka) податку 5 польських злотих, а пан воєвода чернігівський (Адам Калиновський) сплатив з 56 димів села Марківки 56 злотих (там само, str. 53). (Див. також статтю: Крикун М., Петренко О. Подимний реєстр Брацлавського воєводства 1643 року // Записки. товариства імені Шевченка. Львів, 2017, т. 270: Праці історико-філософської секції, с. 415-448).
На одній з перших мап України, створеній у 1650 р. знаменитим французьким інженером Ґ. Бопланом, це поселення позначене як слобода Маркувка (Markuwka) (див.: Спеціальна карта України Ґійома Левассера де Боплана 1650 року. Мірило 1:450000. Київ; Львів, 2000).
(Джерело: Крикун Микола. Кількість і структура поселень Брацлавського воєводства в першій половині XVII століття // Записки Наукового товариства імені Шевченка. Львів, 2006, Том 252, с. 556-647. – Передрук у кн.: Крикун Микола. Брацлавське воєводство у XVI-XVIII століттях: Статті і матеріали. Львів: Вид-во Українського Католицького Ун-ту, 2008, с. 239.).

В подимному реєстрі 1775 р. Брацлавського воєводства (Magazin für die neue Historie und Geographie / Angelegt von D. Anton Fridrich Büsching. - Halle, 1782. - Bd. 22) зазначено, що в Марківці, яка належить до Гранівського ключа, нараховується 61 дим.

В Офірному реєстрі цього ж воєводства 1789 р., який зберігається в Бібліотеці Польської академії наук в Курніку (Biblioteka PAN w Kórniku, oddział rękopisów, rkps 1221), вказано, що Марківка належить до Гранівського ключа і Гранівської парафії.

На рубежі XVIII-XIX ст. у Марківці було 75 дворів і належала вона до Гайсинського уїзду.

У 1784 р. село було адміністративно підпорядковане Брацлавському повітові, а в 1791 р. – Надбузькому повітові.

Село фігурує також в єврейських реєстрах 1765, 1776, 1784, 1787, 1790, 1791 (Див.: Архив Юго-Западной России, часть 5, т. 1-2: Переписи еврейського населения в Юго-западном крае в 1765-1791 гг. Киев, 1890)

Марківка зазначена також на картах Базилія Севериновського (Mapa województwa bracławskiego i kijowskiego …/ W opracowaniu Bazyliego Sewerynowskiego; зберігається в Російському державному військово-історичному архіві - РГВИА, фонд: Военно-ученый архив, од. зб. 19989; рубіж XVIII-XIX cт., № 687 ) і Олександра Яблоновського (під назвою Markówka) (Atłas historyczny Rzeczypospolitej wydany z zasiłkiem Akademii Umiejętności w Krakowie: Epoka przełomu z wieku XVI-go na XVII-sty. Dział II-gi: „Ziemie Ruskie” Rzeczypospolitej / Opracował i wydał Aleksander Jabłonowski. – Warszawa; Wiedeń, 1899-1904).

Реєстр церков Гранівського деканату, поданий 1781 року дня 7 травня за н.ст.
<Парафія>: <...> 9. Марківка (Markowka): сповідані душі – 283; нездатні до сповіді – 131; охрещені – 14; померлі – 11; шлюбів – 1.
(Джерело: Центральний державний історичний архів у Санкт-Петербурзі (ЦДІАСП), ф. 823, оп. 3, спр. 919).

Таблиця Гранівського деканату, подана на генеральній конгрегації року 1785, дня 3 травня за ст. ст. в Радомишлі.
Парафія: <...> 21. Марківка: будинків - 53, сповідалося: чоловіків – 123, жінок - 141; нездатних до сповіді: чоловіків – 38, жінок – 43; шлюбів – 7; померло: чоловіків - 6, жінок - 11; народилося: хлопчиків - 16, дівчаток - 8.
(Джерело: ЦДІАСП, ф. 823, оп. 3, спр. 1071).

Таблиця Гранівського деканату, подана на генеральній конгрегації у травні 1787 р.
Парафія: <...> 21. Марківка: будинків - 61, сповідалося 369 осіб; не сповідалися – 1; дітей - 199; народилося: хлопчиків - 29, дівчаток – 15; померло: чоловіків - 8, жінок – 7; шлюбів - 8.
(Джерело: ЦДІАСП, ф. 823, оп. 3, спр. 1092).

Таблиця з Гранівського деканату, 1793 р. списана і 19.VI за ст. ст. на генеральній Конгрегації в Радомишлі подана.
Парафія: <...> 21. Марківка: будинків - 57, охрещено: хлопчиків - 11, дівчаток – 14; померло: чоловіків - 11, жінок – 13; сповідалося: чоловіків – 241, жінок – 261; нездатні до сповіді: чоловіків – 31, жінки – 23; шлюбів - 5.
(Джерело: ЦДІАСП, ф. 823, оп. 3, спр. 1174).

Під номером 54 це село (рос. Марковка) зазначене на карті Подільської губернії 1797. Парамона Дьяконова [Карта Подольской губернии, разделенной, по новоконфированным его Императ-го Вел-ва штатам, на поветы или уезды: Каменецкой, Летичевской, Ушицкой, Могилевской, Литинской, Винницкой, Брацлавской, Ямпольской, Ольгопольской, Гайсинской и Еленской. Сочинена 1797 года. Масштаб в карте: в дюйме английском 10 верст / Сочинил Подольской губернии землемер Парамон Дьяконов. 1. Гайсинский уезд (весь в бывшем подлин<ном> Брацлав<ском> в<оеводст>ве; з севера на юг). – ЦГВИА, ф. ВУА, спр. 20924].

Відомість, укладена в Подільському губернському правлінні, про міста, містечка, села і хутори, розташовані в Подільській губернії, з даними у них, скільки після поділу губерній з 1797-го є дворів і по 1803 рік чоловічої статі осіб.
VI. Гайсинський повіт.
<...> 18. Марківка (Марковка): дворів: у 1775 р. - 61, у 1797 р. - 75, осіб - 311.
(Джерело: Центральний державний воєнно-історичний архів у Москві, ВУА, 18946).
(Подані вище матеріали віднайшов професор М.Г.Крикун і не заперечував проти використання їх марківськими любителями старожитностей).

Гайсинський повіт
§ ІІІ. Міста і села з правом громади.
<...> Грози Павла (Grozy), підчашого, в Марківці осіб 328.
Ґрунт чорний; заселеність велика, а ґрунту мало; ліс чудовий, дубовий, і є запусти мішаного.
(Джерело: Statystyczne, topograficzne i historyczne opisanie guberni Podolskiey z rycinami i mappami przez X. Wawrzynca Marczyńkowskiego. Tom III. Wilno: Drukiem Józefa Zawadzkiego, typografa imperatorskiego uniwersytetu, 1823. S. 173).

<...> За розпорядженням Подільського Губернського Правління 15 числа Березня будуть продаватись в селі Марківці Гайсинського уїзду хліб і воли, які належать поміщику Збишевському, оцінені на 1605 крб. сріблом для виручки, належних військовому відомству заступно за конфісковане майно Вацлава Єловицького, 1769 крб. 6 коп. сріблом. Бажаючі купити можуть звернутись в означене місце.
(Джерело: „Подольскія епархіальныя ведомости ”, 1839, 4 берез., № 9, часть официальная, с. 74).

В селі Марківці приєднані з унії до православ’я у 1794 р. церква в ім’я святих Безсрібників Кузьми і Дем’яна і священик Григорій Роговський.
(Джерело: Труды Комитета для историко-статистического описания Подольськой епархии. Каменец-Подольск, 1876, вып. 2, с. 10).

Марківка (Markówka), село в Гайсинському повіті, над р. Кібличем (Kiblicz) або Кубличем (Kublicz), волость - Кіблич, парафія <католицька> - Ґранів, мешканців - 650, осель - 87, селянської землі - 671 десятина, двірської землі - 618 десятин. Церква в ім’я святих Кузьми і Дем’яна нараховує 860 парафіян і має 39 десятин землі; ґрунт - чорнозем. Колись було власністю Грози (Groza), тепер - Збишевських (Zbyszewscy).
(Джерело: Słownik Geograficzny Królestwa Polskiego i innych Krajów Słowiańskich / Wydany pod redakcyą Filipa Sulimierskiego, magistra nauk fizyczno-matematycznych b[yłéj] Szkoły Głównéj Warszawskiéj, Bronisława Chleboskiego, magistra nauk filologiczno-historycznych b[yłéj] Szkoły Głównéj Warszawskiéj, Władysława Walewskiego, obywatela ziemskiego, kandydata nauk dyplomatycznych Uniwersytetu Dorpackiego. Tom VI. Warszawa: Wyłącznym Nakładem Władysława Walewskiego, 1885, s. 130).

VI. Гайсинський уїзд.
<...> 2. В басейні річки Собу, притоки Богу.
<...> Марківка, село на р. Кіблич. Курган за 4 ½ версти від села.
Біля села знайдена половинка мідного чотирираменного хреста-енколпіона.
(Джерела: „Записки Императорского Русского Археологического Общества” (Санкт-Петербург), 1896, том VIII, вып. 1-2 с. 275; Сецинский Е. Археологическая карта Подольской губернии. – В кн.: Труды XI Археологического съезда в Киеве. Том 1. Москва, 1901, с. 246).

Марківка, село – розташоване при річці Кублич, яка утворює тут два великих ставки, і при поштовому шляху з містечка Гранова до містечка Теплика. Кліматичні умови місцевості сприятливі для здоров’я. Ґрунт – чорноземний і родючий. Марківка спочатку називалась „Гранівськими-Хуторами”. За розповідями старожилів, місцевість, зайнята селом Марківкою, була вкрита дубовим лісом, сліди якого помітні й досі по пнях, які знаходяться на дні Марківських ставків. Перейменування „Гранівських-Хуторів” Марківкою – пізніше, і цю назву село отримало в той час, коли воно було у володінні князя Чарторийського; так назване воно по імені управителя маєтком князя*. Самостійною парафією село Марківка стає з 1740 р., а до того часу воно було приписане до села Степанівки. З 1740 р. по 1796 р., як видно з церковних документів, в селі Марківці були греко-католицькі священики; отже, всі мешканці були навернені в унію, хоча і недовго в ній залишались. Нині головне заняття парафіян – землеробство, але внаслідок малоземелля багато селян займається ткацтвом полотна, і це ремесло годує їх. Всі мешканці села Марківки – селяни-українці, православного віросповідання; парафіян 1215 осіб обох статей. Була спроба переселення деяких парафіян до Волинської губернії: вісім селянських родин села Марківки разом з селянами інших сіл купили землю у Волинській губернії, спродавши свою, але скоро переконались, що їм невигідно вести господарство на неродючій землі, і повернулись до свого села. Перший храм в селі Марківці побудований у 1740 р. князем Августом Олександром Чарторийським (1697-1782) з дубового дерева в ім’я святих безсрібників Кузьми і Дем’яна. За переказами, церква ця будувалась посеред лісу, так що дерево рубали на тому ж місці й будували церкву. Церква ця була трикупольна, з дзвіницею на стовпах. Іконостас у ній був з однією воротницею. Богослужіння відбувалось у цій церкві до 1884 р.; розібрана вона була у 1888 р., і на місці, де був престол, влаштовано каплицю. Нова церква побудована у 1884 р., теж в ім’я святих Кузьми і Дем’яна. Церква ця дерев’яна, з одним куполом, побудована разом із дзвіницею. Іконостас в ній триярусний. В залишених при церкві візитаціях згадується греко-католицький священик Григорій Роговський; про нього візитатор відгукується з похвалою, як про людину доброї моральності, яка, за свідченнями марківських парафіян, „службу Божу доладно править, закону Божому учить, про дім Божий піклується”. З православних священиків заслуговують на увагу: Стефан Дунаєвський, при якому підготовлений був матеріал для побудови нової церкви і відкрита школа грамоти; священик Онуфрій Думанський, при якому побудована нова церква. Церковна школа грамоти відкрита у 1873 р., перетворена в церковно-парафіяльну школу у 1888 р., міститься у власному будинку. Церковної землі: присадибної - 3 десятини, рільної - 32 десятини 387 сажнів, сіножаті - 5 десятин 307 сажнів, а всього 40 десятин 694 сажнів. Причтові приміщення, побудовані у 1889-1893 рр., зручні й міцні.
(Джерело: Труды Подольского Историко-Статистического Комитета. Вып. 9. Каменец-Подольск, 1901, 312-313; № 437).
* Це твердження розбігається з поданими вище документальними даними, з яких випливає, що під назвою Марківка село вже існувало у XVII ст.

Освячення нового шкільного приміщення в с. Марківці, Гайсинського уїзду.
17 жовтня 1895 р. в день урочистого уникнення смерті при катастрофі поїзда у 1888 році Царської Родини, в с. Марківці було освячено нове приміщення для церковно-парафіяльної школи. Хоча школа в с. Марківці існує ще з 1872 р., але до 1888 р. вона вважалась лише школою грамоти. Коли 17 жовтня 1888 р. рознеслась звістка про уникнення смерті при катастрофі поїзда на станції Бірки Його Імператорської Величності Государя Імператора Олександра Олександровича з усією Августійшою Родиною, то парафіяни свято-Кузьмо-Дем’янської цекви с. Марківки, Гайсинського уїзду, спонукані почуттям вірнопідданства, на сільському сході, що відбувся у місяці листопаді 1888 року, на пам’ять про цю радісну подію вирішили підвищити утримання своєї школи до 120 крб. на рік, за що були удостоєні Найвищої подяки. Зі збільшенням утримання школи з 1 січня 1889 р. й справа навчання більше просунулась вперед і, при належній увазі отця завідувача школи, одержала добре підґрунтя. З 1888/89 навчального року до даного часу школа с. Марківки дає щорічні випуски учнів з пільговими свідоцтвами, і внаслідок цього отримала право називатись церковно-парафіяльною школою. Але для школи не було належного будинку, і тому завідувач школи запропонував громаді селян с. Марківки спорудити нову будівлю для школи. Селяни відгукнулись на заклик свого пастиря й асигнували 400 крб. зі своїх засобів, 175 крб. одержано допомоги від Єпархіальної Шкільної Ради – з сум губернського земського збору, біля 200 крб. офірувало церковне опікунство зі своїх сум і, таким чином, з Божою поміччю невелике село (1070 осіб обох статей) побудувало у себе новий шкільний будинок, вартістю біля 800 крб. Довжина будинку 19 аршинів, ширина 11 аршинів, висота 4,5 аршинів. Класна кімната містить 100 квадратних аршинів. Мешкання для учителя складається з однієї кімнати й кухні. Всі кімнати, передпокій і ґанок мають підлоги. Згідно з побажанням парафіян освячення школи було призначене на 17 жовтня.
В цей день літургія була здійснена соборно членом Гайсинського Відділення Шкільної Ради, священиком с. Карабелівки Олексою Грущенком, у співслужбі зі спостерігачем 1 району 2 округу Гайсинського уїзду, священиком с. Митківа Володимиром Гліщинським, і священиком с. Тополівки Василем Боровським, при співі місцевого хору півчих під орудою учителя школи Трохима Тихоцького. Під час причасного (причастна) місцевим священиком Миколою Зущинським, з нагоди вельми урочистого дня, було виголошене казання на текст святого письма: „Молю прежде всех творити молитвы, моления, прошения, благодарения за вся человеки, за Царя и за всех, иже ео власти суть” (1 Тим. 2, 1.2).
Після закінчення богослужіння у храмі був відспіваний вдячний молебен на честь вельми урочистого дня. Після закінчення молебну чотири священики процесією рушили до нового шкільного будинку, де після малого освячення води й був здійснений чин освячення нової будівлі. Після закінчення освячення школи спостерігач школи 1 району 2 округу Гайсинського уїзду священик Володимир Гліщинський, звернувшись до народу, виголосив промову, в якій, поздоровивши парафіян з урочистістю освячення школи, звернув їхню увагу на те, що уряд, звільнивши селян від кріпосної залежності, наділивши їх ґрунтами і надавши їм своє врядування, побачив, що всього цього ще недостатньо для їхнього благоденства. Без освіти не може розвиватись ні народне господарство, ні торгівля, ні навіть ті чудові права самоврядування, якими селянство, на перевагу іншим станам, Височайше обдаровано. Для благоденства свого народу уряд турбується про освіту його, а тому й відпускає із засобів скарбу грошову допомогу як на облаштування нових шкільних будинків, так і для підтримку старих. І для школи с. Марківки дано допомогу зі скарбу, громада ж доклала ще й своїх рук – і ось школа вже викінчена і сьогодні урочисто освячена. Тому оратор запрошує батьків посилати своїх дітей до школи ретельно, бо тут вони навчаться грамоти й істин православної церкви Христової і християнського життя. Закінчив оратор свою промову запрошенням помолитись Господові Богу за Найблагочестивійшого Государя нашого Імператора Миколи Олександровича, велелюбного нашого Отця і Благодійника, Дружину Його, Матір Його і Наступника Цесаревича і за весь Царствуючий Дім, за Превелебного Єпископа Димитрія, який багато працює для удосконалення нашого в добрі та правді, за Превелебного Єпископа Миколая, Голови Подільської Єпархіальної Шкільної Ради, який завжди ревно турбується про розвиток письменності серед простого народу, за отця завідувача школи, який багато доклав своїх старань і праці при будівництві цієї школи, за парафіян церкви с. Марківки, які офірували частину своїх мізерних засобів на спорудження нового будинку для школи, а також за тих, хто буде учити і хто буде учитись доброго розуму. Потім у школі відбувся вдячний молебен з виголошенням многоліття. Потім процесія повернулась до церкви. Коли священослужителі роздягнулись, прийшли до церкви декілька виборних від громади, з сільським старостою на чолі, й почали просити відслужити їм у школі собором панахиду (паннихидину) по покійному Государеві Імператорові Олександру Олександровичу ІІІ, за царювання якого розпочалась спорудженням нова шкільна будівля. Зараз же, згідно з проханням селян, була відслужена панахида по покійному Государеві Імператорові Олександру Олександровичу ІІІ собором священослужителів при співі хору півчих. Після закінчення панахиди громадою селян с. Марківки запропонована була духовенству та всім присутнім скромна закуска, під час якої член Відділення Шкільної Ради, священик О. Грущенко виголосив заздоровне слово за обожуваного й велелюбного Монарха нашого, підхоплене довготривалими криками „ура”. Півчі ж у цей час проспівали гімн: „Боже, Царя бережи”, прослуханий всіма присутніми стоячи, і „многая літа”. Потім cпостерігач школи - священик В.Гліщинський висловив заздоровницю за Святійший Синод, Преосвященійшого Єпископа Димитрія і Преосвященійшого Єпископа Миколая і за увесь склад Подільської Єпархіальної Шкільної Ради. Всі присутні проспівали многая літа. А священик с. Тополівки В.Боровський виголосив тост за всіх, хто потрудився у справі спорудження школи, і за всіх учителів та учнів, підхоплений співом „многая літа”. Нарешті, настоятель церкви і завідувач школи, звернувшись до селян, подякував їм за те, що вони прислухались до його умовлянь і побудували новий шкільний будинок, і просив їх і надалі бути уважними до голосу свого пастиря. Закінчив свою промову настоятель виголошенням заздоровниці за всіх православих християн, парафіян святого храму цього і мешканців Богоспасенного села (веси) цього. Півчі прспівали „многая літа”. Після закінчення закуски всі скромно розійшлись, радіючи, що Господь сподобив побудувати й освятити нову школу – цей розплідник релігійно-морального виховання народу.
Примітка: 1 аршин = 71, 12 сантиметра.
[Джерело: Подольские Епархиальніе Ведомости, 1895, 25 ноября, № 47, с. 1219-1222 (Часть неофициальная)].
Списано укладачем 3 жовтня 1989 в Центральній бібліотеці ім. В.Вернадського НАН України, Київ, вул. Григорія Сковороди, 2а.

<Автор> (Володимир Свідзинський. – О.П.) обстежив ткацький промисел в <...> с. Марківці Гайсинського <уїзду Кіблицької волості>.
<Дані наступні>:
Кількість господарств, зайнятих за даними обстежень:
<дані> кореспондентські – 100,
<дані> експедиційні – 89.
Кількість осіб, зайнятих за даними обстежень:
кореспондентські – 149,
<дані> експедиційні – 121.
В обстежених поселеннях найбільшими господарствами є такі:
в Марківці - Семена Балинського і Мануйла Балинського.
<...>
З історії ткацтва.
За висловом селян ткацький промисел існує „відколи світ стоїть”. Спочатку він мав форму виробництва для власних потреб і в цій формі був заняттям майже кожної селянської родини. <...> І донині у деяких родинах південних уїздів <Подільської> губернії, наприклад, Слободзії, Дзвоні, Бабчинцях, майже немає хати, де не було б ткацького верстату; виготовлена при цьому тканина йде на потреби самої родини. Але в більшості обстежених мною поселеннях ткацтво вже вийшло зі стадії домашнього виробництва, набуваючи цілком визначеного характеру ремесла. <...> Так, в Северинівці (Літинський уїзд), Марківці, Рахнівці (Гайсинський уїзд), і Холодівці ткачі-ремісники з’явились ще до відміни кріпосного права.
<...> Для дореформенного поміщика ткацький промисел був одним із джерел прибутку. Льон і прядиво, які вироблялись в господарстві поміщика, оброблялись руками кріпаків. При прядінні пряжі повинна була брати участь протягом певної кількості часу, зазвичай взимку, кожна селянська жінка. Пряли в поміщика у людській, причому кожна прядильниця за робочий день зобов’язана була виготовити п’ять пасем пряжі. Щодо ткачів і ткаль, то для них, як і для всіх інших ремісників, крім звичайних форм відпрацювання панщини, існувала обов’язкова форма у вигляді виготовлення на користь поміщика ткацьких виробів. У Северинівці (Літинський уїзд) кожен ткач зобов’язаний був щорічно протягом зимових місяців зіткати для поміщика з пряжі останнього 50 мір полотна (міра = 17, 5 вершкам; 1 вершок = 44,45 мм); те ж саме в Марківці і Строїнцях. Лише у тому випадку, коли поміщик вимагав від ткача виконання роботи, що перевищувала встановлені панщиною розміри, він виплачував йому звичайну для даної місцевості підрядну оплату. Іноді експлуатація промислу з боку поміщика набувала дещо інших форм. У тій же Северинівці кожна дівчина, яка бажала вийти заміж, повинна була обробити для поміщика з виданої ним пряжі три „підсетки”, тобто 150 мір полотна. <...> Велика кількість полотна, що виготовлялась для поміщика працею кріпосних ткачів, не використовувалась повністю і <...> збувалась ним на ринку. <...> Поміщик <для цієї мети> вимагав від своїх ткачів вироблення тонших і ширших полотен, ніж ті, які виготовлялись ним для власних потреб – шістнадцятки і двадцятки ткались головним чином для поміщика. <...>
<...>
В Марківці на великій залізній щітці волокно „дергають”, на малій - „щіпіять”, а на щетинній – „пригладюють”. За народним спостереженням на щетинній щітці краще чесати у вологу погоду, тоді волокно укладається рівніше – „гарно влягається”. <...>
(Джерело: Свидзинский В.Е. Ткацкий промысел в Подольской губернии. – В кн.: Кустарные промыслы в Подольской губернии / Под ред. Прусевича А. Киев, 1916, с. 119, 122, 126, 127. Про поета Володимира Юхимовича Свідзинського див. газету „Літературна Україна”, 1991, 19 грудня, с. 8)

Повсюди на Поділлі ткацьким промислом займаються корінні мешканці, селяни-українці, і лише у м. Бершаді, Ольгопільського уїзду, промислом займаються також євреї-міщани. <...>
Дані кореспондентського обстеження:
<...> Марківка:
Кількість дворів, зайнятих ткацтвом – 110.
Кількість осіб, зайнятих ткацтвом – 149.
Пора року промислу – взимку.
Загальна кількість дворів – 235.
Загальна кількість чоловіків – 620.
Загальна кількість жінок – 624.
Усього людей – 1244.
Кількість дворів з різним промислом – 153.
Кількість осіб, пов’язаних з промислом – 194.
(Джерело: Трофимов Л.Т. Ткацкий промысел в Подольской губернии. – В кн.: Кустарные промыслы в Подольской губернии / Под ред. Прусевича А. Киев, 1916, с. 191, 240).

<...> <Кустарна деревообробка.>
У Кіблицькій волості за даними експедиційного обстеження найбільшими пунктами <цього промислу> є: <...> Марківка - 22 особи.
(Джерело: Александрович Г. Кустарные древодельные промыслы в Подольской губернии. – В кн.: Кустарные промыслы в Подольской губернии / Под ред. Прусевича А. Киев, 1916, с. 533).