Лодзь підтримує Євромайдан у Києві

Нещодавно в Лодзі (Польща) була поширена відозва такого змісту:

"Від імені депутата Європейського Парламенту Яцека Саріуш-Вольського, організатора акції "Солідарність з Україною" в Європейському Парламенті, а також Товариства "Молоді Демократи" маємо приємність запросити Вас на маніфестацію підтримки європейських прагнень України.

Якщо Ти не байдужий до долі Українців, приєднуйся до нас сам або з друзями, щоб символічно виразити підтримку своєму народові у боротьбі за європейське майбутнє!

Приходь в неділю 15 грудня з 13 до 15 год. до Пасажу Рубінштейна в Лодзі і бери з собою прапор!"

Аналогічний текст написаний англійської і польською мовами. 

Запрошували також усно, напр., один студент з-під Вільнюса (казав, що у Польщі його називають Литвином, а в Литві - Поляком).

Маніфестація, хоч і не багатолюдна, відбулась. Проспівали гімни "Ще не вмерла України ні слава, ні воля..." і "Jeszcze Polska nie zgunieła". Лунали вигуки: "Слава Україні! Героям слава!" 

 



 

 

Лунали заклики солідарності з українським народом і Євромайданом у Києві. Співали українських і польських пісень. На мітингу виступили депутат Європарламенту Яцек Саріуш-Вольський і віце-маршалок польського Сейму Цезарій Грабарчик.

 

На світлині: Виступає пан Яцек Саріуш-Вольський

 

Виступ пана Цезарія Грабарчика

Копенгаген солідарний з європейським Києвом

На мітингу виступила європейський комісар з питань клімату
Конні Гедегаард
(Світлина Ігрика П.)


Копенгазці проти диктатури олігархів в Україні

На  світлині Ігрика П. мешканці Копенгагена висловлюють солідарність з європейськими прагненнями Українців.
А лодзяни до них приєднуються .

Актуальність

Нагадує дорогу до Унії
(http://www.skepticblog.org/2011/09/06/the-memory-of-expertise/)

Нова згадка про Соболівку і Побірку

1647 р., серпня 6. Люблін. -

Декрет коронного трибуналу в справі за скаргою кн. Михайла Воронецького, володимирського підстарости, його сестри кн. Гелени Вітонізької, Олександра Волковського, кн. Павла Воронецького, братів князів Яна та Андрія Воронецьких, Анни Черленковської, сестер Марини Карсницької, Катерини Мормильової, Олександри, Христини, Теофіли, Ганни Красносельських та їхнього брата Федора Красносельського, Филона Єловицького, володимирського войського, сестер Олександри Вишковської, Анни Бурозакової і Полонії Пашковської, сестер Гальшки Хоїнської і Магдалени Морендіанки, Петра і Яна Міровських та їхньої сестри Маруши Мацевичової про те, що князі брати Юрій, Дмитро і Костянтин Вишневецькі та їхні сестри Барбара і Яна, а також Євгенія Катерина Радзивілова, маршалкова Великого князівства Литовського, неправомірно володіють розташованими у Брацлавському воєводстві маєтностями кн. Анни Четвертинської після її смерті і відмовляються віддати їм, позивачам, хоча б частину цих маєтностей, бо лише вони, позивачі, є їхніми справжніми, дідичними спадкоємцями.

 

Випис з книг головних трибунальських консерват¹ Київського воєводства

Року тисяча шістсот сорок сьомого, місяця серпня шостого дня.

Перед Судом нинішнім Головним Трибунальським Коронним Люблінським трапилась справа з реєстру судового за приволанням² возного генерала шляхетного Матяша Вільського між уроджоними княжатами їх милостями Михайлом зі Збаража Вороницьким, підстаростою володимирським, Геленою зі Збаража Воронецького Семеновою Вітонізькою, з небіжчика князя Матяша зі Збаража Воронецького, стольника київського, народженими, Олександром Волковським, покійною княжною Софією зі Збаража Воронецькою Львовою Волковською народженим, і княжатами Яном і Андрієм зі Збаража Воронецькими з покійного княжати Стефана Матусовича зі Збаража Воронецького народженими, і княжам Павлом зі Збаража Воронецьким із Станіслава Станіславовича народженим, Анною Шашкевичівною Сильвестровою Черленковською, писаровою земською брацлавською, також нащадками Марини Шашкевичівни Богданової Красносільської, що з цього світу відійшла, уроджоними Мариною Яновою Карсницькою, Катериною Костянтиновою Мормильовою, Олександрою, Христиною, Теофілією, Ганною, Настасією, дочками, і Теодорем, сином, Красносільськими, Філонем Єловицьким, войським володимирським, Олександрою Павловою Вишковською, Анною Андрієвою Бурчаковою, Полонією Павловою Пашковською, нащадками і власними дочками Станіслава Станіславовича зі Збаража Воронецького, що з цього світу відійшов, також Гальшкою Петровою Хоїнською і панною Магдаленою Морендзянками, дочками Анни Прокопової Морендзиної, що з цього світу відійшла, дочки того ж Станіслава Станіславовича зі Збаража Воронецького, Петром і Яном Мировськими і панією Марушею Мировського Павловою Масевичівною, нащадками і власними спадкоємцями всіх маєтків колись княжни Анни Четвертинської, що з цього світу відійшла, дочки князя Матвія Четверинського, що з цього світу відійшов, дідички маєтків, в оригінальному позові детально описаних, дружини колись найяснішого князя Корибута Збаразького, воєводи брацлавського, старости кременецького, хто статі чоловічої дорослі самі особисто, а недорослі і статі жіночої заміжні і панни за присутності й життя їхніх чоловіків і опікунів, їм за правом належних, позивачами, а вельможними їх милостями панами Юрієм, Дмитром і Костянтином, синами, Анною і Барбарою, дочками, нащадками покійних князя Януша Корибута Вишневецького, конюшого коронного, старости кременецького, і вельможної княжни Євгенії Катерини Тишкевичівни, першого заміжжя Янушової Вишневецької, конюшої коронної, старостиної кременецької, а другого - княжни Олександрової Людвикової Радзивилової, маршалкової Великого князівства Литовського, за життя й присутності їхніх опікунів, як природних, так і записаних, позваними, з апеляції, що постала з декрету суду земського вінницького, з років святотроїцьких³ виголошеного у році минулому тисяча шістсот сорок четвертому місяця червня сьомого дня між вище названими сторонами за припозвом⁴ Головним Трибунальським Коронним Люблінським, виданим від позивачів по позваних до згаданої апеляції на термін судження консерват теперішніх, відновлюючи цю справу по смерті тих, що з цього світу відійшли, а саме, матері княжат Вишневецьких княжни Радзивилової, маршалкової Великого князівства Литовського, однієї з позваних, також покійної Анни Прокопової Морендзиної, дочки Станіслава Станіславовича зі Збаража Воронецького і померлої панії Красносельської, позивачів, і то в справі, порушеній позивачами і покійними вище згаданими Морендзиною і Красносільською стосовно позваних і покійної згаданої матері позваних на вище згаданих роках земських вінницьких про те, що оскільки згадана посередниця теперішніх позивачів колись уроджона княжна Анна Четвертенська, що з цього світу відійшла, будучи дідичкою маєтків, що лежать у Брацлавському воєводстві, а саме, міста і замку Немирова, села Коровайної, села Фостівців, села Боблова Старого, села Боблова Нового, села Байраківки, села Вербки, села Глинянця, села Никипорівців, села Луки, села Медвежої, села Стрільчинець, села Сокільця, містечка Печери, села Ярошівки, села Кузьминець, містечка Сокільця, села Ярмолинець, села Осташків, села Маньківки, села Носівців, урочищ і лісів Кенських, містечка Війтівців, села Ситківців, села Лобівців, села Джуринців, села Юрківців, села Білків, села Бундурів, села Сорокотяжинець, села Зарудинець, що належать до ключа Немирівських ґрунтів, селища Золочківець і урочища Стави Четвертинських, неподалік від Лісів, ставів середнього, нижнього і малого на річкою Бершаддю з іншими річками і урочищами посаджених, міста Бодівки, міста Балабанівки, міста Бершаді над річкою Бершаддю, міста Соколівки, села Теліжинець, села Булаївки, села Рошки, міста і замку Животова, містечка Скали з іншими набутками, міста і замку Босівки, міста і замку Дашева, міста і замку Ладижина, міста і замку Терлець, міста Соболівки, міста Побірчинець (Poborczyńce) або Тьми, недалеко від річки Дохни посаджених, урочищ і селищ, які над річкою Дохною посаджені, селища Бабанців і його урочищ і лісів, Рогівця, Каташина, містечка і ґрунтів, до них приналежних, в тих же ґрунтах Ставських, лісів і долин Липовецьких, як і інших урочищ Юрківських, Борківських, лісу Киріївки, а тепер на тому ґрунті містечка і замку, названих Киріївкою, осаджених, й інших осад на тих же ґрунтах, міст і містечок, за згаданого князя пана воєводи брацлавського, старости кременецького, що з цього світу відійшов, в стан святий заміжній пішла і ці маєтки з собою відразу ж в дім княжат Збаразьких внесла і впровадила, а потім, двох синів, тобто, Юрія і Криштофа Збаразьких, народивши, з цього світу відійшла, по смерті якої згадані княжата Юрій, каштелян краківський, і Криштоф, конюший коронний, потомства жодного по собі не залишивши, з цього світу відійшли, після чого ці згадані маєтки по смерті згаданої княжни Збаразької, воєводини брацлавської, оскільки вже жодної крові в домі княжат Збаразьких з нею народженої не було, теперішнім позивачам з-поміж інших спадкоємців, як близьких по крові до небіжниці, правом природнім і спадковим справедливо належать. А позвані, не маючи жодної правової підстави і спорідненої приналежності до цих маєтків, неслушно їх здобули, у чому й пожитків усіляких, що з тих маєтків надходять, заживають, а позивачам теперішнім, незважаючи на багаторазове нагадування про те, скільки на їхню частку цих маєтків належить, поступитись і повернути не хочуть, роблячи це на велику кривду і шкоду теперішнім позивачам, які собі з частки своєї нараховують річних прибутків, що припадають з тих маєтків, але привласнених позваними і їхніми опікунам, на шість разів по сто тисяч кіп грошей литовських, не враховуючи при цьому названих маєтків. І так, коли позивачі, виходячи з частки своєї, за повернення собі тих маєтків, безпідставно і безправно позваними набутими, того, скільки на частку позивачам належить, і відшкодування названих збитків, позваних на вище названі роки земські вінницькі позовом листовним позвали, то цей же суд земський вінницький після контроверсій⁵ обох сторін уповноваження обом сторонам наказав показати. Після цього декрету позиваюча сторона цю справу за апеляцією до суду Головного Трибуналу Люблінського на сесію судження теперішніх консерват в межах належного терміну без припозву подала, про що даний декрет апеляції і увесь цієї справи правовий процес у собі містить. Тоді на нинішньому року із згаданого декрету апеляції і терміну, що в ньому міститься, справедливо у цій справі припалого, сторони обидві, позиваюча через княжа Михайла Воронецького, підстаростого володимирського, а позвана через пана Циріяка Калішевського, уповноважених своїх, в суді нинішньому стали і у цій справі процес правний, між собою маючи, контровертували. Суд нинішній Головний Трибунальський Коронний Люблінський, цих контроверсій їхніх вислухавши і оних добре зрозумівши, внаслідок того, що позивач всіх співспадкоємців і власників маєтків, про які йде мова, не припозвав і жодного процесу згідно з Волинським правом не отримав, позваних від теперішньої судової сесії звільняє. Що все для пам'яті до книг записано, з яких і цей випис під печаттю воєводства Київського виданий. Написаний у Любліні.

Печатка.

Коригував Лахнович, власною рукою.

Миколай Стоїнський, писар з Люби Подколянський, своєю власною рукою.

Станіслав Зока, депутат воєводства Мальборського, власною рукою.

Войцех Пжецишевський, мечник і депутат воєводства Плоцького.

Ян Гулевич, депутат воєводства Волинського.

Миколай Святополк Четвертенський, депутат.

Перевірив Духанич.

(Переклад з польського оригіналу, копія якого міститься в особистому архіві дописувача і має бути опублікована у другому томі майбутнього збірника документів Брацлавського воєводства, для видання оголошується пошук спонсорів).

¹ консервати – судові сесії Головного Коронного Трибуналу в Любліні, вищої апеляційної інстанції для Краківського, Сандомирського, Руського, Подільського, Підляського, Белзького, Люблінського, Волинського, Київського, Брацлавського і Чернігівського воєводств Речі Посполитої.

² приволання – офіційний виклик.

³ роки – судові засідання земського суду, які тривали протягом двох тижнів у визначений термін, а саме: михайлівські – після 29 вересня, святотроїцькі – після Трійці, трикрольські – після 6 січня [див.: Книга київського підкоморського суду (1584-1644) / Підгот. Боряк Г.В., Гирич Т.Ю., Гісцова Л.З., Кравченко В.М., Німчук В.В., Сергійчук Г.С., Страшко В.В., Яковенко Н.М.; Ін-т мовознавства АН України; Археографічна комісія АН України; Ін-т історії АН України; Центр. держ. іст. архів України в Києві. – К.: Наук. думка, 1991. – 339+_[5_] с. – (Пам'ятки української. мови. Серія актових джерел)].

⁴ припозов – повторний позов для матеріального відшкодування у вирішеній судом справі.

⁵ контроверсії – наведення в суді альтернативних доказів супротивних сторін.

Теплик і Тепличчина в історичному контексті

Теплик

У Центральному Державному Історичному Архіві у Києві (ЦДІАУК) зберігається метрична книга церкви св. Покрови м-ка Теплика за 1790-1795 рр. (фонд 224, опис 1, справа 1274).

В одному з перших документів, в якому згадується Теплик, є Акти коронного трибуналу у Любліні 1622 р., в яких цей населений пункт має назву м. Юзефівка (польськ. Jozefowka). Акти загинули у 1945 р у Варшаві, але збереглись реґести з них, опубліковані Александром Яблоновським. Один з цих записів (судова справа) стосується нашого предмету зацікавлення:

1622 р. Серпня 12. Між Сильвестром Черленковським, мечником браславським, поводом, а Кублицькими, позваними, про підданого з маєтку поводового, села Крижчинець у воєводстві Брацлавському лежачого, до маєтку позваних містечка Юзефівки (польськ.: Józefowka) збіглого – декрет.

(Jabłonowski Aleksander. Źródła dziejowe. T. XXI. Warszawa, 1894, s. 621).

В Подимному реєстрі Брацлавського воєводства, внесеного у вінницьку гродську книгу 1717 р.на основі випису з вінницької гродської книги, зробленого 16 листопада 1629 р., цей населений пункт фігурує під назвою Йосипівка (Josypowka) [Архив Юго-Западной России, издаваемый Коммиссиею для разбора древних актов, состоящей при Киевском, Подольском и Волынском генерал-губернаторе (Далі - Архив ЮЗР). Часть 7, том 2: Акты о заселении Юго-Западной России (1471-1668). Киев, 1890, с. 394-412].

На знаменитій карті України французького інженера Ґ. Боплана, створеній ним у 1650 р., Теплик позначено під назвою слобода Смілгород (Smiłgrud) (Спеціальна карта України Ґійома Левассера де Боплана 1650 року. Мірило 1:450000. Київ; Львів, 2000; див. також: Map, A.2.b.iv Delineatio Specialis et Accurata Ukrainæ {Top Sheet 3} 1650 / Reproduced with the permission of the Bibliothèque nationale, Paris). Слободами були поселення, мешканці яких на певний час були звільнені від королівського податку.

В документі 1729 р, який зберігається в Головному історичному архіві у Варшаві в колекції Браницьких (Archiwum Główny Akt Dawnich w Warszawie, Zespół: Zbiór Branickich z Suchej, № 310/392, s. 35, 38) це поселення згадується під неоднозначною назвою: Юсипівка, або Теплик, або Смілгород (Jusypowka alias Teplik alias Smiałgrod).

Неоднозначність назви має місце й на початку 30-х рр. XVIII ст.. Наприклад, у візитації Львівської греко-католицької єпархії 1732-1733 рр. згадується село Теплик, назване містом Смілгород (wies Teplik dictum oppidum Smiłgrod).

(Джерело: Крикун Микола. Кількість і структура поселень Брацлавського воєводства в першій половині XVII століття // Записки Наукового товариства імені Шевченка. Львів, 2006, Том 252, с. 556-647. – Передрук у кн.: Крикун Микола. Брацлавське воєводство у XVI-XVIII століттях: Статті і матеріали. Львів: Вид-во Українського Католицького Ун-ту, 2008, с. 257).

В подимному реєстрі 1775 р. (Magazin für die neue Historie und Geographie / Angelegt von D. Anton Fridrich Büsching. - Halle, 1782. - Bd. 22) зазначено, що в місті Теплику (Teplik), яке належить до Уманської волості, нараховується 137 димів, а ще 122 дими - в передмісті.

В Офірному реєстрі Брацлавського воєводства 1789 р., який зберігається в Бібліотеці Польської академії наук в Курніку (Biblioteka PAN w Kórniku, oddział rękopisów, rkps 1221), зазначено, що Теплик належить до Уманської парафії.

В Реєстрі Вознесенського намісництва 1795 р.(зберігається в Російському державному військово-історичному архіві, фонд: Военно-ученый архив) вказано, що це місто має 287 димів і належить до Ольгопільського уїзду.

На рубежі XVIII-XIX ст. в місті було 327 дворів і воно належало до Гайсинського уїзду.

У 1790-1791 рр. Теплик належав до Брацлавського повіту, після чого був адміністративно підпорядкований Надбузькому повіту.

Інформація про Жидів у Теплику міститься у книзі: Архив Юго-Западной России, часть 5, т. 1-2: Переписи еврейського населения в Юго-западном крае в 1765-1791 гг. Киев, 1890. Маються на указі реєстри за 1765, 1776, 1784, 1787 рр.

Містечко Теплик зазначене також на карті Базилія Севериновського (Mapa województwa bracławskiego i kijowskiego …/ W opracowaniu Bazyliego Sewerynowskiego; зберігається в Російському державному військово-історичному архіві - РГВИА, фонд: Военно-ученый архив, од. зб. 19989; рубіж XVIII-XIX cт.) і Олександра Яблоновського під назвою Teplik.(Atłas historyczny Rzeczypospolitej wydany z zasiłkiem Akademii Umiejętności w Krakowie: Epoka przełomu z wieku XVI-go na XVII-sty. Dział II-gi: „Ziemie Ruskie” Rzeczypospolitej / Opracował i wydał Aleksander Jabłonowski. – Warszawa; Wiedeń, 1899-1904). На мапі зазначено в центрі поселення церкву і видніються всі основні кутки теперішнього Теплика: на північному заході – Котівка, на північному сході - Кадранівка, на сході -Лісок (від Турчина), на південному сході – Бутова і на півдні - Натягайлівка (поблизу Бджільної).

Реєстр церков Теплицького деканату, поданий року 1781, дня 5 травня.
Церкви-парафії: <...> 55. м-ко Теплик (Teplik): сповідалося 500 осіб; не сповідалося – 114; охрещено – 25; померли - 7; шлюбів – 2.
(Джерело: Центральний державний історичний архів у Санкт-Петербурзі - далі: ЦДІАСП, фонд 823, опис 3, справа 919).

Таблиця Теплицького деканату, подана на генеральній Конгрегації року 1782, травня 12/23 в Радомишлі.
Парафія: <...> 41. Теплик, церква Покрови Пресвятої Богородиці: будинків 100; сповідалось 569 осіб; дітей – 103; народилося: хлопчиків - 9, дівчаток - 10; шлюбів – 6; померло: чоловіків – 4, жінок - 2.
(Джерело: ЦДІАСП, фонд 823, опис 3, справа 1016).

Таблиця Теплицького деканату з люстрації року 1785 згідно з примірником, виданим Консисторією.
Парафія: <...> 43. Теплик: будинків - 100, сповідалося 402 особи; дітей - 88; народилося: хлопчиків - 38, дівчаток - 30; шлюбів – 2; померло: чоловіків - 2, жінок - 3.
(Джерело: ЦДІАСП, фонд 823, опис 3, справа 1071).

Таблиця Теплицького деканату, подана на генеральній Конгрегації року 1786, дня 3 травня в Радомишлі.
Парафія: <...> 43. Теплик: будинків - 105, сповідалося 700 осіб; дітей - 140; народилося: хлопчиків - 10, дівчаток - 15; шлюбів - 4; померло: чоловіків - 6, жінок - 5.
(Джерело: ЦДІАСП, фонд 823, опис 3, справа 1078).

Таблиця Теплицького деканату, згідно з аринґою, на генеральній Конгрегації року 1787 12/23 травня в Радомислі поданої, споряджена дня 5 травня 1787 року.
Парафія: <...> 43. Теплик: будинків - 113, сповідалось 675 осіб; дітей - 276; народилося: хлопчиків - 20, дівчаток - 28; шлюбів - 20; померло: чоловіків - 4, жінок - 6.
(Джерело: ЦДІАСП, фонд 823, опис 3, справа 1092).
Примітка: тут слово „аринґа” (aringa) розуміється в сенсі умови.

Під номером 77 містечко Теплик  зазначене на карті Подільської губернії 1797 р. Парамона Дьяконова [Карта Подольской губернии, разделенной, по новоконфированным его Императ-го Вел-ва штатам, на поветы или уезды: Каменецкой, Летичевской, Ушицкой, Могилевской, Литинской, Винницкой, Брацлавской, Ямпольской, Ольгопольской, Гайсинской и Еленской. Сочинена 1797 года. Масштаб в карте: в дюйме английском 10 верст / Сочинил Подольской губернии землемер Парамон Дьяконов. 1. Гайсинский уезд (весь в бывшем подлин<ном> Брацлав<ском> в<оеводст>ве; з севера на юг). – ЦГВИА, ф. ВУА, спр. 20924].

Відомість, укладена в Подільському губернському правлінні, про міста, містечка, села і хутори, розташовані в Подільській губернії, з даними у них, скільки після поділу губерній з 1797-го є дворів і по 1803 рік чоловічої статі осіб.

VI. Гайсинський повіт (Гайсинский повет).
<...> 5. містечко Теплик: дворів: у 1775 р. - 259, у 1797 р. - 357, осіб - 555.
(Джерело: Центральний державний воєнно-історичний архів у Москві, ВУА, 18946).

Подані вище архівні документи виявив професор Львівського університету, почесний доктор наук (honoris causa) Люблінського університету Микола Григорович Крикун, який люб’язно погодився, щоб ними користувались шанувальники і дослідники історії Тепличчини.

Село Теплик, інколи йменоване як Смілгород, дідичне володіння його милості пана Францішка Потоцького.
Церква під назвою Покрови Пресвятої Богородиці, дерев'яна, вкрита ґонтом, збудована 1726 року, під тією назвою зараз же була посвячена, всередині скромним начинням прикрашена, на вівтарі дароносиця, гробниця в тій дароносиці вироблена, мирниці скляні, Антиміс належний, посудини олов'яні, Євангелія, Апостол – придбав Попич Семен і наприкінці життя церкві заповідав. Пражня писана, Шестодник, дзвін – 50 золотих, кадильниця мідна – 12 золотих, дзвоник при вівтарі – це все церковне. Апарат стихар та інші книги – то духовного.
О. Григорій Кутишевський, за кордоном у Волощині 1722 року висвячений, за відомістю намісника був спочатку залишений в селі Скибинцях, а вже тут за відомістю його преосвященства намісника уманського вже рік на парохії за представленням панським залишається. Підтриманий словами благочестивої пам'яті його милості отця Ісихія на той час з паном Василевичем, у тих краях комісаром, що у Волощині, оженився, там до парохії висвятився, кілька літ будучи, внаслідок недуги в тутешні краї вибрався, до того затверджений на адмінстрування з тих таїнств, але усиновлення жодного немає, мусить про це старанно дбати після нашого від'їзду.

Другий духовний на ім'я о. Якуб тепер повернувся від його милості князя Атанасія Шептицького, митрополита всієї Руси, єпископа львівського, за представленням згаданого його милості пана старости дня 6 січня в Городку на Волині до олтаря тієї церкви висвячений. Котрому нами були віддані ключі до церкви і уряд парохії довірений. А той перший, як псевдо-пресвітер, був звільнений, та його люди не відпускають і дуже протестують.
(Переклад з польської. Джерело: Нац. музей у Львові, від. рукоп. та стародруків, Ркл.-11, арк. 331-332; Див. також: Скочиляс Ігор. Генеральні візитації Київської унійної митрополії XII-XVIII століть: Львівсько-Галицька-Кам'янецька єпархія. Т. 2: Протоколи генеральних візитацій. – Львів: Вид-во Укр. катол. ун-ту, 2004, 27-28).

Примітка: Фотокопія оригіналу цього документа була надіслана дописувачеві с.п. Анатолієм Ковтуном (без вказівки на джерело), який у свою чергу одержав копію даного документа від Ігоря Скочиляса.

Гайсинський повіт
<...> Потоцького Станіслава, Графа, Генерал-Ад’ютанта і Кавалера.
<...> Ключ Теплицький:
<...> в Теплику містечку душ чоловік 496.
(Джерело: Statystyczne, topograficzne i historyczne opisanie guberni Podolskiey z rycinami i mappami przez X. Wawrzynca Marczyńkowskiego. Tom III. Wilno: Drukiem Józefa Zawadzkiego, typografa imperatorskiego uniwersytetu, 1823, с. 180)

Про пошуки Жидів, які ховаються від рекрутського обов’язку.

11. Внаслідок рапортів:

а) Гайсинського Міського Магістрату про пошук утіклого невідомо куди, взятого вже в рекрути, Жида містечка Теплика Мошка Гершковича Воскобійникова, який прикмет наступних: років 21, зросту малого, волосся на голові, вусах і бровах темно-русе, на бороді волосся не має, ніс середній.

(Джерело: „Подольские губернские ведомости”, 1839, Часть оффициальная, 7 января, № 1, с. 6).

<...> Після набуття права самостійного урядування Август і Олександра Потоцькі [вони одружились у січні 1840 р., шлюб відбувся в Единбурзі, Шотландія. – О.П.] отримали одне з найбільших магнатських володінь у Польському Королівстві, що утримувались на земській власності, пов'язаній з маєтками, розкиданими від Вісли до Волги.

 Олександра з Потоцьких Потоцька (1818-1892).

Мал. Бухбіндера (Buchbinder), гравюра Діаментовського (P. Dyamentowski)

 Август Потоцький (1806-1867).

Мал. Бухбіндера, гравюра Діаментовського

 

Після проведення родинних поділів маєтковий стан Августа Потоцького в порівнянні з батьківським записом 1836 року суттєво не змінився. Крім Вілянівського ключа, головний кістяк складали маєтки Непорент (Nieporęnt) у Варшавському повіті, Клешів (Kleszew) в Пултуському повіті, Осецьк (Osieck) в Ґарволінському повіті, Хросна (Chrosna) в Сенніцькому повіті (згодом – Новомінському), Цалованє (Całowanie) в Ґарволінському повіті і Опатів (Opatów). Натомість Олександра Потоцька внесла головні латифундії в Калузькій і Нижньогородській губерніях, а в Подільській – Теплицько–Бубновецькі¹, а також короткочасове емфітевтичне управління² над окраїнним Звенигородським староством. В окраїнних володіннях, що постійно утримуваних нею, було мало католицьких костьолів. Лише в Теплику була каплиця при монастирі сестер милосердя.

Теплик. Каплиця і монастир сестер милосердя (закриті у 1865 р.) після реставрації у 1885-1886 рр.

Мал. з натури Зенона Журовського (Zenon Żurowski), 1889 р.

Величезний комплекс монастирських забудов, що містили також жіночу школу, був "розпочатий у 1821 р. Й(ого) В(еличністю) Станіславом Гр(афом) Потоцьким, а в 1824 р. остаточно завершений; відреставрований у 1885-1886 рр. Її В(еличністю) Олександрою Графинею Потоцькою"³. Незрозуміло, які функції виконував цей об'єкт після 1865 року, коли настала ліквідація монастиря. Як би там не було, але він залишився приватною власністю, про що свідчить той факт, що його піддано ремонтові, до якого доклалась донька фундатора, хоча вже тоді тут володарював її наступник (йдеться про Костянтина Потоцького. – О.П.).

Теплицько-Бубнівецький ключ охоплював територію чотирьох парафій (католицьких. – О.П.) – в Гранові, Куні, Ладижині і Тернівці; його власники виконували також почесне покровительство над дев'ятнадцятьма церквами, які зазвичай містилися майже у кожному селі. Крім того, на початку сорокових років було заплановано створення місця культу для мешканців села Саші. Проте "Графиня ... від задуманого будівництва власним коштом мурованої церкви ... з наданням потрібних вигод Парохові і церковним слугам цілком відмовилась внаслідок перешкод, що виникли з боку церковних чільників"⁴. В результаті залишені при власних силах селяни у 1848 році відкупили звідкись стару церкву, задовольняючись дозволом "на встановлення її в селі ..., а також на надання лісових матеріалів на побудову будинку і економічних будівель для Пароха і ... виділення для нього ж ... ґрунтів"⁵.

На цьому офірність двору й вичерпалась, а регулярно поновлювані прохання обдарувати грішми натрапляли на рішучу відмову, що не дозволяло запровадити парафії⁶.

Трактована, як інструмент миколаївської політики, експансія православ'я (московського. – О.П.) в т.зв. Південно-Західному Краю проявляла себе також у збільшенні видатків на сакральне будівництво. Явно репресивні процедури розпочато впроваджувати на відібраних (в Речі Посполитої. – О.П.) землях відразу після придушення листопадового повстання (1830 р. – О.П.), проте не всі укази були приведені в дію з однаковою суворістю. Відслідкувати цей процес дозволяє багата кореспонденція, що напливала до Вілянова (резиденції Августа і Олександри Потоцьких під Варшавою. – О.П.) з Поділля, звідки тамтешній управляючий надсилав детальні донесення про свою боротьбу, що іноді відбувалась у кліматі достоту Гоголівської дійсності.

Характерно, що управляючий, самостійний у діях протягом довгого періоду, звернувся по інструкцію лише у 1844 році, коли перестали бути достатніми свідчення в натурі (матеріальні податки. – О.П.), що він описав такими словами: "Засипаний різними реквізиціями (розпорядженнями. – О.П.) Крайової адміністрації про виділення допомоги, як фінансової, так і матеріальної, на реставрацію Церкви, я досі видавав лише матеріали, які можна мати в маєтках, пояснюючи, що для виділення на цю справу фондів не маю уповноваження"⁷. У відповідь він дістав згоду на одноразовий розподіл ста карбованців і категоричне розпорядження, що "здається, достатньою має бути учинена пожертва з боку ... Дідички, якщо для реставрації виділено дерев'яний матеріал ... і цеглу, за виготовлення якої Скарб Ї(ї) В(еличності) Графині змушений платити готівкою, але інші кошти зобов'язані сплачувати парафіяни"⁸.

Найбільше у тому всьому дивує те, що після сплати символічної квоти знову запанував спокій, який тривав аж до 1852 року, коли "Комітет Ради Міністрів, внаслідок наказу Найяснішого Государя, приступивши до розгляду предмету стосовно урядження церков у Губерніях Західного Царства і зваживши, що Найвищий Указ, який рекомендує закликати Дідичів Маєтків до урядження православних церков, виданий двадцять років тому, досі не був виконаний, і прагнучи, врешті-решт, перед виданням розпоряджень щодо зобов'язання Дідичів уряджувати згадані церкви мати відомості про теперішній їхній стан, зажадав за посередництвом Військових Губернаторів названих відомостей і декларацій Дідичів щодо надання з їхнього боку допомоги в урядженні Церкви для пропозицій отих Найяснішому Государеві. Внаслідок цього місцева Поліція (земська), подаючи мені відомість про реставрації, які для приведення до належного порядку 20 церков, що містяться у теплицьких володіннях, виявились потрібними ..., запитує мене: чи оголошу я готовність здійснити згадані реставрації коштом дідички і в якому терміні"⁹.

Справа була серйозна, але, мабуть, не цілком узгоджувалась із законом, що повинно було викликати протести зем'янства і певні поступки влади, позиція якої дійшла до Варшави у черговому звіті: "Тутешній Маршалок, бачачи недоречність зобов'язання Дідичів стосовно будівництва або реставрації ... згідно з бажанням одних лише Священиків і Поліції, звертався з представленням, аби чинність визнання потреби робіт ... була формальною, тобто, за присутності Дідичів або Їхніх Уповноважених доповнена, що також виконано, і внаслідок цього мій заступник пан Вольський оглянув разом з Приставом і Священиками всі тамтешні церкви, і виявилось, що в усіх Маєтках жодної нової церкви ставити немає необхідної потреби, а на реставрацію існуючих ... потрібно близько 10.000 карбованців"¹⁰.

Наслідком згаданого об'їзду був документ, в якому встановлено об'єм церковних робіт в окремих місцевостях:

Стражгород – "прибудовану з правого боку ризницю покрити бляхою, другу таку саму ризницю з лівого боку прибудувати ..., а також добудувати ... притвор на 4 квадратних аршини (1 аршин дорівнює 71,12 см. – О.П.) ... і старий паркан ... наново переставити".

Роскошівка – "знадвору обшалювати і помалювати, прибудувати нове вхідне опасання, постелити ... нову підлогу. Дзвіницю обшалювати і дах на ній перебудувати, а також паркан ... наново переробити".

Вищий Ташлик – "паркан ... переробити ..., церкву всередині помалювати, так само дзвіницю всередині помалювати".

Нижчий Ташлик – "іконостас наново переробити, збудувати вхідне опасання; всередині постелити нову підлогу, на підмурку вирівняти штукатурку ... і перебудувати кам'яний паркан".

Бджільна – "перебудувати новий іконостас, дати нову підлогу у вівтарі і центральному виділі церкви".

Теплик – "церкву наново оштукатурити, бляху на даху помалювати і переробити на церкві і дзвіниці ринви ..., на дзвіниці бляху помалювати¹¹, двері її окувати, а також вікно переробити, збудувати біля церкви паркан на цегляному підмурку, із штахетами, між мурованими стовпцями розміщеними".

Мала Мочулка – "збільшити церкву прибудовою з обох боків ризниць, поправити дах, критий бляхою, подібно поправити іконостас, переробити ... обшалювання, і все це помалювати, так само й дзвіницю".

Орлівка – "збільшити церкву прибудовою з обох боків ризниць, дзвіницю покрити бляхою, обшалювати її аж донизу дошками і помалювати".

Велика Мочулка – "побудувати новий іконостас, так само побудувати при церкві нову муровану дзвіницю і штукатурку на церкві поправити".

Брудзянка (Brudzianka; очевидно, тогочасний Брідок. – О.П.) – "прибудувати при церкві муровану дзвіницю, в якій разом буде ризниця, і урядити ... новий дерев'яний паркан".

Метанівка – "збільшити церкву двома ризницями і паркан навколо перебудувати".

Петрашівка – "збільшити церкву прибудовою ризниць і окремо перебудувати склад на церковний гардероб, постелити в церкві підлогу і помалювати дзвіницю".

Побірка – "піднести церкву на мурований фундамент, поправити іконостас, церкву всередині помалювати; зробити на вівтарі балдахін, а перед іконостасом хори, на дзвіниці завершити дах покриттям бляхою".

Соболівка – "укріпити стіни церкви залізними шворнями ..., дах переробити наново, збільшити церкву прибудовою по боках ризниць ..., роботу належить виконати згідно з планом у 1849 р., опрацьованим Островським; паркан поправити".

Залужжя – "дах на церкві і дзвіницю покрити бляхою. Іконостас переробити наново і збільшити церкву прибудовою до обох боків ризниць".

Шиманівка – "церкву піднести на мурований фундамент, поправити іконостас, постелити нову підлогу. Церкву всередині і знадвору, а дзвіницю знадвору помалювати, і дах на церкві завершити покриттям бляхою".

Басаличівка (Bassałyczówka; тепер – село у Гайсинському районі. – О.П.) – "прибудувати вхідне опасання разом з дзвіницею, на що мається затверджений план. Церкву знадвору помалювати і паркан поправити".

Бубнівка (село у Гайсинському районі. – О.П.) – "збільшити церкву двома бічними ризницями, поновити іконостас. Дзвіницю покрити бляхою і помалювати знадвору..., паркан навколо церкви перебудувати".

Ярмолинці (село у Гайсинському районі. – О.П.) – "збільшити церкву двома бічними ризницями, осібно прибудувати склад на церковний гардероб, у вівтарі постелити підлогу. Дзвіницю покрити бляхою, вхідне опасання завершити, так само закінчити роботу малювання церкви всередині і знадвору"¹².

Якби не такі знаменні події, як Кримська війна, чи, зрештою, смерть Миколи І, можна було б припустити, що 1853-1855 рр. пройшли б у західних губерніях під знаком відновлення церковного будівництва. Зважаючи на дії, розпочаті адміністратором Потоцьких, ефекти цієї акції були несумірні з витраченими коштами, і найбільша користь необов'язково припала православним. Контракт на реставрацію п'ятнадцяти з вище названих теплицьких церков дістав старозаконник, якому за трирічну працю заплачено майже 35 тис. крб.¹³ Вже у 1856 р. влада взяла під сумнів виконані роботи, вимагаючи реалізації початкової програми аж у дев'яти церквах, що дійшло до власників у дуже заплутаному звіті, зміст якого зводився до констатації, що "з наступної весни настане потреба приступити до цієї реставрації"¹⁴. Протягнулася вона до кінця 1960 року, але з незрівнянно меншими витратами, які на цей раз склали близько 5 тис. крб., встановлюючи загальну суму порядку 40 тис. крб.¹⁵, або у чотири рази вищу від початкової калькуляції.

¹ Archiwum Główny Aktów Dawnich: Archiwum Gospodarcze Wilanowskie (далі – AGAD: AGW). Zarząd Główny Dóbr i Interesów Augusta Potockiego 1845-1867 (далі – Zarząd Główny), sygnatura 163-164. Складений у 1872 р. „Wykaz kategoryczny ilości w dobrach teplicko-bubnowieckich” („Остаточний список кількості землі в Теплицько–Бубновецьких володіннях”) описує поміщицьку територію понад 37 тисяч моргів (1 морг дорівнює приблизно 0,56 га. – О.П.), в тому числі: Теплик – 2694, Стражгород і Роскошівка – 2758, Саша – 982, Вищий Ташлик– 2786, Нижчий Ташлик – 1338, Бджільна – 1799, Залужжя – 1668, Мала Мочулка – 1708, Велика Мочулка – 4119, Орлівка – 1847, Метанівка – 1692, Брідок і Соболівка – 2319, Соболівська Польова Ферма – 2474, Петрашівка – 870, Побірка – 1712, Шиманівка – 1582, Бубнівка – 2487, Ярмолинці – 2905 моргів. Див.: AGAD: Zbiory kartograficzne, sygn. 484-485: Karta dóbr teplicko-bubnowieckich (Карта Теплицько–Бубновецьких володінь).

² Основане на емфітевтичній реформі (роздержавленні давніх королівщин), проведеній в Польщі у 1775 р. на 50 років з метою збільшення державних доходів.

³ Zbiory kart., sygn. 476-35 – підпис під малюнком Зенона Журовського у 1889 р.

⁴ AW. Zarząd główny, sygn. 179, арк. 4 – лист від 28 лютого 1842 р.

⁵ Там само, арк. 11 – лист від 2 червня 1851 р.; див. також: арк. 7а – лист від 19 березня 1848 р.

⁶ Найнижча річна винагорода для попа разом із церковною службою складала на той час 116 крб. сріблом; Там само, арк. 11.

⁷ Там само, арк. 2 – лист від 24 квітня 1844 р.

⁸ Там само, арк. 2а – лист від 30 квітня / 12 травня 1844 р.

⁹ Там само, арк. 12 – лист від 18/30 квітня 1852 р.

¹⁰ Там само, арк. 13 – лист від 23 липня 1852 р.

¹¹ Дзвіниця у Теплику була побудована у 1848 р. за проектом Антона Островського (єпархіального архітектора. – О.П.). Див.: Там само, арк. 7 – лист від 28 жовтня / 9 листопада 1847 р.

¹² Там само, арк. 14 – "Відомість про теперішній стан православних парафіяльних церков, які розташовані у Теплицько-Бубнівських володіннях Ї(ї) В(еличності) Графині Олександри Потоцької. Укладена за розпорядженням Крайової Адміністрації комісією у складі Станового Пристава, Благочинного і Уповноваженого ... дня 13 травня 1852 року".

¹³ Там само, арк. 37 – лист від 7 червня 1860 р.

¹⁴ Там само, арк. 28 – лист від 11/23 грудня 1856 р.

¹⁵ Там само, арк. 37 – Перелік витрачених коштів на будівництво нових і реставрацію старих церков у Теплицько-Ситковецьких володіннях від 7 травня 1860 р.
[Переклад з польської. Джерело (текст та ілюстрації): Majdowski Andrzej. Ze studiów nad fundacjami Potockich z Wilanowa / Min. Kultury i Sztuki; Generalny Konserwator Zabytków; Ośrodek Dokumentacji Zabytków. - Warszawa, 1993, s. 23-29].

Розпорядження єпархіального начальства.

<...> 26 березня дозволено використати з церкової суми 300 крб. сріблом на переплавку дзвону вагою 50 пудів для церкви містечка Теплика Гайсинського уїзду.

(Джерело: „Подольские епархиальные ведомости”, 1864, № 10, 15 мая, часть официальная, с. 110, 111; Переклад з рос.).

<...> Визначені на <...>псаломницькі місця<...>: Андрій Кикуть, Гайсинського уїзду до містечка Теплика.

(Джерело: Те саме, 1873, № 20, 15 октября, отдел I, с. 284).

Список членів Подільського Церковного Історико-Археологічного Товариства:

<...> Члени-пошукачі (всього 66):

<...> 5. Борзаківський І.Г., священик містечка Теплика Гайсинського уїзду.

<...> 11. Гиньківський Т.П., священик Вищого Ташлика Гайсинського уїзду.

(Джерело: Те саме, 1904, № 15, часть официальная, с. 20-24).

Примітка: член-пошукач – неповноправний член товариства, який є кандидатом у дійсні члени.

За спогадами мого тестя с.п. Григорія Гнатовича Воловодівського, священик Борзаківський був похований коло церкви. Там було дві могильні плити. Ті плити перенесли на цвинтар, як переобладнували церкву під будинок піонерів.

На основі Указу Святійшого Синоду від 19 серпня ц. р. № 263 <...> Гайсинського уїзду, села Мар’янівки священик Костянтин Лосятинський 11 вересня переміщений до містечка Теплика того ж уїзду.

<...> Священик м. Теплика Іоан Яструбецький <...> переміщений <...> до села Ладижинські Хутори.

(Джерело: Те саме, 1904, № 19, 10 жовтня, с. 236; № 22). 

Теплицька церква

Костянтин Лосянський, священик
Історико-статистичний опис містечка Теплик Гайсинського повіту
 („Подольские Епархиальные Ведомости”, 1873, № 15, отдел второй, с. 541-547).

Містечко Теплик мало свою назву або від того, що воно розташоване на спадистій місцевості біля струмків Свинарки і Теплика, відкритій прямо на південь між двома пагорбами, або від того, що у верхів’ї річки, яка протікає між вказаними пагорбами і ділить м.Теплик на дві половини, є місця, які не замерзають взимку у найбільші морози і які називають тепличиною. Користуючись усним свідченням старожилів, котре сягає не далі половини минулого століття, з впевненістю можна сказати, що Теплик 1775 р. був вже містечком (Baliński. Starożуtna Polska. 11, 1364) і знаходився на тому ж місці, де розташований нині, з тією лише відмінністю, що із збільшенням населення містечко це значно розширилось. З деяких свідчень видно, що містечко це колись називалось навіть містом. Так, на одному дзвоні, який використовується й тепер, вирізблено такий надпис: „Сей звонъ сооруженъ до города Теплика, до храму Покрова Пресвятыя Богородицы за старанiемъ цеху шевского року Божiя AJKZG (1767)”. Назву міста присвоєно було містечку, очевидно, тому, що в давнину для захисту від нападів сусідніх хижих народів його обнесено було високим дубовим частоколом і воно мало вигляд укріпленого міста.
У самому містечку є місце, яке називається Церковищем, де за переказами стояла католицька дерев’яна каплиця, а за дві версти від містечка є місце, яке називається Турчином. За розповідями старожилів, в давній час татарських нападів місцевість Турчина була вкрита густим лісом, у глибоких ярах якого турки мали своє кубло і там зберігали награбовані скарби. У цій місцевості і тепер знаходять стародавню срібну турецьку монету, надписи на якій зрозуміти неможливо.
Містечко Теплик віддавна перебуває у володінні спадкоємців графа Потоцького, воєводи польського. До часу приєднання цього краю до російської держави м. Теплик належало до Брацлавського воєводства, а тепер перебуває у Гайсинському повіті в 2 окрузі благочиння і віддалене від повітового міста Гайсина за 30 верстов, а від губернського Кам’янця-Подільського – за 270 верстов. Після знищення старої дерев’яної церкви пожежею, яка спопелила у сімдесятих роках минулого століття майже все містечко, на північній околиці містечка, як видно з клірової відомості за 1800 р., заснована теперішня кам’яна церква у 1781 р. Друга ж клірова відомість за 1827 р. повідомляє, що дана Свято-Покровська церква закладена у 1775 р, закінчена побудовою у 1815 р. стараністю парафіян і в тому ж році освячена благочинним священиком Сумеоном Корсовецьким, який на святому антимінсі виставлений 1772 р., висвячений і підписаний Превелебним православним єпископом Йовом Переяславським і Бориспільським. Антимінс цей недавно замінено іншим. Теперішня кам’яна церква має вигляд правильного чотирираменного хреста і вкрита бляхою, пофарбованою мідянкою. Заввишки вона має 28 аршинів, в довжину 26 аршинів і 12 вершків, в ширину 8 аршинів і 5 вершків, а з бічними вівтярями 20 аршинів. Дзвіниця при ній також кам’яна, двоярусна, вкрита бляхою, стоїть окремо від церкви і побудована у 1847 р. на кошти графині Олександри Потоцької. Дзвонів усіх сім, з них найбільший, придбаний старанням парафіян у 1864 р., важить 56 пудів; в усіх же дзвонах ваги до 100 пудів. Довкола церкви і дзвіниці нова кам’яна огорожа, збудована в 1861 р. Престол в церкві один в ім’я Покрови Божої Матері, в указану міру. Іконостас триярусний, різблений, з іконами нового живопису, з яких чудова оновлена ікона святого Миколая, за переказами чудотворна. Зміст переказів такий: наприкінці минулого століття, коли в містечку сталась велика пожежа, яка знищила майже всі житлові забудови жидівські, згадана ікона святого Миколая була винесена на місце пожежі. Внаслідок загрожуючої небезпеки мешканець містечка Жид Абрам Волошин, побачивши ікону святого Миколая, голосно звернувся до святителя за поміччю з такими словами: Святий Миколаю! Рятуй мене.” Раптом вітер змінився, і дім Жида залишився цілим, в той час, як усі суміжні з ним будинки повністю згоріли. З цього часу парафіяни при важких обставинах життя звертаються з молитвою до цієї ікони, як до чудотворної.
Нижче від крилосу на північному боці є чудовий різбленої роботи з позолотою кіот (висотою 5 аршинів, шириною 7 аршинів). В кіоті цьому п’ять ікон, написаних академіком Степановим, вартістю 350 крб. сріблом. Селяни містечка Теплика, охоплені почуттям вдячності Найяснішому Царю-Визволителю, одностайно вирішили на пам’ять про 19 лютого 1861 р. побудувати ікону св. благовірного князя Олександра Невського, яка наступним нащадкам нагадувала б про великий день звільнення селян. Зображення св. благовірного князя Олександра Невського займає середину, по боках якої у меншому вигляді зображені слов’янські апостоли: з правого боку св. Мефодій, а з лівого – св. Кирило; вище Мефодія – зображення Спасителя, який посилає 12 Апостолів на всесвітню проповідь, а вище св. Кирила – зображення св. Андрія Первозванного, який встановлює хреста на горах київських. Кіот цей закінчений побудовою і встановлений у церкві в 1867 р. У тому ж 1867 р. вся середина церкви розмальована олійною фарбою.
Здавна існуюча в м. Теплику католицька дерев’яна каплиця у самому центрі містечка, внаслідок старості розібрана і на місці її встановлено пам’ятник. У 1822 році в іншому, більш зручному й помітному місці, побудовано костьол з чудовим і просторим приміщенням для шариток або сестер милосердя, на кошти поміщиці католички графині Потоцької. Цей католицький жіночий монастир існував до 1866 р., коли за розпорядженням начальства південно-західного краю був закритий з причини недостатньої штатної кількості монахинь. Речі з костьолу перевезено до сусіднього Тернівського парафіяльного костьолу, сам будинок перейшов у власність поміщиці Потоцької, а шаритки виїхали за кордон.
Цвинтар православний до 1867 р. був по сусідству з католицьким і знаходився від церкви за 200 сажнів. У 1867 р. на вимогу місцевого причту відведено нове місце під православний цвинтар площею в одну десятину. На цвинтарі католицькому видніється багато кам’яних пам’ятників з польськими надписами, а на православному – самі дерев’яні хрести.
Начиння в церкві достатньо. З цього начиння за старовиною чудова дарохранильниця у вигляді зірки, мідна, позолочена, а за вартістю - чаша з усім приладдям, ручний хрест, кадильниця і лампада – срібні, 84 проби, пожертвувані для церкви полковником Арбузовим ось при якій нагоді. Під час Турецької війни у 1828-1829 рр. в Теплику квартирував гвардійський полк, командиром якого був згаданий Арбузов, який часто відвідував Свято-Покровську церкву, дивувався її бідності і обіцяв після закінчення війни зробити посильну пожертву для неї. Після закінчення війни він, справді, виконав свою обітницю, надіславши вказані речі з Петербурга.
При церкві є повне коло богослужебних книг. З них найдавніші такі: Євангеліє 1722 р., тріодь постова київського друку 1724 р. Нещодавно всі згадані старі книги замінено на нові київського друку. У церковній бібліотеці нараховується всіх богослужебних книг близько 80. Метричні книги зберігаються при церкві з 1795 р., сповідні ж розписи – з 1815 р.
Парафія Свято-Покровської церкви здавна самостійна. Народонаселення парафії, на початку цього століття кількісно дуже обмежене, збільшувалось, як видно з клірових відомостей і сповідних розписів, у такій пропорції:

В 1800 р. числилось осіб чоловічої статі 266 В 1811 р.     -      -      -      -      -      -      -   422 В 1816 р.     -      -      -      -      -      -      -   361 В 1827 р.     -      -      -      -      -      -      -   490 В 1836 р.     -      -      -      -      -      -      -   575 В 1845 р.     -      -      -      -      -      -      -   668 В 1855 р.     -      -      -      -      -      -      -   819 В 1865 р.     -      -      -      -      -      -      -  1005

В даний час нараховується парафіян 2381 осіб обох статей; всі православного віросповідання. Православні жителі м. Теплика здавна вирізнялись старанністю й прихильністю до православної церкви. Займаються вони землеробством, але є між ними чимало тих, хто займається дрібною торгівлею харчовими припасами. Є трохи  в парафії і ремісників (близько 50 чол.) – шевців, чинбарів, дехто з яких має власні невеликі чинбарні. Останні здавна складають цехове товариство, яке користувалось особливими правами і привілеями під час кріпосної залежності. Ті, що займаються обробкою шкір, вирізняються старанністю і любов’ю до своєї парафіяльної церкви, в якій є їхні особливі церковні хоругви, свічі, дзвони, убір, підсвічники та ін.
При церкві м. Теплика згідно із штатом повинні бути: священик, два псаломники і проскурниця. Окрім платні з казни, причт має у своїму користуванні церковної землі: орної 30 десятин, сінокісної 15 десятин. На цю землю є план з межовою книгою, складений 1854 р. за проектом 1842 р., затверджений Подільським губернським комітетом.
Церковні домобудівлі, придбані громадою парафіян від священика Адама Кисілевича, всі дерев’яні і потребують капітального полагодження в усіх частинах. За останній час дім для священика побудовано новий.
В м. Теплику є народне училище, відкрите у листопаді 1864 р. і створене при незначному сприянні парафіян на кошти Київської Учбової округи, з якої щорічно висилається платня: учителю 100 крб., законоучителю 50 крб. і учителю церковного співу 20 крб. Крім того, всі навчальні посібники одержуються з тієї ж Київської округи, до якої щорічно подається також звіт про училище. В бібліотеці училища нараховується до 500 примірників різних книг і посібників.
Священиків з 1795 р. до цих пір було всього чотири. Перший – Іоан Кобильницький, з 1795 р. по 1807 р. З 1807 р. по 1812 р. парафія залишалась незайнятою під наглядом сусідніх священиків. Другий священик - Іпатій Рожицький займав парафію з 1812 р. по 1831 р., при ньому закінчено побудову даної кам’яної парафіяльної церкви у 1813 р. Третій священик - Адам Кисілевич займав парафію з 1832 р. по 1863 р., при ньому збудовано дзвіницю і кам’яну огорожу довкола церкви в 1851 р.* коштом місцевої економії. З 1864 р. парафію займає даний священик Костянтин Лосянський.
Окрім православних в м. Теплику є римо-католики кількістю 194 осіб обох статей і Жиди кількістю 2587 осіб обох статей.

* Так написано в ориґіналі (якщо не помиляюсь. – О.П.)
 [Цей нарис був списаний мною з російськомовного оригіналу 25 квітня 1992 р. в Бібліотеці РАН, Москва. Вислав був до теплицької районної газети, але не зауважив, щоб дійшло до опублікування].

Теплик (пол. Teplik) – містечко над річками Свиняркою (Świniarka) і Тепличкою (Tepliczka), басейн Удича, повіт Гайсинський, окружна поліція, волость (gmina) і парафія прравославна – Теплик, католицька парафія – Тернівка; знаходиться за 34 версти від Гайсина, 350 верстов від Кам’янця і 80 верстов від станції Крижопіль, Одеської залізниці. Має 660 будинків [375 на чиншовому праві (тобто, мешканці винаймали їх у власників за плату-чинш. – О.П.), решта – на власних правах], 4677 мешканців (2467 Жидів), 1969 десятин селянської землі, 43 десятин церковної, двірської землі у всьому Теплицькому ключі (Теплик, Метанівка, Мочулка Велика і Мала, Орлівка, Петрашівка, Побірка, Бджільна, Саша, Шиманівка, Ташлик Вищий і Нижчий, Залужжя) 8532 десятини. Має церкву в ім’я Різдва Пресвятої Богородиці, побудовану у 1813 р., з 1452 парафіянами, філіальну католицьку каплицю, 4 молитовних жидівських доми, аптеку, пошту, окружне поліційне управління для волостей: Кіблич, Краснопілка і Теплик, волосну управу, однокласну школу (з 1864 р.) з 2 учителями і 55 учнями, 3 млини, 2 гарбарні (майстерні для вичинки шкіри – О.П.), фабрику свічок, дріжджеву фабрику, 53 крамниці, 47 ремісників. Торги – щодругий тиждень. Волость складається з 12 сільських округів (староств) (Теплик, Янів, Кам’янка, Комарівка, Бджільна, Росоша, Розкошівка, Саша (в ориґіналі: Saska. – О.П.), Стражгород, Ташлик Вищий і Нижчий і Залужжя), має 1982 садиби, 12657 сільських мешканців, 11589 десятин землі, що до них належить (8259 орної). Крім того, у волості мешкає 2827 осіб інших станів, землі, що їм належить, а також урядової, 11508 десятин (8117 орної). Тобто, вся територія волості охоплює 23097 десятин (16376 орної) і 15394 мешканців. Це дуже давнє поселення, назву отримало від річки Теплички; називалося також Смілгородом (Smiałgród) і Удицькими володіннями (dobra Udyckie) (від Удицького озера). У XV ст. Теплик належав заможній родині Кішок (Koszki). Їм тут належали (мається на увазі: в Брацлавщині і Київщині. – О.П.) Краснянський і Теплицький ключі, Шпиків (Szpików), пустині Очитківці (Oczytkowce) і Ошпеківські (Oszpekowskiе) з назвою Великого Удича (Udycz Wielki). Король Олександр (Aleksander Jagiellończyk), Казимир Ягеллончик (Kazimierz IV Jagiellończyk) і Сигізмунт І (Zygmunt I Stary) привілеї і давні права на ці маєтки підтвердили*. У 1582 р. Іван і Андрій Кішки поділилися цими володіннями, і в тому ж році Іван Кішка, брацлавський суддя, весь свій спадок, знищений Татарами, тобто, Шпиків, Воробіївку і Рогізну, відпродав князю Острозькому. У 1645 р. Теплик від Кішок перейшов до Жабокрицьких гербу Уляницькі, які в Брацлавщині володіли ще Жабокричем (в ориґіналі: Żabokrzyck. – О.П.) і Жабокричком, а згодом переселилися на Волинь. Саме з цієї родини походив Діонісій (Дмитро) Жабокрицький, удівець по двох дружинах (ці дані неточні. – Оп.П.), згодом біскуп луцький, митрополит і екзарх київський (помер у 1715 р.). Від Жабокрицьких теплицькі володіння набув Самуїл Калиновський, коронний обозний, син Марціна Калиновського, гетьмана великого коронного, і прилучив їх до Уманьщини. Після того, як ця родина вигасла (Марцін і Самуїл Калиновські загинули у битві під Батогом у 1652 р. – О.П.) по бездітній Гелені Морштиновій Калиновській, всі маєтки Калиновських дістались Потоцьким. Після смерті Станіслава-Щесного Потоцького (у 1805 р. – О.П.) Теплик отримала Софія, його третя жінка (Гречанка), з 38 селами і з додатком, що доповнював поділи володінь: 9 сіл з Соколівського ключа, 12 – з Бубнівського і одного - з Уманського, разом 22000 осіб чоловічої статі. Після смерті Софії (1822 р.) Теплицький ключ одідичив її син Станіслав, батько пізнішої власниці Олександри графині Августової Потоцької (померла у 1892 р.), яка володіла у Гайсинському повіті разом 20600 десятинами уживаної землі. Зараз Теплицький ключ, а також Ситковецький (у Липовецькому повіті), за заповітом перейшли у власність Костянтина графа Потоцького з Печери (Peczary). До 1860 р. у Теплику був католицький жіночий монастир шариток (сестер милосердя. – О.П.), а при ньому жіноча школа
[див.: Додаток до журналу „Przegląd Tygodniowy” (Варшава) за 1881 р. „Dziedzictwo Humańskie” (йдеться про статтю А.Роллє, яка вийшла також окремим виданням: Rolle A.J. Dziedzictwo Humańskie: notatki monograficzne. 2. Warszawa, 1844, s. 233-261; цей твір доступний на інтернеті: fbc.pionier.net.pl/id/oai:www.polona.pl:29750. – О.П.). Порiвняй також „Подольские епархиальные ведомости” за 1973 р. (йдеться про статтю К. Лосянського, розміщену вище на цій сторінці блоґу. – О.П.)].

Автор: Д-р. М. (Dr Mariański).

(Джерело: Słownik Geograficzny Królestwa Polskiego i innych Krajów Słowiańskich / Wydany pod redakcyą Bronisława Chlebowskiego, Magistra nauk filologiczno-historycznych b[yłéj] Szkoły Głównéj Warszawskiéj, według planu Filipa Sulimierskiego. Tom XII. Warszawa: Nakładem Władysława Walewskiego, 1892, s. 300).

* Див. у цьому блозі про Удич, а також у книзі: Документи Брацлавського воєводства 1566-1606 років / Упорядники М. Крикун і О. Піддубняк; Вступ М. Крикуна; Наукове Т-во ім. Шевченка. Львів, 2008, с. 387-400. – Документ № 142 (цю книгу автори подарували Теплицькій районній бібліотеці).

Тепличка – річка у Гайсинському повіті, права притока Удича (Гадича). Джерело має під селом Розкошівкою, пропливає через село Стражгород, містечко Теплик і нижче села Бджільної (в Пологах. – О.П.) має гирло. Тече з півночі на південь протягом 14 верстов. (Джерело: Те саме, s. 299).

  – Заповіт с. п. Августової гр. Потоцької був відкритий у Варшаві, у вівторок, дня 12 ц.р., o годині 1 після полудня, в кабінеті президії V цивільного відділу в варшавському окружному суді.
Кур’єр Варшавський (Kurier Warszawski) подає про заповіт ось що:
Він походить з часу понад чотирьох з половиною років; бо якраз тоді, дня 14 червня 1887 року, небіжчиця в присутності шести свідків склала до рук регента Станіслава Завадського (Stanisław Zawadzki) у запечатаному конверті свій таємний (містичний) заповіт. За свідків на акції депонування (віддання на зберігання. – О.П.) заповіту у регента підписались пп.: Станіслав Бонєцький (Stanisław Boniecki), Фелікс гр. Грабовський (Feliks hr. Grabowski), Костянтин Грушецький (Konstanty Gruszecki), шамбелян Циприян Ляхніцький (Cypryan Lachnicki), князь Стефан Любомирський (Stefan Lubomirski) i Ян Скринський (Jan Skrzyński). Навесні ц. р., внаслідок смерті с. п. Завадського, заповіт був відданий на збереження секретареві іпотечного міського відділу п. Васютинському (Wasiutyński) i ним був поданий теперішньому судді Скжетуському (Skrzetuski). Окрім свідків, які асистували  при депонуванні заповіту у регента, до суду прибули пп. Людвік Ґурський (Ludwik Górski) i Фелікс гр. Чацький (Feliks hr. Czacki), а також декілька адвокатів від імені можливих спадкоємців.
Найважливіші деталі заповіту такі:
Загальним спадкоємцем померлої заповітом встановлений гр. Ксаверій Браніцький (Ksawery Branicki) (син Костянтина, рідний брат гр. Станіславової Тарновської з Кракова) (Stanisławowа Tarnowskа). В його ж частку припав також Вілянів (Willanów) разом зі всіма приналежними до нього маєтками й капіталами, що перебувають у тамтешніх касах (окрім спеціально омовлених сум), а також нерухомість у Варшаві на вул. Даниловічовській (ul. Daniłowiczowskа).

Олександра Потоцька в останні роки життя

Маєтки Теплик (Teplik ) і Ситківці (Sitkowice) (на Поділлі), які замінені на ординацію, заповіт призначає для гр. Костянтина Потоцького (Konstantу Potocki), якому також мають припасти всі тамтешні рухомості, а також капітали у теплицькій і ситковецькій касах.
Гр. Костянтиновій Потоцькій (дружині попереднього) записані акції цукроварень Соболівка (Sobolówka) i Ситківці.
Всі цінності, де б вони не перебували за кордоном, заповітниця призначила для синів гр. Станіслава і Анни з гр. Дзялинських (Annа z hr. Działyńskich), подружжя Потоцьких (з Римарова) (Rymarów).
На благочинність заповіт призначає 56.000 карбованців, з чого 6.000 карбованців – для служби надзвичайної убогості (biurо nędzy wyjątkowej), a 50.000 карбованців на розсуд обранців заповіту, якими є пп.: Людвік Гурський, Фелікс гр. Чацький і Мечислав кн. Воронецький (Mieszysław ks. Woroniecki) (четвертим виконавцем духівниці заповіт називає тепер вже покійного гр. Артура Потоцького) (Artur Potocki).
Наприкінці в заповіті містяться численні спадки для управляючих і слуг, залежно від кількості років служби і високості отримуваної платні.
Після прочитання цього заповіту повідомлено, що в помешканні містяться додаткові заповітні записи, по які п. Людвік Гурський, як виконавець заповіту, негайно поспішив, і які незабаром будуть оголошено.
(Джерело: „Gazieta Lwowska”, 1892, Rok 82, Nr. 10, Piątek, 15 Stycznia, s. 4; пер. з польської мій. - О.П.).

Відомство міністерства фінансів.
Подільська казенна палата.
<...> Податкові (податные) інспектори.
<...> 7. По Гайсинському уїзду - губернський секретар Іван Антонович Пашковський.
<...> Окружні акцизні управління. <...> Шостий округ (в м. Гайсині). Наглядач - начальний радник Володимир Петрович Хренников. Помічники його - старші: начальний радник Афіноген Платонович Лозинський (в м. Гайсині), казначейський асесор Володимир Дементійович Коносевич (в м-ку Теплику), молодший - титулярний радник Павло Полікарпович Швачко (в м. Гайсині).
(Джерела: Подольский адрес-календарь / Составил Гульдман В.К.; Подольский губ. стастистич. комитет. - Каменец-Подольский, 1895, с. 10, 11, 13, 15).

Міські і уїздні заклади.
<...> Гайсинський уїзд.

<...> З'їзд мирових посередників.
Голова з'їзду (Брацлавсько-Гайсинського) - статський радник Платон Модестович Вакар (в м. Тульчині). Мирові посередники Гайсинського уїзду: <...> другої дільниці - поручник запасу армійської кавалерії Костянтин Сергійович Щербачов (в м-ку Теплику).

<...> Волосні управи.
<...> 2-га мирова дільниця:
<...> 2) М'ягкохідська волость. Волосний старшина - Яків Маркович Романджа, волосний писар - міщанин Олександр Іванович Індисов. - Поштова адреса - м-ко Теплик.
3) Соболівська волость. Волосний старшина - Лукіян Власович Герасименок, волосний писар - селянин Корній Іванович Захорчевний. - Поштова адреса - м-ко Соболівка.
4) Теплицька волость. Волосний старшина - Никон Васильович Кіт., волосний писар - селянин Микола Іванович Навроцький. - Поштова адреса - м-ко Теплик.

<...> З'їзд мирових суддів.
<...> Дільничі мирові судді: <...> 3-ої дільниці (камера в м-ку Теплику) - .без чину Михайло Вуколович Щербанов.
<...> Судові пристави: <...> 3-ої і 4-ої дільниць - без чину Антін Платонович Кордюков (в м-ку Теплику).
<...> Судові слідчі: <...> 3-ої дільниці - виконуючий посаду Михайло Степановч Тлустовський (камера в м-ку Теплику).
<...> Уїздна поліційна управа.
<...> Станові пристави: <...> 3-го стану (м-ко Теплик) - губернський секретар Іван Ілліч Загальський.

<...> Поштово-телеграфні заклади.
<...> Теплицька поштово-телеграфна контора. Начальник контори - казначейський асесор Афанасій Петрович Чернельовський.
<...> Соболівське поштово-телеграфна відділення. Начальник відділення - губерський секретар Юхим Макарович Вдовиченко.

<...> Учбові заклади.
<...> Сільські однокласні початкові народні училища в уїзді:
<...> Соболівське. Законоучитель - священик Дмитрій Федорович Дмитревський.  Учитель - Йона Авксентійович Кухарев.
Теплицьке. Законоучитель - священик Іоан Георгійович Борзаковський. Учитель - Костянтин Гордійович Веремеєнко.

<...> Гайсинське відділення Подільскої єпархіальної училищної ради.
Отці благочинні православних церков в уїзді.
Благочинний <...> 3-го округи - священик Дмитрій Федорович Дмитревський (в м-ку Соболівці); 4-го округи - священик Яків Комарницький (в с. Росоше, поштова адреса - м-ко Теплик).
<...> Отці настоятелі православних парафіяльних церков в уїзді.
<...> І-ша благочинна округа: 1) с. Мочулка Велика - священик Севастян Мишевський (пошт. адреса - м-ко Теплик, через М'ягкохідську волосну управу) <...>
(Джерела: Те саме, с. 24, 25).
 <...> ІІ-га благочинна округа: <...> 3) Івангород - священик Стефан Дунаєвський (пошт. адреса - м-ко Теплик), 4) Карабелівка - священик Олексій Грищенко (пошт. адреса - м-ко Теплик), <...> 6) с. Кивачівка (з с. Цвіліхівкою) - Успенська церква, при ній приписана Іоанно-Богословська церква при с. Цвіліхівці - священик Миколай Лотоцький (пошт. адреса - с. Краснопілка), <..> 10) Марківка священик Миколай Зущинський (пошт. адреса - м-ко Теплик), 11) с. Михайлівка (з сільцем Адамівкою) - священик Петро Волошановський (пошт. адреса - м-ко Гранів), <...> 18) с. Скарженівка - священик Митрофан Кошубський (пошт. адреса - с. Краснопілка), <..> 21) с. Тополівка - священик Василій Боровський (пошт. адреса - м-ко Теплик).
<...> ІІІ-тя благочинна округа: <...> 2) с. Брідок - священик Лука Думанський (пошт. адреса - м. Гайсин через Соболівську волосну управу), <...> 10) с. Метанівка - священик Віктор Жолткевич (пошт. адреса - м-ко Бершадь), 11) с. Орлівка - священик Симеон Томасевич (пошт. адреса - м-ко Теплик), <...> 13) Петрашівка - священик Василій Синицький (пошт. адреса - м. Гайсин через Соболівську волосну управу), 14) с. Побірка - священик Іосиф Немеровський (пошт. адреса - м. Гайсин через Соболівську волосну управу), (пошт. адреса - м. Гайсин через Соболівську волосну управу), <...> 17) м-ко Соболівка (з сільцем Антонівкою) - благочинний священик Дмитрій Дмитревський (пошт. адреса - м. Гайсин через Соболівську волосну управу), <...> с. Шиманівка - священик Юліян Білинский (пошт. адреса - м. Гайсин через Соболівську волосну управу).
<...> IV-та благочинна округа: 1) с. Ташлик-Вищий (з с. Сашею, на карті - Шаша) - Космо-Даміанська церква, при ній приписана с. Саші Дмитріївська церква - священик Фома Гиньковський (пошт. адреса - м-ко Теплик), 2) с. Завадівка - священик Яків Базилевич (пошт. адреса - м-ко Бершадь), 3) с. Залужжя - священик Дмитрій Юркевич (пошт. адреса - м-ко Теплик), 4) с. Кам'янка - священик Іоан Марцишевський (пошт. адреса - м-ко Теплик), с. Комарівка - священик Євгеній Облапський (пошт. адреса - м-ко Теплик), <...> 7) с. Мочулка Мала - священик Теофан Шимилевич (пошт. адреса - м-ко Теплик), 8) с. Мишарівка - священик Іоан Судакевич (пошт. адреса - м-ко Теплик), <...> 10)  с. Пологи - священик Інокентій Долинський (пошт. адреса - м-ко Теплик), 11) с. Бджільна - священик Теодор Доброгорський (пошт. адреса - м-ко Теплик),  12) с. Роскошівка - священик Венедикт Бесядовський (пошт. адреса - м-ко Теплик), 13) с. Росоше - благочинний священик Іоан Бесядовський (пошт. адреса - м-ко Теплик), 14) с. Сокиряни (на карті - Секиряни) - священик Порфирій Лотоцький (пошт. адреса - Теплик), 15) с. Степанівка - священик (з сільцем Важне) - священик Матвій  Строцький  (пошт. адреса - м-ко Теплик), 16) с. Стражгород - священик Олександр Цинкаловський (пошт. адреса - м-ко Теплик), 17) м-ко Теплик - священик Іоан Борзаковський (пошт. адреса - м-ко Теплик), <...> 19) с. Чорна Гребля (з с. Лозоватою) - Іоанно-Богословська церква, при ній припасана с. Лозоватою Параскевієвська церква - священик Дмитрій Кошутський (пошт. адреса - м-ко Теплик), <...> 22) с. Янів - священик Фавст Гергилевич (пошт. адреса - м-ко Теплик).
<...> V-та благочинна округа: <...> 9) с. Ташлик Нижчий (інакше - Гнилий Ташлик) - священик Костянтин Остапович (пошт. адреса - м-ко Теплик).
(Джерело: Те саме, с. 90, 184-187, 189-195).

<...> VI. Гайсинський уїзд.
<...> 3. В басейні річки Удича, притоки Богу.
Теплик. Біля хутора Бутова 8 курганів скіфського типу. У яру на скелі малюнок: підкова і декілька стріл. Знайдені дві римські монети. (Повідомлено п. Копистинським, заступником В.Б. Антоновича)
(Джерела: Сецинский Е. Археологическая карта Подольской губернии. – В кн.: Труды XI Археологического съезда в Киеве. Т. 1. Москва, 1901. С. 247).

<...> Повсюди на Поділлі ткацьким промислом займаються корінні мешканці, селяни-українці <...>
<...> Дані кореспонденського обстеження:<...> м. Теплик:
Кількість дворів, зайнятих ткацтвом – 10.
Кількість осіб, зайнятих ткацтвом – 15.
Кількість дворів, зайнятих овчинно-кожушним промислом – 5.
Кількість осіб, зайнятих овчинно-кожушним промислом – 8.
Кількість дворів, зайнятих шевським ремеслом – 30.
Кількість осіб, зайнятих шевським ремеслом – 50.
Пора року промислу – взимку.
Загальна кількість дворів – 607.
Загальна кількість чоловіків – 2499.
Загальна кількість жінок – 2819.
Усього людей – 5318.
Кількість дворів з різним промислом – 79.
Кількість осіб, пов’язаних з промислом – 111.
(Джерело: Трофимов Л.Т. Ткацкий промысел в Подольской губернии. – В кн.: Кустарные промыслы в Подольской губернии / Под ред. Прусевича А. Киев, 1916, с. 191, 244. - 

Розділ IV. Праця у ткацькому промислі).
 <...> <Кустарна деревообробка.>
<Таблиця поширення> кустарної деревообробки по волостях Гайсинського уїзду.
<…> Теплицька волость:
Дані з кореспондентського обстеження:
сіл – 12, дворів – 68, осіб – 71.
Дані кореспондентського і експедиційного обстеження:
сіл – 12, дворів – 131, осіб – 131.
 У Теплицькій волості найбільшими пунктами <цього ремесла> є <...> с. Ташлик-Нижчий з 22 ремісниками, Саша з 20 і м. Теплик з 19; с.с. Росоше і Ташлик-Вищий по 15 осіб у кожному, с. Бджільна – 13, с.с. Залужжя і Комарівка по 11 осіб у кожному; в інших же (с. Стражгород, с. Роскошівка, с. Янів, с. Кам’янка) число осіб вагається від від 2 до 6.
(Джерело: Александрович Г. Кустарные древодельные промыслы в Подольской губернии. – В кн.: Кустарные промыслы в Подольской губернии / Под ред. Прусевича А. Киев, 1916, с. 532, 533).

В історії українського повстанського руху відома діяльність отамана Лиха (Дорошенка-Якубенка). Ім'я Дорошенка-Якубенка поки-що залишається незнаним, бо у відомих джерелах воно не вказується. Народився він у 1888 р. у Кам'янець-Подільському повіті Подільської губернії в родині священика. Лютневу революцію 1917 р. зустрів у царській армії у чині поручника. Вступив до Армії Української Народної Республіки, брав участь у бойових діях і дослужився до звання підполковника. У 1920 р. очолив формування "Перший Надбужанський повстанський полк".
Діяльність отамана Лиха пов'язана з 7-м Повстанським районом, що об'єднував Уманський, Гайсинський та Липовецький повіти, а також східну частину Брацлавського повіту. 5 лютого 1921 р. більшовики повідомляли: "Телефонний зв'язок Тернівка - Теплик перерваний. Глибочок і Побірка Соболівської волості зайняті бандою Лиха кількістю 1000 чоловік. Загін червоноармійців, що перебував у цьому районі, після сильного бою, відступив до Соболівки".
Навесні 1921 р. партизанські сили 7-го району були об'єднані у 144-ту Повстанську Надбужанську дивізію, сформовану за наказом Симона Петлюри від 24 січня 1921 р. Дивізію очолював отаман Хмара, помічником якого був призначений Лихо. На цю пору загін отамана Лиха нараховував близько 850 бійців і 10 кулеметів. У березні цього року загін здійснив 52 бойові операції, в ході яких було знищено 40 партійних працівників і червоноармійців, відбито 2 тис. пудів зерна і велику кількість лісозаготівельного обладнання.
13 березня 1921 р. 150 вершників Лиха захопили містечко Теплик, взявши з місцевого населення (очевидно, жидівського. - О.П.) контрибуцію. 16 березня повстанці Хмари і Лиха зайняли села Нижчий та Вищий Ташлики Теплицької волості і Серединку та Серебрію Тернівської волості.
Загинув отаман Лихо в бою 4-го жовтня 1921 р.
[Джерела: Котляр Ю.В. Отамани Лихо в історії українського повстанства. "Чорноморський літопис" (Миколаїв), 2011, вип. 3, с. 23-29; Завальнюк К.В. Лицарі волі: Повстанський рух на Поділлі у персоналіях (20-і роки ХХ ст.) - Вінниця, 2000].

„Хто у телефона?”
Нарзв’язок, або вірніш соцзв’язок – це нерви країни. І це в дійсности так є. Не успієте моргнути оком як з якогось міста слухаєте цікаве повідмлення по радіо. На протязі кількох хвилин з Москви чи іншого великого міста, що находиться від Теплика за кілька тисяч кілометрів одержуєте телеграму блискавку. Ну а що по вашому варто те, що замість кудись ходити далеко, коли болото й дощ, а навіть коли сухо, ви сидите в кабінеті, не відриваючись від роботи, подзвонили й зараз балакаєте з тим що потрібно.
Здається досить сказав, щоб впевнить вас шановних читачів, що соцзв’язок це нерви країни. Але навіщо балакати „у міжнароднім масштабі”? Краще розкажу за телефонну станцію Теплицького райвідділу зв’язку, коли там нема скаргової книги, бо як-би така була, ви багато прочитали в ній скарг як шарманка й телефоністка вимотують нерви абонентів.
18-го жовтня тов. Левіцький з РСС попросив визвати Умань № 5-47. Щоб „задовольнити” абонента телефоністка зразу ж відповіла „занято”. Через якусь годину знову подзвонив, щоб нагадати що чекає, але замість почути відповідь обізвалась ст<анція> Розкошівка. Після кількох отбоїв обізвалась МТС, Райколгоспспілка, Райзаготзерно, а на прикінці обізвалась телефоністка що ... „Гайсин у телефона”. Потратив 3 години, рука зомліла крутити, а балакать з Уманю так і не прийшлося.
Вам потрібно три слова сказати, напр<иклад>, щоб РСІ визвала РПК – звонять більше години.
Часом хтось прийде що визвали його терміново по телефону й звертається до телефоністки: - „Мене визвали до Бершаді на 14 год. зараз скоро 15, визовіть будь ласка «Бершадь»”. „Як ви їм потрібні то сюди подзвонять” – відповідає сердито телеграфоністка й на цьому кінчаються балачки.
- „Ладижинка! Це Ладижинка? Це ти... Я вже так давно за... балака...” Але тут звонить Гайсин і просить терміново дати Теплик. - „Занято!” - „Пр..., бо терміново кажуть потрібна Тернівка”. - „Подзвоню вам коли осво...ся”. Ідилія продовжується.
Тов. Маркін характеризуючи роботу телефонної станції якось сказав: - „Хочеш побалакати з парткому до РВК, то краще вийди на двір, свисни й вони швидше обізвуться”.
Цих кілька фактів досить для того, щоб [...]валися райограніз[...] не тільки допомогти відладить роботу телефонної станції, а й усього райвідділу в цілому. 
   Автор: Робітник.
(„За більш. перемогу” (Теплик), 1932, 24 жовт., № 85(102), с. 2).

Кіно ввійшло в побут трудящих

<...> За 1938 рік в районному звукокінотеатрі було продемонстровано 106 кінофільмів. Кінотеатр за цей рік відвідали 53 тисячі глядачів – дорослих і дітей <...> 

   Кіномеханік Д. Тарасюк.

[Джерело: „За більшовицьку перемогу” (Теплик), 1939, 1 січня, № 1 (960), с. 4].

Збори вчителів Теплицької середньої школи. Вчителі: Максимчук П.С., Топряк Г.П., Сірковський І.О., Коцяр Л.Д., Вельдум В.В.

(Джерело: Те саме, 1939, 2 лютого, № 17 (976), с. 1).

Зустріч учнів Теплицької середньої школи зі студентами Московського авіаційного інституту, Київського університету, педагогічного та індустріального інститутів міста Одеси.

[Джерело: Те саме, 1939, 7 лютого, № 20 (979), с. 4].

У Теплику живуть робітники, колгоспники, трудова інтелігенція. Сюди з’їжджаються щоденно колгоспники з усіх кінців району. Це – районний центр.

Але як це місто далеко ще стоїть, (правдивіше – поставили його) від культури? Приїжджаючому в Теплик кидається у вічі грязюка і помиї, які можливо не одному виливаються на ноги.

В самому центрі, біля раймагу, можна щоденно побачити підводи. Це місце перетворили на справжню кінську торговицю. А гною! Бодай не казати. Таке ж саме коло райтеатру, РКВК та райвиконкому. Пробачте, в Теплику нема ні одної громадської вбиральні.

До якого стану допустила нацрада (жидівська рада. – О.П.). Факт, що вона не займається впорядкуванням містечка. Голова нацради Фелікс каже, що за санстан повинна відповідати міліція. Це так, але що ж тоді буде робити голова нацради.

    Литвинюк П.

[Джерело: Те саме, 1939, 8 квітня, № 44 (1009)].

Учениця VIII класу Теплицької середньої школи Дідукова Людмила написала вірш "Перше травня": <...> Як же хочеться мені / Бути в Сталіна в Кремлі, / І побачить сонце наше, / Що так світить на землі!... etc. <...> Всіх розіб'є Ворошилов, / Коли прийде грізний час <...> [Джерело: Те саме, 1939, 1 травня, № 61 (1021), с. 3].

Парк чи пасовисько?

<...> Товариші з нацради! Невже ви ніколи не заглядаєте в парк? Подивіться і переконаєтеся на власні очі... Тим більше, що ви з’являєтесь(!) господарями міста, правда, поганими, але все ж, господарями. <...>

(Джерело: Те саме, 1939, 12 травня, с. 2).

Привітання теплицькою владою Побережника Гната Семеновича, завідуючого Теплицькою початковою школою, якого нагородили орденом Леніна.

[Джерело: Те саме, 1939, 12 травня, № 65 (1025), с. 1: Фотографія з нагородженого; див. також:  24 жовтня, № 148 (1108), с. 1].

Мітинг, організований теплицькою владою, на честь Г.С.Побережника. Виступили: Мороховський, Мельничук, Вельдум, Погребняк, Мрочко, Коцяр, Максимчук.

<...> І коли в президії появляється Гнат Семенович зі своєю дружиною Килиною Андріївною, по залу прокочуються оплески. <...> Г.С.Побережник: Ще краще виховуватиму дітей.

[Джерело: Те саме, 1939, 14 травня, № 66 (1026)].

Вчитель Теплицької єврейської неповно-середньої школи Штейнруд: <...> У 6 класі на російській мові всі учні здали іспити тільки на відмінно і добре.

(Джерело: Те саме, 1939, 21 травня, с. 2).

Без контролю.

Є в Теплику їдальня, що підпорядкована артілі інвалідів.

Не так давно мені довелося побувати в Теплику. Пішов я в згадану їдальню перекусити.

Але я остовпів, коли замість тульки мені дали 60 процентів цибулі. За 100 грам тульки з цибулею в мене взяли 75 копійок.

Чи знає про це внуторг?

   Бондаренко Микита, с. Саша.

(Джерело: Те саме, 1939, 21 травня, с. 2).

Теплицька середня зоотехнічна сільсько-господарська школа (технікум): <...> зоотехніків середньої кваліфікації, 4 роки навчання.

(Джерело: Те саме, 1939, 21 травня).

В школі орденоносця. 

<Про Теплицьку початкову школу та її директора Г.С.Побережника>: <...> В четвертому класі, наприклад, з 23 учнів написали диктант з української мови на „відмінно” 18 чоловік, 5 учнів виконали роботу на „посередньо”. Серед учнів на іспитах особливо відзначились Сокотнюк Ганна, Поворознюк Сергій, Воловодівський Леонід та інші.

[Джерело: Те саме, 1939, 23 травня, № 70 (1030)].

Ви приїхали в Теплик...

Нарешті на станції Кубліч пощастило знайти візника. Вісім карбованіців, які ви дали йому, не таке вже велике діло, аби тільки не йти пішки. Через годину ви вже в довгожданному Теплику.

Куди ж піти? Де переночувати? – Такі запитання вам прямо-таки забивають голову, нервують, дратують.Та ваші надії не втрачені. Добрі люди радили піти до готелю.

Ще не переступивши поріг, ви починаєте чхати. Так буває з кожним, хто заходить у готель, бо рядом з кімнатами, в яких ночують люди, стоїть ... конюшня. Можуть цьому не повірити, але факт – стоїть конюшня з парою коней.

Перша ніч вашого перебування в готелі стала роком, як ви, товариш С. розповіли. Я вам вірю, що клопи колошкали вас цілу ніч. Навіть більше – приїжджаючих положили спати на одну постіль. Просили пасажири дати лампу, хоч газету почитати, але де там, коли така „машина” одна на весь готель.

Великих страждань зазнають приїжджі, потрапляючи в Теплик. І весь час через бездіяльність завідуючого комунгоспу Любашевського.

   Автор: Р.Ч.

[Джерело: Те саме, 1939, 6 червня, № 78 (1038)].

Перукарі Теплика (дещо з допису).

Поляк („В заяложеному, з обдертими рукавами халаті, навіть не змінивши помазок, почав милити бороду: «Чистота у нас та сама, що в Одесі»”), Богомольний – перукарня багатофахової артілі „26 червня”; приватники: Клауз („Хто не брився у Клауза, той нехай і не заходить до нього”), Заславський („Цей ще гірше знівечив обличчя, залишив на бороді «кущі», бо саме в той час був під хмелем”).

   П.Рибальченко.

[Джерело: Те саме, 1939, 9 червня, № 79 (1039)].

Завідуючому початковою школою селища Теплика орденоносцю тов. Побережнику Г.С. видано на будівництво <в кредит> 2000 крб. <...>

[Джерело: Те саме, 1939, 18 червня, № 84 (1044)].

Із статті "Суворо дотримувати фінансову дисципліну". <...> Директор Теплицької єврейської школи Йосевич привласнив собі 200 крб., які були відпущені РВНО на навчання призовників <...> [Джерело: Те саме, 1939, 6 липня, № 94 (1054), с. 2].

Боротьба із спекулянтами.

<...> В містечку Теплик засуджено за спекуляцію: Гельман Лейзер Мошкович – хліб, Ладиженський Азріль Нусєвич – гас.

(Джерело: Те саме, 1939, 22 вересня, с. 2).

<Про Г.С. Побережника>:

<...> Важкий тернистий шлях пройшов Гнат Семенович. Він народився в 1882 році в сім’ї селянина-бідняка в селі Сорокодуб (насправді: Сорокодуби. – О.П.), Брацлавського району. <...> Закінчив учительську школу. <...> Сорок років працює Гнат Семенович на педагогічній роботі, з них 26 років у селищі Теплику.

<...> По цей день багато бувших учнів – професор Драпалюк, старший політрук Співак, директор школи Пекалюк, льотчик Дмитришин та інші – тримають зв’язок з своїм учителем.

<...> Його дружина – Килина Андріївна <показана на світлині>, син Валентин – працює в Москві.

[Джерело: Те саме, 1939, 24 листопада, № 167 (1127), с. 2].

Візники.
При промартілі „26 червня” є гужовий транспорт, завдання якого обслуговувати громадян - возити пасажирів на станцію Кубліч і звідти.
Цей транспорт являється допомогою для багатьох пасажирів. Які б не були поганенькі конячки і розбиті фаетони, все ж не доводиться іти пішки 7 кілометрів на станцію чи в Теплик.
Однак, ще більшою економічною допомогою являється він для самих візників. Замість встановленої правлінням артілі ціни по 6 крб. з пасажира, а з багажем - 8 крб., беруть, скільки забажається. Якщо ви в гарному пальто - заплатите дорожче. Особливо дорого обходиться проїзд немісцевим людям - командировочним.
Недавно зі мною був такий випадок: їхав я без багажу, а заплатив 8 крб. На моє обурення візник Росошик заявив: „На вас пальто, калоші, шапка мають велику вагу, що заміняє вантаж”.
Робітник гайсинської філії Держбанку 14 березня, їдучи з портфелем, заплатив 8 крб., 15/ІІІ - 10 крб. і 20/ІІІ - знов 8 крб. Видно візник Жебрак „помилився” і брав різну ціну. Між тим, це все свіжі карбованчики, які пливуть з державної каси в кишеню злодія.
(К. Гнащенко).

(Джерело: Те саме, 1941, 6 квітня, с. 2).