Сьоголітні відвідини Теплика

В'їзд до районної столиці з боку автостанції, що на стику Соболівської і Степанівської автострад, характеризується двома ознаками: крутом спуском і не менш крутим підйомом

Інша характерна ознака - Вова, який хоче, а не може, покинути древнє місто Йосипівку-Смілгород-Теплик

Немає слів... Куди дивится начальство?!..

Теплицьке корсо, тобто, центральна і виключно пішохідна вулиця. А що це справді так, прошу споглянути на наступну світлину:

не вистачає лише смугастої будки і при ній москаля в безкозирці і з "трилінійкою".

На головному бульварі Теплика дислокується будинок культури. Колись тут ми з Надією розписувались, а потім нас повели класти квіти Вові. Цей дім знаменитий тим, що в ньому є районна бібліотека. Керуючись священним обов'язком, відношу туди або передаю якісь нові цікавинки. То "Барське староство" Михайла Грушевського, яке перевидав професор
Микола Крикун (а я йому підпомагав), то збірники "Україна в минулому" (які вже в минулому), або спогади пані Лариси Крушельницької... Ще не раз щось туди віднесу - своє і чуже. А це тому, що у цій бібліотеці я, і не тільки я, виріс. Тільки ж бо раніше була вона в 60-х роках в значно скромнішому будинку.

Ось він... Які тут гарні і затишні були вечори в дощову осінь чи скрипучо-морозну зиму в незабутні 60-ті... А які хороші книги!.. Володарювала тоді бібліотечними скарбами сл. п. пані Праворчукова...

Зовсім поруч розташована інша чудова будівля, до якої злітався, як бджоли по нектар, весь читацький інтелектуалітет Тепличчини. То був книжковий магазин, через який, за посередництвом сл. п. Григорія Воловодівського, перекочував до мене навіть М.Грушевський з його "Історією України-Руси"у 10 тт. (у Львові підписатися було дефіцитно) . Потім на цей храм книжки піднялася чиясь недобра рука, підпалила його... Тепер тут торгують залізяччям.

Колись у Теплику була тільки філія державного ощадбанку. А тепер тут цих банків цілий Уолл-Стрітт. Ось маємо навіть не філію, а свій-таки Ощадний Банк.

А тут розташувався старовинний за своїм походженням австріяцький Райффайзен Банк, до якого прилучився Аваль з нашими молодюсінькими амазонками-тепличанками на передньому пляні.

Трохи далі - ПриватБанк, а коло нього ще якийсь там банк...

Мав-бути-банк...

Як і годиться, такі установи, а також спокій громадян і порядок охороняє міліція з теплицькою штаб-квартирою на світлині,

якій допомагає дорожна служба, теж з власною солідною адміністративною будівлею, розташованою на стратегічно важливому місці - якраз при в'їзді з Марківського гостинця.

Ці споруди доповнюють не менш величні. Ось теплицький Білий Дім (райвиконком).

А ось будинок районної державної адміністрації. Колись тут був райком відомо якої партії ("ракомпартії", як називав його дід Мишка, що на роз'їздних возив тамтешніх "партайтґеноссе"). У 1962 р., як ліквідовували райкоми, будинок віддали під школу. Наші 10-й, а потім й 11-й, класи містилися на другому поверсі. Моя кохана однокласниця Надя Воловодівська сиділа на "Камчатці", якраз навпроти того вікна, яке, як видно, тепер з чиєїсь не дуже розумної волі і з чиїмось не дуже високим архітектурним смаком замуроване "насліпо". Потім школу з цього будинку випхали, і в ній знову поселась попередня всесильна інстанція.

А взагалі-то наша 11-тирічка була ось такою. На світлині вона показана в роках 80-тих. На передньому плані моя Надія з маленьким Юрком, який згодом став львівським "Поступівцем" під псевдом "Юрко Банзай" (так і зараз пишеться, але вже "Поступівцем" не є).

Потім стару школу розвалили, а на її місці поставили нову.


Розвалили й шкільний гуртожиток, де проживала мочульсько-степанівсько-полізька і з інших оточуючих сіл "братія" (про її життя і побут рекомендую почитати М.Пом'яловського "Очерки бурсы" або подібні історичні епопеї).

Від гуртожитку залишився слід - каштани і берізки.

З інших цікавих будівель можна рекомендувати для споглядання, а й для відвідування, хіба-що місцевий універмаг з неперевершеним теплицьким сленгом (врешті, типовим для ще не зовсім розрусифікованого брацлавського Поділля) .

У Теплику була старовинна православна церква з дзвіницею, католицька каплиця (про неї нижче) і п'ять іудейських синагог. Синагоги порозвалювали, дзвіницю підірвали, а церкву, перебудовану у 1903 р. (на світлині якраз її будівля, дата заштукатурена), перетворили на будинок піонерів і спортзал. Теперішня місцева влада віддати приміщення церкви (будинку піонерів?) парафіянам не захотіла. Тому розпочалось будівництво аж трьох церков.

На світлині одна з них - УП церква київського патріархату

Позавторішнє святкування Маковея коло неї...

В Теплику збереглась католицька каплиця. Історики-краєзнавці стверджують, що подібна до неї ще Шаргородська. Служба Божа тепер у ній відправляється рідко, бо мало парафіян і бракує ксьондза.

З старих часів залишився ще занедбаний польський цвинтар. Десь тут поховані батьки української письменниці Галини Журби. Польські історики могли б звернути на нього увагу, щоб їхній уряд допоміг привести кладовище до порядку.

А з прадавніх часів під Тепликом поблизу Марківського шляху і недалеко від Турчина (ліс під такою назвою) височіли могили. Рештки від трьох з них ще можна побачити, їдучи автом на Уманську трасу чи йдучи пішки до Марківки, де спочиває геніальний український композитор Микола Леонтович. На цій світлині, якщо добре придивитись, можна помітити один з таких курганів. Розорений, понівечений колгоспними, а тепер орендаторськими тракторами... Як і багато чого іншого у нашій Богом забутій Тепличчині.

Але не будемо песимістами! Он які гарні молодиці водяться на Тепличчині!