Велосипедне турне по Тепличчині (з щоденникових записів)

30 серпня 1992 року, неділя. Зранку – вивчення латинської мови. Потім вирушив на Мишарівку. Спитав одного чоловіка, який саме снідав зі старим батьком надворі, як проїхати до Червоної Долини. Він показав: це не доїжджаючи до Мишарівки. Їхати довелось чудовою долиною, а потім біля урочища. Потім ще полем. На буряковій плантації при виїзді на Гардинський шлях зауважив могилу. 

Схематичне зображення могили на шляху від Пологів до ст. Кублич

Назву "Гардинський шлях" почув від Дмитра Михайловича Твердохліба, нашого сусіда, коли він роз'яснював, як їхати на Червону Долину. Гардинський, очевидно, Ординський шлях (а може й від назви міста Гард) веде від Пологів на станцію Кублич. Доїхав до Червоної Долини. Там молодиця, яка фарбувала дах, пояснила згори, як їхати на Бджільну. Червона Долина ("Бджільна", як сказала приємним голосом та молодиця з зеленого даху) – невелике село у долині, хати в два ряди вдовж річки. Через поле вгору, а потім вниз, їхати до с. Бджільної. Характерно, що описи місцевості кожного села, де я побував, дуже співпадають з даними священиків в "Трудах Подольского историко-статистического комитета" (вип. 9). Бджільна – велике село. Церкву розвалено. Як повідомили жителі, це сталося 5-6 років тому. Нова школа гарна, стара – стандартна, така, як і в нашому селі (колишня церковно-парафіяльна). Бджільна має гарні ставки. Вздовж села з Теплика (до речі, Теплик і Бджільна зливаються так, що не розбереш, де межа) на Пологи прокладено асфальтове шосе. Цим шосе я проїхав село від Теплика до найпівденнішої сторони. Бачив (ближче до Теплика) Бджілянський спиртзавод. Кругом розкладені величезні бляшані баки. У ставочку парубок оббризкував дівку. Вона верещала, але давала вказівки, куди бризкати. За селом дуже широка долина. Не доїжджаючи до Пологів, як звернути вліво, - гравійна дорога. Тут на перехрестку, на обочині лежали, вивернувшись, дві жінки. Стара спостерігала за дорогою, а молода спала. Видно, чекали транспорту. Дорога, кілометрів 7, жахлива. Не доїжджаючи до лісосмуги, на півдорозі до Саші, бачив підвищення на ріллі, дуже нагадує могилу.

 Місце розташування могили поблизу перетину двох доріг з Полгів до Бджільни і до Саші

Недалеко від того місця, перпендикулярно до шляху, інша дорога на південь, до Сокирян. Якраз там зустрів двох жінок, одну стару, а другу молоду, ще дівчинку. Пішки йшли на Сокиряни. Неподалік від Саші попід дорогою нарвав японських вишень. Розмовляв з хлопчиками-велосипедистами, 14 років. Походження назви села вони знають. До школи підуть аж 8 жовтня, коли закінчать її будувати. Село не зовсім на рівнині, як пишуть у "Трудах". Є річка, долина. Але особливих заглиблень, складок місцевості нема. Від Саші подався до Веселівки (Верхнього або Кривого Ташлика). Тут вже було не дуже далеко. Веселівка стоїть в глибокій рогаткового виду долині на р. Удичу (Вудичу). На Удичі видно гранітні брили. Школа одноповерхова, доповнена двоповерховою будівлею, що нагадувала церкву, перетворену на спортзал. Жителі розповіли, що це, справді, церква, а нову церкву заклали на майдані навпроти школи. Майдан обнесено низькою загорожею, на ньому два хрести. Село дуже мальовниче. Замалював старого водяного млина на греблі, від якого пахне борошном (див. матеріали блоґу про Веселівку).

Потім подався до Сокирян, але не зовсім вдало, бо попав до позагородів Саші (підказала молодичка, яка вдвох із старшою жінкою копала картоплю). Польовими дорогами добрався до Сокирян. Село з бруківкою по центральній дорозі. Має церкву з двома куполами. Церква дерев'яна, висота переднього купола метрів з 15. Здалеку село дуже мальовниче. Мешканець села, якому я сказав, що церква така, як в Кібличі, і, мабуть, старовинна, заперечив: їхня церква вища. А відносно давності сказав, що, можливо, стара. Дуже гарний став в селі Сокиряни. Правий берег р. Удича стрімкий, як круча, глинистий; лівий пологий, але на березі лежать валуни. По той бік греблі, зліва виступає велика гранітна плита, а внизу стільки води, що можна купатися. Сокиряни розташовані у великій долині. Вибратись з неї досить важко. Довго довелось тягти велосипеда під гору. З Сокирян довгою дорогою, здається, польовою, вибрався на сашанський гравій і ним доїхав до шосе Бджільна – Пологи. Пологи – велике гарне село у широкій долині. Бачив лише школу – гарна. Церкву, видно, теж розвалили. По шосе подався на Лозовату. Ці села майже зливаються. Потім звернув на мишарівську дорогу, через греблю. На греблі старий водяний млин (див. матеріали блоґу про Лозовату). Коли його замальовував, підійшла жінка. Сказала, що її чоловік був мельником. Мололи "на раз", тобто, не вальцьовану, а сіру муку. Млин панський, як і панські в селі школа і криниця (тобто, надійно зроблені). Після цього хлопчик років 13, та й ще люди на автозупинці в Пологах (на початку Лозоватої), розказали, як польовими дорогами доїхати до Мишарівки. Молодий чоловік, що подав води, запитав: "А, скажіть, як не секрет, куди їдете?" Треба було, мабуть, виїхавши на горб, круто звернути вліво, а я довго їхав прямо. Кілометрів через 3 звернув вліво біля лісосмуги і виїхав на битий шлях, що привів у центр села (дорога, очевидно, на Залужжя). Тут змалював руїни фундаменту церкви (див. матеріали блоґу про Мишарівку).

Далі знову їхав гарним шосе, спостерігаючи чудові краєвиди (вранці їх фотографував). Ввечері без сил "докачав" додому. Фотографування обірвались ще на бджілянському ставку – скінчились кадри. В кожному селі пив добру воду і розмовляв з чудовими нашими людьми. Села не дуже багаті, а деякі – Костюківка (бачив здаля), Лозовата, Червона Долина – бідні.
Отже, проїхав такий маршрут: Мала Мочулка – Мишарівка – Червона Долина – Бджільна – Теплик – Бджільна – Саша – Веселівка – Костюківка – Сокиряни – Пологи – Лозовата – Мишарівка – Мала Мочулка з 11 год. до 19 год.