Тарас Крушельницький про поезію і поетів

 2 листопада 1931. Львів, „Бриґідки”

 Найдорощий Тату! Мій лист вправді трохи спізнений, але годі було скорше. Насамперед дістав я вже від др. Нєменковського дозвіл на спеціяліста. Треба буде ще лиш залагодити з п. начальником. Позатим чуюсь добре. Тепер до Івана. Отже, коли йому такі думки подобаються, можу висказати йому ще кілька. Хоч сумніваюсь, чи дуже йому будуть подобатися.

Наприклад, крім тої першої, ще таке.

У поетів годі визнатись. Один з захоплених німіє, другий пише. Тому, коли тобі твій друг-поет пришле з-над моря вірш, не розбереш, чи там так гарно? Чи там так нудно? Або:

Поет буде все нещасливим. Коли йому не дадуть змоги жити, як сам захоче, зроблять його нещасливим. Коли йому ту змогу дадуть, зробить він себе нещасливим. Є ще вправді й такі, що хоч в тій нещасливости дошукуються джерела щастя. Та вони розчаровуються. Бо до повного щастя навіть цеї нещасливости замало. І вони стають ще більш нещасливими

*

*   *

Критик мовить: Чим більший поет, тим менче, щоб висловлюватись, уживає він слів.

Коли признати правдивим це право відвортної пропорціональности між поетом і його творчістю – найбільшими поетами тоді будуть Цезар і Сократ. Перший в захопленні здобувся на три слова Вені, віді, віці[1], другий уживав їх тільки два: Gnoti cabton[2]. Оба представляли собі життя незвичайно поетичним і оба незвичайно скінчили.

*

*   *

Для поетів поезія – вино. Один ним розкошується, другий лічиться, третій одурманюється. Ніколи не можна сказати, чи якийсь вірш писаний поетом для лічення, чи одурманення. Не можна також сказати, чи припадком не писав його поет одурманений вже попереднім своїм віршом.

*

*   *

Коли поставимо собі питання, хто більш вражливий на все – поет чи сноб, треба ствердити, що сноб. Бо коли б поет відчував тілько само, він сів би писати і – за навалом праці – не відчував би взагалі нічого.

*

*   *

Поет не може бути скромним. Він признав би цим, що думає про себе, як про нього всі инчі думають і – льоґічно – мусів би перестати писати.

*

*   *

Треба дивуватися, що поети не уміють відчинити собі шляху до признання і слави. Відома ж це річ, що найстрогішими критиками стають поети, котрим не удалися перші їх твори, а найбільш признаними поетами стають критики, бо нема їх кому критикувати.

*

*   *

До коша йдуть все найлуччі поезії. Тайною їх доброти – їх гуманність: ніхто їх більше не буде читати. ––

Цим разом взявся я спеціяльно до поезії, щоб вичерпати тему. Не може з яких инчих причин. Іван хай не дуже переймається, бо він загалом мистець, а не поет. А от забогато у нас наплодилось поетів, і це – під їх адресу. Зрештою, це такі скромні собі думки (мені вільно бути скромним, бо я не поет), й не знаю, чи вони взагалі що-небудь варті. На бажаннє може бути кориснича тема. Тільки не маю чорнила і паперу. А позатим я взагалі трохи лінивий й найрадше не думав би нічого. Казав Анатоль Франс, що думати не здорово.

Цілую дуже

Тарас

2/XI 31

Центральний державний історичний архів України у Львові, фонд 361, опис 1, справа 286, арк. 133-134зв. Наприкінці листа на полі тексту надруковано: List nie czytelny wysłany byc nie moze. Від руки напис: cenzor, і підпис.

---

[1] Veni, vidi, vici (лат.) – прийшов, побачив, переміг.

[2] Gnothi seauton (лат.) – пізнай самого себе.

Документ до історії Кам'яногірки, Брусленова і Яцківців

 1629 р., листопада 20. Помешкання комісара Стефана Четвертенського в його маєтку Животові. -

Іннотестенція (звернення) земських урядників Брацлавського воєводства підкоморія Стефана Четвертенського, граничного коморника Даніеля Боруховського, судді Ольбрихта Кохановського, підсудка Михайла Кропивницького, писаря Сильвестра Черленковського, стольника Івана Клещовського, членів призначеної королем Сиґізмундом ІІІ комісії (комісарів) для розмежування дідичного маєтку брацлавського чашника Якуба Пісочинського с.Кам’яногірки і королівського маєтку м.Брусленова, держави брацлавського воєводи, кам’янецького і летичівського старости Стефана Потоцького до Василя Ободенського, Григорія та Івана Яцковських про необхідність їм бути присутніми під час цього розмежування, оскільки їхній дідичний маєток с. Яцківці межує з землями зазначених поселень (за виписом з вінницької ґродської книги 7 грудня 1629 р.)

Выпис с книг кгродских в™ницких во\водства Браславского

Л™тџ БЅог(о) нарожєн‡ тисєча шєстсот двадцат дєв‡того мсца д\кабра сємого дњ‡

Нџ вр‡дє \го кр. мл. кгродском в™ницком пєрєдо мною, Михаилом Ласком, подстаростим кгродским в™ницъким, постановившис ґчєвисто, шл‡хєтныи пан Станислав Косницкии, иннотєстєнцию ихъ млсти пњвъ комисаровъ, ґт \го кр. мл. до розграничєн‡ добръ Камєногорки џ мєстєчка Брuслєнова, дєржавы вєлможного \го мл. пња Стєфана Потоцког(о), камєнєцкого, л‡тичовского etc. старосты, назначоныхъ, в справє uрожоного \го мл. пња ˆкуба Пєсочинского, чашника браславского, повода, по uрожоныхъ пњов Васил‡ ©бодєнского, Грєгори‡ и Ивана ˆцъковскихъ, сєла ˆцъковєцъ дєдичовъ, ‡ко стєнниковъ, выданuю, дл‡ вписан‡ до книг нинєшних кгродскихъ в™ницъкихъ пєр ґбл‡там подалъ, котора‡ по-полску так с‡ в собє ма\тъ:

My, Stephan Czetwerteńsky, podkomorzy woiewódstwa Bracławskiego, Daniel Boruchowsky, komornik graniczny tegoż woiewódstwa, Olbrycht Kochanowsky, sędzia, Michal Kropiwnicky, podsędek, Sylwester Czerlenkowski, pisarz, Jwan Klesczowski, stolnik, vrzędnicy ziemscy tegoż woiewódstwa Bracławskiego a commissarze, natenczas od J. K. Mści do sprawy, niżey mianowaney, naznaczeni, vrodzonym panom Wasilowi Obodeńskie(mu), a Hrehore(mu) y Jwanowi Jackowskim, sioła Jaskowiec dziedzicom y ściennikom z gruntami vrodzonego pana Jakuba Piaseczyńskiego, czesznika bracławskiego, dziedzicznemi kamienohorskiemi y gruntami dóbr Je° Kr. Mści dzierżawy wielmożnego je° mści pana Stephana Potockiego, kamienieckiego, latyczowskiego etc. starosty, miasteczka Brusłenowawa¹, władzą J. Kr. Mści y powagą vrzędu naszego commissarskiego, na nas od Je° Kr. Mści włożonego, oznaymuiemy // w. mściom y obwiesczamy, iż iesteśmy naznaczeni y wysadzeni od Je° Kr. Mści, pana naszego mścwe°, commisarzmi do rozgraniczenia gruntów między dobrami pomienionego pana czesznika bracławskiego dziedzicznemi kamienohorskiemi a dobrami Je° Kr. Mści, mianowanymi Brusłenowem, y vczynienia znaków granicznych wieczystych według dowodów prawnych oboiey strony, jako szyrzey commissy(a) y mandaty, od Je° Kr. Mści do nas wydane, w sobie obmawiaią. Którym dosyć czyniąc s powinności, na nas włożoney, na różnicy y rozgraniczenia gruntów, wysz mianowanych, na dzień dwudziesty dziewiąty msca stycznia w roku, da Bóg, przyszłym tysiąc sześćseth trzydziestym ziachać tego dnia y inszych, po tem nastempuiących, ażby się te różnicy vspokoili y granice między dobrami, wysz mianowanymi pewne, wieczne skończyli się, stawić się vmyślili. Przeto obwiesczamy w. mściów zwierchnością Je° Kr. Mści a władzą naszą napominami y roskazuiemy w. mścióm, abyście w. m. na ścianie albo piętę gruntu swego jackowskiego, ieśliby się ku gruntom, wysz mianowanym kamienohorskie(mu) y brusłenowskie(mu) przyległe, być rozumieli, na ścianie y piętę gruntu swego stawili, terminu onego pilnowali y grunty, któreby do Kamienohorki, maiętności dziedziczney je° mści pana Piaseczyńskiego, iako ^2-grunt, któryby^-2 do dóbr Je° Kr. Mści Brusłenowa zdawna przynależali, sprawiedliwie vkazaliście y przyznali. Jednak lub staniecie albo nie staniecie, my, sąd kommisarski, co s prawa będzie należało, postępować y vkazować będziem(y). Pisan na mieyscu mieszkania naszego kommisarskiego w maiętności Żywotowie commisarza pierwszego roku Pańskiego tysiąc sześćseth dwudziestego dziewiątego msca nowembra dwudziestego dnia.

U тоє иннотєстєнции пєчатєи притиснєныхъ ш\ст и подпис рук тыми словы: // Steph. x. Czetwertensky, podkomorzj w. Bra. Daniel Boruchowski, komornik graniczny ww. Bra°. Olbrycht Kochanowski, sędzia zy. bra. Michałł Kropiwnicky, pod. zy. bracławski. Czerlenkowski Syłwester, woiewodstwa Bracławskie° ziemski pisarz. Jwan Klesczowski, stolnik bracławski.

Котора‡ ж то иннотєстєнци‡ за поданєм вышъ мєнованоє ґсобы џ за прин‡тєм моим uр‡довым до книг кгродских в™ницъкихъ \ст uписана, с которыхъ и сєс выпис \ст выдан. Писанъ в замку в™ницком, mpia.

Печатка

Михаило Ласко, подстаростии

Корыкговџлъ Постоловъскии, mpia

 Львівська національна наукова бібліотека ім. В. Стефаника НАН України, відділ рукописів, фонд 5, опис 1, справа 4059 II, арк. 103-104. Засвідчена копія. Ориґінал іннотестенції з шістьома печатками і шістьома підписами, пошкоджений: Там само. Спр. 4138 ІІІ, арк. 129, 130. 

 ¹ Brusłenowa    ^{2- -2} Має бути grunty, któreby.

Підготували: Микола Крикун, Олекса Піддубняк 

Натюрморт Анельки

 Анеля Піддубняк (15 років)

Натюрморт

(акварель, картон, 40×50 см)

Документ з міжмаєткових стосунків брацлавської шляхти

1578 р., грудня 7. Брацлав. -

Зізнання возного Брацлавського воєводства Дмитра Щикитинського про ув’язання Миколая і Яна Жоравецьких в ґрунти на урочищах Боблові, Манчовій Криниці і Березовиці

Wypis s księg grodzkich zamku hospodarsie° Bracławskie°

Anno Dni 1578 mcz҃a decembr(a) dwudzieste° ósmiego dnia

Stawszy oczewisto na vrzędzie Ie° K. M. w za(m)ku hospodarskim Bracsławskim pzrede mną, Hrihorem Czeczeliem, podstaroścziem bracsławskim, woźny woiewództwa Bracsławskie° Dmitr Szczikiczyńsky thymi słowy ku zapisowaniu do xiąg grodzkich zaznał:     będącz ia, panie podstarośczy, od wm. panu Mikołaiu ÿ panu Ianu Żorawieckim dla wwięzowania przydanym, a thak ia, maiącz przi sobie szliachthe liudzy dobrych, w ten grunt od was, sądu, panom Żorawieckim na panu starośczie horszańkim przysądzony, vroczysczem na Bobliowie, na Manczowey Kriniczy, na Brzezowiczy wwiązał y panom Żorawieckim do rąk oddał, ktore° wwiązania nikto nie bronił, y namieśnik pana starosty horszańkie° pana Prosińskie° gdym oznaymował, thedy tho pan Prosińsky powiedział: pan starosto horszański, w grunth panów Żorawieckÿch nie wstupuię się a swe° grunthu bronicz będzie.

Którę zeznanie wożne° do xięg grodzkich iesth zapisano, na sczo ÿ wypis z ksiąg panom Żorawieckim pod moią pieczęcią iesth wydan. Pisan w Braczławiu, mp.

 Львівська національна наукова бібліотека ім. В. Стефаника НАН України, відділ рукописів, фонд 5, опис 1, справа 4108 ІІІ, арк. 1. Незасвідчена копія. Переклад з руської.

Підготували: Микола Крикун, Олекса Піддубняк

 

Репліка з приводу вшанування пам'яті вояків дивізії "Галичина"

 Мета українських організаторів дивізії була боротьба з комунізмом в усіх його проявах. Подібно як і військових формувань з інших країн, що перебували під впливом Німеччини. Була певна неув'язка, оскільки альянти підтримували Росію. Але це явище, як ми знаємо, було тимчасовим. Так само тимчасовим було співробітництво дивізіоністів з Німеччиною. Згодом вони перейшли на сторону західних держав. Для України це була одна із спроб організації власного війська, здатного захистити Самостійну Соборну Українську державу, якби вона повстала. Це розуміли на Заході на той час, особливо Великобританія. Сьогоднішній марш мав показати тяглість здатності і права Українського народу стати на захист своєї держави військовим чином. А хто ще захистить її як не ми - Українці?

Тарас Крушельницький. Мініатюра

 Прийшов до нас собі вуйко. Напевно якось звався, ми це навіть спочатку знали. Та прозивали його вуйком, бо йшло йому з-шісдесятка, і вуйком став.

– Вуйку, вуйку! бійся Бога, – рецитували ми йому при кождій нагоді Лиса Микиту, а він заклопотано усміхався. Низький, дрібонький і старечо жвавий. Попав в кримінал за „комуну”, на комуні, впрочім, не визнавався. Було в селі віче, десь там ходили його син і донька, прийшли і взяли всіх троє. Донька на 122, син на 65., а вуйко на 109 нам на потіху.

Мав Орлик мати дижур і наказував: Вуйку, як рано встанеш (у нас усі на „ти”), збуди мене, бо знаєш, я завтра дижурним.

Рано вуйко будить: Орлику, Орлику! Пробудися, вставай!, – і коли той пробудився, чай стояв уже перед ним.

– Як це так, вуйку! – питали ми, – ломим порядок! Хиба ти нині дижурним?

– Та ні, – казав вуйко, – дижурний то Орлик, але я його заступник.

Нудився вуйко. Збудиться, було, о четвертій, до дзвінка ще дві години, і крутиться по келії. Помиє все, підмете зо два рази, наставить машинку і будить.

Вуйко читати, ні писати не умів. Ми трохи брались учити, то випрошувався. Шісдесятка минула, очі болять, і – крутився весь день по келії. Приходив, сідав і дивився, як ми читали: – Може тобі води подати? – питав несподівано. – Може сказати, щоб підкинув в печі? – Може тобі м’яти тісто? – і вже брав і м’яв, хоч ми часом тижнями нічого з того тіста не робимо, й воно знова засихало.

Та вуйко мусив мати роботу і – мав.

– Вуйку, – гукає Орлик.

– Прошек, – зривався вуйко на рівні ноги.

– Хто є дижурним?

– Бісманюк, матери його біс!

– Так. Отже, кажи ти Бісманюкови, матері його біс, що вже час робити вечеру.

І вуйко йшов робити вечеру. Бо по старій формулці дижурним був Буцманюк, а вуйко його заступником.

Ми до вуйка підходили ріжно. Вставав рішучо заскоро, часом щось трутив, підмітав, пішов на кібель і нас будив при тім. Щоб не будився так рано, не давали йому заснути звечора, бо засипляв звичайно коло осмої.

– Вуйку, вуйку– гукали ми напереміну щоякийсь час.

– Прошек!

– Ти спиш?

– Ні.

– Ну, то спи, спи, я тебе не буджу.

 І за хвилину знов: вуйку, вуйку, бійся Бога! А останнім гасив світло я, бо перебрав дижур на слідуючий день в переконанні, що рано подам вже вуйкови чай до ліжка.

І збудив мене вуйко: Доро, що б тобі дати до чаю, хліб чи булку?

– Вуйку, а хто нині дижурний?

– Та ти, але я твій заступник.

Якось раз виглянув вуйко крізь вікно, щоб сказати своїй дочці, як щодня, добрий день, бо був саме час, коли їх виводили на прохід. І в тім прийшов і сів коло мене: То француське? – Так. – Може тобі води подати? – Ні. – Знаєш, Доро, стодвацять двійка вийшла, а Катрі нема. Чи не хора вона?

– Та де, вуйку, твоя дівчина, як гармата. Скорше додому відпустили.

А за дві хвилини вуйко пакувався. Пішов на світ і запрошував нас до себе на сметану. Вийшли всі троє.

26 квітня 1931 р. Дрогобицькі "Бриґідки".

(Джерело: Центральний державний історичний архів України у Львові. Фонд № 361. Опис 1. Од. зб. 286. Арк. 114зв.-115зв.)