З Уманщини й Тепличчини

Пошуки краєзнавчих матеріалів іноді можуть виявитись якщо не сенсаційними, то принаймні несподіваними. Такою приємною несподіванкою для дописувача виявились знахідка, виявлена шляхом „походеньок” по закапелках комп’ютерної павутини - інтернету. Маю на увазі опублікований на шпальтах варшавського часопису “Wieś i Dwór” у 1912 р., № 1, на стор. 16-19 фоторепортаж з далекої весни того ж 1912 р. про першу механізовану оранку на полях Тепличчини, а точніше – села Малої Мочулки. Тоді на замовлення власників Теплицько-Ситковецької ординації варшавська фірма “Альфред Гродський” надіслала трактори і плуги разом з обслуговуючим персоналом на чолі з інженером Тадеушем Івашкевичем.

Згодом польові дослідження нової техніки були перенесені на лани Великої Мочулки. Вони виконувались доктором механіки Яном Краузе і описані ним в науковій праці: Krauze J. Techniczne badanie pługa parowego fabryki fl. Ventzki w Grudziądzu // Przegląd Techniczny, 1913, tom 51, nr 20, s. 280-282; nr 22, s. 299-301; nr 23, s. 317-324; nr 24, s. 332-336. Зокрема, автор зазначає: „Pomiary odbyły się w czasie od 30 lipca do 8 sierpnia n. st. w majątku Fr. hr. Potockiego, Wielka Moczułka (klucz Teplicko-Sitkowiecki), w gub. Podolskiej w pow. Hajsyńskim. Pole, na którem próby te przeprowadzono, leżało w odległości 1 km od folwarku i przedstawiało teren prawie równy, z bardzo nieznacznym spadkiem (3 do 5°/00) w kierunku wschodnim.” (с. 299). Наприкінці статті доктор Краузе згадує учасників експериментів: „Ze swojej zaś strony poczuwam się do miłego obowiązku złożenia podziękowania p. inż. Tadeuszowi Iwaszkiewiczowi za skuteczną pomoc techniczną i organizacyjną, bez której przeprowadzenie pomiarów nie dałoby się w ogóle uskutecznić, p. agronomowi Bronisławowi Sadowskiemu, administratorowi folwarku Wielka Moczułka, za daleko idące ułatwienia oraz czynną pomoc przy organizacyi i przeprowadzeniu pomiarów, wreszcie p. nadinżynierowi Hermanowi Behrowi i p. inż. Błażejowskiemu za skuteczną pomoc techniczną przy samem przeprowadzaniu pomiarów” (с. 336). Зауважимо, що автор цього дослідження д-р Ян Краузе (1882-1969) у 1924/25 - 1925/26 рр. був ректором Гірничої Академії в Кракові.

Подія, описана в часописі “Wieś i Dwór”, старанно зафіксована на світлинах, що стали окрасою нарису. Крім того, інж. Тадеуш Івашкевич, як аматор фотосправи, зачудований красою Поділля, не оминув нагоди зняти надзвичайно цінні для історії нашого краю світлини з краєвидів с. Малої Мочулки. З них постає в усій красі церква св. Апостола Євангеліста Іоанна Богослова, побудована у 1764 р. і зруйнована перед війною в часи совейського лихоліття, чарівні куточки села. Не менш цікаві світлини, виконані й іншими аматорами.

Подаю в перекладі з польської мови цей нарис і пропоную краєзнавцям, особливо, юним, так само старанно фіксувати події, що відбуваються в нашому краї, його красу, розповіді старших людей, все, що стосується такої динамічної історії Тепличчини. На жаль, прізвища автора нарису, журналіста з Умані, який приховався під криптонімом К.Л., встановити поки-що не вдалося. Але це лише питання часу.

Олекса Піддубняк

З Уманщини й Тепличчини[2]

Боже! хто Тебе не чув в України

Блакитних полях, де так сумно душі…

Юліуш Словацький

Зрозумів я той повний натхненного захоплення вигук великого поета, коли в травні біжучого року потрапив в край “милий оку й багатим оживлений плодом”, коли українською четвіркою (фото 1) проїхав простори від Умані аж до прикордоння сьогоднішньої Подільської губернії – Теплика.

Фото 1. Українська четвірка

Уманщина! Справді, ніде не відчуваєш так Бога на небі, і додам – й на землі! ніколи не звучить тобі так в пам’яті “колись! колись!”, як на тих вкраїнних просторах, по яких ходила історія в хвалі і смутку.

Уманщина! Якими ж сьогодні є найбільші маґнатські латифундії в порівнянні з тим приданим, внесеним останньою донькою Самуеля Калиновського коронному гетьманові Станіславу Реверові Потоцькому? Сорок тисяч волок землі[3], вісім тисяч волок лісу, понад сто тисяч душ люду! Це вже не мільйонна, а мільярдна фортуна[4]... з землі! До того ж постійно побільшувана могутнім родом Потоцьких. Ключі, економії, як колись говорили: Тульчинська, Тростянецька, Теплицька, Уманська, Соколівська, Браїлівська, Хащівська, Дашівська!

А все ж не на цьому кінець тієї Поточчини, в якій один ключ нераз було прирівнювався до невеликого німецького князівства, а вся загалом вона за Щесного досягла 2,000,000 морґів[5]!

Так було колись! З бігом часу внаслідок історичних подій та родинних поділів маліла фортуна пана на Умані. Після Щесного дідицтво Уманщини від Ярослава розділено було між двома синами, Вінсентим і Костянтином, далі спадком частково переходить у володіння графині Олександри Августової Потоцької з Вілянова, а від неї, вже як Теплицько-Ситковецька ординація[6], до Костянтина Потоцького з Печер, батька нинішнього ордината, графа Францішка.

Вже Уманщини, як такої, з славетною резиденцією немає, вже на ній нинішній час позначає свій відбиток, але в руках Пілатів залишається ще величезна частина найбагатшого під сонцем ґрунту, біля 50,000 морґів, і вся традиція великих просторів, великих часів і подій.

Бо, незважаючи на часовий проміжок, те “колись” проступає і нагадує на кожному кроці - просто-таки із землі! - й промовляє від людей. Чути його в пестливій мові людей, звучить в піснях і думах, в легендах і назвах на всьому тому шляху давнього Брацлавського воєводства.

Отож за широкими смугами чорнозему в окіллі Чурповодів, під містечком Тарнавкою є листяний лісок, а верста далі – другий. Люди називають їх “шляхецьким” і “гайдамацьким”... Десь є ще гай “конфедерацький”, тільки від якої конфедерації назву бере – невідомо. І таких нагадувань, записаних на карті української природи, безліч, сліди “гетьманської” культури повсюди, скрізь промовляє історичне “колись”.

І ця ось, просіяна крізь роки, культура дає сильний прояв в нинішній землеробській. Бо грубо помилився б той, хто вважав би, що у цих краях культура землеробства перебуває на рівні звичайних степових господарств. Місцеві господарства не одне на Заході могли б переважити інтенсивністю обробки і вмілим використанням колосальних багатств грунту. На широких ланах щораз натрапляєш на землеробські знаряддя найновіших систем. Комбіновані сівалки “Суперіор”, в’язалки і жниварки фірми “Maк-Кормік”, локомобілі “Рансам”, плуги, борони і культиватори різних типів. Бо після пшениці, “його ненаситна (як хтось назвав) милість” буряк відіграє тут першорядну роль. Останнім часом сюди вторгнувся й паровий плуг, замінюючи три-чотирипарні валки срібних українських волів... (фото 2).

Фото 2. Оранка волами

Але про це біля Теплика, давнього прикордонного “Сміл-города”, де має резиденцію головне правління Теплицько-Ситковецької ординації, однієї з найкраще ведених і організованих магнатських фортун. Сімнадцять зерен[7] пшениці з морґу пересічно з таких просторів говорять самі за себе.

Потрапив я якраз ніби на землеробське свято – на першу оранку паровим плугом Вентця, надісланим для теплицьких дібр фірмою “Альфред Гродський” з Варшави. Користуюсь з ласкавого дозволу головного уповноваженого ординації пана К. Андрича, з люб’язності пана Савицького - управляючого Малою Мочулкою, де, власне, й відбувалась оранка, з фахових пояснень представника варшавської фірми інженера Івашкевича...(фото 3). Їдемо... Знову неосяжні простори чудово оброблених полів, сотні морґів пшениці, ярини, буряків. Нарешті чорний шмат пару з локомотивами-тракторами, що димлять трубами .

Фото 3. Інженер Тадеуш Івашкевич з механіками

На полях цікавих – товпи. Поз’їжджалися з ближніх і дальших околиць, бо ж то питання першорядної ваги для цих країв, де проведення оранки у відповідну пору пов’язане з затриманням необхідної вологи у ріллі, а далі – з врожаєм. Засуха ж бо – найгрізніший ворог цих багатих земель. Плуг діє чудово. Двомашинна система виявляється найкращою (фото 4). Передача самого плуга досконало врівноважена, дозволяє використовувати найбільші

Фото 4. Оранка паровим плугом.

зусилля при зміні на поворотах. Скиби розсипані. Швидкість велика, бо, йдучи подвійним кроком, ба, навіть біжучи підтюпцем, важко поспіти за величезними скибами (фото 5).

Фото 5. Оранка паровим плугом в Теплицько-Ситковецькій ординації

За розрахунками плуг виорює за 10-годинну працю 30 морґів при будь-якій глибині. Словом, знаряддя ніби створене для тутешніх країв і просторів. До того ж локомобілі-трактори можуть бути використані для інших потреб, і навіть як тяглова сила.

Тому завершуємо нашу екскурсію до Мочулки (фото 6-11 інж. Івашкевича) з задоволенням, роз’їжджаючись під враженням нового землеробського успіху.

Фото 6. Церква св. Іоанна Богослова в Малій Мочулці

Фото 7. Хата селянина Скоробагача в Малій Мочулці

Фото 8. Вулиця Весела в Малій Мочулці

(дорога на ст. Кублич)

Фото 9. Куток Дубина в Малій Мочулці

Фото 10. Брід через річку Мочулку

Фото 11. Весна 1912 р. в Малій Мочулці

Користуюсь ще з вільної хвилини та люб’язності господарів (фото 12) і оглядаю зворотньою дорогою Бджільну (фото 13 п. Немекші) з препишною гуральнею (фото 14), оглядаю також літній відпочинковий табір для дітей з Києва, організований благодійним паном Немекші - управляючим Бджільною, а далі на Сашу, Тарнавку, Посухівку (фото 15) й повертаюсь знову до Умані, з задумою й надією, що “non omnis moriar” (не весь я помру).

Фото 12. Пан К. Андрич з родиною перед палациком в Теплику

Фото 13. Ремонт дороги на Бджільну

Фото 14. Гуральня в Бджільній (з теки п.Немекші)

Фото 15. На буряковому лані
(світлина п. І. Кораб-Бжозовського з Посухівки)

В дорозі звучить мені “колись”, “колись”, але і “нині”, незважаючи на похмурий день, сяє.

К.Л.

Переклад Олекси Піддубняка

---

[1] Про Тадеуша Івашкевича вдалося дізнатися лише дати його життя: 1884-1926.

[2] Опубліковано в газеті “Вісті Тепличчини”, 2004, 30 березня.

[3] Волока дорівнювала приблизно 1б,8 га.

[4] Багатство..

[5] Морг приблизно дорівнював 0,56 га.

[6] Ординація – великий родовий маєток, який не підлягав подальшому поділові чи продажу, а передавався у дідичне володіння, як правило, старшому синові.

[7] Очевидно, мається на увазі “пудів”.