До історії ювілейного видання у 1929 р. повісті Михайла Коцюбинського „Тіні забутих предків”

Олекса Піддубняк

12 грудня 1927 р. Антону Крушельницькому з Вінниці до Винників, що під Львовом, надійшов лист від Валентина Отамановського з пропозицією зредагувати нове видання повісті Михайла Коцюбинського „Тіні забутих предків”, „написати до цієї книжки передмову й оглавити мистецький провід у виданні” [1]. Про це наступного дня А.Крушельницький повідомив Олену Кульчицьку, яку він запросив до співпраці як ілюстратора. Твір мав бути надрукований і надійти у продаж до 15-ої роковини з дня смерти письменника, тобто, до 25 квітня 1928 р. Кошти від реалізації книги мали бути спрямовані на побудову пам’ятника М Коцюбинському у Вінниці і жертвам повені в Галичині.
Ініціатор ювілейного видання В.Отамановський був на той час директором Вінницької філії Всенародної бібліотеки України при ВУАН і Кабінету виучування Поділля, а також співробітником Комісії для вивчення західно-руського та українського права при ВУАН. Він, в недалекому минулому активний учасник національно-визвольної боротьби за незалежність України, у травні 1918 р. - червні 1920 р. перебував у Відні, як співзасновник і представник видавництва „Вернигора”, у зв’язку з замовленням українських підручників [2]. Одночасно продовжував навчання, як майбутній історик права, у Віденському університеті. У Відні, очевидно, В.Отамановський і познайомився з А.Крушельницьким, відомим українським письменником, літературознавцем, педагогом і громадським діячем, який давно активно співпрацював з різними видавництвами, в т.ч. з „Вернигорою” [3]. Проживаючи з осени 1919 р. зі своєю сім’єю в Родавні під Віднем, Антін Володиславович підготував і надрукував багато підручників [4], що поширювались в Україні та за її межами. На момент пропозиції А.Крушельницький після тривалої педагогічної праці на учительських і директорських посадах в багатьох гімназіях Західної України займався в основному літературною діяльністю й готувався організувати своє періодичне видання. Творчість славетного українського письменника була близька А.Крушельницькому, знав його особисто, навіть супроводжував в одній з мандрівок М.Коцюбинського по Карпатах. Згодом у своїй передмові до „Тіней...” він напише: „Там [в с. Зеленому. - О.П.] зустрів я його, коло церкви під час храму, щасливого, що новий світ розкрився перед його очима. Коцюбинський сяяв з радощів”.
Антін Крушельницький з ентузіазмом взявся до нової праці. Окрім Олени Кульчицької, з якою його давно пов’язувала творча співпраця при виданні читанок і художніх творів, до ілюстрування книги він запросив також художника Юліана Буцманюка [5] (початкові літери) і свого сина Івана, молодого поета й графіка (заставки й кінцівки). О.Кульчицька тоді жила й творила в Перемишлі (пл. Ринок, 29) і, зокрема, викладала малювання в українській гімназії [6]. Іван Крушельницький з молодою дружиною, піаністкою Галею Левицькою мешкав в Стрию. Після полагодження загального плану і узгодження багатьох спірних питань з оформлення книжки закипіла робота. Всі виконавці працювали з натхненням [7]. Треба сказати, що виконання завдання було непросте, бо видання виходило в підсовєцькій Україні, в умовах ідеологічного тиску, що наприкінці 20-х років набирав темпів. Згодом це проявилось у тому, що Вінницька округова комісія для увічнення пам’яти Михайла Коцюбинського [8] спочатку не сприйняла доробок Буцманюка, а потім й Івана Крушельницького. В останньому випадку основною завадою стало несприйняття вінницькими ідеологами „надмірної стилізації” в творчості Івана. За словами В.Отамановського, керівники тодішньої освіти рішучо відкидали будь-які елементи фантастики в ілюстрованих творах для дітей. Але можливо однією з причин було те, що молодий художник не відмовлявся від права власності на оригінали графік. Зрештою, як і О.Кульчицька, Іван важко переживав за зневажену працю, в яку він вклав багато творчого натхнення, відобразив у ній свою любов до рідного Карпатського краю. Між іншим, його доробок дістав схвальний відгук у Ю.Буцманюка. Одночасно ж - повне нерозуміння модерних мотивів у київських ілюстраторів. Згодом деякі з Іванових графік розійшлись по інших виданнях. Завершувала ж ілюстрування книжки О.Кульчицька.
А.Крушельницький підготував велику передмову і склав словничок слів, що побутували в гуцульскій говірці й перебрались до твору. Вступний нарис був написаний блискуче. Він викликав захоплений відгук в Отамановського, який зазначив, що „це є дійсно найкраще, що останніми роками з’явилось про М.Коцюбинського... Вступ вийшов дійсно довгенький, але ж гарний” [9]. Для зрівняння обсягу цієї частини книги з власне твором вирішено було внести корективи в архітектоніку видання (63 с. вступ і 104 с. повість), а також зілюструвати доробок редактора краєвидами з околиць Криворівні та елементами гуцульського побуту. Ілюстрації теж мусіла виконати О.Кульчицька, але зі світлин, які треба було ще десь знайти або зробити. З останнім завданням чудово справився юний фотоаматор Юрко Дорош [10]. Він разом із своїм провідником, молодшим сином А.Крушельницького Тарасом, зробив у вересні 1928 р. поїздку з Городенки до Криворівні, де й виконав потрібні зняття (в несприятливих погодних умовах). Частину результатів цієї праці, а також деякі світлини Сеньківського, використала мисткиня у своїх графіках.
Книга не поспіла до задуманого ювілею, але незабаром наставав другий - 17 вересня 1929 р., коли М.Коцюбинському сповнювалось 65 років з дня народження. В останню хвилю перед друком графічний портрет письменника роботи І.Крушельницького харківські книгодрукарі замінили фотопортретом, обкладинку О.Кульчицької перепоручили виконати А.Середі. Вступна частина відповідним чином була згладжена І.Лакизою...
Весь цей час невтомний ентузіаст і дослідник В.Отамановський тримав, як мовиться, справу видання в своїх руках. Вкладаючи масу зусиль в розвиток краєзнавства Поділля, маючи при цьому багато різних обов’язків, він працював ще й над своєю дисертацією про вінницьку магдебурію [11]. Остання звістка від нього надійшла до А.Крушельницького 5 серпня 1929 р. А вже 29 серпня Отамановського заарештували, звинувативши його у керівництві вінницькою філією Спілки Визволення України.
Трагічна доля випала й редактору видання А.Крушельницькому та всій його родині [12]. Саме ювілейне видання ”Тіней...” теж було репресоване. Зокрема, у Львівській науковій бібліотеці ім. В.Стефаника НАН України зберігаються два примірники цієї книги, звільнені із спецхрону. В першому з них брутально знищено передмову А.Крушельницького (вирізано ножицями). У другому (із збірки М.Возняка), що містить дарчий надпис А.Крушельницького(?) І.Кревецькому, прізвище редактора густо зашмароване синім чорнилом... Геніальний твір М.Коцюбинського, котрий піднімав дух нашої нескореної нації, в найтяжчі часи приховували або й нищили, відповідною обробкою намагались нівелювати його зміст. Але він перемагав, відроджувався у нових виданнях, ілюстрованих багатьма талановитими художниками, звучав у радіовиставах, відображався в музиці й танці [13], дістав всесвітню славу в екранізації талановитого кінорежисера Серіка Параджанова [14].
Дописувач журналу „Україна” І.Глинський у 1964 р. слушно зауважив, що ювілейне видання „Тіней...” 1929 р. унікальне і заслуговує на перевидання фототипним способом. Ці слова залишаються актуальними й нині.
На завершення відзначимо, що матеріали переписки, пов’язаної з підготовкою книги до видання, відображені в 112 письмових документах. Всі вони виявлені дописувачем в ЦДІА України у Львові, скопійовані, набрані на комп'ютері і чекають, після відповідного доопрацювання, на опублікування. В розширеному вигляді ця розповідь надрукована в журналі "Дзвін": Олекса Піддубняк. Тернистим шляхом: До історії ювілейного видання у 1929 році повісті Михайла Коцюбинського “Тіні забутих предків”. – Дзвін, 2004, Ч. 11-12, 150-162.

На світлині одна з ілюстрацій до книги, виконаних Оленою Кульчицькою.

("Вісті Тепличчини", 2004, 19 жовтня)

Примітки

1. Центральний державний історичний архів України у Львові (далі - ЦДІА України у Львові). - Ф. 309. - Оп. 1. - Од. зб. 2360. - Арк. 141.
2. Верстюк В., Осташко Т. Діячі Української Центральної Рада: Бібліографічний довідник. - К., 1998. - С. 142.
3. Див., напр.: Крушельницький Антін. Українська Читанка для першої кляси середніх шкіл / З мал. Олени Кульчицької; Вид. 3-є. - Київ; Львів; Відень: Т-во Вернигора, 1918. - 237 с. - (Рец.: Карманський П. „Книга” (Київ; Відень). - 1921. - 1. .- С. 23).
4. Канчалаба О. (укл.). Антін Крушельницький - письменник, публіцист, педагог: Матеріали до бібліографії та епістолярної спадщини. - Львів, 2002. - 295 с. Див. також інформацію в згаданому числі часопису „Книга” на с. 36.
5. В документах ніде не вказане ім’я митця, але, очевидно, мова йде про Юліана Буцманюка.
6. Подільчак Михайло. Українська державна чоловіча гімназія у Перемишлі: До століття заснування // Шлях Перемоги. - 1995. - 29 лип. - с. 8.
7. Через багато років про це, зокрема, згадувала О. Кульчицька в газеті „Вільне життя” за 5 червня 1955 р.
8. Як випливає з публікації Івана Глинського з Могилів-Подільського (Книга народжена єднанням // Україна. - 1964. - № 37. - С. 10-11), комісію очолював голова Вінницького облвиконкому Чабай.
9. ЦДІА України у Львові. - Ф. 361. - Оп. 1. - Од. зб. 114. - Арк. 2.
10.Згодом висококласний спеціаліст-професіонал. Про життєвий шлях Юліана Дороша 4 серпня 1998 р. на львівському радіо відбулась цікава аудиція за участю його сина Андрія та директора ЦДІА України у Львові с. п. Ореста Мацюка.
11.Частина цієї праці опублікована; див.: Отамановський В. Д. Вінниця в XIV-XVII століттях: Історичне дослідження. - Вінниця: Континент-прим, 1993. - 462 с.
12.Про це див.: Крушельницька Л. І. Рубали ліс...: (Спогади галичанки). - Львів; Нью-Йорк: Вид-во М.П.Коць, 2001. - 260 с..
13.Про музику Віталія Кирейка до „Тіней забутих предків” прозвучала вечірня радіопередача з Києва 24 січня 1997 р.
14.Про історію створення фільму див., напр.: Мірошниченко О. Друге життя повісті // Україна. - 1964. - № 37. - С. 10-11; Миколайчук Марія. Як і з чого витворилися „Тіні...” // Культура і життя. - 1991. - 15 червн. - № 24. - С. 8; Тримбач Сергій. Все інше - мовчання // Там само; Череватенко Леонід. Сказав усе, що хотів: До 75-річчя від дня народження С.Й.Параджанова // Вісті Тепличчини. - 1999. - 20 січ. - С. 2.; За що варто вбити Іллєнка, або Чи житиме український кінематограф / Інтерв’ю Ю.Г.Іллєнка Р.Чайці і М.Савці // Поступ. - 1999. - 7 груд. - № 170. - С. 9.