У Центральному Державному Історичному Архіві у Києві (ЦДІАУК) зберігається метрична книга Успенської церкви с.Мишарівки (1765-1803; ЦДІАУК, фонд 224, опис 2, одиниця зберігання 122).
Вперше село Мишарівка під назвою Мушурів (Muszurow) письмово згадується під 1626 р. у родовому архіві Браніцьких, що є складовою частиною Головного Архіву Давніх Актів у Варшаві (Archiwum Główne Akt Dawnych, zespół Zbiór Branickich z Suchej, № 310/392, с. 163).
Під назвою Мшарівка (Mszarowka) це село вписане у Вінницьку ґродську книгу 1645 р. (ЦДІАУК, ф. 44, оп. 1, од. зб. 2, аркуш 703зв.).
Ще одна згадка про Мшарівку міститься у списку маєтків брацлавського старости, чернігівського воєводи і гетьмана польного коронного Марціна Калиновського (загинув у 1652 р. у битві під Батогом), складеному у XVIII ст. (ЦДІАУК, ф. 44, оп. 1, од. зб. 320, арк.25-26).
На одній із перших мап України, створеній у 1650 р. знаменитим французьким інженером Ґ. Бопланом, це поселення позначене як село Мшарва (Mszarwa). Недалеко від села на цій же карті позначено ліс під назвою Zarowka Las (очевидно, Mszarowka Las - Мишарівський ліс), від якого тепер маємо залишок – Мочульський, або, як його називають місцеві жителі, Савранський ліс (див.: Спеціальна карта України Ґійома Левассера де Боплана 1650 року. Мірило 1:450000. Київ; Львів, 2000; а також: Map, A.2.b.iv Delineatio Specialis et Accurata Ukrainæ {Top Sheet 3} 1650 / Reproduced with the permission of the Bibliothèque nationale, Paris). В бік теперішньої Мишарівки від Савранського лісу тепер єдине, що веде, це – широка лісосмуга, відома з давніх-давен, і яка є одночасно границею між мало мочульськими і великомочулськими ланами (що належать тепер сучасним глитаям).
В Присяжних списках 1654 р., складених після Переяславської ради 1654 р. у зв’язку з приведенням населення козацьких полків до присяги московському цареві, згадується містечко Мшарова (Mszarowa), адміністративно підпорядковане Соболівській сотні Уманського полку [Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранные и изданные Археографическою коммиссиею. Т. 10: (Дополнение к 3 тому). Санкт-Петербург, 1878, с. 239-240, 302-303; Воссоединение Украины с Россией: Документы и материалы: В 3-х томах. Т. 3: 1651-1654. Москва, 1953, с. 517, 536, 540-543].
(Джерело: Крикун Микола. Кількість і структура поселень Брацлавського воєводства в першій половині XVII століття // Записки Наукового товариства імені Шевченка. Львів, 2006, Том 252, с. 556-647. – Передрук у кн.: Крикун Микола. Брацлавське воєводство у XVI-XVIII століттях: Статті і матеріали. Львів: Вид-во Українського Католицького Ун-ту, 2008, с. 242.).
У тому ж архіві Браніцьких з Сухої професор Львівського університету М.Г.Крикун виявив копію документа, датованого 10 червня 1645 р., в якому йдеться про те, що Марцін Калиновський позичив на покриття своїх кредитів 6 тисяч польских золотих у пані Гельжбети з Грабова Негребецької і за цю суму записав під заставу до трьох років містечко Мшарівку поблизу річки Удича, що у Брацлавському воєводстві, разом з лісом Мшаровим.
У книгах актів сесій Київського воєводства в коронному трибуналу - вищої судової інстанції, що містилась в Любліні [Центральний Державноий Історичний Архів у Львові, ф. 773 (Коронний трибунал)] зустрічаємо подібний запис про те, що чернігівський воєвода Марцін Калиновський 10 червня 1645 року віддав у заставу с. Мишарівку, „тут же під Ягубцем власне на ґрунті Кублицькому” панові Негребецькому. У 1664 р. той же Калиновський заставив Негребецьким добра Мочулки за не вказану суму (приблизно 24 тисяч золотих польських), причому копії відповідних паперів залишились у пана Целінського. Архів повідомляє також, що у ХVIII ст. Мочулки і Мишарівку „осадив пан Фальборк і там сидить”. Принагідно зазначимо, що Ян з Негребки Негребецький був писарем вінницького ґродського суду. На цю особу неодноразово натрапляємо у фонді 5, опис 1 (Колекція Оссолінських), що зберігається у відділі рукописів Львівської Національної наукової бібліотеки ім. Василя Стефаника Національної Академії наук України. В одному з документів від 24 січня 1642 р. (од. зб. 4064 ІІ) читаємо, що це „чоловік, титулу шляхецтва собі іррокгантер (присудом) узурпуючий, спокій посполитий порушуючий, судів теперішніх повагу зневажаючий” (арк. 15). (Матеріал виявлений автором даного допису).
Мишарівка згадується також в подимному реєстрі 1775 р. Брацлавського воєводства (Magazin für die neue Historie und Geographie / Angelegt von D. Anton Fridrich Büsching. - Halle, 1782. - Bd. 22) як село Myszarowka, що містило 53 дими і належало до Обозівського ключа.
В Офірному реєстрі Брацлавського воєводства 1789 р., який зберігається в Бібліотеці Польської академії наук в Курніку (Biblioteka PAN w Kórniku, oddział rękopisów, rkps 1221), вказано, що Мишарівка належала до Уманської парафії.
Подібно реєстр Вознесенського намісництва 1795 р.(зберігається в Російському державному військово-історичному архіві, фонд: Военно-ученый архив) свідчить про те, що на той час в селі (рос. Мишаровка) було 62 дими і належало воно до Ольгопільського уїзду.
На рубежі XVIII-XIX ст. у Мишарівці нараховувалось 64 дворів і належала вона до Гайсинського уїзду.
У 1784 р. село було адміністративно підпорядковане Брацлавському повітові, а в 1791 р. – Надбузькому повітові.
Село фігурує також в єврейських реєстрах 1765, 1776, 1784, 1787, 1790, 1791 (Див.: Архив Юго-Западной России, часть 5, т. 1-2: Переписи еврейського населения в Юго-западном крае в 1765-1791 гг. Киев, 1890)
Мишарівка зазначена на мапі Олександра Яблоновського під назвою Meszerówka (Atłas historyczny Rzeczypospolitej wydany z zasiłkiem Akademii Umiejętności w Krakowie: Epoka przełomu z wieku XVI-go na XVII-sty. Dział II-gi: „Ziemie Ruskie” Rzeczypospolitej / Opracował i wydał Aleksander Jabłonowski. – Warszawa; Wiedeń, 1899-1904).
Реєстр церков Теплицького деканату, поданий року 1781, дня 5 травня.
Церкви-парафії: <...> 8. с. Мишарівка (Myszarowka): сповідалося 287 осіб; не сповідалося – 59; охрещено – 18; померли - 9; шлюбів – 5.
(Джерело: Центральний державний історичний архів у Санкт-Петербурзі - далі: ЦДІАСП, фонд 823, опис 3, справа 919).
Таблиця Теплицького деканату, подана на генеральній конгрегації року 1782, дня 12/23 травня в Радомишлі.
Парафія: <...> 16. Мишарівка, церква Вознесіння: будинків - 48, сповідалося 240 осіб; дітей - 110; народилося: хлопчиків - 8, дівчаток - 4; шлюбів – 2; померло: чоловіків - 4, жінок - 1.
(Джерело: ЦДІАСП, фонд 823, опис 3, справа 1016).
Таблиця Теплицького деканату з люстрації року 1785 згідно з примірником, одержаним із Консисторії.
Парафія: <...> 19. Мишарівка: будинків - 50, сповідалося 112 осіб; дітей - 70; народилося: хлопчиків - 2, дівчаток - 4; померло: чоловіків - 3, жінок - 6.
(Джерело: ЦДІАСП, фонд 823, опис 3, справа 1071).
Таблиця Теплицького деканату, подана на генеральній конгрегації року 1786, дня 3 травня (за н.ст.) в Радомишлі.
Парафія: <...> 19. Мишарівка: будинків - 50, сповідалося 210 осіб; дітей - 67; народилося: хлопчиків - 7, дівчаток - 6; шлюбів – 1; померло: чоловіків - 7, жінок - 8.
(Джерело: ЦДІАСП, фонд 823, опис 3, справа 1078).
Відомість, укладена в Подільському губернському правлінні, про міста, містечка, села і хутори, розташовані в Подільській губернії, з даними у них, скільки після поділу губерній з 1797-го є дворів і по 1803 рік чоловічої статі осіб.
VI. Гайсинський повіт.
<...> 70. Мишарівка (Мишаровка): дворів: у 1775 р. - 53, у 1797 р. - 64, осіб - 208.
(Джерело: Центральний державний воєнно-історичний архів у Москві, ВУА, 18946).
(Подані вище матеріали віднайдені професором М.Г. Крикуном і публікуються за його люб'язною згодою).
Угода з
наймитами і наймичками
Ч. 25.
Дня 10 лютого
1785 р.. Постанова служанки на ім’я Марії на таких заслугах: кожух, плахта,
запаска штамитова, 3 кошулі, 2 намітки і чоботи.*
<...>Ч. 28.
Дня 1 березня
1787 р. Постанова парубка Василя на таких заслугах: чугай, шаравари, дві пари
сорочок, чоботи нові і пришви, на шапку золотих 6, на пояс золотих 3, грошів
15, мита 2 рублі дєніжками. При тому був Кабанник.*
Ч. 29.
Дня 1 серпня 1787
р. Постанова хлопчака Михайла: свита, чоботи, пришви, дві пари хусток, на шапку
і пояс 3 золотих. Пів дня овочів зібрати(?). При тім був Кость Олійник.*
Ч. 30.
Дня 23 квітня
1789 р. Постанова парубка Каленика: кожух, чекмень, на шапку і пояс 7 золотих,
чоботи, 2 пари хусток і день жита. Був могоричник Михайло Сов’як.*
Ч. 31.
Дня 24 травня
1790 р. Постанова парубка Антона. Заслуг має: кожух, свита, холошні, на шапку і
пояс 2 рублі, черевики і дві пари хусток, і пару биків купити за що можна. Був
старий Марко на могоричу.*
Ч. 32.
Дня 6 січня 1791
р. Постанова парубка Хведенка з Гайсина. Заслуг: кожух і чугай, на шапку і пояс
золотих 10 міддю, чоботи нові і пришви, дві пари хусток і до ходу пара, з
грошей 6 рублів. Був Куба Іван <...> і пан Позноський, могоричники.*
Ч. 33.
Постанова парубка,
Василь на ім’я, якому належиться заплати за рік: кожух, сірак, шапка, пас своєї
роботи, черевики, дві пари хусток, день жита на зиму. При людях: Гринь Костів
зять, Семен Костів зять. Дня 13 лютого 1791 р.*
Ч. 34.
Дня 21 листопада
1791 р. Постанова парубка Івана з Четвертинівки. Заслуг: свита, холошні,
чоботи, 4 хустки, на шапку золотих 6, пояс, за що можна купити і пару биків
сисунків за <...>, сірак, пів дня проса.*
Ч. 35.
Місяця грудня 14
дня 1793 р. Наймичука іменем Марка поставив на такому миті: свита, чоботи, дві
пари сорочок, шапку і пояс, за що можна купити, і пів дня проса. Матвій Рибак
могоричник.
Ч. 36.
1794 року, місяця
лютого 17. Постанова парубка Василя на таких заслугах: кожух, свита, на шапки
золотих 6, пас своєї роботи, дві пари кошуль, черевики нові і пришви, і день
жита на пар. Гринь Костів зять.*
Ч. 37
Року Божого 1794,
місяця січня 14-го дня. Постановлення до господині Марії Івана<а> на таких
заслугах: контуш по золотих 5, плахта, чоботи, три кошулі, три намітки і пояс.
с. Мишарівка,
Гайсинського повіту.
Джерело:
Неселовський Опанас. Наймити та наймички на Поділлі в XVII ст.: (Матеріяли до історії економіки Поділля) // Записки
Кам’янець-Подільського інституту народної освіти, 1927, т. 2, с. 27-29).
* Переклад з польської ( виконав дописувач).
Гайсинський повіт.
<...>
§ ІІІ. Міста і села з правом громади.
<...> Осташевського Михайла, Хорунжого
<...> в Мишарівці душ чоловік 210.
Земля добра, ліс малий, дубовий.
(Джерело: Statystyczne, topograficzne i historyczne opisanie guberni Podolskiey z rycinami i mappami przez X. Wawrzynca Marczyńkowskiego. Tom III. Wilno: Drukiem Józefa Zawadzkiego, typografa imperatorskiego uniwersytetu, 1823. С. 178)
Мишарівка (Myszarówka), село над річкою Мочулкою, <правою> притокою Удича, Гайсинський повіт, поліційний округ - Теплик, волость – М’ягкоходи, парафія <католицька> - Тернівка, 140 осель, 700 мешканців, 865 десятин селянської землі, 914 десятин двірської землі, дерев’яна церква, замок і вали; земля добра. Колись дідицтво Потоцьких, згодом – хорунжого Михайла Осташевського (Michał Ostaszewski), тепер – спадкоємців Філіпського (Filipski).
(Джерело: Słownik Geograficzny Królestwa Polskiego i innych Krajów Słowiańskich / Wydany pod redakcyą Filipa Sulimierskiego, magistra nauk fizyczno-matematycznych b[yłéj] Szkoły Głównéj Warszawskiéj, Bronisława Chleboskiego, magistra nauk filologiczno-historycznych b[yłéj] Szkoły Głównéj Warszawskiéj, Władysława Walewskiego, obywatela ziemskiego, kandydata nauk dyplomatycznych Uniwersytetu Dorpackiego. Tom VI. Warszawa: Wyłącznym Nakładem Władysława Walewskiego, 1885, s. 839).
<...> VI. Гайсинський уїзд.
<...> 3. В басейні річки Удича, притоки Богу.
Мишарівка, село на південь від містечка Теплика. На селянських полях курган.
(Джерела: „Записки Императоского Русского Археологического Общества”, 1896, т. VIII, вып. 1-2, с. 276; Сецинский Е. Археологическая карта Подольской губернии. – В кн.: Труды XI Археологического съезда в Киеве. Т. 1. Москва, 1901. С. 247).
Мишарівка, село, розташоване у глибокій балці і тягнеться вздовж неї приблизно верстви півтори; хати розміщені у два ряди по обох схилах балки. У центрі села на горі височить кам’яна церква; нижче від неї – невеликий став. При в’їзді до села із західного боку розташований парафіяльний цвинтар з невеликою дерев’яною церквою. Болотиста балка, що постійно підгниває, відсутність лісів, слабко розвинуте садівництво, неприємна на смак вода – всі ці умов створюють дану місцевість несприятливою у кліматичному відношенні. Ґрунт - чорноземний, що переходить на сході у суглинок, - досить урожайний. За розповідями старожилів, на місці Мишарівки було колись місто Мишурів, мешканці якого два рази були витяті татарами, а потім на тому місці утворилось нове поселення з назвою Мишарівка. Нині мешканців у Мишарівці нараховується 1329 осіб обох статей; усі вони українці-селяни православного віросповідання, а у XVIII столітті були уніатами. В економічному відношенні мешканцям живеться непогано; хоча наділи їхні малі, але завдяки родючості землі хліба на прохарчування вистачає; крім того, є ще заробітки на цукрових заводах, і внаслідок близкості залізниці і міст Умані та Гайсина дає ще вигідний прибуток праця перевізництвом. Безземельні займаються ремеслами: в селі є тринадцять ковалів, які славляться виробленням серпів, є також теслі, ткачі і шевці. Місцеві теслі й ковалі виготовляються саморобні молотильні машини, віялки, плуги та інше землеробське знаряддя. Деякі займаються промислом: скуповують курей, гусей, качок і, підгодувавши їх трохи, з вигодою продають в Одесі. Взагалі, мишарівці – народ рухливий і підприємливий; зате в релігійно-моральному відношенні не можна особливо їх похвалити: вони мало старанні до церковного богослужіння. Як на особливо помітні вади можна вказати на сутяжництво, п’янство і злодійство. До честі мишарівців треба віднести те, що всі вони, за малим винятком, грамотні і в околиці користуються похвальним епітетом „розумця”; з Мишарівки виходять урядовці, вчителі церковно-парафіяльних шкіл, вільнонаймані писарі у різних державних установах. До побудови теперішнього кам’яного храму в Мишарівці існувала Свято-Успенська дерев’яна церква, побудована у 1779 р. на кошти парафіян. Раніше від цієї церкви, за переказами, існувала мала дерев’яна церква, знищена пожежею. Нинішня кам’яна церква побудована у 1864 р. коштом мишарівського поміщика Філіпського; побудова обійшлась у 6000 крб., не враховуючи каменю і цегли, відпущених економією безоплатно. Іконостас у цьому храмі одноярусний. На парафіяльному цвинтарі священик Роговський побудував церкву своїм коштом з матеріалу старої церкви. З колишніх священиків с. Мишарівки парафіяни з особливою любов’ю згадують священика Василя Роговського за його ласкаве ставлення до них, допомогу, яку він надавав під час голоду, і турботу за церковно-парафіяльну школу; при ньому у школі навчалось до півтораста осіб обох статей, і тепер мешканці с. Мишарівки майже всі освічені; він організував великий хор; за його клопотанням поміщик Філіпський побудував нову церкву; до нього парафіяни звертались не лише за порадою, але й по матеріальну допомогу; у важкі роки отець Роговський роздавав парафіянам увесь наявний у нього хліб в зерні і не вимагав потім повертати взяте. Церковної землі: присадибної – 2 десятини 671 сажень, орної – 38 десятин 728 сажнів, сінокісної 7 десятин 1920 сажнів, невигідної - 4 десятини 1576 сажнів, а всього – 54 десятин 98 сажнів. Причтові приміщення побудовані 50 років тому. Школа в парафії відкрита священиком Роговським у 1861 р.; у 1893 р. для школи побудовано власний будинок.
(Джерело: Труды Подольского епархиального историко-статистического комитета. Выпуск девятый: Приходы и церкви Подольской епархии / Под ред. священника Евфимия Сецинского. - Каменец-Подольск, 1901. С. 350-351. № 481; Репринтне видання: Біла Церква: Видавець Олександр Пшонківський, 2009. - Серія: Бібліотека української краєзнавчої класики).
Список пожертв, що надійшли до Подільської Духовної Консисторії на користь Червоного Хреста на військові і санітарні потреби діючої армії на Далекому Сході, на користь поранених вояків, родин убитих вояків і на зміцнення військового флоту.
<...> При рапорті Благочинного 4 округи Гайсинського уїзду священика Петровського від 24 лютого за № 270, від церков, притчів і парафіян с.с. <...> Мишарівки 60 крб. <...>
(Джерело: Подольскія епархіальныя ведомости, 1904, часть оффициальная, № 19, с. 242-243).
<...> При рапортах від 18 березня за №№ 341 і 339 від парафіян с.с. <...> Мишарівки <...> 154 крб. 38 коп. <...>
(Джерело: Те саме, № 22, 29 трав.)
На цьому малюнку, зробленому у 1992 р., зображено руїни Свято-Успенської церкви села Мишарівки. У цій церкві в 1946 році я був хрещений. Мій хрещений тато - св.п. Василь Піддубняк, а хрещена мама - Фросина Малоніс-Кричковська, мати мого друга Олексія Кричковського. Присутньою була також Дарія Семенюк, рідна сестра моєї бабуні Степані Семенюк-Піддубняк (померла в голодовку у 1933 р.). З тим хрещенням була ціла історія, про яку мені розповіла тьотя Франя. Але про це згодом. Церква діяла ще довгий час. В Малій Мочулці церкву розібрали ще до війни, то багато мочульганів ходили до церкви в Мишарівку. В тому числі наша сусідка, св.п. баба Явдоня Пересунько-Піддубняк, яка була родом з Мишарівки. Помаленько, бо шкандибила, але неодмінно відвідувала свою батьківщину. Потім у тій церкві наш сусід Дмитро Твердохліб, що їздив по району з кінопересувкою, ставив кіно. Після кіна там і ночував, влігшись на широкому підвіконні. Між іншим, він розповідав, як перепоховували з церкви на цвинтар пана Філіпського. Пізніше у церкві зберігали зерно. Вона нікому не заважала, але якось приїхав бульдозер, і під безпосереднім керівництвом маломочульського парторга Петра Паламарчука церкву розвалили. Про це мені розповідала очевидиця, мешканка тамтого села. РОзвалили, щоправда, лише дерев’яну частину, а кам’яний високий підмурок не подужали. А моє хрещення відбувалось так. 1946 р., весна чи початок літа. Прийшли з Мочулки нас четверо, і баба Дарка пішла домовлятись з батюшкою, щоб охрестив мале. Він каже: „Зараз у мене служба Божа. Охрещу після служби”. Довго вистоювали службу Божу, а як скінчилось правитись, батюшка пішов скидати ризи, забувши про нас. Баба Дарка, як довідалася про це, а вона була дуже гаряча, сказала: „Ну, зараз я ті ризи порву на ньому!” „Дивимось, - каже тьотя Франя, - батюшка назад вбирає ризи”. Так і охрестили.
Немає коментарів:
Дописати коментар