Байки діда Банзая

Казка про ріпку

неофольклор

Сидів якось мій тесть на канапі й пробував розповідати своїй онуці, а моїй донечці казочку. А що її так сильно це подобалося, то і я став до дідових оповідок прислухатися. А розповідав він ось що.

Десь там, а може й ближче, жили собі Дідо й Баба. І були вони собі простими пенсіонерами, жили у зимній квартирі, за котру мали купу боргів. Але прийшов час, і набридло їм з тими боргами миритися, тож взялися вони вигадувати, як ті гроші виплатити. А то ще, борони, Боже, прийдуть та й виселять на старості літ.

Сиділи вони собі, думали й гадали, аж Дідові потрапила на очі книжка з казками, на котрій велика така ріпка намальована була. Тоді Дідо й каже: “А давай но, Бабо ріпку посадимо, виростимо, а потім гуртом комусь продамо. Гроші невеликі, а може якраз пощастить!” На тому й порішили.

Дочекалися весни, купили турецького, заморського насіння Ripkus Kazkovus, винайняли у сусіда за 5 гривень 3 сотки дачі на ціле літо та й взялися до роботи.

Посіяли ріпку та й стали чекати. Так і літо проминуло, а Дідо та Баба чекають і годі. Аж прийшла осінь, люде взялися врожай збирати, то й старі йдуть собі на сусідову дачу. Коли це дивляться, а ріпка їхня огого! яка вимахала. Що ж тут робити? Вирішили вони покликати Онуку. А та саме в Кієвє гроші заробляла. Дзвонять їй на мобільний та й кажуть, приїжджай, мовляв, ріпку рвати будемо. А та їм: “Нє маґу я к вам прієхаць. У мєня тут тууусооовка, вопщім зайнята я!”

Біда та й годі! Сидять Дідо з Бабою та й журяться. Аж іде попри їхню дачу Жучка. “А чого це ви журитеся?” -- питає Жучка в Діда з Бабою. “Та, от виросла й нас ріпка, а тепер не знаємо, що з нею робити”, -- ті їй у відповідь.

Подивилася Жучка на ту ріпку, гаркнула, свиснула, по мобільному десь подзвонила, а тоді їм і каже: “За 10 відсотків беруся вам допомогти!” А що Дідові з Бабою робити? Мусили погодитися.

А в тої Жучки, було дві коліжанки: Кишка та Мишка. Колись вони були страшними ворогами. Кишка постійно гонила за Мишкою, бо хотіла її з’їсти. Але одного разу Мишка, що з великими претензіями ставилася до своєї фіґури, побачила в телевізії рекламу “Флоресини”, наїлася її і замість того, щоби схуднути, так поправилася, що стала більшою за Кишку. Та й Кишці стало нецікаво гонити за такою великецькою Мишкою. То ж стали вони з того часу друзями.

Але Кишкина історія тим не вичерпується, бо коли вона перестала бігати за Мишкою, почала не повільніше від неї набирати вагу. За рік її покинув чоловік з дітьми, а потім ще й з роботи вигнали: скажіть мені, яким шефам потрібні грубелецькі секретарки?

Отак стали вони коліжанками по нещастю і стояли одна за одну прямо-таки горою. Коли одного разу кликали якісь двоє Мишку до суду за те, що вона ніби-то хвостом якісь золоті яйця побила, ходили Мишка й Кишка обидві, та й справу ту виграли.

Тепер Мишка з Кишкою працювали на Жучку і кожна на себе. Мишка -- на комп’ютерній фірмі маніпулятором, а Кишка -- простим, звичайнісіньким бухгалтером.

Отож вирішила Жучка організувати вивіз ріпки до Китаю, де, які відомо ротів багато, то ж і їсти її буде кому. Привела вперід експерта, щоби той подивився і сказав, кіко за неї на Ринку дістати можна. Прийшов такий худий фацет у великецьких окулярах, подивився, покрутив коло скроні пальцем, що його прикрашав здоровецький траурний ніготь і забрався гет.

Здивувалися всі такій фацетовій поведінці та й пішли по лічильник Гейгера. Принесли, а його аж ковбасить! Виявляється, сусід, що Дідові з Бабою ті три сотки в оренду віддав, два роки тому там радіоактивні відходи закопав. А за це йому підвищили на 25 гривень пенсію і 5 кіло гречки.